Українського мовлення

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

§2. Навчання дітей вимови українських звуків

Кожна мова має свої норми вимови. Не можна вивчити мову, не оволодівши звуковимовою. Водночас не слід захоплюватися тільки роботою над правильною вимовою окремих ізольованих звуків. Вихователь, навчаючи дітей некорінної національності української мови, повинен працювати над усіма компонентами звукової культури українського мовлення: артикуляцією, дикцією. Інтонаційною виразністю; розвивати мовленнєвий апарат, мовленнєве дихання, фонематичний слух та міжмовне чуття.

Орфоепічна правильність мовлення - це дотримання норм і правил літературної української мови. Орфоепія встановлює норми вимови кожного звука у звукосполученнях І словах. Завдання вихователя - навчити дитину спочатку правильно вимовляти кожний звук, відсутній у рідній мові, ізольовано, а потім - у сполученні з іншими звуками, у словах. Для цього сам педагог повинен добре знати орфоепічні норми української літературної мови, уникати діалектизмів та місцевих говірок.

У близькоспорідненому мовленнєвому оточенні під впливом російської мови в україномовних мовців трапляється ціла низка мовних помилок як у вимові приголосних, так і голосних.

Поширеними є також помилки у вживанні наголосів спільних слів у російській та українській мовах.

Дітей некорінної національності потрібно навчити спочатку артикулювати важкі звуки та звуки, які відсутні в рідній мові дітей,

Фонетична правильність мовлення залежить від правильної артикуляції та дикції. В українській фонетичній систем 50 звуків (6 голосних і 44 приголосних). Вихователь повинен добре знати класифікацію звуків, особливості їх вимови, артикуляцію певного звука. Це дозволить йому своєчасно надати допомогу дитині, виправити неправильну звуковимову, показати правильну артикуляцію.

Артикуляція звуків - це правильне положення і рухи органів мовлення, необхідних для вимови певного звука. Мовний акт, що забезпечує артикуляцію звуків, здійснюється складною системою органів, у якій розрізняють периферійну і центральну частини мовленнєвого апарату. Якщо в дитини є будь-які порушення мовленнєвого апарату (неправильний прикус, коротка під'язикова зв'язка, рідкі зуби, заяча губа тощо), це сприяє неправильній звуковимові. У цьому випадку потрібне втручання логопеда. Якщо всі органи функціонують нормально, дитина легко оволодіває артикуляцією звуків другої мови.

Поставлення правильної артикуляції досягається шляхом індивідуальної роботи з дитиною за допомогою дзеркала, шпателя.

Артикуляція як прийом навчання звуковимови в умовах близькоспорідненої двомовності використовується тільки в поставленні важких для дітей-росіян звуків [г], [ч], [р], [ц].

При артикуляції цього звука відбувається зближення кореня язика із задньою стінкою глотки. Корінь язика відтягується назад, а маленький язичок займає положення, близьке до того, яке він займає при творенні звука [х].

Фрикативний звук [г] менш шумний і напружений, ніж задньоязиковий [ґ]1.

Для вимови фрикативного звука [г] слід спочатку розвинути м'язи кореня язика і задньої стінки глотки, змушуючи їх напружуватись, імітуючи видих у супроводі звуків: гаї га! га! (наче рубають дрова).

Потім вихователь використовує різноманітні вправи на

закріплення цього звука в такій послідовності: спочатку добирати слова, де [г] стоїть перед [а] (галка, дорога), а закінчувати словами, де [г] стоїть перед голосними переднього ряду (гудок, гуска, береги).

На заняттях та в повсякденній роботі для закріплення вимови фрикативного [г] вихователь використовує чистомовки та скоромовки.

Дрижачий передньоязиковий сонорний звук [р] вимовляється напруженим і загнутим до альвеол і зубної частини твердого піднебіння кінчиком язика, який приводиться у коливання звучним повітряним струменем і утворює характерний шум. Своїми боковими краями широкий напружений язик щільно притиснутий до бокових зубів. Губи набувають положення наступного чи попереднього голосного звука.

Тонкий, піднятий вище верхніх різців кінчик язика під тиском видихуваного повітря починає коливатися, вібрувати й утворюється звук [р].

Якщо дитина у словах української мови вимовляє пом'якшений звук [р'], то слід індивідуально чи з групою дітей викопати систему підготовчих вправ для розвитку мовленнєвого апарату, які спрямовані на те, щоб кінчик язика став гнучким, рухливим, стійким, щоб дитина вміла скеровувати видихуване повітря. Цього можна досягти шляхом показу артикуляції звука перед дзеркалом та її закріплення у звуконаслідувальних вправах (рокіт літака, гарчання собаки).

