Виступ полуботківців та його розгром.

Наростання політичної боротьби в Україні в липні-жовтні 1917 р.

План:

1. Угода Центральної Ради і Тимчасового уряду..
2. Виступ полуботківців та його розгром..
3. Інструкція Тимчасового уряду.
4. Прорахунки УЦР.
5. Загострення конфлікту з Тимчасовим урядом.
6. Погіршення соціально-економічного становища. Корніловський заколот.

Література:

Реєнт О.П., Малій О.В.Історія України. Підручник для 10 класу. Київ «Генеза»2010. с.116-124.

1. Угода Центральної Ради і Тимчасового уряду.

Тяжке становище в країні, яке дедалі погіршувалося, змусили Тимчасовий уряд шукати угоди з Цен­тральною Радою. У Петрограді непокоїлися з приводу подій в Україні, й уряд, пообіцявши забезпечити права її народу в місцевому управлінні та самоуправлінні, звернувся із закликом до Центральної Ради не відривати­ся від єдиної батьківщини і не розколювати армію. Однак марність подіб­них відозв стала настільки очевидною, що 29 червня до Києва прибула ро­сійська делегація на чолі з міністрами О. Керенським, І. Церетелі та М. Терещенком для переговорів. Платформою для перемовин представни­ки Тимчасового уряду обрали тезу про те, що Центральна Рада має відклас­ти остаточне розв'язання питання про статус України до Установчих збо­рів, а до того часу лише «готуватиме автономний устрій».

Переговори на деякий час зняли напругу у відноси­нах УЦР з правлячими колами в Петрограді.

3 липня 1917 р. Центральна Рада проголосила свій II Універсал, яким підтверджувалась єдність дій з Тимчасовим урядом.

УЦР брала на себе зобов'язання поповнити свій склад представника­ми національних меншин. В Універсалі вказувалося, що Центральна Рада «підготовлятиме проекти законів про автономний устрій України для внесення їх на затвердження Установчих зборів». УЦР виступала про­ти «самовільного здійснення автономії України до часу їх скликання». У документі також ішлося про намір мати своїх представників при ка­бінеті військового міністра, Генеральному штабі та Верховному головно­командувачу, які мали брати участь у комплектуванні українських вій­ськових підрозділів.

Угода Центральної Ради з Тимчасовим урядом свідчила про те, що обидві сторони пішли на взаємні поступки.

Виступ полуботківців та його розгром.

Намагання керівників Центральної Ради досягти порозуміння з Тим­часовим урядом і угода з ним викликали обурення серед частини діячів українського національного руху, які обстоювали самостійність України. Лідером самостійників був М. Міхновський. До їх числа належали голова Братства самостійників В. Отаманівський, члени Військового клубу ім. гетьмана Павла Полуботка М. Шаповал та ін. Самостійники виріши­ли підняти збройний виступ, унаслідок якого всю владу в Києві, а потім і в усій Україні передати Центральній Раді.

Переворот мали здійснити українські військові частини, насамперед 2-й український полк ім. П. Полуботка («полуботківці»), що тільки-но формувався.

Виступ розпочався в ніч із 4 на 5 липня. Солдати-полуботківці висту­пили з Сирецьких таборів, зайняли казарми 1-го запасного полку, забра­ли там зброю та вирушили до міста. Проте командир богданівців полков­ник Ю. Капкан, який обіцяв узяти участь у виступі, вирішив викорис­тати свій полк для приборкання полуботківців. Коли він вивів солдат з казарм, частина богданівців приєдналася до полуботківців. Повстанці почали займати найважливіші установи Києва та вчиняти погроми. У місті почалася паніка. Підійшовши до будинку Центральної Ради, по­всталі вигукували «Слава Центральній Раді!». Сама ж Центральна Рада 5 липня скликала термінову нараду Генерального секретаріату, на якій був присутній і представник повстанців. Було досягнуто згоди щодо при­пинення конфлікту беззбройними засобами. М. Грушевський та інші керівники УЦР засудили дії полуботківців, однак виступали за мирне розв'язання проблеми. Із цією метою вони розпочали переговори з по­встанцями. Коли переговори добігали кінця, приїхав генерал Л. Кондратович (очолював штаб для роззброєння повстанців). Він повідомив, що командувач Київського військового округу полковник К. Оберучев дав розпорядження вжити проти полуботківців найрішучіших заходів і на­правив для цього війська.

В. Винниченко і Л. Кондратович негайно поїхали до К. Обручева з про­ханням не застосовувати зброї. Проте полковник відмовився скасува­ти свій наказ. Повстанці були роззброєні й відправлені на Румунський фронт. Частину з них було заарештовано та передано російським судо­вим властям. Хоча УЦР домоглася відправки полку ім. гетьмана Павла Полуботка як єдиного цілого, фактично вона сприяла придушенню його виступу. Очевидці зауважували: «Залишаючи Київ вони (полуботківці) посилали прокляття Центральній Раді і обіцяли допомогти більшовикам у боротьбі з Тимчасовим Урядом, якщо це знадобиться...».