Методика виконання.

ТЕСТИ

Вказати правильну відповідь:

1. Зниження ефективності виробництва продукції аграрного сектору в Україні розпочалося у:

а) 1991 р.;

б) 1993 р.;

в) 1971–1975 рр.;

г) 1976–1980 рр.;

д) 1981–1985 рр.;

є) 1985–1990 рр.

2. Прибуток – це:

а) дохід, який залишається після віднімання витрат;

б) виручка мінус повна собівартість;

в) валова продукція мінус собівартість;

г) валовий дохід мінус заробітна плата;

д) виручка мінус валова продукція.

3. У розвинутих країнах використовують формулу:
GР: NS,

де GР – валовий прибуток;

NS – обсяг чистого продажу.

Що визначає ця формула?

а) рівень рентабельності;

б) норму прибутку;

в) рентабельність власного капіталу;

г) вкажіть власний варіант відповіді.

4. Показник економічної ефективності підприємства, який визначається діленням валової продукції у співставних цінах на суму заробітної плати – це:

а) землевіддача;

б) рівень продуктивності праці;

в) працевіддача;

г) матеріаловіддача;

д) фондовіддача.

5. Підприємство має кращі позиції на ринку капіталів, якщо:

а) коефіцієнт фінансової стійкості наближається до одиниці;

б) коефіцієнт фінансової стійкості віддаляється від одиниці;

в) коефіцієнт незалежності наближається до одиниці;

г) коефіцієнт незалежності віддаляється від одиниці.

Література:

1. Андрійчук В. Г. Економіка аграрних підприємств.: Підручник. – К.: КНЕУ, 2002. – 624 с.

2. Андрійчук В. Г. Економіка аграрних підприємств.: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни.– К.: КНЕУ, 2000. – 355 с.

3. Андрійчук В. Г. Ефективність діяльності агарних підприємств: теорія, методика, аналіз. – К.: КНЕУ,
2005. – 290 с.

4. Березівський П.С. Ефективність виробництва і формування ринку продукції скотарства у Карпатському регіоні. – Львів: Українські технології, 1998. – 256 с.

5. Ефективність сільськогосподарського виробництва в особистих господарствах громадян./ За ред. Саблука П.Т. та ін. – К.: ІАЕ УААН, 2001. – 378 с.

6. Лисситса А., Бабичева Т. Анализ оболочки данных (DEA) – современная методика определения эффективности производства. – Halle: Institute of Agricultural Development in Central and Eastern Europe, paper № 50, 2003, С. 1–42

7. Лисситса А., Оденич М., Бабичева Т. 10 лет экономических преобразований в сельском хозяйстве Украины. – Анализ эффективности и продуктивности предприятий. – Halle: Institute of Agricultural Development in Central and Eastern Europe, paper № 51, 2003, С. 1–26

8. Мацибора В.І., Збарський В.К., Мацибора Т.В. Економіка підприємства. – К.: Каравела, 2008. – 312 с.

9. Павловська Л. Д. Практикум з курсу «Економіка підприємства». – Житомир: ДАУ, 1999. – 125 с.

10. Проблеми ефективного функціонування АПК в умовах нових форм власності та господарювання: в 2 т. / За ред. Саблука П. Т. – К.: ІАЕ, 2001, т.1. – 831 с., т. 2. – 851 с.

11. Сільське господарство України: криза та відновлення / За ред. Ш. Крамола-Таубаделя, С. Дем’яненка, А. Куна. – К.: КНЕУ, 2004. – 207 с.

12. Холт Н. Роберт. Основы финансового менеджмента. Пер. с англ. – М.: Дело, 1993. – 127 с.

13. Farrell M.J. The measurement of productive efficiency. Journal of the Royal Statistical Society, 1957, Series A.,
Р. 253–281.

ТЕМА 14. Ціни на аграрну продукцію

Методичні поради до вивчення теми

Одним із найбільш вживаних у повсякденному житті економічних понять є категорія ціни, що відображає суму коштів, яку ми сплачуємо за товар. Саме таке визначення ціни є найбільш правильним, оскільки традиційне: «грошовий вираз вартості товару» залишається вірним тільки за умови зрівноваженого ринку (коли попит і пропозиція однакові), що, як відомо, є короткотерміновим явищем або чисто теоретичним.