Якщо ж дитина не може правильно вимовляти цей звук, використовують підготовчі вправи на розвиток мовленнєвого апарату. Це можуть бути звуконаслідування індика (просовування язика між зубами і губами), цокоту копит (клацання язиком). Або запропонувати дитині задувати повітря на широкий кінчик язика, покладеного на нижню губу; висунути язик і сховати, рухати ним вправо, вліво, вниз, угору, торкнутися верхньої, потім нижньої губи, притискувати бічні краї язика до верхніх кутніх зубів; притискувати напружений кінчик язика до твердого піднебіння з одночасним притискуванням бічних країв язика до верхніх кутніх зубів.

Можна запропонувати й таку вправу: кінчик язика піднімається вгору до піднебіння, за зуби; рот відкрити так, щоб язик було трохи видно, дитині пропонують вимовляти дддд спочатку повільно, потім все швидше й швидше. У цей час слід підкласти під язик горизонтально свій вказівний палець і швидко рухати ним вправо і вліво. Бічні краї язика повинні бути притиснуті до верхніх кутніх зубів, а кінчик його повинен бути широким і розпластаним.

Доцільним буде і такий прийом: після пояснення й показу артикуляції звука [р] дитині пропонують присмоктати язик до піднебіння, потім Їй затискують ніс і пропонують дуже сильно задувати на кінчик язика, вимовляючи при цьому кілька разів слово три, потім – звукосполучення трик-трак, а далі - слова трава, труба.

Проводять із дітьми і дихальні вправи: дмухання на маленькі клаптики паперу, пелюстки квітів, коли язик піднято вгору до піднебіння, за зуби.

На закріплення звука використовують ігри «Оркестр», «Ворони», «Рак і мухи», скоромовки, чистомовки.

Широкий кінчик язика змикається з переднім краєм твердого піднебіння, і це зімкнення далі поступово переходить у коротку пилину; одночасно задня частина спинки язика наближається до переднього краю м'якого піднебіння Місце артикуляції [ч] збігається з місцем артикуляції [ш]; звук [ч] в українській мові твердий.

Дитині спочатку показують артикуляцію звука [ч], стимулюючи до Її наслідування.

Використовують і спеціальні вправи. Дитині пропонують по черзі з невеликими паузами на один видих вимовляти т-ш-т-ш, а потім обидва ці звуки вимовляти за один видих без паузи: тш'тш-тш тш-ч.

Закріплюють звук в іграх, віршах, чистомовках, скоромовках.

Звук [ц] вимовляється внаслідок зближення кінчика язика з ділянкою біля верхніх різців і альвеол і дальшого поступового переходу цього зімкнення в коротку щілину. Внутрішній бік переднього краю язика торкається основа нижніх різців. Середня спинка язика не піднімається вгору,

З дітьми, які мають вади у вимові звука [ц], проводять підготовчі вправи для розвитку мовленнєвого апарату.

Вихователь пропонує дитині послідовно вимовляти разом звуки [т], [с], спочатку з невеликою паузою на один видих: т...с...т...с... (язик перебуває в нижньому положенні), а потім обидва ці звуки вимовляються на один видих без паузи: тс-тс-тс-тс-тс-ц.

Можна запропонувати промовляти склад ат + с = ц. Кінчик язика опущений, нерухомий.

Для закріплення звука проводять ігри «Цапок», «Катруся і цапок», промовляють скоромовки, віршики, чистомовки.

Дихання є також складовою частиною звуковимови.

Воно може бути немовленнєвим (автоматичне дихання людини) і мовним. Немовленнєве дихання відбувається ритмічно: вдих, видих, пауза. При цьому, вдих дорівнює за тривалістю видиху. Голосові зв'язки відкрито. Мовленнєве дихання має свою специфіку: вдих короткий, видих довгий. Вдихає людина через рот і ніс, тому губи розімкнуто. Мовленнєве дихання буває кількох типів.

Верхньогрудне дихання під час якого розширюється тільки верхня частина легенів. Людина вдихає повітря, грудна клітка піднімається вгору за рахунок піднятого плечевого пояса.

Діафрагмальне дихання, під час якого грудна клітка розширюється вниз, плечі не піднімаються, опускається діафрагма.

