Історія виникнення та розвитку ринку цінних паперів

Елементи організованого ринку спостерігалися ще в давнині. Як стверджують історики, установи, аналогічні біржам, функціонували ще у Вавилоні, Стародавньому Єгипті, Стародавньому Римі і Фінікії. Так, у Стародавньому Римі у визначений час проводилися збори торговців, які називалися “колегії меркаторіум”. Ці збори проходили у визначених місцях, що називалися продажні ринки (“фора вендалія”). Інколи на них укладалися й угоди з відстроченим у часі остаточним розрахунком. Таку практику можна зараз спостерігати на сучасних біржах.

Власне біржа виникла в Європі в період початкового накопичення капіталу та інтернаціоналізації торгових операцій. Найбільш ранньою формою біржових операцій стала торгівля грошима і векселями, що пояснюється перш за все високим ступенєм заміни і похідності, притаманним цим активам.

Лише на початку XVI ст. розвиток торгових операцій привів до виникнення фондової біржі. У 1531 р. італійські купці створили подібний образ біржі в місті Брюгге, який відігравав значну роль в міжнародній торгівлі того часу. Біржа в Брюгге носила інтернаціональний характері, була міжнародною, завдяки увазі, яку приділяли на ній обслуговуваню іноземних купців.

Існує декілька версій походження терміна “біржа”. Одна з версій зазначає, що в бельгійському місті Брюгге була особлива площа, на якій збиралися для торгів купці. Площа носила назву “де бурсе” (de burse), на ім’я великої маклерської контори пана Ван де Бурсе, якій володів там великим будинком. На будинку висів герб фірми із зображенням трьох гаманців (мішків), які на місцевому діалекті називались “the buerse”. Власник контори надавав свій дім для зборів купців, і, можливо, від цього пішла назва даного виду торгівлі.

Далі виникла біржа в Антверпені в 1556 році, і уже ця назва поширилася на всю Європу та зберіглася до наших днів. Тільки біржа, створена в Лондоні, називалася інакше - Stock Exchange. Ця назва і до цього часу поширена в англомовних країнах. Біржа в Антверпені мала власне приміщення, над входом до якого було написано: “для торгових людей усіх народів і мов”.

У XVII ст. центр торгівлі перемістився у Нідерланди, де на товарній біржі, яка виникла в 1611р., почала проводитися і торгівля грошима. На Амстердамській біржі “Effectenbeurs” вперше з’явилися акції, тому саме її називають першою фондовою біржею.

Тобто, можна сказати, що історія розвитку ринку цінних паперів нараховує близько 400 років, з часу, коли в Амстердамі була створена перша у світі фондова біржа. Розвиток міждержавної торгівлі став основним рушієм розвитку ринку цінних паперів і фондових бірж.

На біржі в Амстердамі практикувалися угоди з цінними паперами за готівку, а також угоди з відстроченням, що слугувало формуванню спекулятивного біржового ринку. Крім цього в Амстердамі з’явилася перша книга про біржу, яку написав Жозеф де ля Вега. В ній дана характеристика біржової публіки, яка і нині розцінюється прийнятною щодо сучасних біржовиків.

У кінці XVII – на початку XVIII ст. у сфері торгівлі провідна роль поступово перейшла від Нідерландів до Англії. Після революції 1688 р., яка знищила всі залишки феодальних відносин, у країні почалося пожвавлене грюндерство. У той час лондонські брокери укладали угоди прямо на вулиці або в кафе, але подальший розвиток торгівлі вимагав і визначеного місця для торгів. У цей період в Англії вже існувала Лондонська біржа, яка у XVI ст. була малопомітною у порівнянні з Амстердамською. У XVII ст. розпочався її розквіт, що, як і у випадку з Амстердамською біржею, було пов’язано з виникненням великої торгової компанії. В 1773 році лондонські брокери орендували частину Королівської міняльні, остаточно сформувавши Лондонську фондову біржу в якості спеціалізованого ринку цінних паперів.

