ЛЕКЦІЯ 1-2.

Тема: ТЕХНОЛОГІЯ РОЗРОБКИ НАВЧАЛЬНОГО КУРСУ (4 ГОД.)

Мета: Розкрити студентам алгоритм та послідовність розробки навчального курсу з основними методичними вимогами до усіх структурних компонентів.

Професійна спрямованість: формування науково-методичної компетентності майбутніх викладачів, розвиток знань, умінь і навичок створення навчально-методичного забезпечення до навчальних дисциплін.

Основні поняття: критерії для вибору навчальних посібників з курсу, зміст курсу, пізнавальні потреби, формально-логічний підхід, діалектичний підхід, наукова орієнтованість, практична орієнтованість.

План лекції

1. Вибір підручника, навчальних посібників та інших матеріалів для читання студентами

2. Відбір змісту курсу.

3. Постановка навчальних завдань

4. Розробка робочої програми курсу

5. Підготовка тематичного плану занять, планування навчальних занять і самостійної роботи студентів

6. Розробка формату проведення курсу

7. Розробка системи критеріїв оцінки знань та умінь з курсу

8. Планування окремих навчальних занять і складання конспектів

9. Розробка опитувальника для оцінки курсу студентами

Обрані методи: інформування, бесіда, обговорення, відеопрезентація, опора на досвід.

Питання для самостійного вивчення:

1. Особливості практичної соціальної педагогіки та можливості її використання при викладанні дисциплін соціально-педагогічного циклу

2. Науково-популярна література як джерело соціально-педагогічних знань

3. Планування самостійної роботи студентів.

Запитання для самоаналізу й самоперевірки:

1. Визначте невірні критерії для вибору навчальних посібників з курсу.

2. Розробіть пропозиції щодо покращення змісту соціально-педагогічної освіти.

Рекомендована література:

1. Вітвицька С.С. Практикум з педагогіки вищої школи: Навчальний посібник за модульно-рейтинговою системою навчання для студентів магістратури. – К.: центр навчальної літератури, 2005. – 396 с.

2. Кузьмінський А.І. Педагогіка вищої школи Навчальний посібник / Кузьмінський А.І. - К.: Знання, 2005. - 486 c.

3. Карандашев В.Н. Методика преподавания психологии: Учебное пособие. – СПб: Питер, 2006. – 250 с.

4. Васянович Г.П. Методологія педагогіки й педагогічна інноватика // Модернізація вищої у контексті євро інтеграційних процесів: Зб. наук. праць. – Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2007. – 332с. – С.4.

5. Липский И.А. Социальная педагогика в системе гуманитарного знания: структура и связи: Електронний ресурс. – Режим доступу: https://www.lipsky.ru/page/Statii/Soc-Ped-1.htm

6. Липский И.А. Социальная педагогика. Методологический анализ / И.А.Липский: учебное пособие. – М.: ТЦ Сфера, 2004. – 320 с.

7. Сейко Н.А. Соціальна педагогіка. Курс лекцій: Навчально-методичний посібник. – Житомир: Житомир.держ.пед.ун-тет, 2001. – 256с.

8. Сейко Н.А. Теоретичні основи соціально-педагогічної діяльності / Н.А.Сейко // Теорія і практика соціальної роботи: досвід регіону: Матеріали науково-практичної конференції, присвяченої 10-річчю системи центрів соціальних служб для молоді. – Житомир, 2003. – 77с. – С.11-20.

9. Сейко Н.А., Коляденко С.М. Методичні рекомендації до курсу «Методика роботи соціального педагога». – Житомир: ЖДПУ, 2000. – 104 с.

10. Сейко Н.А., Коляденко С.М. Робочий зошит з курсу соціальної педагогіки. – Житомир: ЖДПУ, 2000. – 54 с.

11. Сейко Н.А., Коляденко С.М. Технологія вивчення соціальної педагогіки / Н.А.Сейко, С.М.Коляденко // Професійно-педагогічна підготовка майбутніх учителів. – У 2 ч. – Ч.ІІ. – Житомир: ЖДПУ, 2001. – С.23-51.

