Розкрийте історичні аспекти виникнення технології розвивального навчання.

Проблема розвивального навчання існувала не як самостійна, а як складова частина інших проблем навчання. Уперше давньогрецькі філософи сформулювали деякі ідеї необхідності навчання учнів методів пізнання.

Платон ((427 – 347 рр. до нашої ери) вважав, що головне завдання педагогіки передати нащадкам принципи доброчинності і тим самим зміцнити частину душі.

Арістотель (384 – 322 рр. до нашої ери) у трактаті «Про душу». Аналізуючи різні сторони психіки, вважав метою виховання – виховання вищих сторін душі: розуму і волі.

Сократ (469 – 399 рр. до нашої ери) вбачав головну мету виховання у створені гармонійної єдності життєвих потреб та здібностей особистості.

Великий вплив на розвиток питань розумового виховання дитини мали праці Яна Амоса Коменського (1592 -1670 рр.), який вважав, що основою розумового виховання наочне знайомство з довкіллям та різноманітна діяльність. Автор «Великої дидактики» не тільки зробив переворот в шкільній освіті, а й послідовно розкрив джерела розвивального навчання.

Французький просвітитель Жан Жак Руссо (1712 -1778 рр.) та швейцарський педагог Йосип Песталоцці (1740 – 1826 рр.) велику увагу приділяли розумовому розвитку дитини.

Видатний педагог К.Д.Ушинський (1824 -1871) вважав, що розвиток сприйняття перебуває у тісному зв’язку з розвитком мовлення і мислення. У розширенні світогляду дитини Костянтин Дмитрович дотримувався систематичності, послідовності викладення матеріалу від близького до далекого, від відомого до невідомого.

У розвиток української національної школи кінця хІх – початку хх ст.. вагомий внесок зробила Софія Русова. Під розумовим вихованням вона розуміла організовану діяльність учителів, батьків, спрямовану на розвиток розумових сил і мислення, що є основою для всебічного розвитку особистості, сприяє прогресу науки, техніки, культури. «Смілива думка посуває людський розум», - писала вона.

Український вчений, педагог і психолог професор Григорій Ващенко визначає два головних завдання розумового виховання молоді:

Ø Дати системні знання (на сучасному рівні, відповідно до історичного поступу України);

Ø Розвинути здібності інтелекту (спостережливість, пам'ять, творчу уяву і логічне мислення).

Аналіз та узагальнення джерел дає змогу твердити, що сучасна школа повинна перейти від домінуючого принципу «учень для школи» до принципу протилежному йому – «школа для учня», яка дає початок розвитку особистісної орієнтованої педагогічної теорії і практики.

Порівняйте структуру традиційного уроку і структуру уроку з використанням технології розвивального навчання. Визначте провідні потреби та мотиви, які свідчать про позитивне ставлення учнів до навчання в початковій школі.

Навчальна діяльність дитини формується під впливом потреб, які реалізуються в мотивах. Про позитивне ставлення до навчання свідчать такі мотиви: - пізнавальні інтереси; - впевненість в необхідності різнобічної освіти; - усвідомлення навчальної діяльності як суспільно вагомої; - особиста зацікавленість.

Перелічені потреби і мотиви не виникають стихійно, а формуються у практиці вчителя на кожному уроці. Щоб вирішити цю проблему, вчителю потрібно організувати роботу з учнями за такими напрямками:

• правильно формувати настанову (відзначати, перелічувати факти, все, що підлягає засвоєнню; давати загальне уявлення про тему, яку потрібно засвоїти; звертати увагу на новизну виучуваного матеріалу; приділяти увагу критичному ставленню до підручника; робити прогнозування);
• активізувати контроль за сприйняттям (незрозуміле, сумнівне, неправильне);
• підвищувати темп уявних операцій (звертати увагу на глибину та чіткість їх усвідомлення, на зорове уявлення фактів, вилучення головного, прогнозування прочитаного, встановлення причинно-наслідкових зв’язків, критичне ставлення до тексту).