Діти з психопатичними формами поведінки

Дисгармонійний психічний розвиток – це така форма порушень розвитку, для якої характерна недостатність розвитку емоційно-вольової та мотиваційної сфери особистості при відносній збереженості інших структур. До дисгармонійного психічного розвитку можна віднести психопатії та невротичний розвиток.

Інколи серед учнів масової школи зустрічаються так звані діти - психопати, які виявляють складність характеру, неврівноваженість поведінки, погану пристосованість, реактивність. Психопатією (від грец. рsyche – душа, pathos – хвороба) називають патологію психічної діяльності, що характеризується передусім дисгармонією в емоційно-вольовій, мотиваційній сфері та сфері почуття. Основними ознаками психопатії як патологічного складу характеру, розладу, ненормальності психіки є надмірно виражена неврівноваженість поведінки, погана пристосованість до умов існування, невміння підкорюватись зовнішнім вимогам середовища, підвищена реактивність. Причиною психопатії може бути або патологічна спадковість, або несприятлива дія на дитину зовнішніх чинників у внутрішньоутробному (ембріональному) періоді чи на ранніх етапах його життя. Більшість авторів вважає, що діти-психопати частіше зустрічаються у сім’ях, де в спадковості мали місце психічні захворювання.

Труднощі в поведінці і характері дітей-психопатів можуть бути обумовлені як біологічними (пологові травми, мозкові інфекції, алкоголізм батьків, токсоплазмоз, тривалі та тяжкі соматичні захворювання дитини), що зачипають матеріальну основу психіки – мозок, так і соціальними причинами, головним чином, умови виховання дитини. Тяжкість психопатичного стану перш за все залежить від того, в яких умовах протікає його розвиток. При правильному педагогічному підході і сприятливих соціальних умов характерологічні особливості дитини можуть компенсуватися. Та навпаки – за несприятливих умов виховання у дитини-психопата розвиваються значні патологічні зміни в характері та поведінці.

Значення соціальних умов в компенсації психопатичних станів визначається тим, що психопатія – це не хвороба у власному розумінні цього слова, а неправильний, патологічний розвиток, який характеризується дисгармонією в вольовій та емоційній сферах. Є діти занадто чутливі, образливі, занадто вразливі, плаксиві (астенічні психопати) невпевнені в собі, прив’язані до когось із близьких (частіше до матері) при байдужому ставленні до інших членів сім’ї (психастенічні психопати). А є діти, навпаки, емоційно холодні, не мають прихильностей, замкнені, егоїстичні. В деяких випадках у рисах характеру дітей-психопатів виступає егоцентризм, переоцінка своїх можливостей, які часто призводять до конфліктів з оточуючими.

У дітей-психопатів часто відмічається підвищена збудливість, інколи афективні спалахи; воля недорозвинена, тому настрій нестійкий (збудливі психопати); знижена працездатність, вони недостатньо уважні, не вміють зосередитись, долати труднощі при виконанні завдань. Інколи бувають інші варіанти психопатичного розвитку при яких дитина, навпаки, проявляє надмірну наполегливістьв досягненні мети (параноїчні психопати).

Існують різні точки зору на класифікацію психопатій (за Є. Крєпєліним, П. Ганнушкіним, Г. Сударєвою, О. Кербіковим, Т. Власовою і М. Певзнер). Деякі автори групують психопатії за окремими клінічними симптомами, інші – за загальними структурними конституціональними особливостями, треті – за типом розвитку.

Згідно з МКХ-10 розрізняють такі типи психопатій:

– емоційно нестійкі розлади особистості.

– дизсоціальний розлад особистості. – “психопатія збудливого кола за антисоціальною поведінкою”.

– істеричний розлад особистості. – “психопатія збудливого кола за істероїдним типом”.

– ананкастний (обсесивно-компульсивний) розлад особистості. – “психопатія еліпсоїдного кола”.

– шизоїдний розлад особистості (шизоїдна психопатія).

– параноїдні розлад особистості (паранояльна форма психопатії).

