💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Відшкодування (компенсація) шкоди потерпілому

1. Підозрюваний, обвинувачений, а також за його згодою будь-яка інша фізична чи юридична особа має право на будь-якій стадії кримінального провадження від­шкодувати шкоду, завдану потерпілому, територіальній громаді, державі внаслідок кримінального правопорушення.

2. Шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небез­печним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

3. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компен­сується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.

1. Окрім захисту публічних інтересів, кримінальний процес має на меті також за­хист приватних прав та інтересів окремих осіб, яким злочином заподіяно матеріальної та/або моральної шкоди. Стаття 2 цього Кодексу прямо не вказує на таке завдання кримінального провадження, проте називає завданням охорону прав, свобод та за­конних інтересів учасників кримінального провадження. Майнові права та інтереси учасників кримінального провадження належать до цієї категорії. Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власнос­ті є непорушним та охороняється законом. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності. Стаття 13 Конституції України проголошує рівність усіх суб'єктів права власності перед законом.

Способи захисту майнових прав потерпілих від кримінального правопорушення учасників провадження передбачені статтею 127 Кодексу. Частина перша цієї статті вперше на законодавчому рівні вводить такий спосіб, як добровільне відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, підозрюваним, обвинуваченим, а також за його згодою будь-якою іншою фізичною чи юридичною особою. При цьо­му добровільне відшкодування законодавець передбачає як право підозрюваного чи обвинуваченого реалізувати цей спосіб відшкодування.

Частина перша коментованої статті вводить правило, згідно з яким добровільне відшкодування заподіяної кримінальним правопорушенням шкоди можливе як самим підозрюваним чи обвинуваченим, так і будь-якою фізичною чи юридичною особою на прохання підозрюваного чи обвинуваченого, або за наявності його згоди. Проте, якщо стосовно фізичних осіб як суб'єктів добровільного відшкодування заподіяної підозрюваним, обвинуваченим шкоди якихось застережень (крім наявності в них цивільної дієздатності) не виникає, то щодо юридичних осіб вони є. Річ в тім, що добровільно відшкодовувати заподіяну підозрюваним, обвинуваченим майнову та/або моральну шкоду вправі лише юридичні особи приватного права. Юридичні особи публічного права, а так само ті, що утворені і функціонують на основі державної чи комунальної власності, такого права не мають.

Механізм коментованого способу відновлення майнових прав потерпілої від кри­мінального правопорушення особи кримінальним процесуальним законом не перед­бачений. Не міг він бути передбачений і КПК 1960 р., оскільки цей закон взагалі не передбачав такого способу відшкодування шкоди у кримінальному процесі. Проте, незважаючи на ці обставини, добровільне відшкодування шкоди, завданої потерпіло­му внаслідок злочину, було і залишається досить поширеним. Тож законодавче за­кріплення добровільного відшкодування винним заподіяної кримінальним правопо­рушенням шкоди як окремого правового способу усунення шкідливих його наслідків є позитивним явищем, про що свідчить судова практика.

Що ж стосується механізму відшкодування за допомогою цього способу, то він полягатиме у таких фактичних і процесуальних діях. Якщо після вчинення криміналь­ного правопорушення шкода її заподіювачем не була відшкодована за його власною ініціативою, то слідчий чи прокурор після вручення підозрюваному письмового по­відомлення про підозру мають роз' яснити підозрюваному, що добровільне відшкоду­вання завданого збитку або усунення заподіяної шкоди є обставиною, яка пом'якшує покарання (п. 2 ч. 1 ст. 66 КК). У разі неможливості відшкодування завданої шкоди в повному обсязі також слід роз' яснити підозрюваному, що й часткове відшкодування буде враховане судом як обставина, яка характеризує особу обвинуваченого (п. 3 ч. 1 ст. 65 КК). У випадку вчинення підозрюваним кримінального правопорушення не­великої тяжкості вперше йому слідчий має роз'яснити, що його дійове каяття, одним із проявів якого є повне відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди, а також примирення з потерпілим на цій же основі (статті 45, 46 КК) є під­ставою для звільнення його судом від кримінальної відповідальності (див. коментар до ст. 286 цього Кодексу).

У разі вчинення підозрюваним (обвинуваченим) кримінального проступку, зло­чинів невеликої чи середньої тяжкості, а також тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам, провадження щодо яких здійснюється у формі приватного обвинувачення (ст. 477 КПК), між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена угода про примирення. У зміс­ті такої угоди зазначаються розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, строк її відшкодування чи перелік дій, які підозрюваний чи обвинувачений зобов' язані вчинити на користь потерпілого, та строк їх вчинення (ст. 471 КПК). Слідчий, про­курор зобов'язані проінформувати підозрюваного та потерпілого про їхнє право на примирення, роз'яснити механізм його реалізації та не чинити перешкод в укладенні такої угоди (ч. 7 ст. 469 КПК). Зрозуміло, що добровільне відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди або готовність до її відшкодування у кримі­нальних правопорушеннях цієї категорії є чи не вирішальною умовою укладення угоди про примирення.

