Нормативно-правове забезпечення реалізації основних прав студентської молоді

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Правову основу молодіжної державної політики в Україні зосереджено в базових законодавчих актах: „Декларація про загальні засади державної молодіжної політики в Україні”, закони України „Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”, „Про охорону дитинства”, „Про соціальну роботу з дітьми та молоддю”.

З метою посилення ефективності державної політики розроблено і прийнято ряд нормативно-правових актів, які зосереджуються на окремих спеціалізованих сферах, до яких відносяться закони України: „Про додаткові заходи забезпечення працевлаштування молоді”, „Про молодіжні та дитячі громадські організації”, „Про освіту”, тощо.

Посилюють законодавчу підтримку укази Президента України та Постанови Кабінету міністрів України. Зокрема, Указ № 616/2008 „Про проведення у 2009 році в Україні Року молоді”. Основні права й обов’язки молоді, як і інших громадян України, зафіксовані в Конституції України (Ст. 53).

Важливим напрямом у впроваджені комплексного підходу до законодавчого врегулювання питань молодіжної політики стало затвердження Державної цільової соціальної програми „Молодь України” на 2009-2015 роки. Програма передбачає відхід від патерналістської моделі державної політики щодо молоді та співпрацю відповідно до законодавства з громадськими і благодійними організаціями. Це дасть змогу запровадити ефективний механізм партнерства та взаємодії.

Чинним законодавством передбачені певні правові гарантії щодо підтримки молоді. Проте наявність багатьох правових передумов не гарантує їх реалізації. Недосконалість механізму впровадження державних гарантій призводить до невиконання законодавчих вимог.

В умовах погіршення соціально-економічного стану держави молодь потребує першочергової підтримки держави у працевлаштуванні, забезпеченні житлом, сприянні у збереженні здоров'я.

Економічні негаразди суттєво вплинули на соціальне становище молоді та рівень її життя. Безробіття серед молоді у два-три рази вище, ніж безробіття дорослого населення. Аналіз зайнятості молодих людей засвідчив, що ситуація на молодіжному ринку є доволі нестабільною внаслідок високого рівня економічної неактивності молоді. Зберігається проблема невідповідності потреб ринку праці та системі фахової освіти.

Станом на 1 березня 2009 р. на обліку в службі зайнятості перебувало 924, 9 тис. осіб. Статус безробітного мали 906, 1 тис. осіб, з яких 657, 2 тис. отримували допомогу по безробіттю. Із загальної чисельності незайнятих громадян 30 % складають молоді люди у віці до 35 років. Фактична кількість безробітних серед молоді майже втричі перевищує офіційні показники.

Законодавчі норми, які регулюють сферу молодіжного працевлаштування, розгалужені. Закон України „Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю” (вiд 04.11.2004 № 2150-IV) визначає механізм надання дотації роботодавцю, який зобов’язується працевлаштовувати випускників навчальних закладів. Проте закон потребує чіткого визначення переліку спеціальностей, які мають право на дотацію. Також необхідно внести зміни до закону з урахуванням регіональних особливостей ринку праці.

Закон України „Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” (від 05.02.1993 № 2998-XII, остання редакція вiд 31.01.2009 на пiдставi 876-17) гарантує забезпечення соціально-економічних, політико-правових умов соціального становлення та розвитку молоді. З часу прийняття закон мав декілька суттєвих змін, які сприяли розширенню сфер та засобів працевлаштування молоді. Закон регламентує створення і діяльність молодіжних центрів праці в якості альтернативних установ Державним центрам зайнятості. Також, з метою вторинної зайнятості молоді, особливо, учнівської та студентської, визначено правовий статус молодіжних трудових загонів. Однак згаданий законодавчий акт залишає невирішеним питання рівного забезпечення випускників державних та приватних освітніх закладів першим робочим місцем. Зберігається квота на основі державного замовлення.

Законодавчо забезпечено й розвиток альтернативних форм задіяності молоді на ринку праці. Однією з таких форм є підприємництво. Проте цей напрям потребує вдосконалення. Соціологічне дослідження молоді „Молодь Україні: червень 2007 р.”, проведене Державним інститутом розвитку сім’ї та молоді, відзначає неготовність молоді розпочати власну справу. Підприємницьку діяльність та власний бізнес не цікавить 48 % опитаних. 33 % респондентів зазначили, що хотіли б стати підприємцями, але їм заважають обставини. Лише 7 % опитаної молоді визнали себе підприємцями. Серед перешкод на шляху відкриття власного бізнесу молодь назвала: відсутність первинного капіталу та недоступність кредитів – 58 % респондентів; високі податки – 36 %; складна економічна і політична ситуація – 23 % опитаних.