Необхідно виділити функції, які виконує ціна, а саме: облікова, стимулююча, розподільча та рівноважна.

Важливе місце у висвітленні першого питання цієї теми посідає визначення особливостей ціноутворення у сільському господарстві. Серед них головні:

1. Існуючі ціни на сільськогосподарську продукцію виконують функцію соціального захисту всього населення і часто навіть не забезпечують виробникам простого відтворення. А у зв’язку із несвоєчасними платежами за реалізовану продукцію сільськогосподарські виробники практично надають іншим галузям безпроцентні кредити.

2. Через свою специфіку сільськогосподарське виробництво функціонує у відносно конкурентному середовищі (багато виробників виробляють однакові види продукції), а галузі, що його обслуговують – у монополізованому. Цим зумовлене поглиблення диспаритетності (невідповідності) цін на сільськогосподарську і промислову продукцію, яка виробничо споживається у сільському господарстві. Вважається, що за все ХХ століття паритет цін досягався тільки двічі:

– у 1910–1914 рр.

– у період Другої світової війни.

Для того щоб зрозуміти, що таке диспаритет цін, можна скористатись наступним прикладом. Якщо у 1990 році для придбання комбайну “Нива ” необхідно було виростити і продати 34 т зерна, то у 2003 році – вже 557 т, тобто у 16 разів більше. Для придбання трактору МТЗ у 1990 році – біля 38 т зерна або 27 т молока, то у 2003 році – 236 т зерна або 195 т молока. За підрахунками вчених від диспаритету цін сільське господарство втратило тільки за 1991–2000 роки біля
57 млрд грн, що перевищувало річний бюджет країни.

3. Для сільськогосподарського виробника об’єктивно характерна іммобільність ресурсів, спричинена низькими темпами переливу капіталу. В першу чергу, це є результатом того, що у сільському господарстві земля є однією із важливих складових капіталу, що не переміщується.

4. Об’єктивна відсутність еластичності попиту на аграрну продукцію. У розвинутих країнах коефіцієнт еластичності низький і становить 0, 20–0, 25. Головним фактором, який зумовлює еластичність попиту, є замінюваність. Хоча в багатих суспільствах “ефект заміщення” досить помірний.

5. Забезпечення паритетності ціноутворення повинно здійснюватись за підтримки держави. Так, в США, де коефіцієнт паритетності найвищий – 0, 75, у 1936–1954 рр. держава забезпечувала необхідні паритетні відносини у ціноутворенні, що призвело до того, що на одного сільськогосподарського працівника відтепер припадає у 2, 5 раза фондів більше, ніж у інших галузях економіки.

Важливо виділити фактори, що визначають рівень цін (ціноутворювальні фактори). У першу чергу це:

· суспільна ціна виробництва;

· співвідношення попиту і пропозиції;

· купівельна спроможність грошей;

· темпи інфляції;

· конкуренція;

· державне регулювання;

· ступінь монополізації виробництва.

А також:

· умови поставок товару;

· спосіб руху продукції від виробника до споживача;

· франкування ціни;

· співвідношення валютних курсів інших країн.

Наступне питання теми стосується видів цін, які функціонують у ринковій економіці. Слід звернути увагу слухачів, що у ринкових умовах ми розглядаємо види ринкових цін. Визначення їх найважливіших видів наведено у тлумачному (термінологічному) словнику посібника. Головними з них є:

Ø оптові (гуртові);

Ø роздрібні;

Ø базові;

Ø фактичних угод;

Ø конкурентні;

Ø підтримуючі (в Україні – заставні);

Ø індикативні;

Ø договірні;

Ø світові;

Ø біржові котировки;

Ø трансфертні;

Ø регульовані;

Ø психологічні;

Ø вільні ринкові;

Ø граничні та інші.

В Україні загальна економічна реформа, що почалася у
1991 році, включала реформу ціноутворення. За цей період ми перейшли від переважно державних цін до ринкових. Вирішальною на цьому шляху була постанова Кабміну України (жовтень 1994 р.) “Про ціноутворення в умовах реформування економіки”, після виходу якої фактично розпочата лібералізація та широке впровадження ринкових цін у всі сфери економіки держави, в т.ч. і у сільське господарство. У результаті це був рік найбільшого злету цін, які зросли більше як у 100 разів, хоча це не стало рекордом Гіннеса (попереду була, наприклад, колишня Югославія, де ціни за один рік зростали більше як на 400 %).

