Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Бодхісатва». 6 страница






Багато хто, намагаючись наслідувати учнів Агапіта, пробували самостійно затворятися, абсолютно не володіючи знаннями цієї практики. В результаті вони просто або не витримували затвору, або божеволіли. Це природно. Адже якщо людина не вміє справлятися зі своїми страхами, негативними думками, якщо у неї йде постійна домінація какодемона, тобто негативних думок, то у затворі це посилюється в багато разів. Непідготованій людині знести затвор практично неможливо.

Постала недовга тиша.

- Так що ж виходить, Нестор трохи злукавив? – запитав Віктор.

- Він писав те, що йому доручили вищі за рангом сановники. Нестору було дане завдання підготувати книгу «Житія» Феодосія до канонізації. Простіше кажучи, створити образ для поклоніння. Значить і писати про нього потрібно було відповідно, на належному рівні. Ну, Нестор і написав. Трішки взяв з реального життя Феодосія, а решта його «святості» дослівно списав. Автор же не був очевидцем реальних подій. Коли Феодосій прийшов у печеру до Антонія у 1056 році, Нестор іще, як то кажуть, у пелюшках пісні співав. Тому саме Нестору і дали завдання написати цю працю, приставивши до нього декотрих послідовників Феодосія зі старих ченців, що захопили часи його ігуменства, так би мовити на допомогу, аби якомога більш «правдивою» була історія.

- От так і вір «історії»! – усміхнувся Женька.

- А що ти хотів? Все не так просто. Тоді Церкві знадобився образ першого на Русі преподобницького житія. От вони і взяли ігумена Феодосія за «особливі заслуги». Не Агапіта ж було їм брати?! – з посмішкою сказав Сенсей. Потрібен хто? Ігумен. От Нестор і постарався. Взяв трошки з реального життя Феодосія, що стосувалося частково його дитинства, юності та життя в монастирі, а решту за намовою «отців» дослівно скатав з різних «Житій» грецьких та палестинських святих. На Русі тоді вже були переклади і древніх патериків, і аскетико-навчальних трактатів, і аскетичних житій. Особливо були улюбленими та читаними житія грецьких святих, таких як святого Антонія, Феодора Студита, Феодора Едеського, Іоанна Златоуста. Менш відомі, але у повному зводі були «Житія» палестинських святих VI століття, про яких писав Кирило Скіфопольський. Це житія Євфимія Великого, Савви Освяченого, Іоанна Мовчальника, Феодосія Кіновіарха. Коротше кажучи, було з чого вибирати у створенні нового образу.

Нестору, наприклад, особливо припали до душі житія святих Євфимія і Савви. Тому образ нового Феодосія вийшов багато в чому як і Савви, причому іноді з використанням у тексті дослівних уривків. Духовні подвиги виписав зі східної аскези, додав деякі елементи з життя святих, і ось вам образ великого Феодосія, батька руського чернецтва.

Хоча сам Феодосій був далеко не таким, як його піднесли. У нього дійсно було важке дитинство у багатій сім’ї. В 13 років помер батько. Мати постійно била. Психіка у хлопця – абсолютно нестійка. Коротше кажучи, був слабаком, котрий старався догоджати більш сильним. І коли він прийшов до Антонія у Київ, черговий раз втікши від своєї мамаші, Антоній прийняв його по простоті своїй душевній, сподіваючись перевиховати. На той час у печері разом з Антонієм вже проживала невелика община, в тому числі і Агапіт, котрий і попередив Антонія стосовно цього «тихенького» парубка: «Змію зігріваєш на тілі своєму». Але Антоній з жалості залишив хлопця. До речі кажучи, Нестор цей момент приходу Феодосія до Антонія і нібито відмову Антонія прийняти його зобразив по-своєму, один в один списавши з житія святого Савви, що насправді нічого спільного не мало з дійсністю.

Феодосій же, хоча й при братії був тихоня, та всередині його вирував «котел киплячий» і далеко не з добрих думок. Феодосій, відчуваючи, що Агапіт бачив його наскрізь і відав про таємні помисли, старався не потрапляти зайвий раз йому на очі. І опісля він все життя відчував внутрішній страх перед Агапітом, бо творив діла, не співвідносні з духовним життям.