Недоліки законодавчого забезпечення працевлаштування молоді:

§ відсутність чітких напрямів вирішення працевлаштування молоді, яка не має освіти;

§ недостатній рівень зацікавленості потенційних роботодавців у забезпеченні робочих місць для молоді, через відсутність законодавчо закріпленої системи стимулювань роботодавців у сприянні працевлаштуванню молоді;

§ відсутність дієвих механізмів підтримки молоді у започаткуванні власного бізнесу.

В Україні діє Державна програма забезпечення молоді житлом на 2002-2012 рр. Відповідно до Положення „Про Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (від 26.10.2000 р. № 1604), Фонд є спеціалізованою фінансовою установою, підпорядкованою Кабінету Міністрів України, утвореною з метою сприяння проведенню державної житлової політики. Порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) чи придбання житла урегульований Положенням „Про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла”, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України (від 29 травня 2001 р. № 584).

У період з 1998 по 2007 рр. фондом надано 9061 пільговий довготерміновий кредит на будівництво та придбання житла з державного та місцевих бюджетів різних рівнів на загальну суму понад 855 млн грн. Завдяки механізму пільгового кредитування вже збудовано 6 211 квартири, з яких 319 введено в експлуатацію у 2008 р. Проте обсяги фінансування програми залишаються практично незмінними, при зростаючому попиті молоді отримати житло на пільгових умовах. У той же час якщо у 2008 р. бюджетом було передбачено 76, 1 млн грн. для пільгових довгострокових кредитів на будівництво й придбання власного житла.

У Законі України „Про Державний бюджет на 2009 рік” заплановано всього 50 млн грн. на часткову компенсацію процентної ставки кредитів комерційних банків молодим родинам і самотнім молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла. Фінансових витрат на надання пільгових довгострокових кредитів на будівництво й придбання власного житла не передбачено.

Зростає поширеність та захворюваність соціально обумовлених хвороб: ВІЛ-інфекції, туберкульозу, наркоманії, алкогольних психозів. Найбільш уразливою є молодь. За останні 10 років загальна захворюваність молоді зросла у 2, 8 разу, частка хворих на наркоманію серед неповнолітніх збільшилася у 6-8 разів. Смертність серед осіб цієї групи зросла у 40 разів.

Серед державних програм, які спрямовані на поліпшення здоров’я є:

§ Державна програма „Репродуктивне здоров’я нації на період до 2015 року” (Постанова Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 р. № 1849);

§ Міжгалузева комплексна програма „Здоров’я нації” на 2002-2011 роки (Постанова Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 р. № 14);

§ Стратегія демографічного розвитку на період до 2015 року (Постанова Кабінету Міністрів України від 24.06.2006 р., № 879).

Для України актуальним залишається питання формування здорового способу життя серед дітей та молоді. Відповідні правові норми регулювання державної політики у сфері забезпечення здорового способу життя зосереджені у нормативно-правових актах окремих галузей законодавства. Проте, незважаючи на загрозливі тенденції у сфері охорони здоров’я, базового комплексного законодавчого акту щодо регулювання стану здоров’я молоді та сприяння формування здорового способу життя немає.

Державним інститутом розвитку сім’ї та молоді у грудні 2008 р. проводилося соціологічне дослідження „Становище студентської молоді України”, де було визначено ставлення студентів до свого здоров’я. Хронічними захворюваннями найбільше страждає студентська молодь у північних регіонах України (10, 8 %), а найбільше осіб, які зовсім не відвідують лікаря, виявлено в АР Крим (36, 3 %). Найвищий показник хронічних захворювань виявлено серед студентів старших курсів (10 %).

Упровадження програм із формування здорового способу життя у вищих навчальних закладах продовжує залишатися актуальною темою.

Студентство є особливою категорією молоді. Саме ця частина молоді є потужним фундаментом соціально-економічного та духовного розвитку держави. Студентство України складає 2, 7 млн, що становить майже 6 % усього населення України.

Особливої актуальності набуває законодавча підтримка студентської молоді у трьох напрямах.

1. Розмір студентських стипендій. З 1 січня 2009 р., відповідно до статті 56 Закону України „Про Державний бюджет України на 2009 рік”, розмір мінімальної ординарної (звичайної) академічної стипендії для учня професійно-технічного навчального закладу становить 200 грн. на місяць, для студента вищого навчального закладу І-ІІ рівня акредитації – 400 грн., для студента вищого навчального закладу ІІІ-ІV рівня акредитації – 530 грн. на місяць. Такий самий розмір стипендій був у студентів з вересня 2008 р. Таким чином, нарахування стипендій відбувається без урахування рівня інфляції.