Діафрагмальне - нижньореберне дихання або змішане - під час цього типу дихання опускається лише діафрагма, ребра відходять у боки, плечі не піднімаються. Це вважається найкращим типом дихання. У дошкільників ще досить слабкі дихальні м'язи, малий об'єм легенів, тому мовленнєве дихання у них неглибоке, верхньогрудне, вдих поривчастий, шумний, з різким підняттям плечей. Вони вдихають перед кожним словом, навіть посередині слова. Складається враження, що дитина захлинається, ковтає закінчення, невиразно читає вірші. Вихователь зобов'язаний навчити дитину правильного мовленнєвого дихання відповідно до її віку. Так, тривалість видиху в молодшій групі повинно дорівнювати фразі у 2-3 слова, в середній - 2-4, у старшій - 4-5 слів. Тривалість паузи дорівнює рахунку вихователя про себе «один, два» або словам «досить, ще раз», «відпочинь, ще раз», після чого дитині пропонують знову зробити вдих.

З метою розвитку мовленнєвого дихання використовують вправи та ігри: «Гойдання ляльок», «Дмухаємо на метелика», «Гравці» тощо.

Темп мовлення - це швидкість протікання мовленнєвого процесу в часі. Темп мовлення може бути швидкий, середній, повільний.

Для дітей, що опановують другу мову, характерний повільний темп мовлення. Доцільно планувати різні вправи для розвитку середнього та швидкого темпу українського мовлення: «Скажи, як я», «Мавпочки», «Швидше, ще швидше» і т.ін.

Працюючи над звуковимовою, слід розвивати фонетичний слух, розрізняти звуковий склад двох близькоспоріднених мов.

Фонетичний слух - це вміння чітко відрізняти один звук від іншого, завдяки чому впізнаються цілі слова, відбувається розуміння другої мови. З допомогою фонетичного слуху дитина розрізняє смисловий та виразний боки мови. Розвитку фонетичного слуху та міжмовного чуття сприяють такі дидактичні ігри та вправи: «Хто покликав?», «Впізнай слово», «Якою мовою?», «Який звук загубився?», «Луна», «Хто як сказав?», «Так чи не так?», «Що сказав Незнайко?» і т. ін.

Кожна мова має свою систему інтонаційних засобів виразності.

Інтонація - це складний комплекс засобів емоційної виразності. Це серце і розум живого розмовного мовлення. З допомогою інтонації ми можемо передати закінченість чи незакінченість думки, сум, радість, співчуття, незадоволення, подив, гнів. Відомий англійський драматург Б.Шоу писав, що є п'ятдесят способів сказати «так», п'ятсот — «ні», і є тільки один спосіб їх написати.

До засобів інтонаційної виразності належать мелодійність (пониження чи підвищення голосу під час вимови: ніжність, співучість, м'якість, грубість), темп (прискорення чи уповільнення передавання думки в потрібному місці), ритм (рівномірне чергування наголошених і ненаголошених складів), тембр мови, фразовий і логічний наголоси (паузи між мовними відрізками, підвищення або пониження голосу залежно від змісту вислову). З перших днів навчання дітей української мови вихователь повинен звертати увагу й на засвоєння дітьми засобів інтонаційної виразності мовлення. З цією метою застосовують прийоми імітації, зіставлення, порівняння слів і фраз з вимовою у російському й українському мовленні.

Так, показуючи різні види театрів, вихователь учить дітей передавати образ дієвих осіб з допомогою міміки, жестів, постави; голосом передавати настрій, стан певного героя художнього твору. Для цього дітям пропонують прочитати вірш з інтонаціями подиву або радості, весело або сумно; поставити запитання від імені хитрої лисички. злого вовка, Добродія або веселого Пустунця; виконати пісеньку від імені доброго або злого героя; промовити слова Івасика-Телесика, використовуючи різну інтонацію. Можна використовувати різні творчі завдання, які б сприяли пошуку дітьми індивідуальних засобів виразності в передаванні образів, персонажів, інтонації. Наприклад, підійти до свого товариша і попросити в нього іграшку так, щоб усі могли зрозуміти за інтонацією, як саме він просить (лагідно, сердито, ввічливо, грубо, з образою і т. ін.).

