Главная страница Случайная страница
Разделы сайта
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!
Принципи поведінки суб’єктів господарювання на ринку
|
|
Поряд із визначеними законодавством України нормами і правилами господарювання та юридичною відповідальністю за їх порушення в умовах ринку економіки сформувалися й широко використовуються в підприємницькій діяльності загальні принципи поведінки суб’єктів господарювання на ринку.
Особливе місце займає принцип соціального партнерства, який, виходячи із охоплення поведінкових аспектів і напрямків їхньої реалізації, належить до базових, а отже визначає будь-яку розвинуту ринкову економіку як соціально орієнтовану. Цей принцип випливає з того, що підприємство як соціально-економічна цілісність водночас є складовою частиною свого зовнішнього оточення. Тому разом із суто економічними функціями – виробництва продукції і послуг і одержання максимально можливого прибутку – підприємство зобов’язане постійно опікуватися питаннями соціального розвитку не тільки свого трудового колективу, а й місцевого населення. Соціально відповідальна поведінка суб’єктів господарювання уможливлює необхідний громадський консенсус, надійне партнерство підприємців, соціальних груп, державних і громадських організацій.
Другим важливим принципом поведінки на ринку є принцип свободи підприємництва, який забезпечується певними правами підприємства, а саме:
– по-перше, можливістю ініціативної, самостійної, здійснюваної на свій ризик і під свою майнову відповідальність економічної діяльності будь-якого дієздатного громадянина держави, громадян інших держав у межах правових повноважень, а також будь-якої групи громадян (партнерів), що об’єднуються для колективного підприємництва (акціонерні товариства, орендні колективи, спілки, спільні підприємства тощо);
– по-друге, самостійністю в організації виробництва (вибір напрямків діяльності, постачальників, посередників, споживачів виготовленої продукції та його ресурсному забезпеченні (використання власного майна, залучення на добровільних засадах майна та коштів юридичних осіб і громадян, а також будь-яких інших матеріальних, трудових, інтелектуальних і природних ресурсів за винятком тих, застосування яких заборонене чи обмежене законодавством);
– по-третє, самостійністю у прийнятті будь-яких господарських рішень, комерційною свободою ціноутворення, виходячи з економічної вигоди і ринкової кон’юнктури, правом визначення шляхів і способів реалізації продукції, в тому числі експортованих товарів і послуг;
– по-четверте, реальним правом розпоряджатися майном та прибутком, що залишається після сплати податків та інших платежів, установлених законом.
Ці принципи конкретизуються через певні локальні засади саморегуляції господарської поведінки. Основними з них є:
а) спільність комерційних інтересів і постійний пошук засобів максимального задоволення потреб споживачів;
б) взаємовигідність ділових стосунків, що передбачає забезпечення достатнього прибутку партнерам за господарськими угодами;
в) рівноправність у взаємовідносинах, що означає однакову відповідальність за порушення умов угоди, альтернативу у виборі контрагентів;
г) відповідальність перед кінцевим споживачем продукції всіх суб’єктів господарювання (виробників, продавців, торгових посередників), що беруть участь у виробництві та обігу товарів;
д) самообмеження особистого споживання, добровільне прагнення постійного виробничого інвестування, якісного задоволення нових суспільних потреб, створення додаткових робочих місць;
е) підпорядкування виробничої та комерційної діяльності не досягненню короткострокових успіхів, а забезпеченню стійкого економічного стану підприємства у тривалій перспективі; досягнення комерційної переваги тільки завдяки інноваційним перетворенням в усіх сферах діяльності.
З метою формування сприятливого економічного середовища необхідно розробити й дотримувати також певних етичних норм поведінки суб’єктів господарювання на будь-якому ринку. Вони поряд із загальними етичними цінностями (взаємна довіра, порядність, сумлінність, чесність, повага до людини і віра в її сили, висока мотивація творчої праці) включають також правила етичної поведінки в бізнесі: вірність слову та послужливість у взаємостосунках, ділова чесність і партнерська надійність, збереження комерційної таємниці та інші правила, що відповідають вищим стандартам ділової честі. Усе це разом сприяє формуванню іміджу фірми як партнера, з яким можливе надійне і взаємовигідне співробітництво, що є особливо важливим у сучасному ринковому середовищі.
Ідентифікація типу ринкової структури. Особливості поведінки підприємства на ринках досконалої і монополістичної конкуренції, олігополії та монополії. Діагностика ринкової влади підприємства
Підприємство реалізує свої цілі на ринку не саме по собі, а у взаємодії з іншими економічними суб'єктами. Ця взаємодія існує у вигляді конкуренції, у процесі якої учасники економічного процесу змагаються за найвигідніші умови реалізації своїх інтересів. Проте конкуренція на будь-якій стадії своєї історичної революції існує у єдності з монополією, формуючи з нею певні комбінації. Залежно від особливостей галузі, історичних умов розвитку ринку і національних особливостей співвідношення між конкуренцією і монополією є різним.