Добровільне відшкодування можливе різними способами: виплатою грошового еквівалента заподіяних збитків, а також компенсації ним моральної шкоди; натураль­ним, зокрема, передачею певних речей, цінностей, ремонтом пошкоджених речей тощо за умови, що на такий спосіб відшкодування одержана згода потерпілого, і він прийняв його.

Якщо добровільне відшкодування відбулося, слід з' ясувати цю обставину під час допитів підозрюваного чи обвинуваченого, потерпілої особи чи з пояснення пред­ставника юридичної особи і прийняти відповідні документи, які засвідчують відшко­дування (заяви і розписки потерпілих, квитанції, інші фінансові документи). Добро­вільне відшкодування можливе і шляхом перерахунку коштів на депозитний рахунок органу досудового розслідування чи суду, на якому вони мають зберігатися до на­брання рішенням суду законної сили, після чого повертатися потерпілим.

2. Другим способом відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди є пред'явлення цивільного позову в кримінальному провадженні. Частина друга коментованої статті зазначає, що шкода, завдана кримінальним правопорушен­ням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Цивільний позов у кримінальній справі - це вимога особи, якій кримінальним правопорушенням або суспільно небезпечним діянням малолітньої, неосудної або обмежено осудної особи заподіяна майнова та/або моральна шкода, і яка пред'явила її у кримінальному провадженні до підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну (майнову) відповідальність за спричинену шкоду.

Інститут цивільного позову в кримінальному провадженні не є новелою КПК, проте де в чому підхід законодавця до цього питання змінився. Так, на відміну від КПК 1960 р., який передбачав, що цивільний позов про відшкодування шкоди в кри­мінальному процесі може бути пред'явлений тільки у справах про злочини, новий КПК передбачає можливість пред'явлення цивільного позову у кримінальному про­вадженні не лише про кримінальні правопорушення (кримінальні проступки і зло­чини), а й у провадженні про застосування примусових заходів медичного чи вихов­ного характеру.

За результатами судового розгляду кримінального провадження, у межах якого пред'являвся цивільний позов, суд ухвалює рішення, яке і вважається правовою під­ставою для відшкодування шкоди потерпілому. Рішення, які може прийняти суд за результатами розгляду цивільного позову в кримінальній справі, передбачені у ст. 129 цього Кодексу. Залежно від доведеності підстав і розміру позову суд задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

3. Ще одним способом усунення негативних майнових наслідків кримінального правопорушення є відшкодування завданої потерпілому шкоди за рахунок Державно­го бюджету України (ч. 3 ст. 127 КПК). Проте цей спосіб відшкодування (компенсації) шкоди потерпілому реалізується лише у випадках та порядку, передбачених окремим законом.

Стаття 1177 ЦК також у загальних рисах передбачає відшкодування потерпілому завданої злочином шкоди державою (за рахунок Державного бюджету України). При цьому дана норма цивільного матеріального права встановлює спеціальні обставини, наявність яких є необхідними для її реалізації, а саме: 1) заподіяння кримінальним правопорушенням саме майнової (а не фізичної чи моральної) шкоди; 2) заподіяння майнової шкоди лише фізичній особі; 3) невстановлення особи, яка вчинила кримі­нальне правопорушення, або ж вона є неплатоспроможною.

Так само і ст. 1207 ЦК покладає на державу обов' язок відшкодувати потерпілим шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров' я або смертю внаслідок зло­чину (в останньому випадку особам, які визнані потерпілими внаслідок смерті загиблої особи), за тих же обставин. Однак умови та порядок відшкодування такої шкоди по­терпілому названі норми цивільного права не передбачають, як і коментована стаття, відсилають до окремого закону, якого ще до сьогодні не прийнято.

Слід наголосити на тому, що низкою міжнародно-правових актів підтверджуєть­ся необхідність запровадження відшкодування шкоди, заподіяної злочином, власне, державою. Це, зокрема: Декларація основних принципів Правосуддя для жертв зло­чинів та зловживань владою 1985 р.; Європейська конвенція щодо відшкодування збитку жертвам насильницьких злочинів, підписана у Страсбурзі 1983 р.; Рекоменда­ції Комітету міністрів Ради Європи № К (85) 11 від 28 червня 1985 р. державам-членам щодо становища потерпілого в рамках кримінального права і кримінального процесу; Директива Ради Європейського Союзу про компенсацію жертвам злочинів, прийнята 29 квітня 2004 р., та інші акти. Необхідно відзначити, що під впливом названих між­народно-правових актів в Україні було підготовлено і подано до Верховної Ради України декілька законопроектів про умови та порядок відшкодування (компенсацію) державою (за рахунок Державного бюджету України) шкоди, завданої кримінальним правопорушенням потерпілим (фізичним особам), але, на жаль, жоден з них не був схвалений як закон. Тож, даний спосіб відшкодування шкоди потерпілому залишаєть­ся поки що без реалізації. Зрозуміло, що основною причиною цього є економіко-фі- нансове становище в Україні, яке потребує істотного зміцнення.