💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Складання орієнтовного професійного портрета працівника

У психології відомий розроблений А. Роджером так званий план семи точок, який часто використовується як основа для складання професійного портрета працівника. Це такі точки:

1. Фізичний стан. Необхідно приблизно визначити вік, стать, мову, здоров'я, зір імовірного працівника.

2. Кваліфікація. Потрібні кваліфікація, попередній досвід, ступінь підготовки інші спеціальності.

3. Загальний інтелект. Інтелектуальний рівень працівника, добра пам'ять, здатність швидко адаптуватися в колективі.

4. Здібності. Чи мають бути у працівника які-небудь уроджені таланти (нахил до малювання, артистичні здібності тощо)

5. Інтереси. Чи вимагають функції, які буде виконувати працівник, певних інтересів. Якщо так, то яких?

6. Характер. Які риси характеру і темпераменту мають бути в працівника?

7. Умови. Проживання в певному районі, наявність телефону, власного транс­порту, прав водія тощо.

Управління можна визначити так: це цілеспрямований вплив на об'єкт управління для перекладу його в новий стан або підтримки його в сталому режимі.

Складність суб'єкта й об'єкта управління викликає необхідність поглиблення існуючих уявлень про саме управління, з'ясування його природи і джерел. Виникнення і становлення управління зв'язане з появою пристосувальної тенденції в діяльності людини, спрямованої на освоєння зовнішнього середовища і пристосування її до своїх потреб. Таким чином, управління, як специфічна функція людської діяльності випливає із самої сутності людини.

Щоб мати майбутнє, тобто бути конкурентноспособным в умовах усепланетного соціального добору країн і народів, насамперед України, необхідно безупинно розвиватися і самоудосконалюватися. Головний засіб для цього - соціальне управління.

Можна вважати, що тільки людина може бути суб'єктом управління, а в соціальних системах - і його об'єктом, у залежності від своєї соціальної ролі. Фактор соціальності визначає взаємодія людей у процесі їхньої спільної діяльності, викликаної, насамперед, поділом як самої діяльності /праці/, так і соціальних ролей у спільному їхньому житті.

Таким чином, управління як специфічна функція людської діяльності випливає із самої сутності людини. В усіх живих системах існує дві основних тенденції, завдяки яким них, існування і власне життя можливі. Позначимо їх як пристосовницька і пристосувальна. У першої організм змушений постійно пристосовуватися до навколишнього середовища через її зміну, тобто середовище як би " веде" за собою організм, накопичуючи в ньому поступово визначені видові виміри, забезпечуючи його еволюцію.

В другий - організм пристосовує зовнішнє середовище до себе, своїм потребам, змінюючи її певним чином /способом/. Це не означає, що в таких умовах пристосовницька тенденція ніяк себе не виявляє. Всякий організм, у тому числі і людський, змушений так чи інакше пристосовувати себе до зовнішнього середовища: природної або соціальної. Інакше не було би прогресу самої людини, у процесі якого удосконалювалися його органи, особливо руки і мозок. Мова йде про те, що в людській еволюції домінувала пристосувальна тенденція, що передбачає перетворення навколишнього простору. В міру удосконалювання людських органів і інтелектуальних здібностей збільшувалися преосвітні можливості, олюднюючи середовище обитания.

Звідси можна також уточнити, що таке соціальне управління. Усяке управління так чи інакше носить соціальний характер, тобто є соціальним управлінням. По-перше, тому що воно - управління соціальними процесами, по-друге, тому що в ньому завжди виявляються в кінцевому рахунку відносини між людьми, тобто в процесі управління одні люди керують іншими. По-третє, суб'єктом управління завжди є людина. По-четверте, крім того, соціальне управління припускає соціальний розвиток /соціальний прогрес/ суспільства і людини.

Структурна схема соціального управління. Вона являє собою не що інше як сукупність основних елементів суб'єкта й об'єкта управління, з'єднаних між собою визначеними інформаційними зв'язками. Під предметом управління традиційно розуміється визначена частина об'єкта або його сторона. Єдиний цілісний об'єкт соціального управління містить у собі наступні основні предмети: суспільство, освоєні людиною природу, біологічний світ і навколоземний космічний простір.

Найбільш проблематичний стан управління в соціальних системах. Людство поки не навчилося керувати власною еволюцією і регулювати соціальні конфлікти і війни, що дозволило б знизити не тільки рівень природної і соціальної ентропії, але і згладжувати стрибки в перехідних станах суспільства, на зразок того, котре людство переживає в даний час.

У цілому структура /соціального/ управління для позначеного об'єкта /суспільство, біологічний світ, навколоземний космічний простір/ має такий вигляд. З її аналізу випливають наступні висновки:

· Соціальне управління ширше, об'ємніше, ніж державне. Перше містить у собі державне управління в якості головної, складової частини.

· Усяке суспільство має своїм ядром держава, але не зводиться до нього. Суспільство і держава не можна між собою ототожнювати. Їхня тотожність означає одержавлення суспільства, його тотаризацию. Чим менше питома вага держави в суспільстві, тим більше воно демократично.

· Соціальне управління в широкому змісті слова охоплює всю ієрархічну структуру суспільства, освоєних частини природи, біологічного світу до навколоземного космічного простору. Зв'язок цих предметів у цілому об'єкті управління можна розглядати як ієрархію.

· Соціальне управління у вузькому змісті обмежується таким аспектом, як участь людини в предметах і об'єкті управління, байдуже до тому, у яких конкретно предметах їм виконуються функції управління.

