Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Витоки філософії,передумови і час її виникнення. Східний та західний типи філософствування.






Генезис філософії — тривалий процес. Вважається, що вопа виникла в середині І тис. до н. е. одночасно в трьох осередках стародавньої цивілізації — у Китаї, Індії та Греції. Можливими передумовами для народження філософії були: стрибок у розвитку продуктивних сил і виникнення у суспільстві товарно-грошових відносин, ослаблення родоплемінних структур і формування перших держав; посилення опозиції традиційним релігіям та її ідеологам (особливому прошарку жерців), критика нормативних моральних настанов і уявлень; наростання критичного духу та накопичення знань.

Філософія виникла не безпосередньо з міфології та релігії, а з перехідних світоглядних форм, названих передфілософією. У Стародавньому Китаї її положення були викладені в " Книзі пісень", " Книзі історії", " Книзі змін", " Книзі обрядів". Усі вони разом із літописом утворюють давньокитайське " П'ятикнижжя". Про передфілософію Індії свідчить ведична література (від санскр. " Веди" — знання). Передфілософія Греції існувала в трьох різновидах: гесіодівська, гомерівська та орфічна.

В історії самоосмислення та філософствування особливості західного та східного типів мислення зводять до більш загальних особливостей типів цивілізацій, а останні Р. Генон класифікував як традиціоналістські (східні) та прогресистські (західні).

Так, східна філософія орієнтується => на вихідні канонічні джере­ла, що регламентують функціонування усіх сфер суспільного життя (Коран, Веди, китайське П'ятикнижжя), => цінує найбільше те, що освячене віками, => намагається підпорядкувати індивідуаль­не цілому або навіть розчинити індивідуальне світовому цілому.

При тому стиль східної філософії ближчий до художньо-образно­го, ніж до наукового, а сама філософія максимально наближена до морального повчання та навіть техніки людського удосконалення у певному способі життя.

Західна філософія, навпаки, тяжіє до раціонально-логічних та аналітичних досліджень, теоретичних систематизацій, має абстрактно-понятійний характер і виходить із певної автономності основних сфер як індивідуального, так і сус­пільного життя. У зв'язку із цим західна філософія має переваж­но індивідуальне спрямування і постає саме індивідуально-особистісним засобом життєвого самоутвердження. Із розглянутих відмінностей стає зрозуміло, чому саме західна філософія сприяла виникненню сучасної науки, а східна філософія сформувала приваб­ливий образ " гуру" — духовного вчителя, наставника життя; чому західна філо­софія цінувала оптимістичний активізм, а східна була більше просякнута відсто­роненим життєвим спогляданням, сповненим зачаруванням грандіозністю світобудови як у просторі, так і в часі.

7. Давньоіндійська філософія: загальна характеристика, основні школи.(джайнізм, буддизм, чарвака)

У середині І тис. до н. е. в давньоіндійському суспільстві сталися відчутні соціально-політичні зміни: розвивалися ремесла і торгівля, зростали міста, замість дрібних держав виникали великі державні об'єднання. Все це зумовило зміни й у світоглядній сфері: брахманізм поступився місцем релігійним течіям — джайнізму і буддизму, що постали як ідеологічний протест проти кастової природи брахманізму, складності його обрядів. Джайнізм і буддизм були світоглядами, зрозумілішими і прийнятнішими для простих людей.

Одночасно зі змінами соціальних відносин і світоглядних ідей формуються основні школи індійської філософії. Як і в інших країнах, філософія в Індії виникає у зв'язку з кризою міфології. Але перехід від ранньокласового до розвинутого класового суспільства відбувався в Індії поступово. Тому і в сфері ідеології не було різких стрибків: більшість філософських систем зберігає міфологічні теми, розвиває їх.

У VIII—VII ст. до н. е. в Індії значного поширення набув матеріалістичний напрямок локаята (від " лока" — цей світствер­джували, що душа людини існує разом із тілом і по­мирає зі смертю людини. Закликали до щасливого життя на Землі, а не десь у божественно­му світі.

Різновидом філософії локаята був досить пошире-ппи напрямок чарвака (" чар" — чотири, " вак" — сло­ни). Його прибічники виступали проти ідеалізму і релігії в різні періоди історії Індії. Чарваки вважали, що все у світі складається з чотирьох елементів — вог­ню, повітря, води і землі. З таких матеріальних час­ток складаються і живі істоти, в тому числі і людина. Розмаїтий світ речей є багатоманітною комбінацією цих незмінних, вічно існуючих елементів.