У Франції формування фондового ринку почалося у XVIII ст. На той час Франція була великою торговою країною. Специфікою першої французької біржі була відсутність механізму гласного оголошення цін і процедури біржової торгівлі. Тільки в 1777 р. на біржі був організований спеціальний майданчик для торгівлі цінними паперами і введенні правила відкритого оголошення цін. А в 1801 р. Наполеоном був виданий указ про будівництво спеціальної будівлі для Парижської фондової біржі, яке було закінчене у 1826 р.

Перша Американська фондова біржа виникла у 1792 р. в результі угоди, підписаної 24 нью-йоркськими брокерами, яка пізніше була названа “угода під платаном”, так зявилася у світ біржа у Нью-Йорку. За цією угодою брокери зобов’язувалися укладати угоди тільки між членами фондової біржі, при цьому сплачувалися комісійні встановленого розміру.

Початок XIX ст. став періодом великих державних позик, і це викликало значне пожвавлення фондового ринку. На той час основними фондовими ринками в Європі були біржі Лондона і Франкфурта.

В розвитку бірж у багатьох країнах спостерігалися схожі тенденції. Так, спочатку на біржах торгували не стільки акціями, скільки облігаціями, які в значному обсязі випускали уряди і залізничні компанії, що потребували великих ресурсів для створення інфраструктури великого виробництва. І тільки в кінці ХІХ століття наступив період акціонерної форми власності, що призвело до спеціалізації бірж на торгівлі акціями, а робота з облігаціями на певний період знову перейшла на “вуличний” ринок.

На початок XXІ ст. вартість фондів, які обертаються в усьому світі вимірюються колосальними сумами, а сама біржа як ринок цінних паперів зайняла виключне місце в ринковій економіці.

На сьогодні основна частина торгового обігу цінних паперів зосереджена на фондових біржах США. В США функціонує 13 фондових бірж. Найбільшою з них є Нью-Йорська фондова біржа NYSE (New York Security Exchange), на якій здійснюється біля 70% всіх операцій з акціями. В Англії мережа фондових бірж включає 22 біржі. Ведучою фондовою біржею Англії є Лондонська, яка концентрує більше 60% всіх операцій з цінними паперами всередині країни. В Японії біржова мережа складається з 9 бірж, серед яких провідне місце займає Токійська фондова біржа

Отож, біржі успішно функціонують і в наш час практично в усіх індустріальних країнах. Однак розвиток історії не залишив на місці і біржові процеси. Багато за довготривалий період змінилось в діяльності бірж.

Оскільки Україна тривалий час перебувала у складі Росії є необхідність розглянути історію біржової торгівлі саме у цій країні. Ринок цінних паперів в Царській Росії формувався і розвивався більш ніж 150 років (1769 – 1913 рр.). Історики виділяють три періоди формування фондового ринку: перший період – з 1769 р. до кінця 50-х рр. XIX ст. - час виникнення і початку становлення фондового ринку, коли оберталися в основному державні цінні папери; другий період – з 60-х рр. XIX ст. до 1897 р. – співпав із завершенням грошової реформи (введенням “золотої валюти”); третій період – з 1897 до 1913 р. – відповідає рисам становлення “зрілого” ринку цінних паперів.

Існує ще поділ еволюції фондових бірж в Росії на три етапи: кінець XIX – початок XX століття; 1920-і роки – період НЕПу; 1990-і роки і далі.

Перша біржа в Росії була заснована з ініціативи Петра І в Санкт-Петербурзі у 1705 р. Вона виявилася не дуже вдалим фінансовим інститутом для російської торгівлі. Незначні обсяги, нерозвинута система кредитування гальмували розвиток біржової мережі. Протягом практично цілого століття біржа в Санкт-Петербурзі оставалась єдино офіціально визнаною в Росії. У 1796 р. виникла друга біржа - в Одесі, а у 1816 р. – третя в Варшаві. Четвертою біржею стала Московська у 1837 р. На Санкт-Петербурзькій біржі у 1883 р. були прийняті перші правила, які регулювали операції з цінними паперами. Такі ж правила були прийняті на Київській, Одеській, Харківській і Варшавській біржах.

