Методика виконання 1 страница

1. Коефіцієнт сортності молока визначається за формулою:

Ксорт =
=

де Ор , Ор , Ор – обсяг реалізації молока відповідно до
1, 2 сорту та несортового, ц;

Р – весь обсяг реалізації молока, ц;

Кр – коефіцієнт розмірності відповідного сорту, визначається діленням об’єму реалізації продукції відповідного сорту на об’єм реалізації 1-го сорту.

Наприклад, якщо всього реалізовано 4000 ц молока, в т. ч. 1-м сортом – 3000 ц, 2-м сортом – 800 ц, 3-м сортом – 200 ц, то коефіцієнт розмірності буде складати: Кр = ;

Кр = ;

Кр = .

2. Для визначення коефіцієнта заліковості необхідно спочатку:

1) Розрахувати залікову масу молока:

З = ,

де Р – обсяг реалізації молока, ц;

Жф – фактична жирність молока, %;

Жб – базисна жирність молока, %.

2) Далі діленням залікової маси молока на її фізичну масу розраховуємо коефіцієнт заліковості:

К = .

3) Для визначення величини виручки, яку підприємство недоотримало за рахунок якісного параметру (тобто не вся продукція 1-го сорту), необхідно:

1. Обчислити розмір виручки від реалізації молока множенням об’єму виробленої продукції на ціну реалізації у розрізі 1–2 сортів та нестандартного молока.

2. Визначити можливий розмір виручки (якби все молоко було 1-м сортом): множенням кількості реалізованого молока на ціну 1-го сорту.

3. Розмір недоотриманої виручки за рахунок сортності молока дорівнюватиме різниці між другим та першим показниками.

Оцінка отриманих результатів. Якщо коефіцієнт заліковості вищий від 1, це засвідчує більш високу якість продукції порівняно з нормативним (базисним) рівнем. Якщо ж менше 1, значить підприємству необхідно прийняти міри щодо підвищення якісних параметрів продукції.

Розмір недоотриманої виручки за рахунок того, що не все молоко є першосортним, вказує на можливий резерв зростання доходу від реалізації продукції.

ТЕСТИ

Вкажіть правильну відповідь:

1. Якість продукції це:

а) сукупність властивостей, що засвідчують ступінь придатності продукції задовольняти конкретний попит на неї;

б) сукупність її властивостей, що визначають здатність продукції задовольняти певні потреби споживачів за призначенням;

в) кількісний вираз властивостей продукції, що задовольняють певні потреби споживачів згідно з цільовим призначенням та умовами використання;

г) правильна відповідь не вказана;

д) ваш варіант відповіді.

2. Якість життя включає:

а) якість продукції (послуг);

б) якість економіки;

в) якість навколишнього середовища;

г) якість державного управління;

д) якість охорони здоров’я;

ж) якість освіти;

з) технічний рівень продукції;

і) ваш варіант відповіді.

3. Що таке ISO 9000 та 14000? Це:

а) скорочена назва українського екологічного стандарту;

б) міжнародний сертифікат якості продукції;

в) назва американської науково-дослідної програми підвищення якості продукції;

г) назва постанови Ради ЄС від 29.04.2004 р. № 852.

4. Вкажіть, до якої групи належать показники якості продукції, що характеризують товарний вигляд продукції (розмір, колір тощо):

а) економічних;

б) патентно-правових;

в) транспортабельності;

г) екологічності;

д) технологічності;

ж) надійності;

з) естетичності.

5. Що означає європейська політика гармонізації в області якості товарів та послуг?

а) процес взаємного погодження правових норм країн-членів ЄС щодо якості товарів, послуг, примусових вимог до здоров’я та безпеки;

б) забезпечення безпеки життєдіяльності населення європейських країн;

в) високий рівень самосвідомості споживачів, які згодні платити за якість;

г) систему державного і суспільного захисту прав споживачів на якісну продукцію;

д) охорона навколишнього середовища країн-членів ЄС як необхідна умова безпеки життєдіяльності.