Що передрік Агапіт про цього хлопця Антонію, те й сталося. Згодом, коли до монахів приєднався Варлаам – син Іоанна, першого боярина князя Ізяслава, з цього приводу розгорівся скандал з можновладцями. От тоді з усієї братії саме Феодосій по слабкості духу свого і став інформатором у Ізяслава. І в подальшому підставляв Антонія не один раз. Кінець кінцем, коли Варлаам, будучи першим ігуменом, прийшов до Ізяслава просити землі, що над печерами, Ізяслав погодився їх віддати, тільки з умовою, що на чолі їхньої братії буде стояти угодна йому духовна особа. Варлааму нічого не залишалося, як погодитися. Цього ж року Ізяслав перевів Варлаама (котрого Антоній у свій час поставив над братією, коли сам став простим монахом) у Димитрієвський монастир, а на його місце призначив «свою людину» - Феодосія. А Нестор це все підніс, ніби сама братія обрала Феодосія своїм ігуменом за «чернечі подвиги».

- Точно що «подвиги», - усміхнувся Володя. – У нас би за такі «подвиги» шию намилили.

- З цього моменту і пішов негласний розподіл у Печерському монастирі, - вів далі Сенсей. – Послідовники Агапіта тяглися до духовного життя. Феодосій же та його послідовники, серед яких більше за всіх виділявся Никон, що постриг його у монахи, до якого у нього розпалилася непроста любов, - посміхнувся Сенсей, - прагли використовувати своє становище задля власного збагачення. Феодосій, досягнувши бажаного, потім так звеличив та укріпив свою владу, що навіть Ізяславу несолодко прийшлося.

- Так, - задумливо промовив Микола Андрійович. – Якщо дати такій людині, як Феодосій, владу – хорошого не чекай. Стійка депресивна пригніченість у підлітковому віці часто призводить до серйозних порушень у психіці, до різних психопатологій. Такий підліток слабко адаптується серед однолітків, нерідко втрачаючи відчуття реальності в навколишньому світі. А це, в свою чергу, породжує почуття неповноцінності, особистої неспроможності та заниженої самооцінки, цілий комплекс страхів. Як правило, такі люди замкнуті в собі, боязкі та несміливі. Та тільки-но у них з’являється шанс реальної влади над людьми, ось тут-то і проявляється весь букет їхніх психічних захворювань…

Женька послухав, послухав розмірковування психотерапевта, а потім промовив:

- Прямо образ Чикатіли… Той теж був тихенький та скромненький на людях.

- А ти думаєш, звідки маніяки беруться? – серйозно сказав психотерапевт. – Роздута манія величі ще не таке з людьми робить.

- Абсолютно вірно, - погодився з ним Сенсей. – Феодосій служив, у першу чергу, вдоволенню своєї манії величі. В духовному ж він був страшно лінивий. Молитви читав лише для показухи. Дивлячись на духовну роботу Агапіта і його учнів, він, повчаючи інших монахів не спати ночами у молитвах, сам же в цей час спав, та так солодко, що його ранком вічно доводилося будити. А пізніше представили це як потаємність його аскези. Про таких, як він, сказано Ісусом: «Зв’язують тягарі важкі та незручноносимі та покладають на плечі людям, а самі не хочуть і перстом ворухнути».

Розписали Феодосія у хвалебних словах як «книголюба та освічену людину». Це взагалі анекдот, враховуючи його елементарні знання у граматиці. Проте повчати інших він любив на кожному кроці, звеличуючи свою особу, аби йому в ноги кланялися, руки цілували, «святим отцем» величали. Це було його невід’ємною внутрішньою властивістю – представляти себе перед людьми ледве не в образі Господа Бога. Але ж Ісус говорив: «І батьком собі не називайте нікого на землі, бо один у вас Отець, Котрий на небесах».

До того ж любив повчати не тільки своє «стадо», але й звичайних мирян, виставляючи себе у світлі жорстокого і непримиренного прибічника християнства, вдовбуючи їм, що «той, хто хвалить чужу віру, ходить біля єресі». І при цьому часто повторював слова Агапіта: «Бог єдиний і єдина віра у нього!» Але якщо Агапіт розповідав учням про єдину внутрішню віру в Бога, властиву для будь-якої істоти людської, що прагне до Нього, чому, власне кажучи, і вчив Ісус, то Феодосій перекручував ці слова з позиції релігії, егоїзму свого тваринного начала, мовляв тільки моя віра істинна, решта всі недостойні. Особливо він полюбляв повчати багатих, частенько буваючи у них на бенкетах та в гостях. Він взагалі взяв собі до голови, що його обов’язок – це повчати князів, а їхній - слухати його повчання, тобто мати владу над можновладцями. Про таких людей-«фарисеїв» сказано навіть у Євангелії, канони якого намагався проголошувати Феодосій: «Всі ж діла свої роблять з тим, аби бачили їх люди; розширяють сховища свої та збільшують воскрилля одіянь своїх»; «Також люблять передлежання на бенкетах та головування у синагогах»; «І привітання в народних зібраннях, і щоб люди звали їх: «учитель! учитель!» Але там же і сказано: «А ви не називайтеся вчителями, бо один у вас Учитель – Христос, всі ж ви - брати». «І не називайтеся наставниками, бо один у вас Наставник – Христос»…