Принципи соціального менеджменту – це провідні поняття, що містять узагальнення явищ, як результат дії об’єктивних законів, притаманних даному соціальному утворенню. По-перше, вони є похідними від законів розвитку суспільства та його конкретних соціальних інституцій, законів економіки, ринку, менеджменту тощо, і як такі – завжди вбирають в себе об’єктивний матеріальний зміст. По-друге, корелюючи з цілями управління, принципи завжди потребують системного розгляду і використання – вони взаємопов’язані та взаємообумовлені, існують, розглядаються і використовуються в системі. Як уособлення найважливіших вимог механізму управління, принципи випливають із соціальних потреб колективів та передбачають вибір оптимальної структури соціальних процесів. Їх дотримання забезпечує ефективне і якісне функціонування відносин і дій об’єкта та суб’єкта управління. По своїй суті вони виникають і розвиваються в міру засвоєння суб’єктом управління об’єктивних закономірностей функціонування і розвитку керованої соціальної реальності – трудових колективів, заснованих на різних формах власності, які в процесі становлення і функціонування в умовах ринку, конкуренції, нової системи суспільних цінностей повинні постійно пристосовуватись до змінюваної соціальної реальності, коригувати свої цілі та внутрішні структури. Саме принципи дають можливість виробити правила побудови соціального простору трудового колективу, підпорядкувати дії суб’єкта управління вимогам об’єктивної реальності. Вони дають можливість обрати оптимальні технології реалізації управлінських функцій, методи та прийоми управлінського впливу. В сучасних умовах трансформації системи відносин у сфері праці та організації виробництва, тенденції до наростання корпоративності, елементів соціальної напруженості в багатьох трудових колективах, саме принципи покликані впорядкувати, організувати діяльність суб’єктів управління по реалізації можливостей розвитку соціальних відносин в конкретних трудових колективах.

1.Науковість і максимальна ефективність. Склавши базу даних стосовно різних сфер життєдіяльності колективу, можна обрати найбільш ефективний механізм розвитку системи управління. З цією метою використовується теоретичний й методологічний арсенал соціології, соціальної психології, виробничої педагогіки, теорії управління, інформатики, системотехніки, соціоніки. Дотримання цього принципу вимагає вміння використовувати об’єктивні економічні закони з врахуванням індивідуальних особливостей виробництва і окремих його ділянок. Цей принцип передбачає також багатоваріантність розрахунків, широке використання математичних методів, сучасних інформаційних технологій, оцінку ефективності прийнятих рішень.

2.Узгодження інтересів особи, колективу і суспільства посідає одне з центральних місць у системі управління соціальним розвитком трудового колективу. Гармонізація інтересів особи з її макро- та мікро середовищем дає можливість використовувати в управління соціальним розвитком трудового колективу широке коло методів і прийомів раціонального та ефективного становлення колективу як соціальної інституції, оскільки дисбаланс інтересів зумовлює соціальну напругу, виникнення соціальних конфліктів. Натомість соціалізація – процес формування і зміни поведінки людини, ініційований та керований зовнішнім соціальним середовищем (зокрема, фірмою), внаслідок якого людина вчиться у своєму соціальному середовищі проявляти такий стиль поведінки і засвоювати лише ті цінності, уявлення і потреби, які відповідають прийнятій в даному соціальному середовищі системі цінностей, і відкидати всі протилежні.

3.Демократизм стосунків, загальна турбота про організацію і дисципліну. Цей принцип своєрідно виявляється у всіх колективах незалежно від форм власності, він є основою формування системи відносин в колективі, стилю управління, поведінки керівників і керованих, зразків життєдіяльності людей. Його реалізація значною мірою впливає на економічні показники колективу в цілому і кожного працівника зокрема, на рівень трудової й соціальної активності, на формування та розвиток системи цінностей. Ефективне впровадження цього принципу в практику управління сприяє формуванню у членів колективу відповідальності за стан справ і дисципліну, почуття колективізму, визначає перспективи трудової кар’єри працівників.

4.Добір, розстановка та навчання кадрів управління. Кращий практичний досвід переконує в можливості уникнення багатьох соціальних проблем в трудовому колективі за умови володіння кадрами управління сучасними теоретичними знаннями у зазначеній галузі, практичними навичками об’єктивної оцінки стану справ і технологіями приведення трудового колективу у необхідний стан. Добір та розстановка кадрів соціального управління, їх підготовка і перепідготовка повинні будуватися у відповідності з цілями й завданнями трудових колективів та забезпечувати забезпечувати згаданій категорії працівників універсальну здатність виявляти закономірності становлення та розвитку нових організаційних відносин, створювати впорядковані структури та визначати способи організації і самоорганізації, гармонізуючи економічну, політичну та духовну життєдіяльність людей.

5.Принцип відповідальності. Кожний працівник керуючої системи повинен чітко знати свої права, обов’язки і зону особистої відповідальності.

6.Принцип економічності як одна з провідних умов ефективної роботи трудового колективу. Прибуток або дохід є узагальненим показником ефктивності діяльності колективу і, зокрема, системи управління.

7.Принцип контролю і перевірки, що реалізується через продуману систему обліку і звітності, вчасне забезпечення керівництва об’єктивною і достовірною інформацією про різні сфери життєдіяльності трудового колективу та його підрозділів.

8.Принцип наступності. В широкому розумінні – це і наступність управлінських рішень, і наступність поколінь в системі формування колективу та його підрозділів.

9.Планування – визначення тривалих перспектив, темпів, пропорцій тощо з врахуванням дії об’єктивних закономірностей і специфічних потреб трудового колективу.