Література:

1. Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств.: Підручник. – К.: КНЕУ, 2002. – 624 с.

2. Андрійчук В.Г. Економіка аграрного підприємства: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. – К.: КНЕУ, 2000. – 355 с.

3. Про стандартизацію: Закон України від 17.05.2001 р.
№ 2408-III //http//www.rada.gov.ua, // Урядовий кур′ єр. – 2001. – 20 червня. – № 108.

4. Стандарт SA 8000 „Социальная ответственность 8000”. Некоторые комментарии к стандарту, предоставленные фирмой СЖС // Стандарты и качество. – 1999. – № 5.

ТЕМА 19. Конкуренція в аграрному секторі

Методичні поради до вивчення теми

Розпочати вивчення даної теми доцільно з її актуальності, навести значення та поняття конкуренції.

Як відомо, основу ринкової економіки становлять три кити: різні суб’єкти власності, конкурентне середовище та вільне ціноутворення. А однією з головних рушійних сил ринкової економіки є конкуренція між виробниками за право продати товар споживачу.

Основним завданням розвитку агропромислового комплексу в постприватизаційний період є формування конкурен­тоспроможного агропромислового виробництва, спрямованого на вирішення економічних та соціальних завдань, забезпечення продовольчої безпеки держави. У цьому контексті важливим є уточнення основних понять та положень класичної теорії конкурентної боротьби, пристосування її до конкретних умов постприватизаційного періоду розвитку вітчизняних підприємств, пошук найбільш ефективних методик визначення їх конкурентоспроможності.

Конкуренція означає наступне:

1. Присутність на ринку великої кількості незалежно діючих покупців та продавців товару.

2. Свободу для покупців та продавців виступати на тих чи інших ринках та покидати їх.

Доцільно розглянути поняття конкурентоспроможності підприємства (фірми) та продукції (товару). Важливо з’ясувати, що конкурентоспроможність продукції та підприємства співвідносяться між собою як частина і ціле. Можливість підприємства конкурувати на ринку залежить від конкурентоспроможності товару та від методів управління, які використовуються на підприємстві.

Слід звернути увагу студентів, що формування конкурентних відносин у сільському господарстві має ряд особливостей:

· Значний ризик у своєму розвитку, крім суспільних факторів підвищення продуктивності праці необхідно враховувати і природні фактори.

· На відміну від несільськогосподарських галузей, де падіння цін і доходів призводить до переливання капіталу в інші галузі і до зростання споживання, сільському господарству властивий більш сталий характер та постійний попит населення на багато видів його продукції.

· Для сільського господарства характерними є також особливості у зниженні витрат виробництва продукції. Якщо у промисловості це основний фактор здійснення цінової конкуренції, то у сільському господарстві зниження витрат виробництва має серйозні обмеження.

· У промисловості конкуренція дає можливість забезпечити високоефективну економічну діяльність, здатність до виживання, в аграрному секторі цього можна домогтися лише за наявності паритету цін.

Важливо з’ясувати позитивні і негативні риси конкуренції (рис. 19.1).

Далі доцільно розглянути види конкуренції, які відомі взагалі і які найбільш характерні для сучасних умов, а також види конкуренції в АПК.

Рис. 19.1. Позитивні та негативні риси конкуренції

До нецінових методів конкуренції відносять:

Ø диференціацію якості товарів за однієї й тієї ж ціни (або незначного її коливання);

Ø продаж товарів у кредит;

Ø продовження строку гарантійного обслуговування;

Ø контроль за ноу-хау та патентами на виробництво певних видів продукції;

Ø рекламу;

Ø виробництво товарів-замінників;

Ø лізинг тощо.

На сучасному етапі розвитку аграрного сектору економіки України виникла необхідність у збереженні конкурен­тоспроможності національної сільськогосподарської продукції з метою недопущення втрати вітчизняними товаровиробниками своїх місць на аграрних ринках в середині країни та за її межами.