Текст лекції:

У процесі підготовки навчального курсу викладач може орієнтуватися на такі етапи:

Рис. Схема технології розробки навчального курсу

1. Вибір підручника, навчальних посібників та інших матеріалів для читання студентами

Критерії для вибору навчальних посібників з курсу:

1. Систематизований виклад відповідної навчальної дисципліни або предметної галузі. Необхідно звернути увагу на те, наскільки цілісне уявлення про предмет вашого курсу дає книга, наскільки логічно зв’язані та послідовні її розділи.

2. Доступний для відповідної категорії студентів виклад навчального матеріалу. Передбачається, що автор посібника не просто використовує інформацію з наукових монографій та статей, але і викладає її на мові, зрозумілій для студентів, використовує слова і терміни, які зрозумілі цій категорії, відмовляється від складного стилю викладу.

3. Наявність методичного апарату, який повинен сприяти кращому засвоєнню навчального матеріалу. Мінімально необхідним, зазвичай, є:

· наявність контрольних запитань і завдань, котрі можуть використовуватися студентами та викладачами для перевірки засвоєння навчального матеріалу відповідного розділу;

· наявність рекомендованої літератури для подальшого розширення та поглиблення знань з теми;

· наявність різноманітних завдань, що сприяють кращому закріпленню вивченого матеріалу;

· широке використання прикладів, наочності й ілюстрацій. Це може бути опис актуальних й наочних прикладів наукових досліджень або життєвих ситуацій, схем, діаграм, графіків, які сприяють розумінню й запам’ятовуванню соціально-педагогічних закономірностей, а також малюнків і фотографій, що відображають певні соціально-педагогічні явища й процеси.

Найбільш широко, зазвичай, представлені підручники, які використовуються для базових курсів соціальної педагогіки – «Вступ до соціальної педагогіки», «Соціальна педагогіка», «Технології соціально-педагогічної діяльності», тощо. Однак з багатьох навчальних дисциплін іноді взагалі немає підручників і посібників. Тоді викладач повинен використовувати наукову літературу з проблеми й адаптувати її під зміст курсу.

2. Відбір змісту курсу.

Знання й навички, які були накопичені у соціально-педагогічній науці, достатньо багато чисельні і різноманітні. У зв’язку з цим перед викладачем постає завдання відбору матеріалу, який можна і потрібно включити в програму курсу.

Зміст курсу визначається: 1) назвою курсу; 2) роллю курсу в навчальному плані. Зокрема, якщо ви викладаєте дисципліну, котра є основою для інших предметів, то ви повинні розкрити певні теми.

Зміст курсу повинен відповідати вимогам, що відображені в освітньому стандарті з дисципліни (якщо він є).

Крім того, викладач повинен включати в курс зміст, який відображає його авторське бачення курсу, його творчий підхід і цілі, котрі він висуває у процесі навчання. Творче ставлення до відбору матеріалу робить дисципліну нестандартною і цікавою, відмінною від інших занять.

Відбираючи зміст курсу важливо враховувати, які саме студенти будуть його вивчати:

· студенти, для яких соціальна педагогіка є загальноосвітнім предметом;

· студенти, для яких соціальна педагогіка є професійно значимим предметом;

· студенти соціально-педагогічних спеціальностей.

Знання й пізнавальні потреби цих студентів відрізняються. Для нефахових спеціальностей або студентів перших курсів це може бути перший досвід вивчення соціальної педагогіки, тому у них повинно скластися системне уявлення про дисципліну, а проста цікавість – перетворитися на усвідомлений інтерес до соціально-педагогічних знань.

Зміст програми повинен визначатися загальною кількістю занять відповідно до навчального плану, віком студентів та їх інтересами. Недоцільно занадто насичувати короткий курс великою кількістю тем і матеріалу. Краще вивчити менше, але сформувати у студентів цілісне уявлення про дисципліну, серйозний інтерес до неї.

