Яким бути уроку?

На шляху до нового розкладу уроків, з’явилася проблема часу, розумового навантаження школярів, для вирішення якої було два шляхи. Всі вчителі погоджувалися з тим, що на дітей покладено велике навантаження, але ніхто нічого не змінював, бо підкорявся керівництву. Все потрібно доводити, з усім потрібно експериментувати, все потрібно змінювати. Для цього Щетинін читав багато літератури, яка змогла б допомогти йому. Поштовхом для звуження пошуків стали слова К. Д. Ушинського: «Дайте дитині трішечки порухатися, і вона подарує вам знову десять хвилин уваги, а десять хвилин живої уваги, якщо ви змогли ними скористатися, дадуть вам в результаті більше цілого тижня напівсонних занять».

Дослідження розумової стомлюваності школярів проводили вчені багатьох країнах світу (А. Байем, X. Інавс, Н. І. Банст, М. Флері, О. Дорпбліт, Д. Бекл, П. Ф. Лесгафт, А. П. Доброславін, Ф. Ф. Эрісман та інші). Було розкрито згубний вплив на здоров’я дітей перенавантаженням і встановлено, що втома з’являється після 30 – 40 хвилин розумової роботи. Це говорить про те, що урок потрібно скорочувати, а також уроки з розумової роботи перемішувати з, так званими, «образними» уроками для зміни діяльності.

Розклад ставить нові запитання.

Перебудова навчального процесу дуже складна, тому експеримент розпочали проводити в початкових класах. Було 2 види розкладу: в першому уроки по 30 хв., у другому – 35 хв. Навчальний день ставав довшим, ніж зазвичай, що дуже турбувало експериментаторів – діти могли бути проти. Але завдяки введенню таких предметі як хореографія і художня праця, попередній розклад навчального дня було скорочено на 40 – 45 хв. За допомогою скорочення уроків, зміни діяльності, розклад став більш компактним, ніж раніше, було збережено різноманітність розвиваючих предметів та включення уваги на кожному уроці.

Не зрадити мрії

Щетинін приїхав в колгосп ім. М. В. Фрунзе для того, щоб спостерігати за будівництвом нової школи. Після його розповідей робочим про школу, вона стала спільною мрією. Коли все було збудовано, Щетинін почав шукати педагогів, але майстрів не знайшлося, тому запросив вчителів-початківців. Школа почала працювати, але була одна дуже серйозна проблема – не було порозуміння, довіри в колективі. Щетинін наважується на відверту розмову, яка так і не відбулася, адже він, побачивши на асфальті надпис «Щетинін – дармоїд», їде звідти.

Сурков привіз Щетиніна до голови колгоспу «Знамя» Миколи Єгоровича Босова, а наступного дня, 5 листопада 1974 року, став директором Яснозоренської середньої школи.

Шляхом спроб і помилок

Щетинін знайомиться із колективом школи, новими умовами. Він стає свідком жахливих подій – два підлітки, Коля і Вова, через наказ трьох дорослих хлопців, били меншого хлопчика. Після чого Щетинін сказав їм: «…немає на землі нічого огиднішого боязні і жорстокості». Наступного дня (перший робочий день) Щетинін знову стикається із негативною поведінкою хлопців цієї школи, і так постійно, кожну перерву. Він зрозумів: у цій школі немає колективу. Щетинін знову і знову стає свідком бійок і ніякі його слова не допомагають нічого змінити. Він робить всезагальну шкільну лінійку, яка стала для нього останньою, адже там йому стало соромно за ідею висміяти кожного перед школою.

Після цієї лінійки відбулася розмова всіх вчителів школи, де було визначено основний принцип школи – бачити в ученику особистість і допомагати йому усвідомлюватися як особистість. В школі зародилась довіра, відкритість, розуміння та взаємодопомога.