В особливо скрутному становищі опинилися сільськогосподарські підприємства зони радіаційного забруднення, які мали істотний вплив на виробництво продукції сільського господарства в Україні. Серед проблем збереження ринкових позицій для підприємств цієї зони на першому місці знаходиться проблема екологічного розвитку, оскільки це основа і гарантія збереження здоров’я та життя більшої частини населення України.

Слід відмітити, що ідеологія екологічного розвитку поступово займає важливе місце у формуванні менталітету української нації. Тільки за роки незалежності на вирішення чорнобильських проблем наша країна витратила майже 5 млрд доларів США. Попри контрзаходи, що проводяться протягом
15 років після аварії, значно зросла кількість потерпілих внаслідок чорнобильської катастрофи, серед проживаючих на радіаційно забрудненій території здоровими визнано лише
11–15 % осіб (за даними Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи). За тими ж джерелами
90–98 % населення забруднених територій отримує основне дозове навантаження за рахунок внутрішнього опромінення від споживання продуктів харчування місцевого виробництва, особливо молока і м’яса.

Всі ці особливості зони радіаційного забруднення на фоні значних економічних перетворень накладають свій відбиток на методи, прийоми, заходи щодо збереження та зростання конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції постчорнобильської зони.

За класиком теорії конкурентної боротьби Майклом Портером, професором Гарвардської школи бізнесу [3] – загальні стратегії конкуренції визначають три основних напрями:

1) лідерство у зниженні витрат;

2) диференціація;

3) фокусування, або особлива увага.

Для виконання першої вимоги підприємство має утримувати витрати на більш низькому рівні порівняно з конкурентами.

Щоб забезпечити диференціацію, підприємство повинно запропонувати щось унікальне у якомусь певному аспекті, який вважається важливим для більшості потенційних споживачів.

Третій різновид стратегії заключається у виборі галузевого ринку і обслуговуванні його краще та ефективніше порівняно з конкурентами.

М. Портер виділив 5 сил конкуренції, які визначають рівень прибутку в галузі, а саме:

1. Проникнення нових конкурентів.

2. Загроза появи на ринку товарів, вироблених за інших технологій.

3. Можливості покупців.

4. Можливості постачальників.

5. Конкуренція між підприємствами, які уже працюють на ринку.

У зоні радіаційного забруднення чи іншій екологічно нестабільній території доцільно виходити із пріоритетності екологічного над економічним. У цих умовах можливі 2 варіанти економічного розвитку з позицій конкурентоспроможності:

1. Фокусувати увагу на виробництві екологічно чистої продукції, що природно і закономірно, виходячи з основних завдань розвитку цієї зони:

а) виробляти продукцію, яка не накопичує радіонукліди;

б) з допомогою спеціальних заходів зменшувати надходження радіаційних елементів в кінцеву продукцію, забезпечивши цим вміст шкідливих елементів у межах встановлених норм.

2. Пріоритети надавати підвищенню економічної ефективності виробництва продукції (зменшувати витрати на її виробництво, збільшувати прибутковість), а екологічності виробництва надавати другорядне значення.

У зв’язку з вищенаведеним п’ять складових конкуренції, визначених М. Портером, набувають специфічних властивостей, пов’язаних з екологічним фактором. Тому структурна схема складових конкуренції, які визначають прибутковість галузі чи підприємства екологічно нестабільної території приймає наступний вигляд (рис.19.2).

Слід звернути увагу слухачів, що за останні роки набув популярності новий підхід до проблеми конкуренції, за яким для досягнення успіху підприємствам не потрібно конкурувати між собою, а діяти на абсолютно нових ринках, так званих „блакитних океанах”. Основними теоретиками цієї теорії є
У. Чан Кім та Рене Моборн [4].

Ринковий всесвіт вони поділяють на океани: червоні і блакитні. Червоні символізують усі існуючі на даний момент галузі економіки. Це відома нам частина ринку. Блакитні океани характеризують галузі, які на сьогоднішній день не існують. Це невідомі сегменти ринку. Відмінність стратегій двох океанів наведена на рисунку 19.3.

