Нікіташева

Навчання союзу шкіл відкрило можливості для створення єдиної школи різностороннього гармонійного розвитку кожного учня. Першим паростком став експериментальний 1 клас Клавдії Петрівни Нікіташевої. Спочатку було важко, але вона справилася і довела, що можна вчити дітей за скороченими уроками.

Спільна турбота

Лютий 1976 рік – відбулася районна науково-практична конференція. Пізніше було прийнято рішення схвалити досвід спільної роботи Бесоновської та Яснозоренської шкіл і колгоспів із створення умов для різностороннього і гармонійного розвитку дітей. Вирішальним став ХХV З’їзд КПРС; після складних перемовин прийнято рішення об’єднатися всім щоб виховувати майбутнє світу.

Експеримент продовжується

В 2 класі продовжили експериментувати, відкрили два 1 класи, один з яких теж експериментальний. Було введено ще урок «інтелектуального циклу». 1976 року В. Г. Ризніна облаштовує свій клас-кабінет за своїм проектом. Швидкий темп, точність, продуманість кожної деталі, ігрова манера, висока активність дітей, різноманітність методичних прийомів – характерні особливості викладання цього педагога. «Підсніжник» – урок хореографії педагогів О. Ф. Коновалової, І. В. Корпенка, С. Борищук.

Колективний пошук

Інститут гігієни школярів і підлітків МОЗ СРСР робить перевірку і з’ясовує, що в експериментальних класах рівень працьовитості дітей у 2 рази кращий, ніж у дітей звичайних класів.

Процес навчання потрібно організовувати як по горизонталі, так і по вертикалі, від кожного, окремо взятого, учасника навчального процесу залежить єдність роботи шкільного колективу.

Хто ви, 4-Б?

4-Б клас показує найкращі результати із усіх предметів, які викладаються в школі. Це більш звичайні діти, ніж їх ровесники.

Почуття власної гідності – енергоджерело розвитку особистості, а двигун розвитку – успіх в тій чи іншій сфері. Людину цінують по її справах, вчинках. Всі фізичні і духовні сили людини ростуть, розвиваються і міцнішають в процесі діяльності. Звідси слідує, завдання школи – дати дитині можливість мати улюблену справу. Успіх в одному дає сили іти до перемоги в іншій справі.

Перемоги і поразки формують у дітей розуміння, співпереживання до інших. Шкільні роки – період становлення особистості, самосвідомості та утвердження себе серед інших.

Очі моєї совісті

В кожному привітанні можна відчути справжні почуття, думки людини. Очі дітей – очі совісті вчителя. Він має пізнати кожного, а пізнати учня – це «объять необъятное». Всі є частиною природи.

Одностайність

Пройшло 5 років.

У 1980 році, після дзвінка Лебедина, Щетинін їде на Кіровоградщину. Спочатку відвідав с. Павлиш, а поті направився до с. Зибково. Там він вів розмову з 8 класом про майбутню школу. Допомогла йому в цьому Олена Брежатова, яка відкрила всю свою душу.

Дати дитині самовиразитися, зняти страх, боязнь бути висміяним – означає пробудити генія.

З чого починається вчитель?

Вчитель починається з любові до Батьківщини. А. С. Макаренко повторював: учителя поза політикою немає. Дати цікавий урок або на певне запитання побачити «ліс рук», ще не означає майстерність вчителя. Педагог має відповісти і собі, і дітям на питання «навіщо?», але відповідь має йти з душі. В житті все взаємопов’язане: торкнешся одного – відобразиться на іншому. Треба бути чутливим до природи і до інших як до частини вічності.

Відповівши на головне питання «навіщо я?», ми знайдемо відповідь на багато інших питань, зрозуміємо, що людина – ланка в ланцюгу поколінь, що з’єднує минуле, теперішнє і майбутнє.

В осмисленні сенсу життя починається виховання особистості, усвідомлення того, що «моє» і «наше» нерозривне. Бути людиною – означає не споживати, а творити життя, творити для інших.

То яким має бути вчитель? Орієнтиром його роботи має бути головна мета школи – виховання ідейно переконаної, різносторонньо розвинутої особистості, яка буде працювати задля Батьківщини. Для того, щоб дитина полюбила предмет, потрібно, щоб вона поважала вчителя.

Визнаючи, що головна праця школяра – навчання, вчителі не вчать їх цій праці, а піклуються лише про те, щоб дати певну суму знань по основам наук. Спеціаліст-предметник не годиться для роботи в школі, адже вчитель, щоб там не викладав, має навчати головному предмету – осягнення сенсу життя і справжнього людського щастя. Суть діяльності педагога – творчість, дослідження.