Отже, у нашій країні початок фондового ринку датується XVIII ст. Одеську біржу було відкрито у 1796 р.

Розвиток сучасного ринку цінних паперів розпочинається в кінці 80-х років і визначальною мірою пов’язаний з приватизацією та акціонуванням державних підприємств, зміною фінансової політики держави.

Уперше цінні папери отримали юридичне визнання в Законі СРСР від 28 травня 1988 р. “Про кооперацію”. Закріплення в законодавчому акті можливості випуску приватних цінних паперів мало важливе значення – було визнано право цінних паперів на існування. Окремі підприємства стали випускати власні цінні папери для розповсюдження серед трудових колективів. Хоча цей процес мав спонтанний характер і не був врегульований законодавчими актами, але сприяв появі оригінальних інструментів фондового ринку та формуванню механізмів їх випуску. І для того, щоб впорядкувати цей стихійний процес Рада Міністрів СРСР 15 жовтня 1988 р. прийняла постанову “Про випуск підприємствами та організаціями цінних паперів”.

Закони СРСР, прийняті у 1990 р., допускали можливість перетворення державних підприємств в акціонерні товариства, хоч і не регламентували механізм такого перетворення, що було значним їх недоліком. Так, Закон СРСР від 6 березня 1990 р. “Про власність в СРСР” закріплював, що державне підприємство за спільним рішенням трудового колективу та уповноваженого на те державного органу може бути перетворене на акціонерне товариство шляхом випуску акцій на всю вартість майна підприємства. Отже, можна говорити про початок становлення та функціонування фондового ринку (ринку цінних паперів).

Можливо виділити ключові етапи в історії розвитку фондового ринку в незалежній Україні. Першим етапом у розвитку такого ринку було його становлення, яке припадало на 1991 - 1993 роки і було прямо пов’язане з докорінними змінами в економіці країни, з переходом на нову форму господарювання, і насамперед з процесами приватизації.

Характерною рисою даного етапу є хаотичність і нестабільність процесів, які відбувалися. Цей етап характеризується вкрай низькими темпами розвитку фондового ринку, що пов’язано з повною відсутністю необхідної інфраструктури, недостатньою правовою врегульованістю питань, пов’язаних з його функціонуванням, практичною відсутністю вторинного ринку цінних паперів. Широко обговорювалася в цей період проблема існування фондових бірж. В жовтні 1991 року Кабінетом Міністрів України була зареєстрована Українська фондова біржа, яка до 1995 року була єдиною офіційно зареєстрованою біржею цінних паперів в Україні.

Наступним етапом став деякий період стабілізації, який припадав на середину 90-х років. Він характеризувався відходом з ринку більшої частини раніше діючих інвестиційних компаній, фондів і появою певного професіоналізму в учасників ринку. У цей період найбільший розвиток одержав ринок державних цінних паперів, представлений державними облігаціями внутрішньої позики. Відміною ознакою даного етапу став “обвал” ринку державних цінних паперів, закінчення його поєднується з неспроможністю уряду розрахуватися за зобов’язаннями за емітованими ним цінними паперами. В результаті такої неспроможності ринок державних цінних паперів практично припинив своє існування, уряд втратив кредит довіри у потенційних інвесторів. Результатом всього цього стала втрата державою такого важливого важеля регулювання процесів в економіці, яким є діяльність на фондовому ринку. В цей період, 15 травня 1995 р. Кабінетом Міністрів України була зареєстрована ще одна біржа цінних паперів – Київська міжнародна фондова біржа. Крім УФБ та КМФБ, організацію вторинної торгівлі облігаціями внутрішньої державної позики взяла на себе новостворена фондова секція Української міжбанківської валютної біржі.