– тривожний розлад особистості. – “психастенія”.

Для вчителя важливо знати не стільки класифікацію психопатій, скільки особливості структури особистості психопатичної дитини, своєрідність його поведінки, закономірності його розвитку і причини, які обумовлюють виникнення дитячих психопатій.

Треба зауважити, що не всяке порушення поведінки та характеру слід розглядати як прояв психопатії. До справжньої психопатії відносяться лише ті види недорозвитку характеру та поведінки, які обумовлені або патологічною спадковістю, або, що зустрічається частіше, органічним ураженням певних мозкових систем у переднатальному періоді або на самих ранніх етапах життя дитини.

Головну групу психопатій становлять конституціональніпсихопатії – шизоїдні, епілептоїдні, циклоїдні, психастенічні та істероїдні психопатії, що залежать більшою мірою від генетичної схильності, ніж від ослбливостей виховання.

В сім’ях, де були хворі на шизофренію, можуть народжуватися діти з шизоїдною психопатією. Однак треба пам’ятати, що наявність шизоїдних рис характеру ні в якій мірі не вказує на психічне захворювання – шизофренію. У таких дітей є ціла низка конституціонально обумовлених особливостей і труднощів у поведінці, які мають бути враховані педагогом.

Своєрідність поведінки проявляється у ранньому дошкільному віці. Проявляється вона по-різному: дехто з них надмірно вразливі, лякаються всього нового, інші – рухливо занепокоєнні, а треті – пасивні, мляві. Загальні ознаки: знижена потреба у спілкуванні, уникнення контактів з іншими дітьми, схильність до абстрактних розмірковувань, рухова неспритність, погана пристосованість до виконання практичної діяльності. І все це на фоні високого рівня інтелектуального розвитку з переважанням абстрактного мислення над практичним. У багатьох дітей із шизоїдною психопатією рано виникають інтелектуальні інтереси до читання, фізики, математики, своєрідні захоплення (малювання карт, схем, колекціонування, розведення комах і т. ін.). Своєрідно розвивається емоційно-вольова сфера: дехто з них емоційно холодні, інші – надмірно прив'язані до кого-небудь, частіше до матері.

Самооцінка суперечлива, однак стабільно виділяються риси замкненості, сором’язливості. Коло інтересів відрізняється від вікової норми. Вольова регуляція своєрідна: неохоче виконує нав’язливи дії, але наполегливо досягає своєї мети.

Корекційна робота – залучати дітей до колективних форм діяльності, до практичних дій, розширення кола інтересів, допомога в спілкуванні.

У дітей можуть проявляються риси епілептоїдної психопатії, яка може виявлятися з 2–3 років (А. Ємельянов, 1992). Етіологічним фактором цих психопатичних станів є патологічна спадковість (в сім’ї були випадки епілепсії). В нихзбережений інтелект та відсутні типові ознаки епілептичного захворювання; проявляються підвищена роздратованість, погане переключення з однієї ситуації чи дії на іншу, запальність, злостивість, агресивність, зосередженість на власних переживаннях, похмурість, підозрілість, невдоволення, егоцентризм – негативна риса характеру, що полягає у крайньому егоїзмі, індивідуалізмі. Можуть бути позитивні риси – гарна працездатність, ретельність у виконанні завдання, цілеспрямованість, вміння зосередитись на роботі, наполегливість, уміння долати труднощі, на що треба спиратися при корекційній роботі до принципу опори на позитивне.

Самооцінка звичайно дещо завищена. Вольова активність не порушена.

Циклоїдний тип психопатії рідко фіксується у дитячому віці, він проявляється у підлітковому віці. Для них характерне невмотивоване коливання настрою від зниженого (субдепресивного) до підвищеного (маніакального). Ці діти схильні до жартів, пустощів, ризику; не переносять заборони, обмеження. У них часто трапляється підвищений травматизм в період підвищення настрою й самопокорань при депресії.

