Розділ ХL

Цур, тіні! Ричард став собою знов.

В. Шекспір «Ричард III»

Проте повернімося до пригод Чорного Лицаря. Від’їхавши від заповітного дуба, він

вирушив до сусіднього монастиря, скромного і небагатого, який називався абатством

святого Ботольфа, куди після падіння замку Торкілстон перевезли пораненого Айвенго під

наглядом вірного Гурта і доброго Вамби. Перед від’їздом лицар звернувся до Айвенго:

— Ми з тобою побачимося в Коннінгсбурзі, замку покійного Ательстана, куди

вирушив твій батько Седрик поминати свого шляхетного родича. Я познайомлюся там

ближче з твоєю саксонською ріднею, сер Вілфред. І ти туди приїжджай, я беруся

примирити тебе з батьком.

Сказавши це. Чорний Лицар ласкаво попрощався з Айвенго, який висловив полум’яне

бажання проводити свого рятівника. Але про це Чорний Лицар і чути не хотів.

Айвенго проводжав поглядом Чорного Лицаря і Вамбу, поки вони не зникли

в гущавині навколишніх лісів, потім повернувся до монастиря.

Але невдовзі після ранньої обідні він послав сказати абатові, що хоче його бачити.

Старий прибіг переляканий і почав допитуватися, як він почувається.

— Краще, — відповів Вілфред, — набагато краще, ніж міг сподіватися спочатку: або

моя рана була не такою серйозною, як я гадав, судячи з великої втрати крові, або цілющий

бальзам зробив свою чудотворну дію, але я так почуваюся, що, мабуть, можу надягти

панцир; це велике щастя, тому що мені спадає на думку, що я не можу більше тут

вилежуватися.

— Боже збав, — сказав абат, — щоб син Седрика Сакса залишив нашу обитель, перш

ніж загоїлися його рани. Соромно нам буде, якщо ми допустимо це!

— Ти помиляєшся, пріоре, — заперечив Айвенго, — сили в мене достатньо, і я чудово

можу витримати бій із кожним, хто схоче зі мною помірятися. Але хіба я не можу бути

корисним в інший спосіб, окрім зі зброєю в руках? А для того, щоб я міг втілити свій

намір, прошу тебе: дістань мені верхового коня, крок якого був би м’якішим, ніж у мого

бойового.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 367

— Що ж, — відповів поважний абат, — я поступлюся моєю іспанською кобилою: вона

ходить інохіддю. Проте ж, люб’язний сер, я прошу вас взяти до уваги, що кобила так само

недосвідчена щодо зброї, як і її господар. Я не ручаюся за те, що може статися, коли вона

побачить вашу зброю, а особливо коли відчує її вагу на собі.

— Повірте, святий отче, — сказав Айвенго, — я не навантажуватиму вашого коня

зайвим тягарем, а якщо він упреться, то йому ж буде гірше.

І Айвенго швидко та легко зіскочив з ґанку, чого не можна було очікувати від

нещодавно пораненої людини. Він сів на коня і вирушив до лісу слідом за Чорним

Лицарем. А настоятель абатства святого Ботольфа поплентався назад до трапезної посісти

належне голові місце за столом, де щойно подали в’ялену тріску і пиво ченцям на

сніданок.

Тим часом Чорний Лицар і його провідник неспішно пробиралися вперед крізь лісову

гущавину. Нам хотілося б надати читачеві хоч приблизне уявлення про їхню розмову.

Отже, уявіть собі лицаря, високого на зріст, міцної статури, широкоплечого,

могутнього, верхи на кремезному вороному коні, ніби навмисне створеному для нього,

який легко ніс свого важкого вершника. Забороло на шоломі було підняте, щоб легко

дихалося. Було видно його засмаглі вилиці, на яких грав здоровий рум’янець, і великі

блакитні очі, що виблискували з-під піднятого заборола. Постава і манери лицаря

виказували безтурботну веселість і завзяття, зраджуючи розум, не здатний передбачати

небезпеку, але завжди готовий відбити її.