Студенти старших курсів так чи інакше володіють певним запасом знань, пов’язаних з дисципліною, що вивчається. Вони хочуть отримати інформацію про нові поняття і поглиблені знання. У цілому зі студентами старших курсів є сенс просуватися у вивченні предмета швидше, розглядаючи більший об’єм інформації за заняття; або ж заглибитися у тему, вивчаючи її більш детально. Однак варто пам’ятати, що насичення курсу значною кількістю теорій і понять буде мати мало сенсу, оскільки це не супроводжується усвідомленим запам’ятовуванням та критичним мисленням студентів.

Для початку відберіть основні теми курсу (від 3 до 10). Якщо їх більше, то деякі з них не є головними J. Продумайте логічний зв’язок між темами, їх послідовність, а також відповідність загальній назві курсу. Можна використовувати модульний підхід до побудови програм, який передбачає розробку окремих, відносно незалежних модулів навчального матеріалу, які б могли гнучко включатися у склад різних навчальних курсів. Такі модулі являють собою самостійні, незалежні одиниці навчальної інформації.

Науковий зміст навчальної дисципліни може конструюватися двома шляхами: формально-логічним і діалектичним. Формально-логічний підхід є широко представлений у професійній підготовці педагогів та являє собою соціальну педагогіку як суму розрізнених знань, що не сприяє цілісним уявленням студентів. Діалектичний підхід передбачає формування у студентів діалектичного розуміння соціально-педагогічної реальності.

Залежно від цілей курсу, його зміст може бути науково або практично орієнтований. Наукова орієнтованість передбачає вивчення закономірностей, класифікацій, механізмів, опис наукових досліджень та їх результатів. Орієнтація на такий матеріал дає студентам опис та пояснення феноменів, розуміння обґрунтованості знань. Практично орієнтований курс передбачає вивчення матеріалу, який має безпосередню практичну значимість, засвоєння умінь застосування соціально-педагогічних знань для розв’язання практичних задач, а також дає студентам розуміння практичної цінності знань і можливостей їх застосування.

Науковість і практичність є лише загальними орієнтирами при відборі змісту курсу, реальна програма передбачає певне співвідношення і одного, і другого. Завдання професійної підготовки вимагають, щоб викладач спирався на обидва принципи.

При відборі змісту курсу необхідно враховувати міжпредметні зв’язки соціальної педагогіки з іншими науками і навчальними дисциплінами.

3. Постановка навчальних завдань.

Загальні цілі визначені у навчальних програмах, ОКХ і ОПП студентів певної спеціальності. Виходячи із загальних цілей професійної підготовки викладач формулює цілі своєї навчальної дисципліни, а також співвідносить їх з суб’єктивними очікуваннями студентів. Конкретні цілі повинні дати відповідь на питання: «Що, на вашу думку, студенти повинні знати про навчальний матеріал?». Це стосується і всього курсу і його окремих тем. Наведемо орієнтовний перелік відповідей на зазначене питання:

· основні поняття і терміни;

· основні теорії та вміння їх порівнювати;

· найбільш важливі та надійні емпіричні дані;

· пояснення основними теоріями цих емпіричних даних;

· приклади процесів із повсякденного життя та наукових досліджень;

· механізми явища;

· можливості використання знань.

Висування на перший план однієї конкретної цілі або декількох – це право викладача. Формулювання зазначених цілей зазвичай починається зі слів: вивчити, навчитися, дати уявлення, оволодіти, засвоїти, тощо.

Різні цілі передбачають застосування різних методів навчання. Вивчення нових термінів, порівняння понять, наведення нових прикладів або розв’язання нових проблем – це різні типи навчання, які вимагають використання різних освітніх стратегій.

Різні цілі, і, відповідно, результати навчання, вимагають різних форм оцінки отриманих результатів (як-от, тест із множинним вибором – для однієї цілі, а написання твору – для іншої).

4. Розробка робочої програми курсу.

У процесі підготовки навчального курсу викладач складає його робочу програму і тематичний план проведення занять. Це можуть бути окремі документи, або ж тематичний план є частиною робочої програми.