Під час гіпоманіакальної фази у дитини спостерігається підвищений фон настрою, прискорений темп мовлення, мислення, механічне запам’ятовування успішне, рішення поквапливі. Самоцінка завищена, дитина енергійна, може показати високий рівень досягнень, але потребує допомоги.

У разі депресивної фази контакт з дитиною утруднений внаслідок зниженого фону настрою. Найменші невдачі у виконанні завдань викликають сльози. Пам’ять і мислення – у межах норми.

Самооцінка занижена, діти приписують собі лінощі, пасивність, замкненість, холодність. У цій фазі у дітей проявляються скарги на фізичні відчуття, зниження рухової активності, втратою інтересів.

Діти з психастенічним типом психопатії схильні до тривожності, що часто виявляється вже в 3 – 4 роки. У них спостерігаються страхи за життя та здоров’я своє та близьких, тривожні побоювання, страх перед незнайомим, новим, який проявляється рвотою, підвищенням температури тіла..

Мислення не прушене. Самооцінка адекватна, іноді дещо занижена, спостерігається соором’язливість, нерішучість; вольова регуляція діяльності на етап прийняття рішення недостатня, але якщо рішення прийняте, то вони дисципліновані та наполегливі.

Істероїдна психопатія частіше трапляється в дівчаток, ніж у хлопців. Характерно для них “жадоба визнання”, яка проявляється у вигляді капризування, вигадок, фантазування. Дитина уявляє себе в ролі героя або жертви. Вся поведінка спрямована на привернення уваги оточуючих. За неможливості реального досягнення бажання воно легко реалізується у плані фантазії та гри. Головна насолода для дитини – це емоційна реакція інших людей.

У ході декомпенсації в дітей цього типу можуть виникнути патологічні нахили: блювання, істеричні паралічі, мутизм та ін. Їх фантазії часто сприймаються як наслідок галюцинацій. Можливо спрямування такої дитини на творчу самореалізацію (в театральних і художніх студіях).

Такі діти охоче, часто самостійно вступають у контакт.

Темп процесів мислення швидкий. Механічне запам’ятовування успішне.

Високий, але нестійкий рівень домагань; самооцінка завищена, диференційована.

Нестійка психопатія зустрічається частіше у молодшому шкільному віці.

Труднощі в поведінці мають дитини на діти з істеричними рисами характеру (демонстративно - істерічні психопати). Характерна риса – егоцентризм, бути в центрі уваги. Цим дітям властиві нестійкість настрою, підвищена навіюваність, зниження наполегливості та цілеспрямованості; спостерігається схильність до конфліктів, примхливість, вередування. Роздратованість, гострі істеричні реакції, коли дитина для того, щоб наполягати на своєму, плаче, кидається на підлогу, б’є інших.

Органічнапсихопатія, яка обумовлена органічною недостатністю підкіркових, мозкових систем, характеризується недорозвитком особистості: недостатня здібність оцінювати свої вчинки, дії, діяльність; своєрідна емоційна сфера: емоції нестійкі і поверхневі; недорозвиток волі: не вміють регулювати свою поведінку.

В дитинстві – неспокійні, невмотивовано крикливі, поганий сон; в дошкільному віці – не вміють грати з дітьми, б’ються; пізніше – з’являється упертість, афективні спалахи; в школі – не виконують вимоги вчителя, завдання, порушують дисципліну, тікають із школи, навіть з дому; мають підвищені потяги до задоволень, до їжі.

Психопатам властиві нездатність до організованої систематичної діяльності через слабку активну увагу, відсутність інтересу до причин подій і явищ. Діти некритичні, недостатньо розуміють і оцінюють ситуацію. Загальний фон настрою благодушний зі значним ейфоричним відтінком. Інтелектуальна продуктивність різко обмежена внаслідок порушення передумов інтелекту і відсутності доцільної мотивації вчинків, інтересу до пізнання. Характерні швидка реакція на будь-яке зовнішнє враження і миттєва, імпульсивна реалізація бажання, що виникло без розуміння і врахування наслідків своїх дій. Періодично спостерігаються розлади настрою за типом дисфорії (злобно-гнівливий настрій). Блукання пов’язані або з розгальмованістю інстинктів, або з первинним посиленням їх (дромоманія, як непересічний потяг до бродяжництва).