2. Студентські гуртожитки. На балансі навчальних закладів, які перебувають тільки у підпорядкуванні Міністерства освіти та науки України, перебуває 1687 гуртожитків, у тому числі ВНЗ ІІІ-ІV рівня акредитації – 522, ВНЗ І-ІІ рівня акредитації – 301, професійно-технічних навчальних закладів – 864 гуртожитки. У Державному бюджеті України на 2009 рік не заплановано фінансових ресурсів на реконструкцію та ремонт гуртожитків.

3. Студентська сім’я. За даними Державного комітету статистики за 2008 р. було зареєстровано 22, 5 тис. студентських сімей, в яких виховувалося понад 12 тис. дітей. Студентська родина живе сьогодні в дуже важких матеріальних умовах і доволі часто повинна поєднувати навчання з вихованням дитини. Особливою проблемою є житлове питання, – не всі навчальні заклади дають можливість одержати сімейні гуртожитки.

Одним із дієвих напрямів запровадження державних соціальних програм, спрямованих на соціалізацію та адаптацію студентської молоді, є допомога у діяльності Студентських соціальних служб. На початок 2009 р. діє 153 заклади, що становить 43 % від загальної кількості ВНЗ III–IV рівня акредитації. Потребує поширення позитивного досвіду вже діючих студентських соціальних служб з метою їх подальшого впровадження.

15.Особливості розвитку та підтримки на сучасному етапі сімейних форм влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування(усиновлення, опіка, піклування, ДБСТ, прийомна сім*я)

На сучасному етапі розвитку українського суспільства значна увага держави приділяється дітям, соціальний розвиток яких утруднено чинниками різного походження і порядку. До таких відносять вихованців закладів державного влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, соціалізація яких відбувається у штучно створених закритих виховних умовах і тому носить специфічний характер. Зокрема, науковцями виділяються проблеми влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.Основні положення щодо влаштування дітей, які за певних обставин не можуть виховуватись у власній родині (смерть батьків, позбавлення батьківських прав або засудження батьків, асоціальні умови виховання у рідній родині тощо), містяться у Кодексі про шлюб та сім’ю України та в Законі України „Про охорону дитинства”. Стаття 61 і стаття

означеного Закону визначають права та зобов’язання батьків, які вони не можуть здійснювати в суперечності з інтересами дітей. Кодекс про шлюб та сім’ю України, Закон України „Про охорону дитинства” передбачають декілька форм утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування: усиновлення (удочеріння), передача їх під опіку (піклування), на виховання в сім’ї громадян України, у дитячі будинки сімейного типу, та на повне державне утримання до навчально-виховних закладів. Систему форм опікування дітей-сиріт, та дітей, позбавлених батьківського піклування, в Україні, можна охарактеризувати так:

Усиновлення (удочеріння) є найбільш прийнятною і сприятливою формою виховання дітей, залишених без піклування батьків, за якої дитина в правовому відношенні повністю прирівнюється до рідних дітей, набуває в особі усиновителів батьків та сім’ю.

Іншою формою влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є передача їх під опіку, піклування. Ця форма влаштування є найбільш вдалих для розвитку та виховання дитини, саме через те, що дитина проживає у сім’ї, ходить у звичайний дитячий дошкільний заклад, загальноосвітню школу, знає свій родовід. Вона оточена турботою та увагою близьких людей. Практика свідчить, що досить часто родичі дітей, чиї батьки померли, позбавленні батьківських прав, знаходяться у місцях позбавлення волі тощо, мають бажання залишити дитину в сім’ї. Але не всі родичі (переважно це бабусі, дідусі, дяді та тьоті) мають можливість матеріально утримувати таку дитину.

Поняття терміна „опіка” і „піклування” не є однозначними. Їхній зміст уточнений в нормативно-правових актах:

До основних положень опіки та піклування дітей, позбавлених батьківського піклування, затверджених Указом Президента України від 17.10.97 N 1153/97, та відповідно до доручення Кабінету Міністрів України від 09.03.99 N 796/21, ми віднесли такі положення, як:

Опіка є особливою формою державної турботи про неповнолітніх дітей, що залишились без піклування батьків, а піклування - повнолітніх осіб, які потребують допомоги щодо забезпечення їх прав та інтересів.

Опіка (піклування) встановлюється для забезпечення виховання неповнолітніх дітей, які внаслідок смерті батьків, хвороби батьків або позбавлення їх батьківських прав чи з інших причин залишились без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів цих дітей.

Дитячий будинок сімейного типу як інститут виховання дітей-сиріт є не дитячим закладом особливого типу, тобто дитячим будинком, а є багатодітною сім’єю, що забезпечує вихованцям сімейне оточення та виховання.

Прийомна сім'я — це сім'я або особа, що не перебуває в шлюбі, яка добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1 до 4 дітей на виховання та спільне проживання.