Для розуміння категорії ціни важливо розрізняти поняття “ склад” і “структура” ціни. Склад ціни характеризується її економічними елементами (собівартістю, прибутком). Наприклад, до складу роздрібної ціни входять: витрати і прибуток підприємства, ПДВ; витрати і прибуток постачальницько-збутових організацій і ПДВ; витрати і прибуток підприємств роздрібної торгівлі, ПДВ (рис. 14.1).

Рис. 14.1. Склад роздрібної ціни

Структура ціни – це відсоткове відношення окремих складових її елементів до загального рівня ціни. Наприклад, ціна – 100 %, собівартість – 60 %, прибуток – 20 %, ПДВ – 20 %.

Рівень цін на екологічно чисту продукцію повинен формуватися з урахуванням попиту та пропозиції. В Україні це, перш за все, стосується виробництва дитячого та дієтичного харчування, оскільки про більш масове виробництво екологічно чистої продукції говорити поки що передчасно.

За дослідженнями вчених встановлена залежність між розміром недобору врожаю сільськогосподарських культур, вирощених за екологічно безпечними технологіями, та зростанням внаслідок цього собівартості продукції. Наприклад, недобір урожаю зернових оцінюється в середньому на 25 %, а приріст додаткових загальногосподарських витрат становить 8 %. У зв’язку з цим орієнтовні ціни реалізації екологічно чистого зерна рекомендується підвищити відносно орієнтовних заставних цін на зерно (у відсотках до базової величини) відповідно: овес – на 45 %, гречка – на 60 %, пшениця – на 40 %. Ціни на екологічно чисті помідори та інші овочеві культури пропонується збільшувати на 30–40 %, а на молоко – на 30 %.

Надзвичайно важливим питанням даної теми є особливість визначення ціни за ринкових умов на відміну від планово-централізованої економіки. В умовах останньої ціноутворення було функцією держави і його узагальнена формула мала вигляд: середні витрати + прибуток. У конкурентному середовищі підхід до встановлення ціни суттєво змінився. Формула встановлення ціни у ринкових умовах приймає інший вигляд (рис. 14.2).

Мета ціноутворення включає наступні варіанти:

а) максимум прибутку (ціна буде найбільшою);

б) виживання у ринкових умовах (ціна буде мінімальною);

в) завоювання сегменту (частини) ринку за кількістю проданого товару (як правило, ціна невисока);

г) завоювання сегменту ринку за якістю товару (ціна висока).

Рис. 14.2. Методика встановлення ринкової ціни

Вивчення попиту необхідне для того, щоб знати, якій кількості споживачів потрібен даний товар. Вивчення попиту можна проводити за результатами опитування, на основі обробки статистичних даних. Наприклад, якщо ми маємо виробляти дитяче харчування для немовлят, максимальний попит можна визначити множенням кількості немовлят у даному регіоні на норму споживання дитячого харчування. Використовується також метод оцінки кривих (графіків) попиту.

Далі переходимо до оцінки власних витрат. Доцільно при цьому розділяти постійні, змінні та валові витрати.

Обов’язковим елементом ціноутворення у ринкових умовах є оцінка товарів конкурентів. Це важливо з точки зору того, як ціна, яку ми виставляємо, співвідноситься з цінами головних товаровиробників-конкурентів. Якщо, скажімо, наша ціна на порядок вища від ціни конкурента, необхідно ще раз замислитись: чи доцільно виходити на ринок з таким дорогим товаром.

Вибираючи метод ціноутворення, можна зупинитись на наступних:

а) середні витрати + прибуток, якщо така ціна “вписується” у конкурентну і відповідає завданням ціноутворення нашого підприємства (фірми);

б) встановлення ціни на основі беззбитковості виробництва, тобто ціна повинна забезпечувати нульовий прибуток (найнижчий рівень цін);

в) на абсолютно новий на ринку товар – метод “зняття вершків” (ціни найвищі протягом певного часу);

г) на основі відчутної цінності товару – в залежності від цінностних потреб споживачів. Наприклад, зробити скидку до ціни, вважаючи це найвагомішою складовою ціни;

д) на основі поточних цін, як правило, цін основних товаровиробників – конкурентів. Дуже поширений метод за умови, що така ціна забезпечує прибуток;

е) на основі закритих торгів, як правило, за підряди у будівництві (такі ціни – невисокі).