Робоча програма розробляється на засадах державного стандарту і навчального плану.

Робоча програма містить: титульний лист; пояснювальну записку; зміст навчальної дисципліни; список літератури; тематичний план навчальних занять; систему і критерії оцінки знань та вмінь.

Титульний лист складається з: назви навчального закладу і кафедри, на якій здійснюється викладання дисципліни; назву навчальної дисципліни; категорію студентів, для яких вона назначена (рівень навчання й спеціальність); інформацію про викладача (ПІП, учений ступінь і звання, посада), адресу і телефон кафедри, рік і семестр вивчення курсу.

У пояснювальній записці: дається короткий опис призначення навчальної дисципліни, її значимості у межах освітньої програми; відображаються її зв’язки з іншими навчальними дисциплінами; описуються цілі і завдання, на розв’язання яких спрямоване вивчення курсу; проводиться обґрунтування структури навчальної дисципліни; характеризуються методи навчання; характеризуються вимоги до знань і умінь студентів, якими вони повинні оволодіти; характеризуються форми і методи контролю та оцінки успішності вивчення студентами навчальної дисципліни.

У розділі «Зміст навчальної дисципліни» окреслюються знання й уміння, якими повинен оволодіти студент. Послідовно (по порядку) наводяться назви тем навчальної дисципліни. Після номеру та назви теми коротко описується її зміст – дидактичні одиниці (феномени, емпіричні факти, теорії, поняття, зв’язки, закономірності, уміння, якими повинен оволодіти студент).

Список літератури містить джерела, на які викладач спирається при розкритті навчального матеріалу. Джерела оформлюються згідно з бібліографічними правилами. Крім того, надається список літератури, рекомендований для самостійного опрацювання студентами, який може бути поділений на основний та додатковий. Цей список повинен бути невеликим і враховувати реальні можливості студентів щодо його опрацювання.

5. Підготовка тематичного плану занять, планування навчальних занять і самостійної роботи студентів.

Тематичний план будується на основі робочої програми і являє собою конкретизацію форм навчальної діяльності студентів, а також уточнення обсягу навчального часу, форм контролю та оцінки успішності.

Тематичний план:

· розкриває послідовність вивчення розділів і тем програми;

· демонструє розподіл навчальних годин за темами і формами навчальних занять (лекції, семінари, практичні й лабораторні заняття, самостійна робота);

· визначає терміни виконання завдань самостійної роботи студентів;

· визначає строки виконання студентами письмових робіт;

· визначає строки і форми контролю та оцінки засвоєння навчального матеріалу.

Тематичний план оформлюється у вигляді таблиці:

У якості додатків у робочу програму рекомендується включати також плани семінарських і лабораторних занять, необхідне методичне забезпечення, завдання для самостійної роботи студентів, форми контролю й атестації знань та умінь студентів. Таке детальне методичне опрацювання програми сприяє підвищенню її якості.

6. Розробка формату проведення курсу.

Формат проведення курсу у значній мірі визначається формами навчальних занять, передбачених навчальним планом. Однак можливі різні процедури проведення занять та оцінювання.

Основне питання полягає в тому, як буде структурований курс: якою буде його організація, порядок і темп вивчення, кількість, характер і часові межі проведення тестів, використання оцінювальних технік, вибір лекційних та семінарських форм проведення заняття.

При розробці формату курсу викладач відповідає на такі питання:

· які правила ви встановите стосовно відвідування лекцій, семінарів, практичних, виконання домашніх завдань?

· яка кількість тестів, контрольних робіт та інших оціночних процедур (включно з екзаменом або заліком) передбачається і коли планується їх проведення?

· який обсяг навчального матеріалу для перевірки планується на кожну оціночну процедуру (одна тема чи декілька)? Яке значення буде надаватися участі в аудиторних заняттях, а яке – самостійній роботі студентів?

· питання якого типу передбачаються (закритого чи відкритого)? Чи будуть використовуватися екзаменаційні процедури, виконані студентами дома?

· який порядок компенсації або перескладання неуспішного виконання оціночних процедур?