Підсумовуючи, доцільно визначити фактори, що впливають на конкурентоспроможність підприємства, а саме:

Ø система та методи управління підприємством;

Ø технологічний та організаційний рівень процесу виробництва;

Ø система довгострокового планування;

Ø маркетингове дослідження ринку;

Ø інноваційний характер виробництва.

Рис. 19.2. П’ять складових конкуренції
екологічно нестабільної території

Рис. 19.3. Стратегія червоного та блакитного океану

Усі ці чинники визначають характеристики продукції з точки зору оптимального поєднання параметрів: ціна – якість – надійність.

Розкриваючи наступне питання теми, необхідно навести основні законодавчі акти щодо Державної програми демонополізації економіки України та розвитку конкуренції [7, 8]. Для порівняння можна використати інформацію про те, що у США вперше закон про конкуренцію був прийнятий ще у
1890 році.

Особливо важливим є останнє питання теми щодо оцінки конкурентоспроможності підприємства. Конкурентоспромо­жність підприємства є одним із суттєвих показників стану підприємства як господарської системи, який визначає перспективи його подальшого розвитку, можливість досягнення стратегічних цілей та завдань.

Оцінка конкурентоспроможності підприємства, як правило, включає:

по-перше, визначення кола підприємств-конкурентів;

по-друге, збирання інформації про їх діяльність;

по-третє, формування системи оціночних показників;

по-четверте, обробку інформації та отримання загальної оцінки стану конкурентоспроможності.

Для визначення конкурентоспроможності підприємства на ринку товарів та послуг можуть бути використані наступні методи: різниць, рангів, балів, еталону, конкурентного статусу підприємства (КСП) та інші.

Метод різниць полягає у визначенні переваг та недоліків підприємств за певними показниками. Особливості цього методу: порівнюються один з одним два підприємства – конкуренти. При цьому визначається кількісний розрив у досягнутих значеннях.

Метод рангів складніший, він дозволяє визначити стан оцінюваного підприємства в цілому, його сильні та слабкі сторони у порівнянні з конкурентами. Підприємства-конкуренти при цьому ранжуються за показниками. Це дозволяє визначити, за якими критеріями підприємство випереджає чи відстає від конкурентів, його місце серед інших конкурентів.

За мінімальною сумою отриманих рангів кожного підприємства можна визначити найбільш конкуре­нтоспроможне, якщо найкращий рівень показника визначається як мінімальний, або за максимальною сумою набраних рангів, якщо найкращий рівень оцінюється максимальним рангом.

Основна перевага методу рангів – це його простота, можливість використання кількісних і якісних показників. Поряд з цим цей метод не дозволяє оцінити ступінь відставання підприємства від його основного конкурента.

І тільки метод балів дозволяє вирішити цю проблему. Він включає:

· складання матриці оціночних показників для порівняння підприємства з його конкурентами;

· виділення найкращого значення окремого оціночного показника з даної сукупності підприємств та присвоєння йому певного бального значення (при цьому використовується самостійно встановлена шкала) – Б_max;

· розрахунок балів (Б_ір), отриманих іншими підприємствами за даним оціночним показником шляхом порівняння їх фактичних значень з найкращими в даній сукупності:

,

де З_ір – фактичне значення і -го оцінюваного показника по р-му підприємству;

З_ін – найкраще значення і -го оцінюваного показника у даній сукупності підприємств;

Б_max – встановлений максимальний бал оцінювання окремого показника.

Узагальнена бальна оцінка конкурентоспроможності (УЗ_р) має наступний вигляд:

,

де ЗН_і – значимість конкретного показника оцінки у загальній оцінці конкурентоспроможності.

Рівень значимості окремих показників задається експертно з урахуванням ролі кожного показника у формуванні загального висновку про ступінь конкурентоспроможності підприємства.