Останнім етапом є встановлення кінцевої ціни, що повинна враховувати комплекс усіх попередніх складових.

Слухачам необхідно пояснити, що ціна у ринкових умовах – це не константа, вона може змінюватись за багатьох обставин. Існує поняття цінової політики підприємства (фірми), яке стосується багатьох сторін його діяльності. Певні особливості ціноутворення існують на: нові та додаткові товари, побічні продукти виробництва; за географічним принципом; встановлення ціни з включенням до неї витрат на доставку; цін зі скидками; “принесення товару в жертву” тощо. Все це має неабияке значення і врешті формує прибуток підприємства в цілому.

План семінарсько-практичного заняття

1. Поняття і функції ціни.

2. Особливості ціноутворення в галузі сільського господарства.

3. Ціноутворюючі фактори.

4. Види цін на продукцію сільського господарства.

5. Реформа ціноутворення та сучасна цінова політика в АПК.

6. Особливості та методика ціноутворення у ринкових умовах.

Терміни і поняття

Інтенсивний тип розвитку, за якого приріст продукції одержують лише завдяки підвищенню ефективності використання авансованого капіталу, найефективніший на етапі насичення ресурсами до певної межі.

Екстенсивний тип спостерігається, коли приріст продукції одержаний лише за рахунок приросту ресурсів.

Переважно інтенсивний тип розвитку означає перевищення частини приросту продукції за рахунок покращення використання авансованого капіталу над частиною її приросту, одержаного в результаті збільшення розміру ресурсів.

Переважно екстенсивний тип розвитку формується там, де має місце протилежне співвідношення ступеня впливу цих факторів.

Зрівноважений тип розвитку виникає за умови, що приріст продукції досягнуто у рівній мірі за рахунок приросту авансованого капіталу і підвищення ефективності його використання.

На сучасному етапі розвитку, в умовах економічної кризи очевидна необхідність саме інтенсивного розвитку сільського господарства. Це зумовлено рядом причин, а саме:

1) Обмеженістю всіх видів природних ресурсів і робочої сили.

2) Зростанням фондомісткості виробництва.

3) Необхідністю збільшення асигнувань на соціальні і в умовах екологічної нестабільності особливо на природоохоронні заходи.

Поняття “високоінтенсивний” не є синонімом слову “високоефективний”. На практиці більш або менш інтенсивні форми і методи господарювання завжди співіснували і будуть співіснувати. Важливо використовувати ті з них, які в даних умовах найбільш ефективні. У США, наприклад, найбільш розповсюджені напівінтенсивні форми ведення господарства як найбільш ефективні.

Слід відмітити, що ефективність інтенсифікації у минулому в Україні була невисокою, що пояснюється рядом об’єктивних і суб’єктивних причин. Але інтенсивна форма розширеного відтворення в АПК повинна бути головною, саме вона визначає результати виробництва, є одним із факторів виходу із затяжної економічної кризи.

Наступним питанням теми є екологічність основних напрямків інтенсифікації аграрного виробництва.

За оцінкою вчених, наприклад академіка Трегобчука В.М., екологічна шкода від функціонування АПК становить нині
7–8 млрд доларів США щорічно. Для збереження навколишнього середовища та підтримання в ньому екологічної рівноваги пропонується в першу чергу, щоб не менше третини земель залишалися у стані близькому до природного (зараз в Україні маємо тільки 7–8 %).

У процесі здійснення земельної реформи структуру агроландшафтів аграрного землекористування необхідно змінювати з урахуванням екологічних вимог, обмежень і стандартів, які існують у розвинутих країнах. За даними інституту землеробства УААН, у найближчій перспективі слід вивести із обороту, як мінімум, 10 млн га ріллі та приблизно на стільки ж збільшити площу природних кормових угідь.

Слід наголосити, що з метою не лише обмеження негативних антропогенних навантажень на природне середовище з боку АПК в цілому і тваринництва зокрема, переведення їх на екологобезпечний механізм функціонування, а й підвищення ефективності інтенсифікації та конкурентоспроможності агропромислового виробництва, необхідно перейти до еколого-економічної концепції діяльності АПК, до пріоритетності екології над економікою. Всі процеси, які відбуваються в галузях АПК в цілому, всі напрямки інтенсифікації галузей слід розглядати, виходячи лише із пріоритетності екологічних проблем. Це основна особливість розвитку АПК, окремих його галузей на сучасному етапі виходу з економічної та екологічної криз.