Можуть спостерігатися різні форми нездоланих потягів з імпульсивними діями – піроманія (потяг до підпалу), клептоманія (потяг красти), дипсомания – потяг до запоїв, різні сексуальні перверсії (статеві викривлення), поїдання неїстівних предметів тощо.

Перверзна форма психопатії (статеві збочення):

1) Збочення, при яких порушується об’єкт статевого потягу:

· гомосексуалізм – статевий потяг до осіб своєї статі, у жінок (лейсбіське кохання, трибадія);

· педофілія –статевий потяг до дітей;

· геронтофілія – статевий потяг до людей похилого віку;

· зоофілія – статевий потяг до тварин;

· некрофілія – статевий потяг до покійників;

· трансвестизм – сексуальне збудження виникає при переодяганні в одяг протилежної статі;

· фетишизм – сексуальними об’єктами є окремі предмети і речі, що належать жінці (взуття, одяг чи предмети туалету);

· нарцисизм – самозакоханість, статевий потяг до власного тіла (при огляді, у дзеркалі).

2) Збочення, при яких порушується спосіб статевого задоволення:

· садизм (завдання болю чи страждань;

· мазохізм – статеве задоволення віддає особа, якій завдають болю чи інших страждань;

· ексгібіціонізм – статеве задоволення при оголенні гені талій;

· плюралізм (тріолізм) – прагнення до здійснення статевого акту в присутності кількох осіб;

· пігмаліонізм – прагнення до здійснення статевого акту при огляді фотографій голих жінок, жіночих скульптур, порнографічних листівок тощо.

У дітей виявляється відсутність інтересу до шкільних занять, усі помисли спрямовані на задоволення інстинктивних потреб. Морально-етичні норми поведінки звичайно не прищеплюються, оскільки психопат не може вірно оцінити ситуацію, причинно-наслідкову залежність своїх дій. Відсутність критики поєднується з настирливістю, безцеремонністю.

Реабілітаційні заходи мають більш медичний, ніж виховний напрямок. Корекційна робота базується на збережених сторонах особистості – нормальному інтелекті, здібностей, які вона має, створення спеціальних умов для виявлення їх, формування почуття обов’язку, відповідальності, вміння враховувати і поважати інтереси інших, підкорятися вимогам колективу, вміння стримувати свої емоції, передбачати напади істерії та запобігати їм, відучать від нездорового фантазування, брехні, “героїчних дій”.

Часто, даючи характеристику дітям з психопатичними чи психоподібними рисами, педагоги відчувають роздратування, злобу, втрачають почуття міри. Але педагог не повинен піддаватися емоціям; він має проводити роботу з батьками дитини-психопата чи невротика, бути делікатним, тактовним, обережним; він має бути добрим, чуйним, вимогливим, суворим (якщо треба).

Корекційна робота базується на збережених сторонах особистості – нормальному інтелекті, здібностей, які вона має, створення спеціальних умов для виявлення їх, формування почуття обов’язку, відповідальності, вміння враховувати і поважати інтереси інших, підкорятися вимогам колективу, вміння стримувати свої емоції, передбачати напади істерії та запобігати їм, відучать від нездорового фантазування, брехні, “героїчних дій”.

Часто, даючи характеристику дітям з психопатичними чи психоподібними рисами, педагоги відчувають роздратування, злобу, втрачають почуття міри. Але педагог не повинен піддаватися емоціям; він має проводити роботу з батьками дитини-психопата чи невротика, бути делікатним, тактовним, обережним; він має бути добрим, чуйним, вимогливим, суворим (якщо треба).

Вилікувати психопатію практично неможливо, бо в її основі лежать особливості темпераменту. Темперамент людини важко піддається корекції (але він може змінюватися з віком). Іноді позитивний результат дає психологічна робота, спрямована на соціальну адаптацію такої особистості. Характер може піддати деякій корекції через усвідомлення негативних форм поведінки і розвиток позитивних через зміну системи цінностей.