Питання про відношення свідомості до матерії чар-наки вирішували наївно-матеріалістично. Свідомість вони розуміли як властивість, що належить тілу. Але н елементах, взятих нарізно, свідомості немає — вона виникає в результаті поєднання всіх чотирьох еле­ментів у людському тілі.

На цей період (VI—V ст. до н. е.) припадає виник­нення релігійно-філософського вчення буддизму. розглядає весь світ як єдиний потік, що складається з окремих еле­ментів — фізичних і психічних дхарм, які перебува­ють у постійному процесі змін. Так в природі відбува­ються безкінечні переміни, вічне виникнення і зни­щення. Буття — це безперервне становлення. Така панівна думка раннього буддизму.

Пізніше буддизм абсолютизує ідею відречення від життя, самозаглиблення у свій внутрішній світ. Згідно з буддизмом, шляхом самоспоглядання і само­заглиблення можна вийти з неспокійного, хвилюючо­го океану буття і досягти вічного блаженства — нірва­ни. Цей бік буддизму був надзвичайно зручним засо­бом підкорення мас з боку панівної верхівки. Адже, змальовуючи життя безперервним потоком страж­дань, буддизм закликав не до полегшення реальних страждань, а до знищення їх лише у думках.

Згідно джайнізму, суть людини двояка-материальна. Сполучною ланкою між ними є карма, що розуміється як тонка матерія.

Джайністи вірять, що духовна суть людини може управляти матеріальною і контролювати її. Бог - усього лише душа, яка жила в матеріальному тілі і звільнилася від пут карми і ланцюга перероджень.

джайнізм приділяє велику увагу розробці етики. Космос - вічний. Він не був ніколи створений і не може бути знищений. Уявлення про впорядкованість світу виходять з науки про душу, яка постійно обмежується матерією карми. Душі, обремененные нею більшою мірою, поміщаються найнижче і, у міру того як вони позбавляються від карми, поступово піднімаються вище і вище, поки не досягнуть граничної межі

8. Давньокитайська філософія: загальна характеристика, основні школи(конфуціанство, даосизм)

Виникнення і розвиток давньокитайської філософії припадає на VI—III ст. до н. е. Цей історичний період вважають золотим віком китайської філософії, коли сформувалися провідні філософські школи — даосизм, конфуціанство, моїзм, легізм, натурфілософія, були сформульовані традиційні для китайської філософії проблеми, поняття і категорії.

Засновником конфуціанства був Конфуцій (551—479 рр. до н. е.). Конфуціанська філософія має чітко вираже­ний етико-гуманістичний характер.

Основним поняттям цього вчення є " жень" (гу­манність). Це моральний принцип, що визначає сто­сунки між людьми в суспільстві та в сім'ї. Кожна людина повинна діяти відповідно до того становища, яке вона займає в суспільстві. Люди мають бути взаємно великодушни­ми, а також свято дотримуватися культу предків.

Принцип " жень" вимагає від правителів держав, щоб вони були людьми мудрими, подавали підданим приклад особистої високоморальної поведінки, пі­клувалися про них, як батько. Люди діляться на " шляхетних" і" низьких", одні покликані управляти іншими. Конфуцій вважав, що управляти — це озна­чає ставити кожного на своє місце в суспільстві відпо­відно до положення, яке він займає.

кожна людина повин­на по можливості вчитися і вдосконалюватися мо­рально. Правителі зобов'язані виховувати і навчати народ, закликати його вчитися

У VI—III ст. до н. е. значного поширення набуло наївно-матеріалістичне і стихійно-діалектичне вчення даосизму (від " дао" — шлях, закон).

Даосисти критикували релігійні погляди, зокрема твердження про створення світу богом. Основна ідея -життя природи і лю­дей підкоряється не волі неба, богам, а закону " Дао". " Дао" — це закон самих речей і явищ. Він приносить порядок у хаос речей. " Дао" існує незалежно від свідомості і волі людини.

Основою світу є матеріальні частки " ці" (повітря, ефір). У процесі руху та розвитку матеріальних часток " ці" виникають жива матерія, тварини та людина. Народження, життя та смерть тлумачаться як проце­си, пов'язані з матеріальними частками " ці", з їх на­копиченням та розсіюванням.

" Ці" даосисти поділяють на дві групи — " тонкі" та " грубі". душа у людини складається з " найтонших", а тіло — з " грубих ці".