Одним із основних напрямків інтенсифікації сільсько­господарського виробництва є запровадження досягнень науково-технічного прогресу, проведення інноваційної політики. У сучасних умовах цей напрямок набуває характерних особливостей, а саме сільськогосподарське виробництво повинне бути екологобезпечним, менш трудомістким, давати конкурентоспроможну та високоякісну продукцію.

Зміцнення та удосконалення матеріально-технічної бази АПК як фактору його інтенсифікації в умовах екологічної кризи до традиційних екологічних проблем сільськогосподарського виробництва таких, як зниження вмісту гумусу, забруднення водоймищ, повітря, ґрунтів тощо, додало нову проблему – так зване техногенне забруднення ґрунтів, що означає їх окислення, збільшення лужності, підвищення вмісту важких металів у них. Під дією добрив, які з внесенням під культуру потрапляють до водоймищ, в останніх відбувається швидкий ріст рослинної маси, мікроорганізмів, що приводить до неможливості використання цієї води. Негативні наслідки спостерігаються і при переущільненні ґрунтів важкою технікою. Від зарубіжних наші трактори та комбайни відрізняються, в першу чергу, значно більшою вагою.

Слід звернути увагу слухачів, що найбільш екологічно небезпечним напрямком інтенсифікації сільськогосподарського виробництва є хімізація, на долю якої припадає ¾ всього об’єму мінеральних добрив, які використовуються для вирощування культур, майже всі пестициди і інші шкідливі речовини. Всі ці засоби у тій чи іншій мірі впливають не тільки на родючість ґрунту та врожайність культур, але і на навколишнє середовище. Причому цей вплив часто буває негативним. У деяких випадках негативні наслідки, отримані внаслідок використання засобів хімізації, зводили нанівець весь позитивний ефект.

У сучасних умовах до екологонебезпечного напрямку інтенсифікації можна віднести і меліорацію земель, якщо підходити не з позицій суті цього досить ефективного способу підвищення врожайності сільськогосподарських культур, а з точки зору фактичних наслідків процесу меліорації. Як відомо, меліорація, яка проводилась у нас протягом останніх десятиріч не була пов’язана економічними стимулами із кінцевими результатами виробництва, в її основу був закладений затратний підхід, головним була кількість прокладених кілометрів труб і зовсім обходило меліораторів питання віддачі вкладених коштів. Таке положення призвело до значного погіршення екологічної ситуації, в першу чергу, в регіоні Полісся України ще до аварії на Чорнобильській АЕС. Закономірно і природно у здійсненні інтенсифікації сільськогосподарського виробництва пріоритетне місце відводити екологізації усіх процесів, впровадженню таких агрозооекосистем, яким властиві високі відтворювальна здатність і екологічна безпечність, завдяки чому можливо отримати більше високоякісної продукції за найменшого ресурсного забезпечення виробництва.

Важливо звернути увагу слухачів, що вихід України із затяжної економічної кризи вимагає розробки і реалізації ефективної державної інноваційної політики. Її необхідність зумовлена, насамперед, тим, що інновації та пов’язані з ними технологічні зрушення відіграють ключову роль у стимулюванні економічного і соціального розвитку. Так, за даними англійської комісії з трудових ресурсів, 15 % зростання загальної ефективності американської та японської промисловості є результатом змін у характері використання робочої сили, 25 % – капіталовкладень, 60 % – змін у технології.

За своїм характером інноваційна діяльність є однією із форм інвестиційної діяльності, що здійснюється з метою запровадження досягнень науково-технічного прогресу (НТП) у виробництво і соціальну сферу. Досягнення НТП (його результати) називають новинами, а новини, запроваджені у виробництво – нововведеннями.

Інноваційна політика України – як сукупність економічних, організаційних, правових та інших заходів – має бути спрямована на забезпечення якнайшвидшого розвитку ключових технологій, структурної перебудови промисловості із створенням провідних галузей, які б базувалися на нових технологіях і найбільш повно відповідали запитам ринку.