Акцентуації характеру (особистості)

На відміну від психопатій, існують акцентуації, які не є захворюваннями, вони належать до варіантів норми. Акцентуації особистості – це наявність певних психопатичних рис особистості, що явно виділяють цих людей із загалу, але які, проте, не сягають рівня соціальної декомпенсації. Тип акцентуації визначається превалюванням аномальних рис особистості, наприклад: “акцентуація особистості за шизоїдним типом”, “акцентуація особистості за істероїдним типом” тощо.

Акцентуацію від психопатії можна відрізнити за такими ознаками:

1) акцентуації являються здебільшого в підлітковому віці, а психопатії – протягом усього життя;

2) прояви особливостей характеру при акцентуаціях бувають у певних ситуаціях; при психопатії – незалежно від ситуацій;

3) при акцентуації рідко виникає соціальна дезадаптації й можливе повернення до норми; при психопатії соціальна дезадаптації буває значно частіше;

4) при акцентуації порушення поведінки, тобто декомпенсації, виникають як відповідь на чітко визначений тип психотравмуючої ситуації; при психопатії – при будь-яких психотравмах, а іноді й без видимих причин.

Акцентуації – це крайні варіанти норми, при яких окремі риси характеру надмірно посилені і виявляються вибірковістю реакцій на певні психогенні впливи. Явна акцентуація характеризується наявністю досить постійних рис певного типу характеру, що не заважає задовільній соціальній адаптації. Тимчасові порушення адаптації з відхиленням у поведінці виникають при дії психогенно значимих для особистості чинників. Прихована акцентуація виявляється лише під впливом певних психотравмуючих ситуацій, які не призводять до помітної соціальної дезадаптації. Акцентуація є преморбідним (предболезненное состояние, которое предшевствует болезни, напр., прединфаркт. состояние) фоном для розвитку психогенних розладів різного рівня. Існують різні класифікації типів акцентуацій у підлітковому віці. Одна з них – за методикою К. Леонарда: гіпертимний, афективно-лабільний, афективно-екзальтований, емотивний, тривожний, педантичний, інтровертивний, збуджуваний, демонстративний, екстравертивний, ригідний, дистимічний.

Розглянемо іншу класифікацію за методикою О. Лічко: гіпертимний, циклоїдний, астеноневротичний, психастенічний, шизоїдний, епілептоїдний, істероїдний, нестійкий, конформний, сенситивний, лабільний.

Гіпертимний тип. Підлітки вирізняються хорошим настроєм, високим життєвим тонусом, товариськістю, недостатнім почуттям дистанції, нахилом до пустощів. До правил і законів ставляться легковажно, погано переносять жорстку дисципліну. Виражено прагнення до неформального лідерства в компанії однолітків. Висока рухливість нервових процесів приводить до того, що вони легко адаптуються до нової і такої, що швидко змінюється, обстановки. Попри добрі здібності вчаться нерівно через непосидючість, відвертання уваги. Із підліткових реакцій посилена емансипації.

Порушення адаптації виникають при спробі ввести таких підлітків в строго регламентований режим, обмежити їх активність, а також при виконанні монотонної діяльності на самоті, вони виявляються у втечах, порушеннях поведінки.

Циклоїдний тип. Характеризується, як правило, короткочасними (1-2 тижня) коливаннями настрою від підвищеного до депресивного. У підлітка з гіпертимними рисами з дитинства у подальшому виявляються чергування фаз: субдепресивна, підйом і різний настрій. У субдепресивній фазі спостерігається млявість, втрата сил, зниження апетиту, порушення сну; стає важко вчитися, наявність навкруги людей таких хворих пригнічує. Під час підйому їмвластиві емансипаційні прагнення і контакти з ровесниками.

Самооцінка на перший погляд суперечлива: підліток оцінює себе як активного й пасивного, товариського й замкненого одночасно. При більш пильному опитуванні з’ясовується тривалість перепадів настрою.