Визнавалося, що у світі немає нічого по­стійного, що все знаходиться в безперервному русі та розвитку. " Одні речі відходять, інші приходять; одні розцвітають, інші в'я­нуть; одні з'явля­ються, інші руйнуються".

Прибічники даосизму поширювали своє вчення про " дао" і на сферу суспільних явищ. Всі нещастя в житті народу спричиняються тим, що правителі пору­шують природний закон " дао".

Даосисти, по суті, пропагували пасивне ставлення людини до оточуючої дійсності. Правда, деякі з них виступали проти свавілля знаті та релігійних твер­джень про потойбічне життя, закликали до задоволен­ня своїх потреб у земному житті.

Слід зауважити, що в розумінні закону " дао" час­тина даосистів не були послідовними матеріалістами. Вони відривали " дао" від його основи — світу речей. " Дао" тлумачився вже як незаперечна воля богів.

9. Антична філософія: особливості та основні етапи розвитку. Рання грецька філософія, її космоцентризм.(мілетська школа, Гераклід, піфагорійці, елеати)

Слово " античний” в перекладі з латинської «давній». Але у звуженому вживанні це початок європейської культури та цивілізації, греко-римський давній світ.

Етапи розвитку античної філософії:

– натурфілософський (фізичний) або рання класика

– висока класика

– пізня класика або завершальний цикл античної ф-ії.

До нього входять періоди: • елліністична філософія • олександрійська філософія • римська філософія

Особливості античної філософії:

– Набула автономного характеру розвитку

– Була відкритою та доступною: всі вільні громадяни, окрім жінок, мали право займатися філософією

– Терпимо ставилась до різних ідей та позицій (крім атеїзму)

– Була пластичною, набувала різних форм та виявлень

– Була надзвичайно динамічною у розвитку

В ранній грецькій філософії властивості й закони Космосу перенесено на людину та її життя. Людину розглядали як Мікрокосм стосовно Макрокосму, як частину і своєрідне повторення, відображення Макрокосму. Таке уявлення про світ у філософії наз. космоцентризм.. Космос - протилежність Хаосу, відповідно - порядок і гармонія протиставляються невпорядкованості та ін. Тому-то космоцентризм ранньої античності пояснюється як орієнтація на вияв гармонії в людському бутті. Адже якщо світ гармонійно впорядкований, якщо світ - Космос, Макрокосм, а людина - його відображення і закони людського життя подібні до законів Макрокосму, то в людині є прихована подібна гармонія. Милетська школа існувала в Древній Греції I ст. до н. э. Представ. Фалес, Анаксимандр, Анаксимен.

- виступали з матеріалістичних позицій;

- займалися не лише філософією, а і іншими науками;

- намагалися пояснити закони природи

- шукали першооснову - субстанцію, з якої виник навколишній світ.

Гераклит з Ефеса(2-а половина VI - 1-а половина V ст. до н. э.) - давньогрецький філософ-матеріаліст, (спочатку належав до логічної школи)

- першоосновою усього сущого вважав вогонь;

- вивів закон єдності і боротьби противоположностей

- вважав, що весь світ знаходиться в постійному русі і зміні(" у одну і ту ж річку нель-зя увійти двічі");

- був прибічником кругообігу речовин в природі і циклічності історії;

- визнавав відносність навколишнього світу(" морська вода брудна для людини, але чиста для риб")

- усеосяжним божеством вважав Логос - Світовий Розум;

- виступав за матеріальність людської і світової душі;

- був прибічником чуттєвого(матеріалістичного) пізнання навколишньої дійсності;

- рушійною силою усіх процесів вважав боротьбу:

Піфагорійці (2-а половина VI - поч V ст. до н. э.)

- першопричиною усього сущого вважали число

- виступали за пізнання світу через число(вважали пізнання через число проміжним між чуттєвою і ідеалістичною свідомістю);

- вважали одиницю найдрібнішою часткою всього;

- намагалися виділити " протокатегории", які показували діалектичну єдність світу

Елеати - VI, - V ст. до н. э. Філософи: Парменид, Зенон Элейский, Мелисс Самос.

- вивчали проблеми пізнання;

- жорстко розділяли чуттєве пізнання і вище духовне ідеалістичне;

- були прибічниками монізму - виводили усю множинність явищ з єдиного першопочатку;

- вважали усе суще матеріальним вираженням ідей(були передвісниками ідеалізму).






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.