Найбільш принциповою та істотною закономірністю інноваційного процесу є його стадійність. У своєму розвитку інновація проходить такі стадії:

1) зародження – виникнення інноваційної ситуації, яка може бути:

а) активною (коли вона стимулюється потребами ринку);

б) пасивною (коли первинними є результати досліджень і розробок);

2) освоєння новації;

3) вибуття.

Розкриваючи питання «Моделі інноваційної політики», необхідно звернути увагу, що визначальними факторами структурних зрушень в економіці є радикальні інновації в галузі високих технологій. Вперше це положення було сформульовано Й. Шумпетером у його фундаментальній праці “Економічні цикли” (1939 р.). Принципові особливості таких інновацій полягають у широкомасштабному залученні значних ресурсів для їх реалізації, а також у тривалому періоді між початком інвестування і комерційним успіхом. Через певний період після вичерпання можливостей таких інновацій настають спад і період застою. У результаті економіка розвивається циклічно. Такі довготривалі проміжки часу, протягом яких 20-річний період економічного піднесення змінюється близьким за тривалістю етапом економічного спаду і застою, вперше відкрив і дослідив російський економіст М. Кондратьєв.

Розвиток економіки за моделлю Кондратьєва характериний для Західної Європи. Водночас економічні процеси у США і Японії теорією Кондратьєва не описуються. Головна причина цього полягає у яскраво вираженому підприємницькому характері економіки цих країн. Завдяки системі цінностей, національним особливостям, цілеспрямованій державній політиці тут сформована велика армія підприємців-новаторів. У своїй діяльності вони орієнтуються переважно на незначні інновації в галузях як високих, так і низьких технологій, що не потребують великих капіталовкладень, мають нетривалі цикли і забезпечують швидку віддачу. На даному етапі існують дві моделі інноваційної політики, що виправдали себе. Перша з них – американська, яка базується на найвищій автономії підприємництва, на принципі вільної конкуренції “Laisser-faire, laisse passer“ (“хай іде, як іде”) і на регулюванні ринку великими міжнародними корпораціями. Орієнтування технологічного розвитку здійснюється шляхом виділення особливої галузі.

Друга модель сучасної інноваційної політики – японська. Згідно з нею держава забезпечує технологічні пріоритети шляхом стимулювання розвитку не окремих особливих галузей, а конкретних технологій. Роль держави і механізми її впливу на різних етапах інноваційного циклу – від визначення міністерством зовнішньої торгівлі та промисловості пріоритетних напрямків розвитку та організації державного фінансування розробок і до опосередкованого регулювання (наприклад, шляхом зміни банківських процентів після реалізації інновації).

Японська модель організації дослідження і запровадження у великих фірмах заснована на принципах тісної кооперації науки і виробництва. За деякими оцінками, ефективність наукових досліджень і розробок японських фірм, яка вимірюється кількістю нових продуктів на одиницю витрат, більш ніж у
6 разів перевищує аналогічний показник американських фірм.

Європейські країни дають приклади інших форм взаємодії науково-технічних ідей. У якомусь розумінні вони займають проміжне (між американською і японською практикою) положення, хоча останнім часом відмічається тенденція до більшої “японізації” форм організації науки і виробництва.

В умовах реформування економіки в Україні вивчення і впровадження інноваційних процесів у виробництво, особливо у пріоритетні галузі економіки, (а для України – це, в першу чергу, АПК), набуває особливо важливого значення для вирішення проблеми запровадження досягнень НТП як основного напрямку інтенсифікації аграрного виробництва.

Наступним питанням теми є еколого та ресурсозберігаючі технології виробництва аграрної продукції. Ця проблема надзвичайно цікава і викликає інтерес у студентів.

Прогресивна поверхнева технологія обробітку ґрунту як важливий захід боротьби з його водною і вітровою ерозією передбачає обробіток на 8–10 см замість звичайної відвальної оранки на 20–22 см. Це дозволяє збільшити запаси доступної вологи у півтораметровому шарі ґрунту в період посіву, зростає схожість культур. У результаті збільшується врожайність, знижу­ється трудоємкість та собівартість продукції, зростає прибуток.

Швидко набуває популярності в американському сільському господарстві сівба в необроблений ґрунт, або, так званий, метод “Ноу-тілл”. Економія пального за цією технологією становить 36 л/га, при збереженні рослинних решток на поверхні вологість ґрунту зростає на 30 %.