Астеноневротичний тип. Виникає на фоні невропатії. Головними рисами є стомлюваність, подразливість, іпохондричність, тривога за стан свого здоров’я. Втомлюваність особливо виявляється при розумових заняттях та в обстановці змагань. До декомпенсовансації призводить необхідність змагань (навчання в престижних ліцеях, гімназіях). При втомі наступають спалахи роздратованості, з незначного приводу посилюється турбота про стан свого здоров’я, може виникнути невроз у вигляді неврастенії. Реакції емансипації і групування слабо виражені через підвищену стомлюваність і фіксацію на власному здоров’ї.

Психастенічний тип. Головні особливості – нерішучість, нахил до розумування, самоаналізу, легкість виникнення причепливих страхів, побоювань, які обростають ритуалами. Фізичний розвиток і практичні навички не досить виражені. На цьому фоні розвиваються неврози причепливих станів.

Шизоїдний тип. Дітям властиві нерішучість, схильність до роздумування, побоювання за майбутнє своїх близьких, схильність до самоаналізу. Нерішучість виявляється при самостійному виборі. З раннього віку діти недостатньо комунікабельні, мало тягнуться до ровесників, перебувають переважно серед дорослих. У підлітковому віці – замкнутість і відчуженість, невміння встановлювати контакти, які важко переживаються. Відзначається недостатність інтуїції, співпереживання. До декомпенсації призводить необхідність швидко реагувати, приймати рішення, відповідати за інших (призначення старостою, керівником групи ровесників). При посиленні тривоги виникають нав’язливостій ритуали. Самооцінка дещо занижена, іноді суперечлива – підліток називає не тільки реальні риси, а й бажані.

Епілептоїдний тип. У підлітка бувають періоди тужливо-злостивого настрою і афективної вибуховості у відповідь на випадковий подразник. Афект інтенсивний і тривалий, з лютістю, бійками. Лідерство виявляється в бажанні влади над однолітками. Може виникати педантичність, схильність до надмірної акуратності. Велика увага до власного здоров’я, турбування про свої інтереси поєднуються зі злостивістю, нездатністю прощати кривди.

До декомпенсації можуть призвести зміна обстановки (зміна місця проживання, школи), народження молодших дітей у сім’ї, вона проявляється здебільшого в посиленні жорстокості, ревнивості до молодших членів сім’ї.

Істероїдний тип. Домінує егоцентризм, прагнення постійної уваги і бажання себе прикрашати. Емоційність не вміщує глибоких, щирих почуттів, хоча може бути виразною, буває надмірне фантазування з наміром звернути на себе увагу. З тією ж метою можуть здійснюватись непорядні поступки. Реакція групування поєднується з претензією на лідерство.Декомпенсації

Нестійкий тип. Головна риса цього типу – постійне бажання розваг, задоволень, зміни вражень.Підлітки з дитинства вирізняються неслухняністю, непосидючістю, підпорядкованістю. Згодом виявляється небажання витрачатизусилля на заняттях, підвищений нахил до задоволень, розваг, компаній. Легко виникає делінквентна поведінка. До свого майбутнього ці діти байдужі, у них порушена здатність прогнозу дальшого розвитку ситуацій. Виражена декомпенсація та порушення поведінки виникають за умов бездоглядності й проявляються у бродяжництві, прогулах.

Конформний тип. Головна риса – прагнення до загальноприйнятих однакових норм в усіх проявах власного життя, що поєднується з недостатнім вмінням аналізувати свої і чужі дії. Вони живуть за правилом думати, “як всі”, поступати, “як всі”, нічим не вирізнятися із середовища своїх ровесників. Само оціночні судження доступні тільки з огляду на думку оточуючих. Направленість дій і поведінки цілком диктується середовищем. Тому якщо підліток потрапляє в делінквентне середовище, його поведінка стає делінквентною. Реакції підліткового періоду виникають при зміні життєвих умов, бо важко переносять зміну обстановки, нове соціальне оточення, круту ломку життєвих стереотипів.