Певна комбінація конкуренції і монополії, що визначає різні умови протікання ринкових процесів, носить назву ринкової структури. Вона характеризується такими рисами: кількістю і розмірами підприємств галузі, типом запропонованого продукту, мірою контролю над цінами, умовами входження в галузь і виходу з неї, рівнем доступності інформації тощо.
Залежно від значення даних ознак виділяють чотири основних типи ринкових структур: досконалу конкуренцію, чисту монополію, монополістичну конкуренцію та олігополію. Кожна із них відрізняється від інших ступенем конкурентності ринку, тобто здатністю підприємства впливати на ринкові процеси. Чим більшим є цей вплив, тим більшою є ринкова влада підприємства і тим менш конкурентним стає ринок.
Розглянемо основні типи ринків чи ринкових структур детальніше.
1. Чиста (досконала, необмежена) конкуренція відповідає такій моделі ринкових відносин, коли:
– продукція виготовляється значною кількістю невеликих незалежних підприємств, при цьому частка кожного з них в загальному обсязі виробництва є вкрай обмеженою;
– величина капіталу кожного окремого підприємства є настільки малою, що жодне з них не має можливості суттєво впливати на обсяг пропозиції товару чи радикально змінити обсяг витрат на одиницю продукції;
– підприємства виготовляють стандартизовану продукцію, тому для споживача не важливо продукцію якого саме підприємства купляти;
– підприємство може легко, без обмежень входити і виходити з галузі, (низька квота кожного підприємства зумовлює те, що ринок стандартизованого товару практично не реагує на появу або зникнення ще одного продавця товару);
– відсутність впливу окремого підприємства на рівень ринкової ціни;
– підприємство без обмежень може отримати будь-яку інформацію про ціни на товари та ресурси, про рівень витрат і якість товарів.
2. Монополія – це ситуація на ринку, коли один продавець (виробник) або покупець (споживач) отримує можливість контролювати ціноутворення і на цій основі отримувати додаткові доходи. Відмінними рисами монополії є:
– в галузі працює одне підприємство, яке є єдиним виробником продукції;
– масштаби підприємства, як правило, дуже великі, хоча є й винятки, коли одна монополістом є одна невелика фірма, яка виготовляє такий продукт, який не здатне виготовляти жодне інше підприємство, і навпаки, велика за розмірами фірма може займати порівняно невелику частку на ринку;
– продукт, що виготовляється підприємством, є унікальним, відсутні його аналоги чи близькі замінники, тому еластичність попиту на нього є низькою;
– наявність бар’єрів вступу в галузь;
– в умовах монополії підприємство-монополіст не тільки визначає особистий обсяг виробництва, але й встановлює монопольну ціну на продукцію, що дозволяє йому отримувати монопольний прибуток.
Монополія тісно пов’язана із ринковою владою підприємства, тобто здатністю окремого підприємства втручатися у механізми дії об’єктивних законів ринкової конкуренції. А тому важливим завданням аналізу ринку є діагностика ринкової влади підприємства.
Для оцінки ринкової влади підприємства застосовуються такі показники:
1. Коефіцієнт концентрації – характеризує співвідношення обсягу продажу визначеної кількості підприємств до загального обсягу продажу усіх підприємств галузі. Як правило, його розраховують для чотирьох найбільших підприємств:
де Х – частка ринку і-того підприємства на ринку у відсотках;
n – кількість підприємств галузі.
Отже, коефіцієнт концентрації показує, якою є частка річного обсягу реалізації чотирьох найбільших підприємств галузі у загальногалузевому річному обсязі продажу.
2. Індекс Гарфіндела-Хіршмана передбачає піднесення до квадрату значень процентних часток ринку кожної фірми та сумування отриманих результатів:
Індекс Гарфіндела-Хіршмана буде максимальний у випадку чистої конкуренції і дорівнюватиме 1002. Якщо на ринку діятиме 5 рівноправних підприємств, то індекс становитиме 2000, якщо 10 підприємств – то 1000, якщо 100 підприємств – лише 100 одиниць. На практиці індекс Гарфіндела-Хіршмана використовується тоді, коли органами антимонопольного регулювання встановлюється максимальне значення даного індексу для кожної галузі, а у випадку перевищення певною галуззю встановленого максимального значення індексу Гарфіндела-Хіршмана, підприємства галузі одразу ж стають об’єктом розгляду антимонопольних служб.