Однією із основних якостей вчителя має бути чесність. Для того щоб вести за собою, потрібно і себе вести, не зупинятися в цьому русі до себе кращого ні на день. Діти – помічники вчителів в роботі над кожним людським «я», включаючи і самого вчителя. Тільки демократичний стиль допоможе стати колективом, а різні проблеми, на шляху до цього, – це стимулятор росту. Колектив починається із мрії, де кожен бачить своє особисте, своє необхідне.

Зибковські вчителі прийняли позицію Щетиніна, і всі разом взялися за створення ядра майбутнього колективу, загону добровольців-учнів, які були готові своїми руками перетворити школу на мрію.

Випробування

Ніч. Щетиніна не полишають роздуми про майбутнє дітей. Він міркує над подіями, які сталися і співставляє їх із попередніми; ці події чимось схожі. Знову на шляху до здійснення дитячої мрії виникають проблеми, знову потрібно чогось добиватись, щось доводити.

Щетинін згадує, як важко вони всього добивались раніше, як важко йому було йти, як важко було все пережити. Все важко, але не буває легких стежин. І кожен має розуміти, щоб там не було, але свою думку не потрібно змінювати, свої мрії потрібно втілювати в реальність; прислухатися треба, але не сходити із своєї позиції. Адже Пушкін сказав: «опыт — сын ошибок трудных».

В якійсь мірі зневірившись, Щетинін почав вагатися, і як завжди буває у житті щось трапляється і все змінює, дарує сили. Так і тут трапилося, В. Н. Столєтов зміцнив віру Щетиніна, але план не завершено і він повертається в Зибково.

Розмова навколо вогнища відбулася важка, але наповнена довірою, розумінням і вірою один в одного. Так зародився табір праці і відпочинку «Ясні Зорі» у липні 1980 році і вже 1 вересня цього ж року першачки побачили оновлену школу. Це доводить, що краще в людині створюється працею серця, розуму, рук, народжується в боротьбі за людське в собі та інших.

Образ майбутнього

Ми часто говоримо: образ життя, образ поведінки, тобто кожен живе відповідно до якоїсь системи, яку він створив разом із близькими для себе людьми. В своєму житті людина пам’ятає найбільш переломні моменти, а все інше просто забуває. Вона відкидає на задній план все непотрібне, все те, що не приймається іншими. Наше життя – співтворчість, взаємодія нашого «я» з іншими, з навколишнім середовищем. В шкільні роки головним архітектором нашого образу є вчитель, а його співавторами шкільне середовище і все те, що в ньому. Вчителю, як і творцю, потрібно спочатку уявити свій витвір, адже це допомагає кращому втіленню. Справжній вчитель бачить свого ученика ніби в трьох позиціях: минуле (до справжнього), теперішнє (реально є), майбутнє (досконалий образ).

Вчитель разом з дитиною створює її мрію, образ її «я», допомагає дитині у вихованні і стимулює до самовиховання. Вчитель може досягнути найвищого ефекту – мріяти з дитиною і йти до цієї мрії разом, яка дає сили, загартовує сили, характер. Але виховний процес не може відбутися без активності самої дитини, без її бажання.

Позиція вчителя – боротися разом з учнем, разом вдивлятися в майбутнє і вимальовувати досконалий образ, мріяти про прекрасне, радісне і просто щасливе. Чернишевський сказав: «Будущее светло и прекрасно». Мрія – стимул пошукової активності людини, якщо вона не схема, а ярка, фізично відчутна картина, з якою людина зживається як з реальністю. Коли щось не виходить – означає, що погано мріяли або на самоті. В житті кожен знаходить те, чого бажає, до чого йде.

Для того, щоб дитина чогось досягла у своєму житті, не потрібно їй забороняти мріяти, діяти, творити, а потрібно їй допомагати, мріяти разом з нею. Вбити мрію – означає вбити особистість. Реріх сказав: «В жизни вашей оставайтесь верными прекрасному, храните энтузиазм. Растите в себе творческие мысли, помня, что по мощи ничто не сравнится с силою мысли. Действие лишь выражает мысль, потому мы ответственны не только за наши действия, но еще более за мысли. Даю вам жизненный совет: имейте мысли чистые и сильные, наполняйте жизнь вашу несломимым энтузиазмом и тем обращайте ее в постоянный праздник. С улыбкой истинного познания внушайте детям вашим непобедимое желание созидать. Эта бесконечная цепь труда, совершенствования и блага приведет вас к прекрасному».

В неквапливому спілкуванні

Людмила Григорівна Уривкіна та Микода Миколайович Чєрнов критикують ставлення Щетиніна до дітей, говорячи, що таким чином діти стануть дуже розбещені, в них не буде ніякої дисципліни. Дітей з поганою поведінкою потрібно провчати, не потрібно їх ставити на свій рівень, довіряти і розкриватись їм. Здатність вчителя, без якої він не може успішно працювати, яку найважче досягнути – «тонкість світобачення».