· які інші завдання повинні будуть виконати студенти (письмові роботи, тощо)?

Крім того, на увагу заслуговує проблема врахування індивідуальних особливостей студентів при оволодінні навчальним матеріалом. Який рівень знань і умінь студентів буде достатнім? Високим? Мінімальним? Недостатнім? Ідеально – усі студенти повинні знати все з теми. Однак це неможливо. Який би темп не вибрав викладач, завжди знайдуться студенти, для яких це занадто повільно або занадто швидко. Тому необхідно планувати індивідуальні консультації з тем у поза навчальний час.

7. Розробка системи критеріїв оцінки знань та умінь з курсу.

Розробка контрольних завдань, тестів, залікових і екзаменаційних робіт – складова частина роботи викладача щодо підготовки курсу. Зміст і характер цих завдань визначається програмою.

Важливо спланувати такі компоненти оціночної системи:

· загальний принцип оцінювання: 1) за «кривою нормального розподілу» або 2) відповідно визначеним наперед критеріям;

· з яких перевірочних процедур (тестів, контрольних завдань, письмових самостійних робіт, заліку/екзамену) буде складатися загальна оцінка успішності засвоєння студентами курсу;

· значення, яке буде надаватися різним завданням і екзаменаційним процедурам;

· критерії в оцінці успішності виконання перевірочних завдань і смачи іспиту;

· які «преміальні» і «штрафні» бали будуть нараховуватися у процесі навчання;

· які «штрафи» будуть передбачені за більш пізні строки здачі письмових робіт;

· які мінімальні критерії для отримання задовільної оцінки з курсу;

· які вимог стоять відносно термінів і способів перескладання незадовільно виконаних завдань.

Зазначені положення необхідні для методичної роботи викладача, однак вони повинні бути повідомлені студентам з початку навчального курсу.

8. Планування окремих навчальних занять і складання конспектів.

Наступним завданням викладача є підготовка навчальних занять – лекцій, семінарів, практичних, завдань для самостійної роботи. Методика проведення кожного виду занять має свою специфіку, відповідно відрізняються процеси їх підготовки.

Розглянемо спільні моменти. Завданнями підготовчої роботи викладача є: вибір цілей заняття; відбір знань і умінь, які повинні бути вивчені протягом заняття; підбір методів і прийомів навчання; розробка методів контролю і оцінки успішності на заняттях; планування етапів заняття; підготовка конспекту (плану) заняття.

При цьому важливо звернути увагу на такі питання:

· Які цілі ставляться на занятті? Що повинні узнати студенти, що вивчити, якими знаннями оволодіти, які уміння набути? Які цінності, особисті і професійні якості будуть розвиватися на занятті?

· Які приклади та ілюстрації будуть використані для пояснення навчального матеріалу? Чи будуть це приклади емпіричних досліджень, практичної роботи або приклади з життя?

· Яким чином будуть демонструватися можливості застосування знань на практиці?

· Які методи навчальної роботи найкраще підходять для досягнення поставлених цілей? Які методичні прийоми будуть сприяти покращенню засвоєння знань і умінь?

· Які роз даткові та демонстраційні матеріали потрібні?

· Які критерії та процедури будуть використовуватися для контролю й оцінки успішності заняття?

· Які основні етапи міститиме заняття? Які цілі кожного етапу? Яка орієнтована діяльність викладача і студентів передбачається на кожному етапі?

Заключний етап підготовки – складання конспекту заняття, у якому передбачено відповіді на усі поставлені питання.

9. Розробка опитувальника для оцінки курсу студентами.

Головне завдання таких опитувальників – отримання зворотного зв’язку від студентів стосовно того, наскільки вони задоволені змістом і методикою проведення курсу, які зауваження і побажання у них є. Регулярна практика оцінки студентами курсу допомагає викладачу вдосконалювати методичні аспекти викладання соціально-педагогічних дисциплін.

Опитувальник повинен містити питання щодо ставлення студентів до змісту і методики проведення окремих занять або їх складових. Така оцінка повинна бути анонімна.