Для господарств з низьким рівнем ресурсозберігання перспективною є інтенсивна ресурсозберігаюча технологія вирощування кукурудзи: вноситься половинна порівняно з інтенсивною технологією доза добрив, енергоємність зерна значно зменшується.

Перспективними для виробництва аграрної продукції вважають інтенсивні ресурсозберігаючі біологізовані технології, за якими отримують найвищу урожайність та найвищий прибуток. Висока енергетична ефективність забезпечується дією добрив та побічної продукції попередника.

Усе більшої популярності у світі набуває технологія вирощування генетично модифікованих культур. Слід відмітити, що біотехнологія була відома тисячі років тому, коли у Древньому Єгипті відкрили процеси бродіння, ферментації. А сучасна біотехнологія започаткована у 1953 р., коли вчені розшифрували структуру ДНК.

Перші генетично модифіковані (або трансгенні) томати з’явились у США у 1994 році. Наступною стала соя та багато інших сільськогосподарських культур з поліпшеними харчовими якостями, стійкістю до шкідників, хвороб та окремих гербіцидів. Ринок генетично модифікованих культур найбільш розвинений у США (60 % світового ринку), Аргентині (16 %), Канаді (6 %), Китаї (6 %). Країни ЄС з 2000 року зняли обмеження на вирощування ГМР. Інші країни випробовують трансгенні рослини або вирощують на обмежених площах. В Україні призупинені навіть випробування ГМР, хоча ринок насичений цією продукцією: картоплею, яку “не їсть” колорадський жук, кукурудзою, цукровими буряками, соняшником, рисом, бавовником. До речі, приблизно половина бавовнику, який використовується для виробництва європейської валюти «євро», є генетично модифікованою.

В агарному виробництві особливо ефективним може бути використання мікрохвильового магнітного поля для передпосівної стимуляції насіння зернових та олійних культур, що сприяє росту біомаси, підвищує якість продукції, зміцнює імунітет рослин. Дія мікрохвильової енергії на шкідливих комах дозволяє обійтися без отрутохімікатів.

Розроблена технологія і обладнання для безвідходної малоенергоємної технології ведення сільськогосподарського виробництва, яка передбачає створення біоінженерних комплексів для переробки відходів тваринницьких комплексів, птахофабрик, паперової, целюлозної, м’ясо-молочної, переробної промисловості і відходів комунального господарства з метою отримання:

· біогумусу: з 1 т відходів за 2, 5–3 місяці утворюється 400–600 кг “біогумусу”;

· нового екологічно чистого натурального органічного добрива пролонгованої дії, яке містить до 18 елементів живлення, корисну мікрофлору, ферменти.

З 1 т відходів, крім “біогумусу”, отримують 80–100 кг вермикультури (біомаси черв’яків), яка містить 67–72 % білка
7–9 % жирів, 18–20 % вуглеводів, 2–3 % мінеральних речовин і всі незамінні амінокислоти. Додавання їх до раціону тварин і птиці підвищує їх продуктивність на 20–25 %. З 1 га вирощування вермикультури можна отримати до 1 т білкових добавок, в той час як кукурудза з цієї площі дає лише до 400–500 кг.

Методика визначення ефективності еколого- та ресурсозберігаючих технологій виробництва аграрної продукції наведена у практичних завданнях до даної теми.

План семінарсько-практичного заняття

1. Поняття інтенсивності та інтенсифікації аграрного виробництва.

2. Типи розвитку підприємств. Їх обґрунтування.

3. Необхідність інтенсифікації для українського сільського господарства.

4. Особливості інтенсифікації на сучасному етапі розвитку АПК.

5. Екологічність основних напрямків інтенсифікації.

6. Поняття інноваційних процесів, стадії інновації.

7. Моделі інноваційної політики, її особливості в Україні.

8. Ефективність еколого- та ресурсозберігаючих технологій виробництва аграрної продукції.

Терміни і поняття

Таблиця 15.1

Економічна ефективність впровадження прогресивної технології (вказати, якої саме)

Закінчення таблиці 15.1

Оцінка отриманих результатів. Порівняння показників ефективності прогресивної технології із звичайною наглядно показує, яка з них вигідніша.

Наприклад, потрібно визначити економічну ефективність запровадження поверхневого обробітку ґрунту (на глибину
8–10 см)