І тут Тетяна, котру, мабуть, більш за все зачепили слова про єдину віру, промовила:

- Щось я не зрозумію різницю між словами Агапіта і Феодосія про віру єдину. На мою думку, Феодосій був правий. Як казала моя бабуся, треба вірити тільки у християнство, бо це єдина віра, яка приводить до Бога.

- Ну от бачиш, твоя бабуся вбачає це так, тому що вона народилася і виросла в християнському середовищі. А чиясь бабуся, яка живе на Ближньому Сході, буде розповідати своїй внучці, що єдина правильна віра – це мусульманство. Бабуся-китаянка буде запевняти, що це буддизм, і так далі. Та все це лише зовнішні умовності, які, зрештою, при повному переході людини на позитивну хвилю, тобто на домінацію агатодемона (а не на підтримку агресивного фанатизму какодемона), приводять людину до одного й того ж внутрішнього результату. І часто людина навіть не відає про ті процеси, що відбуваються у ній. Вона лише починає розуміти, що таке істинна віра в Бога, відчувати незвичайний духовний приплив сил. Тобто, всі, хто істинно вірить у Бога, як би вони його не величали, врешті-решт приходять до одних і тих самих дверей і переступають один і той самий поріг. Сказано, що безліч доріг ведуть до Бога, та Врата вузькі.

- Ні, я, наприклад, наче так все розумію, - став міркувати Костик. – Але якщо чесно зізнатися, то, за великим рахунком, складно у все це повірити… Ну от хоча би про того ж Агапіта, що у ньому перебував сам Дух Святий. Як він взагалі виглядає той Дух Святий? І невже це було так важливо для Русі? І чому до сьогоднішнього дня я ніде про це не чув і не читав? Чому до нас дійшли саме ті історії, які, як ви кажете, багато в чому перекручені? Кому ж тоді взагалі вірити? І якщо є Бог, то чому він допускає, щоб над святими знущалися, Христа розіп’яли, про Агапіта правду приховували…

Сенсей втомлено зітхнув і спокійно відповів:

- Не намагайся зрозуміти діла Божі, які багато в чому приховані від людей. Це рівнозначно спробі мурахи проковтнути слона. Людський мозок дуже обмежений. Людина не сприймає елементарного: як вона чує, як вона бачить, як вона думає, як живе і хто вона взагалі є насправді. Вона навіть не знає за великим рахунком, що таке смерть. Я вже не кажу про те, що вона не може зрозуміти своїм обмеженим мозком, що таке безкінечність Всесвіту. Єдине, що може людина – це вірити або не вірити.

- Ні, ну як це вірити або не вірити? – відказав Костик, дібравши смаку у суперечці. – Для будь-якої віри потрібні докази, в тому числі і віри в Бога!

- Докази, кажеш?! – голос Сенсея ніби змінився. – Підійди до дзеркала і уважно подивися на себе. І якщо ти віриш, що ти випадкове поєднання амінокислот, що привело, кінець кінцем, до мутації мавпи, через яку вона стала розумною, тоді навіщо тобі шукати Бога? Піди на ринок, купи банан і насолоджуйся життям! А якщо з цим не погоджуєшся і віриш, що ти чудове творіння Бога, то як ти можеш вимагати від Бога доказів Його існування?! Хто ти і хто Бог?

Сенсей говорив з такою силою у погляді й голосі, що Костик навіть мимоволі оторопів, весь якось наїжачившись і швидко потупив очі. Здавалося, у цей момент він був готовий провалитися крізь землю. Виникла коротка пауза.

- Еге ж, - промовив Микола Андрійович, порушуючи тишу. – Виходить, Феодосій служив Кесарю, а Агапіт – Богу.