Перевагою цього методу є чітке визначення основних конкурентів, бальна оцінка позиції кожного. Поряд з цим використання експертної оцінки при визначенні значимості окремих показників дещо знижує рівень об’єктивності встановлення місця підприємства серед конкурентів.

Найчастіше в нашій економічній літературі використовують метод визначення конкурентного статусу підприємства (КСП). Він характеризує можливості підприємства щодо ведення конкурентної боротьби, досягнення підприємством визначених конкурентних переваг. Залежність позиції підприємства в конкурентній боротьбі від його конкурентного статусу трактується наступним чином:

0, 8< КСП< 1.0 – сильна позиція;

0, 5< КСП< 0.7 – середня позиція;

0< КСП< 0.4 – слабка позиція.

Основним недоліком наведеної методики є значна доля суб’єктивізму щодо визначення її складових.

Доцільність використання того чи іншого методу повинна визначитися метою та основними завданнями, які ставляться перед дослідниками, наявністю необхідної інформації. При цьому кращим варіантом є комплексне використання наведених методів визначення конкурентоспроможності.

План семінарсько-практичного заняття

1. Поняття та значення конкуренції, її особливості у галузях АПК.

2. Види конкуренції.

3. Методи конкуренції.

4. Конкурентоспроможність підприємства та товару.

5. Особливості конкуренції в екологічно нестабільних регіонах.

6. Аналіз конкуренції за Майклом Портером та Кім Чаном.

7. Оцінка конкурентоспроможності підприємства.

Терміни та поняття

Конкуренція –	у дослівному перекладі з лат. мови означає: «зіштовхування», це боротьба, суперництво між товаровиробниками, виконавця­ми робіт і послуг, постачаль­никами і споживачами товарів за найвигідніші умови їх виробництва, реалізації і споживання.
Конкурентоспроможність продукції –	це сукупність властивостей продукції відповідати вимогам ринку у визначений момент часу. Визначає здатність витримувати конкуренцію на ринку, тобто мати певні вагомі переваги над виробами інших товаровиробників. Характе­ризується споживчими властивос­тями, витратами споживача, кон’юнктурою ринку товарів.
Конкурентоспроможність підприємства (фірми) –	це здатність виробляти і реалізовувати швидко, дешево, якісно, в достатній кількості за високого технологічного рівня обслуговування. Це результат конкурентних переваг підприєм­ства за всіма напрямками діяльності. Критеріями конкуре­нтоспроможності підприємства є рівень продажу та стабільне місце на ринку. Або це здатність вироб­ляти продукцію, що користується попитом на ринку, брати участь у боротьбі за покупців та знаходити можливості збільшен­ня своєї частки на ринку.
Вільна конкуренція –	виникає на ринку, коли діє багато виробників і споживачів, немає особливих перепон для появи нових конкурентів, ціни вільно коливаються під дією попиту і пропозиції. Зараз цей вид конкуренції нетиповий.
Олігополія –	конкуренція декількох великих фірм, які контролюють значну частину виробництва і збуту продукції.
Внутрішньогалузева конкуренція –	це суперництво між виробниками одного виду товару, тобто в середині галузі за право продати товар.
Цінова конкуренція –	такий вид суперництва за право продати товар, коли основним способом боротьби є зниження цін виробника на свої товари порівняно з цінами на аналогічну продукцію інших виробників. В цьому випадку або свідомо ідуть на зниження прибутку, або знижують витрати.
Нецінова конкуренція –	основними факторами у конкурентній боротьбі є не ціна товару, а його якість, сервісне обслуговування, репутація фірми- виробника тощо.
Реклама –	яскрава і образна інформація для певної групи споживачів, спрямована на формування відповідного ставлення до товару, послуг, які рекламуються та до рекламодавця шляхом неособистої комунікації між виробниками і споживачами.
Конкурентоспроможна продукція (товар) –	така продукція, яка на одиницю своєї вартості здатна задоволь­нити більше потреб та яка відповідає вищим якісним характеристикам порівняно із товарами конкурентів.
Конкурентні переваги –	характеристики і властивості товару, які створюють для підприємства певну перевагу над прямими конкурентами. Тобто рівень конкурентної переваги потрібно оцінювати щодо відповідного підприємства-лідера. За умови дотримання певних вимог (ідентичність фаз життєвого циклу і т. д.) рівень конкурентної переваги можна оцінювати як відношення рівня рентабельності виробництва цього підприємства до анало­гічного показника підприємства-лідера, ви­значеного на певну перспективу.
Внутрішні конкурентні переваги –	базуються на перевазі підпри­ємства щодо витрат виробництва, які менші, ніж у конкурентів.
Зовнішні конкурентні переваги –	базуються на відмінних від товарів конкурентів якостях продукції, які становлять цінність для покупців.

