Занурення перше

Діти показують кращі результати, мають кращий рівень знань, співпереживають з іншими, допомагають. Мета – дати дитині можливість показати себе, самореалізуватися, навчити вчитись. Мріючи, кожна дитина будує своє «я». Перші спроби до проявлення «я» треба підтримувати, не відкладати на потім. Потрібно завжди підкреслювати все добре, але підкреслюємо тільки погане (це не правильно!). Учень не повинен втрачати в себе віру!!! «Учитель, спеши увидеть победу своего ученика, его силу. Только на основе веры в человека, уважения к его будущему возможно взаимопонимание. Это даст тебе силы и терпение помочь ученику найти себя».

Розвиток індивіда в багатстві його відносин, він не терпить зупинок, а бажає нескінченного навантаження. Людині потрібно багато: щоб її почули, придивився по-доброму і тоді вона розквітне, не буде для неї ніяких перешкод. Особистість починається тоді, коли вступає у зв'язок з іншими. Підліток, який не зумів про себе заявити зневірюється у своїх силах; коли щось не виходить, він переконує всіх у тому, що саме так і хотів щоб було.

Не виходило підійти до кожного правильно, допомогти кожному, на це не вистачало фізичних сил. Колектив сформувати важко!!! Були непорозуміння, ускладнення.

Марш нашого росту

Для вдосконалення учнівського колективу взято структуру різновікового колективу, яка зарекомендувала себе в досвіді А. С. Макаренка. Старші ведуть молодших, а вони, в свою чергу, цьому раді. Платон казав: «Всякий, кто в здравом уме, всегда стремится быть подле того, кто лучше его самого». Старші, щоб бути прикладом для інших удосконалюються, звикають поважати себе. Так сам собою створюється дух колективізму.

Ми не повинні обділяти дітей, навіть роботою. Дуже часто ми говоримо дітям «коли виростеш…», «ще маленький для…», але дитина вже хоче це спробувати, їй це цікаво і якщо цього не даємо, то дитина живе в очікуванні дорослості. Філософ Е. В. Ільєнков підкреслював: «особистість людини формується тоді, коли вона створює продукт, який хвилює інших і зрозумілий всім». Не знаючи справ, не можливо зрозуміти людину.

Різновіковий колектив дозволяє краще розподілити роботу, об’єднати зусилля молодших і старших. Гострота, свіжість емоційних реакцій, безпосередність суджень і вражень молодших допомагають старшим краще бачити справу, себе, інших. В свою чергу, старші допомагають молодшим зрозуміти суть справи, її значення та організувати працю.

Вчитель має передавати не просто знання, він має навчити вчитися, пояснити дитині для чого йому це; учень повинен прагнути жити діяльнісно і активно, вдосконалюючи себе.

Правильно організована виробнича праця має будуватися так, щоб від кожної людини залежала якість праці, не виходить у одного – не вийде у всіх, праця має бути у вигляді взаємозв’язаного ланцюжка. Кожен має розуміти свій вклад, він не має проявляти свої слабкі сторони.

Вже все організовано, прийнято рішення про створення аграрно-промислового комплексу з іменем «Надія», залишилося тільки створити свій комплекс. Всі бригади включалися в виробничу колективну працю, набиралися досвіду, навичок. Залишалося лише перейти до самостійного господарства, оскільки не маючи самостійності часто доводилося підлаштовуватися під ті умови, які диктували.

Хоч були труднощі, але вони переборні. Разом, колективно можна здолати будь-що, головне – вірити. Зближення із педагогами відбувається важко, але вже немає конфронтації, адже всі йдуть до однієї мети. Гегель промовив: «Только через осуществление великих целей человек обнаруживает в себе великий характер...».

Експеримент вдався, діти і вчителі стали відвертими, довірливими, всі в більшості жили не просто своїм життям, а життям спільним, колективним. Ніхто не думав тільки про себе, окремо, а кожен думав, насамперед, про інших. Можливо, десь щось трішечки було недопрацьоване, але результат був, і був він позитивним. Кожного дня все ясніше і ясніше бачили втілення мрії, яка все більше була відчутною, надавала сили надіятися, вірити і бачити.

Висновок

Щетинін – це не просто педагог з великої літери, це людина з великої літери. Він, маючи віру, передавав її іншим, допомагав зневіреним людям добитися успіху, дійти до вершин. Він не просто описав свою мрію, а це був опис її втілення. Його книга «Объять необъятное: Записки педагога» є дуже повчальною не тільки для педагогів, а й для людини загалом. Щетинін мав мрію і не побоявся піти до неї, не побоявся оживити її незважаючи на те, що на шляху до цього було багато перешкод, невдач, які він подолав. Хоч Щетинін не сам все пройшов, але все залежало від нього, від його віри в інших, адже він точно знав «ЛЮДИНА МОЖЕ ВСЕ!».

Дитина – це не просто якась малеча, це окремо взята особистість, яку потрібно надихати, в яку потрібно вірити, якій потрібно допомагати і давати свободу, свободу вираження, свободу вибору. Щоб пробудити в дитині талант, потрібно їй дати можливість самореалізуватися, не змушувати її і не забороняти їй. Дуже важливо не критикувати дитину, а підтримувати її, не просто дати дитині настанови, а допомагати. Ми маємо усвідомити: що разом з дитиною потрібно створити мрію і разом з дитиною до неї йти, разом з дитиною її оживляти. В дитині потрібно виховувати особистість, а для цього потрібно почути її, відкритися і навчити дитину цьому ж. Цьому дитину навчити можна тільки через колектив, спільну працю. Дитина має усвідомити, що «моє» і «наше» є нерозривним, мрія має бути спільною, але ця спільність повинна бути не примусовою, а єднальною.

Дуже важливо дитину почути, адже цінним для вчителя є ті хвилини, коли дитина відкривається, бо це зближує, створюється атмосфера взаємодовіри, взаємодопомоги, дружби. Дитиною не потрібно керувати, вказувати їй через те, що це ще більше налаштовує дитину бути проти, діяти не так як їй це диктують.

Основне для себе я виокремила те, що людина може все, головне – віра в себе, підтримка і розуміння інших, а особливо – свобода.