- Абсолютно вірно, - відповів Сенсей знову рівним звичним голосом. – От з тих часів і пішло розділення у Лаврі. Одні монахи здійснювали істинні духовні подвиги, в тому числі піддаючи себе затвору, а інші у цей же період насолоджувалися свавіллям, розпустою, егоїзмом та златолюбством, оббираючи мирян і заробляючи гроші за показ місця звершення духовних подвигів істинних монахів, які йшли до Бога… Загалом, все як завжди у людей: перепоганили таке святе місце своєю жадобою, перекрутили все, намутили. Адже могло бути все інакше. Адже сам Дух Святий сотворив тут свою Обитель. Ех, люди, люди…

Сенсей трохи помовчав, а потім задумливо промовив:

- Так що Агапіт дуже сильно вплинув на Русь і не тільки… І, не дивлячись на те, що цей вплив носив опосередкований характер, він змінив майбутній світ. Хоча це взагалі-то не входило у тодішню задачу Агапіта як Бодхісатви, а було більше ініціативою самого Агапіта. Ну, одним словом, бодхі він і є бодхі.

Агапіт заклав духовну обитель, де протягом всього її існування ніхто і ніколи не підраховував, скільки людей зцілилося від смертельних захворювань і, слава Богу, до цих пір продовжують зцілятися. Але це не суть важливе. Головне те, що багато хто знайшов там духовне здоров’я, що значно важливіше фізичного. За великим рахунком, завдяки Агапіту, його мощам, у яких збереглася цілюща сила Духа Святого, Києво-Печерський монастир прославився у віках.

Навіть взяти сьогоднішній день. Багато людей, з різних країн світу, приналежні до різних релігій, і навіть ті, хто вважає себе «атеїстом», відвідуючи Печерські печери, де лежать мощі святих, більше за все затримуються біля мощей Агапіта. Чому? Тому що людина інтуїтивно відчуває справжню Святість, адже душу не обдуриш. Та якби люди знали, що мають можливість не тільки просити про зцілення тіл, але, що значно важливіше, просити про спасіння душі своєї, особливо у дні перебування Духу Святого в мощах Агапіта, які щороку починаються з двадцять п’ятого лютого і тривають цілий тиждень, для їхніх душ було би незрівнянно більше користі. Бо немає у ті дні на Землі більш святого місця, де може кожна людина, незалежно від свого віросповідання, так близько бути з проханням своїм перед Слухом Господнім. І такий шанс є у кожної людини, яким вона може скористатися протягом семи днів у році. Адже наступний рік для неї може і не настати. Тому що короткі дні людські на перехресті часів. Тому що скорботні їхні діла перед ликом Господнім. Вже кожна мить людська на чаші терезів. І немає для душ більш важливої турботи, аніж жага обрящити спасіння. Не у вірі зовнішній, але у вірі внутрішній ключ до Врат. Тільки сліпець, засліплений прахом, його не побачить.

Людина може дати Богу лише свою віру та щиру молитву. Більше вона нічого дати Богу не може. Тому що все, що оточує людину, є творіння Боже. І негоже давати Господарю в дарунок його ж власність. Адже Богу, окрім Любові та Віри, нічого від людини не потрібно! Що може дати мала дитина Батькові своєму, щоб порадувати серце Його? Тільки Любов свою і Повагу.

Сенсей замовк, спрямувавши погляд свій на вогнище. А потім задумано промовив. Здавалося, що він одночасно говорив всім і кожному зокрема.

- Поки ти жива, людино, у тебе є шанс вимолити вічність в любові Божій для душі своєї. І поки у тебе є цей ШАНС, іди до Агапіта у святий тиждень і моли перед Духом Святим тільки про душу свою. Бо тіло твоє тлінне, воно є прах. І всі турботи земні – пусті. Але пам’ятай, людино, що обіцяєш перед Богом в проханні своєму, - виконуй! Бо Він, як усякий батько, не терпить брехні, прощає, але не довіряє потім…

Відірвавши свій погляд від тліючого вогнища, Сенсей уважно подивився на нас. Очі його світилися якоюсь незвичайною силою і чистотою. І тут він промовив:

- Дерзай, людино, істинно говорю, як не дано тобі уникнути смерті, так і не дано тобі уникнути Суду Божого.

Постала тиша, яку ніхто не смів порушити. Починався світанок. Десь мелодійно заспівала пташка. Сенсей, поглянувши у бік моря, тяжко зітхнув і втомлено промовив:

- Добре, хлопці, втомив я вас своїми розповідями. Вам уже й відпочивати давно час…

Всі розійшлися спати. На березі моря залишився лише один Сенсей, сидячи біля догораючого вогнища. Його задумливий погляд був спрямований на Схід, де перші промені світла пробивали дорогу Сонцю, стрімко розриваючи темряву нічного неба.

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.