Поучення» Володимира Мономаха

(Уривки) (Переказ)

Володимир Мономах, онук Ярослава Мудрого звертається з поученням до дітей своїх і до всіх християнських людей, бажаючи їм у доброчесності домогтися успіхів і вберегтися від усяких бід.

Знаходячись на порозі смерті («сидячи на санях»), Володимир воздає хвалу Богу, який провів його по такій життєвій дорозі і просить дітей взяти до серця його слова, не лінуватися, а трудитися так, як він.

Найперше треба мати страх Божий і чинити милостиню щедру, бо це є початком усякого добра.

Не наслідуй лиходіїв, не завидуй тим, що творять беззаконня, бо лиходії винищені будуть, а ті, що надіються на Господа, заволодіють землею. Бо ще трохи – і не стане нечестивого, шукатиме він місця свого – і не знайде його. А кроткі унаслідують землю і радуватимуться у тривалому мирі. Підстерігає грішний праведного і скрегоче на нього зубами, а Господь це бачить і підсміюється, бо знає, що прийде його день.

Чоловіколюбець – Бог милостивий. А ми, люди грішні й смертні, коли нам хто зло вчинить, то хочемо йому відомстити якнайскоріш. Господь же терпить наші согрішення, які бувають вищі від нашої голови.

Треба постійно каятися у своїх гріхах, і робити це в церкві, і вдома, спати лягаючи. Якщо ви при силі, поклоніться до землі, а якщо немічні – то тричі. Не забувайте про це, бо нічним поклоном і молитвою людина перемагає диявола. Краще молитися, ніж думати нісенітницю.

Найбільше ж – убогих не забувайте, як можете, годуйте і подавайте сироті, за вдовицю заступіться, не даючи сильним погубити людину. Ні правого, ні винного не можна вбивати чи повелівати вбивати; якщо хто й буде достоїн смерті, то не можна губити душі християнської.

Не можна, говорячи про щось лихе чи про добре, клястися Богом або хреститися, у цьому немає потреби.

Не треба мати гордості в умі і в серці, адже усі ми смертні, сьогодні живі, а завтра – у гробі. Все, що нам Бог дав, – не наше, а Його. Не можна в землі нічого ховати – це великий гріх.

Старих треба шанувати, як отця, а молодих – як братів.

У домі своєму не слід лінуватися, а дивитися за всім, щоб не посміялися ні з дому вашого, ні з обіду.

На війну вийшовши, не покладайтесь на воєвод, не вдавайтесь до їжі, пиття та спання, самі сторожів виряджайте й перевіряйте. Рано вставайте і зброї із себе не знімайте.

Треба лжі берегтися, і п'янства, і блуду, бо в цьому душа погибає і тіло.

А якщо хто йде по землях своїх за даниною, то хай не чинить шкоди ні своїм людям, ні чужим, ні в селах, ні в хлібах, щоб їх не прокляли.

Де йтимите чи станете, напоїть, нагодуйте стороннього; а ще більше вшануйте гостя – хоч простого, хоч знатного, якщо не можете дарунком, то їжею чи питвом. Люди ці, мимоходячи, прославлять або засудять чоловіка по всіх землях.

Недужого треба одвідати, за мерцем іти, бо всі ми смертні. І чоловіка не можна минати, не привітавши, не сказавши доброго слова.

Жінку свою потрібно любити, але не давати їй власті над собою.

Коли щось добре вмієте – не забувайте, а чого не вмієте – учіться, як це робив батько Володимирів. Сидячи дома, вивчив п'ять мов і мав почесть від інших країв. Лінощі ж усьому лихому мати: що людина вміє – те забуде, а чого не вміє – того не вчиться.

А добре поводячись, не лінуйтесь ні до чого доброго, а насамперед до церкви ходити. Хай не застане вас сонце в постелі – так батько Мономахів діяв і всі люди достойні.

А тепер Володимир розповідає про труд свій – походи і лови, які він робив з тринадцяти літ.

Починаючи з того часу, коли сидів у Чернігові, загонив він по сто звірів без усякого зусилля, не враховуючи турів.

Диких коней своїми руками зв'язував у пущі. Два тури на рогах підкидали його з конем, олень бив рогами, два лосі ногами топтали й рогами били. Вепр на бедрі меча одірвав, ведмідь за одяг укусив, лютий звір скочив на нього і кинув разом з конем на землю. Але Бог його уцілілим зберіг.

Що належало робити слузі – робив він сам на війні і на ловах, уночі і вдень, на спеці і в холоді, не даючи собі покою.

Не давав образити бідних селян, удовиць, за службою церковною сам наглядав.

І говорить Володимир Мономах, що хвалить не сам себе чи свою відвагу, а Бога і милість Його, що сотворив оберіг його, грішного і недостойного, не лінивим, на всякі людські діла здатним.

Отож і дітям треба старатися на всякі добрі діла, славлячи Бога зі святими Його. Бо ніщо без Його волі не може зробитися.

Усна народна творчість. «Велесова книга» та інші твори прадавньої української літератури: посіб. для 9-го класу / авт.-уклад.
В.В. Паращич. – X.: Ранок, 1999. – С. 80–81.