3. Індекс Лернера характеризує значення абсолютного приросту ціни, що виникає внаслідок монопольності, на одиницю монопольної ціни. Таким чином даний індекс дозволяє кількісно визначити рівень ринкової влади підприємства.
де Рмон – фактичний рівень ціни товару, встановленої фірмою-монополістом;
Ркон – рівень ціни на даний товар за умов конкуренції.
Значення індексу Лернера коливається в діапазоні від нуля до одиниці. Чим ближче його значення до одиниці, тим вищий рівень монопольної влади підприємства. Наприклад, якщо значення індексу Лернера становить 0, 5, це означає, що в кожній гривні фактичного рівня монопольної ціни 50 коп. складає монопольна надбавка.
3. Монополістична конкуренція – це тип конкурентного ринку з певними монополістичними обмеженнями. Рисами монополістичної конкуренції є:
– продукція виготовляється значною кількістю товаровиробників;
– розміри підприємств, як правило, середні або малі;
– виготовляється різнорідний (диференційований) продукт – однотипний продукт з певними відмінностями для кожної окремої фірми, яка за допомогою реклами намагається переконати споживачів в унікальності саме її продукції; товар має безліч замінників, тому його потрібність доводиться рекламувати відмінностями у дизайні, специфічних особливостях (умовах продажу, наявності чи відсутності гарантійного ремонту, можливості купівлі в кредит тощо);
– легкі умови вступу в галузь, що визначається невеликими розмірами підприємств і диференціацією продукту, при цьому кожне підприємство має знайти свою “нішу”, закріпити за собою групу покупців методами нецінової конкуренції (реклама, імідж фірми, торгова марка тощо), тобто стати монополістом на ринку стандартизованого продукту, зробивши свій товар унікальним, не таким, як у всіх, наприклад напій “Кока-кола”, шоколадний батончик “Снікерс”, холодильник “Бош”;
– обмежений вплив на ціноутворення, зокрема на власний унікальний продукт;
– розвиток нецінової конкуренції, що зумовлено незначним контролем над цінами і високим рівнем залежності від споживача.
4. Олігополія – ринкова структура, якій характерні такі особливості:
– в галузі діє обмежена кількість підприємств;
– розміри підприємств великі або надвеликі;
– вхід в галузь нових підприємств обмежений високими бар’єрами, найважливішим із яких є необхідність значних капіталовкладень для створення підприємства, тому декілька підприємств контролюють основну частину ринку;
– продукт є стандартизованим або диференційованим, залежно від чого розрізняють чисту олігополію (виробництво цементу, алюмінію, продукції хімічної промисловості) та диференційовану олігополію (виробництво автомобілів, шин, побутової техніки, сигарет);
– застосування нецінових методів конкуренції, адже якщо один виробник знизить ціну, то й інші будуть змушені зробити те ж саме, що в кінцевому результаті не принесе їм жодної користі, окрім втрати частини можливого доходу;
– висока залежність поведінки кожного виробника від реакції та поведінки конкурентів, адже число підприємств настільки обмежене, що кожне з них змушене при формуванні економічної політики (прийняття рішень щодо цін і обсягу виробництва) зважати на реакцію зі сторони конкурентів.
При олігополії можливі два варіанти поведінки підприємства:
а) некооперована поведінка, коли кожне підприємство самостійно вирішує проблеми економічної політики, не оглядаючись на дії чи відповідну реакцію зі сторони інших фірм галузі. Така поведінка характерна для провідного підприємства, яке здійснює контроль більше ніж за половиною ринку, або ж для підприємства, що розпочинає цінову війну.
б) кооперована поведінка, коли підприємства-олігополісти враховують та узгоджують ринкові стратегію і тактику, домовляючись про єдину політику ціноутворення та розподіл ринків збуту. Прагнення підприємств до сумісних дій знаходить відображення у виникненні картелів і негласних домовленостей. Якщо між учасниками договору досягається тверда домовленість про ціни, розподіл ринку та інші способи обмеження конкуренції, то олігополія фактично перероджується в чисту монополію.
У наведеній класифікації два типи ринкових структур – досконала конкуренція і чиста монополія – це скоріше ідеальні моделі, ніж реальні ринкові ситуації. Важко уявити в реальному житті абсолютно ідентичний продукт, що випускається численними фірмами, або зовсім безперешкодний вихід на ринок. Так само практично не реальна ситуація виробництва абсолютно унікального продукту, що не має замінників, та цілком виключає можливих конкурентів. Проте конструювання і вивчення таких моделей необхідно, оскільки дає можливість зрозуміти принципи роботи ринкового механізму. Олігополія і монополістична конкуренція – реальніші ринкові структури, що зустрічаються в повсякденній практиці, але для них значно важче сконструювати формальну модель, що відбивала б принципи їхнього функціонування.
|
|