Запитання до поглибленого вивчення теми

1. Що означає економічний термін „конкуренція”?

2. Які особливості конкуренції в аграрній сфері?

3. Чому вільна конкуренція не типова для сучасних умов?

4. Вкажіть види конкуренції, які вам відомі.

5. Що означає ціновий і неціновий метод конкурентної боротьби?

6. Які складові нецінових методів конкуренції? Дайте їм характеристику.

7. Що означає поняття конкурентних переваг?

8. Дайте характеристику внутрішнім і зовнішнім конкурентним перевагам.

9. Дайте визначення конкурентоспроможності продукції та підприємства.

10. Поясніть, в чому полягає сутність такого методу оцінки конкурентоспроможності, як метод різниць.

11. Чим відрізняються методи рангів та балів?

12. У чому суть методу визначення конкурентного статусу підприємства (КСП)?

13. Які основні законодавчі акти регулюють питання конкуренції в Україні? Коротко їх охарактеризуйте.

14. Обґрунтуйте, який вплив на конкурентну боротьбу має реклама?

15. Які види реклами ви можете назвати?

Навчальні завдання

Завдання 19.1. Визначити конкурентоспроможність хмелепродукції підприємства – СТОВ „Укрхмільтехсервіс” у порівнянні з основними його конкурентами на українському ринку хмелю.

Вихідна інформація. Основні споживчі властивості, які привертають покупців хмелепродукції, це: її якість (вміст альфа-кислоти, гірких речовин, вологість, засміченість); ціна; види хмелепродукції (екстракт, гранули, пресований, хміль-сирець); умови та строки поставки; сорт хмелю (ароматичний чи гіркий), імідж підприємства (фірми). Відносне значення ознак щодо формування у покупця рішення про покупку (а_і) наступне:

ü за якістю – Я – 0, 35;

ü за ціною – Ц – 0, 30;

ü за видами хмелепродукції – В – 0, 13;

ü за умовами та строками поставки – П – 0, 10;

ü за сортом хмелю – С – 0, 07;

ü за іміджем підприємства-виробника – І – 0, 05.

 

Методика виконання. Для визначення конкуренто­спроможності хмелепродукції скористаймося методом рангів. Окремо за кожною ключовою ознакою СТОВ „Укрхмільтехсервіс” та його основним конкурентам на українському ринку хмелю присвоюють так звані ранги.

 

Таблиця 19.1

Конкурентоспроможність хмелепродукції СТОВ „Укрхмільтехсервіс” у порівнянні
з його основними конкурентами

 

№ з\п	Підприємства, фірми, конкуренти	Споживчі властивості і ранги	Серед­ній ранг	Рівень кон­курентоспро­можності хмеле­продукції
Я	Ц	В	П	С	І
	СТОВ „Укрхмільтех­сервіс”
	ВАТ „Укрхміль”
	Морріс Хенбері (Великобританія)
	„Хоп’юніон” (Чехія)
	Значення ознаки, а

Ранг, що рівний 1, присвоюють підприємству, якщо за цією конкурентною ознакою воно переважає усіх конкурентів, P_ij=1.

⇐ Предыдущая12345678910Следующая ⇒