Розвитку виразності мовлення дітей сприяють запитання вихователя при читанні й аналізі художніх творів. Вони спрямовують увагу дітей на виразні засоби мовлення, спонукають до інсценування. Наприклад: Який голос у дівчинки? З яким почуттям вона сказала ці слова? Поясніть, що зараз переживає дівчинка? (Казка «Мудра дівчинка»). Яким би ви голосом передали слова мачухи? Як правильно розпочати розповідь: швидко чи повільно? Який вірш - веселий чи сумний, чому? Що б ви хотіли змінити в цьому оповіданні (казці)? Пригадайте, при читанні якого місця в оповіданні ви найбільше хвилювалися, переживали? і т. ін.

Дітям порівняно важко дається виконання вправ на вираження почуттів у мовленні: здивування, радість, урочистість, ніжність, гнів, жалібність, переляк тощо. Основними прийомами для вправляння дітей у виконанні цих завдань є ігрові прийоми. Наприклад, вихователь читає вірш М. Познанської «Корова», а діти невеличкими групками повторюють рядки вірша з різною інтонацією: перша - із запитальною, друга - з розповідною та окличною інтонаціями.

З метою навчання дітей виразного мовлення використовують спеціальні вправи, в яких діти повинні промовити слово з різним емоційним навантаженням. Наприклад, вихователь говорить: «Діти, сьогодні до нас у групу прийшов новенький хлопчик перший раз. Яким би словом ви про нього сказали? - «Новенький». При цьому вихователь звертає увагу на наголос у цьому слові. А далі пропонує дітям сказати це слово з радістю, з подивом, із сумом, байдуже. Або пропонується таке речення: «Оксана малює олівцем» і дається завдання промовити це речення так, щоб відповісти на запитання: хто малює олівцем (наголос на слові Оксана), що робить Оксана (наголос на слові малює) і, нарешті, чим малює Оксана (наголос на слові олівцем).

Вихователь промовляє фразу «Дощ іде» і пропонує дітям впізнати, зраділа вона дощу чи, навпаки, схвильована. Цінною для виховання різних відтінків голосу та виразності мовлення є вправа «Мавпочки». Діти повторюють різні варіації сили голосу, дикції, ритм, темп, наголос, інтонацію.

Вихователь може досягти успіху у вихованні звукової культури українського мовлення лише тоді, якщо робота проводиться комплексно, як на заняттях, так І в повсякденному житті.

Робота над поставленням важких звуків здійснюється індивідуально або з трьома-чотирма дітьми у зручний для вихователя і дітей час за таким планом:

1. Розглядання картинок, у назві яких потрібний звук стояв би в необхідному положенні.

2. Пояснення та показ артикуляції звуків. Робота із дзеркалом та шпателем.

3. Промовляння складів, корекція вихователем органів мовлення. Вправи на розвиток мовленнєвого апарату.

4. Промовляння слів із певним звуком (показ предметів, картинок).

5. Чистомовки, скоромовки на закріплення звука.

6. Ігри та ігрові вправи на закріплення правильної звуковимови.

Наприклад, індивідуальна робота на поставлення звука [р], тверда вимова його в кінці слова.

Вихователь показує предмети, речі, картинки: буквар, ліхтар, папір, календар. Пропонує назвати їх. Показує артикуляцію звука [р]. З допомогою шпателя та дзеркала намагається поставити цей звук.

Підготовчі вправи на розвиток мовленнєвого апарату

Підняти язик на верхню губу, потім опустити на нижню і втягти на місце.

Відкривши рот, робити рухи широким кінчиком язика по верхній губі вперед-назад зі звуком бл-бл-бл («бовтушка»), намагаючись не відривати язик від губи, ніби погладжуючи верхню губу. Спочатку робити ці рухи повільно, поступово прискорюючи темп і ховаючи язик за верхні зуби.

Усміхнутися, відкрити рот і постукати широким кінчиком язика за верхніми зубами із звуком ди-ди-ди-ди, спочатку повільно, потім дедалі швидше або сильно задувати на кінчик язика, піднятий до верхнього піднебіння. Пильнувати, щоб рот увесь час був відкритий, губи розтягнуті, нижня шелепа нерухома, рухається тільки кінчик язика.

Запропонувати здувати з долоні пелюстки волошки, ромашки, папірці, жмуточки вати. Передній край язика піднято до альвеол, і дитина довго й міцно задуває повітря на кінчик язика: рррр, чим сильніший струмінь повітря, тим швидше і далі розлітаються папірці чи пелюстки. Промовляння складів, чистомовок ар-ар-ар, пр-пр-пр, ур- ур-ур:

Рухлива гра «Воронята». Діти - «воронята» сидять на стільчиках. Вихователь каже:

Діти сплять. На слова кар-кар прокидаються, встають і кричать: кар-кар-кар.