Наступним етапом у розвитку вітчизняного ринку цінних паперів є період його активного підйому (1999 - 2001 р), який характеризувався значним пожвавленням діяльності на цьому ринку. Характерними рисами даного періоду є позитивна динаміка курсових вартостей акцій так званих „блакитних фішок”, тенденція зростання обсягів укладених угод з названими цінними паперами, зростання зацікавленості значного числа інвесторів у придбанні подібних активів. Мабуть, цей період можна визначити як найбільш успішний за всю історію функціонування ринку цінних паперів, оскільки жодного разу, ані до того, ані після того вітчизняний ринок не виходив на такі обсяги укладених угод, які були тоді зафіксовані. В міру придбання найбільших підприємств стратегічних галузей народногосподарського комплексу новими власниками спостерігалась тенденція поступового падіння інтересу до даних цінних паперів з боку потенційних інвесторів. У цей період було зареєстровано Донецьку фондову біржу, Кримську фондову біржу (1999 р.).

Національний фондовий ринок за останні роки зробив помітний крок вперед, що свідчить про його важливу роль у реформуванні економіки країни. Уже не потрібні докази того, що ринок цінних паперів є обов’язковим елементом ринкової економіки. Фондова біржа, як сегмент ринку цінних паперів, стала потужним механізмом у розподілі, перерозподілі та мобілізації фінансових ресурсів для динамічного розвитку економіки.

В нашій країні організований ринок репрезентований десятьма фондовими біржами (2011 р.):

ВАТ „Київська міжнародна фондова біржа” (КМФБ);

ПрАТ „Придніпровська фондова біржа” (ПФБ);

ПрАТ „Українська міжбанківська валютна біржа” (УМВБ);

ЗАТ „Українська міжнародна фондова біржа” (УМФБ);

ЗАТ „Українська фондова біржа” (УФБ);

ВАТ „Східно-Європейська фондова біржа” (СЄФБ);

ПАТ „Українська біржа” (УБ);

ПрАТ „Фондова біржа ІННЕКС”;

ПАТ „Фондова біржа „ПФТС” (Перша фондова торговельна система);

ПАТ „Фондова біржа „Перспектива”.

Зосередження обігу цінних паперів на організаторах торгівлі має суттєве значення для функціонування фондового ринку, зокрема, для підвищення його відкритості, прозорості, ліквідності, інвестиційної ефективності, збільшення кількості укладених угод, визначення справедливої ціни на цінні папери, що, в свою чергу, призводить до збільшення податкових надходжень до Державного бюджету.

Нині національний фондовий ринок, як і світовий, розвивається за трьома основними напрямами:

відбувається подальша автоматизація фондових операцій – окремі комп’ютерні системи поєднуються у всесвітню мережу електронної комунікації;

триває створення нових видів і модифікацій цінних паперів (насамперед безпаперових), у тому числі гібридних і паперів другого та наступного порядків;

збільшується інтернаціоналізація фондової діяльності відповідно до загального процесу економічної інтеграції країн.

Об’єктивне уявлення про стан фондового ринку України дають рейтингові оцінки міжнародних рейтингових агентств. Так, за класифікацією одного з таких – агентства Standard & Poor’s Україну віднесено до групи Frontier (Frontier markets — невеликі ринки, порівняно з Emerging markets — ринками, що розвиваються). До цієї ж групи увійшло ще 20 країн (Румунія, Словенія, Словаччина, Хорватія, Болгарія, Естонія, Латвія, Литва та деякі інші). Для інформування інвесторів про ситуацію на таких ринках агентство Standard & Poor’s для кожної країни щомісяця розраховує низку показників і відповідний спеціальний індекс – IFCG Frontier Comp. індекс.