Вчитель має спостерігати за учнем завжди, особливо під час перерви, адже це час, коли дитина розкривається, чогось досягає, в чомусь розчаровується. Вчитель має все встежити, щоб збагатити свій педагогічний арсенал, за допомогою якого більш тонко вплинути на ріст души ученика. Віктор Астафьєв зауважив: духовність розвивається в «неквапливому спілкуванні».

Неквапливість спілкування долає байдужість, народжує тонкість світобачення. Для цього зрячим має бути наше серце – основний інструмент учителя.

Жизнь — бесконечное познанье. Возьми свой посох и иди... И я иду... И впереди — Пустыня, ночь и звезд мерцанье...

(М. Волошин)

Уроки неквапливого спілкування

Спогади Щетиніна про зібрання дітей, на якому обговорювалося те, що вчителі теж потребують допомоги, підтримки, особливо міські вчителі. Коли людині даєш зауваження, це викликає неприємне почуття, образу. Хоча, коли ти відчуваєш співчуття людини до тебе, то хочеться виправитися, змінитися.

Було вирішено розглянути на педраді питання про колективний аналіз діяльності вчителя і класу в кінці уроку, також призначено заміну вчителів з хореографії і малювання, які через труднощі, неспроможність жити у селі, поїхали. Хоча головною причиною їхнього від’їзду була зневіра в перспективність нової справи.

Щетинін обмірковує і зауважує: «Предполагай в ученике достоинства до того, как они проявятся, уважай в нем личность и общайся с ним на равных», адже він не очікував від дітей того, що вони будуть обговорювати зовсім недитячі питання, і робили вони це не по-дитячому.

Дві полярності

Одна з головних проблем педагогіки – проблема відносин, спілкування, взаєморозуміння. Школа повинна виховувати в учнів бережливе, гуманне ставлення до інших, до їх праці, до природи. Деякі вчителі сприймають самостійність учнів як ворожу для себе, бо так вони не відчувають своєї власті, свій статус командира.

В с. Зибкові був важкий соціально-психологічний клімат, люди були далекі, відчужені один від одного. Для того, щоб втілити мрію школи потрібно було прикласти багато зусиль, задіювати треба і батьків. Хоч вчителі і прийняли ідею школи, але для них це було важко, кожен маючи свою напрацьовану методику мав змінюватися, під щось підлаштовуватися. Помітивши, що Щетинін допомагає, вони все більше роботи звалювали на нього, що приводило до того, що кожен був сам за себе. Так руйнувався колектив, колективна ідея і формувався авторитаризм.

В людині живе дві полярності, перша – бажає нового, активна до пошуку, друга – відбирає найбільш цінні способи дії. Не завжди те, що для нас є новим, незвичайним іншими сприймається так само, тому людина повинна бути готовою до цього. Шекспір попереджав: «Той хто поспішає, так само запізнюється як і той, хто не поспішає». Маючи якусь ідею, не потрібно йти до неї одразу швидко, все має бути продуманим.

В Зибкові проблемою було невміння слухати інших. Допоки в школі існують капітани і матроси, тоді вчителі, діти, керівники будуть глухими до самого основного – людської думки.

Повернення до гіпотези

Проблема таланту хвилює Щетиніна вже більше двадцяти років. Було багато питань, відповідь на які от-от була…але знову щось не те. Він вирішує розглянути нашу сутність інакше, по-іншому подивитися на тіло, мозок. «Очень красивое слово: разум. В нем слышатся два: раз и ум. Единый ум».

Навчання потрібно проводити у тому випадку, коли дитина його сприймає, а не відсторонює від себе; тоді це буде ефективно.

Експеримент продовжується, попереду ще багато перевірок, але зробити висновок можна: розгадка таланту полягає в створенні умов для своєчасного розвитку всіх внутрішніх сил дитини. В. Г. Афанасьєв відмічав: «Если сказать коротко, то речь идет об интенсификации, о коренном качественном улучшении образования и обучения. Словом, о «прессовании времени» обучения, о том, чтобы за тот же или меньший отрезок времени дать юношам и девушкам не просто больше знаний, а действительно полезных и нужных им и обществу знаний, навыков и умений». Знання, навчальний процес порівнюють із колодязем, де занурення – це спосіб пізнання, яке варто використовувати під час ознайомлення з предметом. Наступним важливим кроком є мотивація, установка в навчанні.

Перше занурення з математики у 9 класі було шість днів, друге – у другій четвертині, третє – через три місяці після другого, четверте – в середині квітня. Суть всього – занурення відбувалося глибше у вже відому галузь знань. Після математики входили у фізику, потім – у хімію, знову повертались. Ще Ф. Енгельс відмічав: «Розвиток – це відштовхування», щоб знайти себе потрібно відштовхуватись від себе теперішнього, і так поки не знайдеш. Ця методика вимагала багато зусиль як від учнів, так і від вчителів. Занурення – активна взаємна праця вчителя і учнів.