Завдання кримінального судочинства

1. Завданнями кримінального судочинства є захист особи, суспільства та держа­ви від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була під­дана необгрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримі­нального провадження була застосована належна правова процедура.

1. Зі змісту ст. 2 КПК випливає, що є три завдання кримінального судочинства: 1) захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень; 2) охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження; 3) забез­печення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або за­суджений, жодна особа не була піддана необгрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Об'єктами, що беруться під захист від кримінальних правопорушень за допомогою норм КПК, є: - особа; - суспільство; - держава. Об'єктами охорони є права, свободи та законні інтереси учасників кримінального провадження. Під такою охороною слід розуміти забезпечення необхідних умов для здійснення прав, свобод і задоволення законних інтересів, їх недоторканності та непорушності за допомогою чіткого врегу­лювання кримінальних процесуальних відносин та прийняття заходів правового ха­рактеру з метою недопущення порушення прав учасників кримінального проваджен­ня. Особи, які порушують їх права, свободи та законні інтереси, притягуються до юридичної відповідальності. Перелік учасників кримінального провадження визна­чено у п. 25 ст. 3 КПК.

Вимога швидкого розслідування і судового розгляду означає, що строки встанов­лення події кримінального правопорушення і винних осіб повинні максимально на­ближатися до моменту вчинення злочину.

Повнота розслідування і судового розгляду означає, що встановлені всі обста­вини, які відповідно до ст. 91 КПК підлягають доказуванню у кримінальному про­вадженні: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші об­ставини його вчинення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета його вчинення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопору­шення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують пока­рання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кри­мінальної відповідальності або покарання. Коли встановлені перераховані обстави­ни, злочин визнається повністю розкритим. Констатація цього факту є можливою тільки після набрання обвинувальним вироком законної сили, а у випадках закрит­тя кримінального провадження за нереабілітуючих обставин - після набрання чин­ності відповідною ухвалою суду.

Під неупередженістю досудового розслідування та судового розгляду слід розумі­ти об'єктивність, безсторонність щодо дослідження всіх обставин провадження. Від­повідно до ч. 2 ст. 9 КПК прокурор, керівник органу досудового розслідування, слід­чий зобов'язані неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття неупереджених проце­суальних рішень. Суд, зберігаючи неупередженість, повинен створити необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків (ч. 6 ст. 22 КПК).

Завдання, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, означає необхідність установити всіх осіб, які вчинили злочин. Міра вини є її кількісною характеристикою, яка відображає тяжкість провини особи перед особою, суспільством, державою, є сукупністю форми та змісту вини з урахуванням усіх особливостей психічного ставлення підозрюваного, обви­нуваченого до обставин кримінального правопорушення.

Застосування належної правової процедури означає суворе додержання встанов­леного кримінальним процесуальним законом порядку досудового розслідування та судового провадження. Саме це є гарантією встановлення об'єктивної істини при здійсненні кримінального провадження, застосування до винного справедливого по­карання і непритягнення до кримінальної відповідальності невинуватого. У випадку, коли невинуватий був обвинувачений або засуджений, підданий необгрунтованому процесуальному примусу, йому за рахунок державного бюджету має бути компенсо­вана незаконно заподіяна майнова та моральна шкода. Це питання регулюється ЗУ від 1 грудня 1994 р. «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові неза­конними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».