У ту хвилину, коли ми наздогнали їх у дорозі, ця весела пара виспівувала старовинну

пісню. Лицар Пут і Кайданів Лазурових виконував її досить майстерно, а блазень лише

підтягував приспів. Зміст пісні був такий:

Л и ц а р

Анно Маріє, сонце зійшло,

Вже осяває кохане чоло.

Анно-Маріє, розвиднився день,

Пташка цвірінькає вільних пісень.

Анно-Маріє, квітне лужок,

В горах співає мисливський ріжок,

Дзвоном луна виповнює ліс.

Анно-Маріє, кохана, збудись.

В а м б а

Коханий мій Тибальде, ще не буди,

Ще я не полишила райські сади.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 368

Чи радість, яку зазнаєм наяву,

Зрівняти зі сном, що у нім я живу?

Хай пташка співає веселий мотив,

Мисливець сурмить у ріжок золотий, —

Солодші пісні чую я уві сні,

Але не гадай, що ти снишся мені.

— Славна пісня, — сказав Вамба, коли обидва закінчили приспів.— Присягаюся моєю

нікчемною шапкою, і мораль чудова. Ми її часто співали з Гуртом. Колись ми з ним були

товаришами, а зараз він, з милості Божої і з панської волі, сам собі пан і вільна людина.

А одного разу нам із ним неабияк дісталося через цю пісню: ми так захопилися, що дві

зайві години валялися в ліжку, виспівуючи її крізь сон. Відтоді, як пригадаю цей наспів,

так у мене кістки й защемлять. Проте я все-таки заспівав партію Анни-Марії на догоду

вам, сер.

А далі блазень вирішив заспівати ще одну пісню — таку __________собі комічну співаночку, яку

миттю підхопив лицар.

Л и ц а р і В а м б а

Із трьох сторін світу летять парубки, —

Співають про це старовинні пісні, —

Вдовиці Вайкомба просити руки,

А де ж є вдовиця, що скаже їм «ні»?

А першим Тиндальського краю був син, —

Співають про це старовинні пісні, —

Пишався славетними предками він,

Яка ж удова скаже лицарю «ні»?

«Мій дядько був сквайром і паном татусь», —

Він гордо згадав старовинні пісні, —

Та швидко зів’яв напиндючений гусь,

Бо ця удовиця сказала тут «ні».

В а м б а

А другий повів, що він з вельських шляхтян, —

Співають про це старовинні пісні, —

І клявся: до кінчиків нігтів він пан,

А де ж є вдовиця, що скаже тут «ні»?

Сер Девід ап Морган ап Грифіт ап Райс

Ап Тюдор ап Гю, — так співають пісні.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 369

«Одна удовиця — а скільки ж бо вас?» —

Вона каже вельському шляхтичу «ні».

А третім був йомен із Кенту простий, —

Співають про це старовинні пісні,

— Він чемно повідав, як хліб він ростив,

А де ж є вдовиця, що скаже тут «ні»?

О б и д в а

І лицар, і сквайр подалися назад, —

Співають про це старовинні пісні, —

А йомен із Кенту за жінку узяв

Вдовицю — й вона не сказала тут «ні»!

Під час безтурботного співу легка тінь не сходила з лиця Вамби. Зміст своїх роздумів

він не забув повідати попутникові:

— У місцевих лісах можна зустріти тих, хто для проїжджих набагато небезпечніший,

ніж наші розбійники.

— Хто ж це такі? Адже ні вовки, ні ведмеді у нас не водяться, — сказав лицар.

— Зате у нас водиться озброєна челядь Мальвуазена, — сказав Вам-ба, — і вже повірте,

що півдюжини таких вояків варті цілої зграї гарних вовків! Тепер вони виїхали по здобич,

а з ними нишпорять і солдати, які втекли з Торкілстона. Тож якби ми з ними зустрілися,

дорого довелося б нам поплатитися за наші подвиги. А що, сер лицар, якби, наприклад,

трапилася нам пара таких зухвальців, як би ви вчинили?

— Якби вони надумалися перегородити нам дорогу, пришпилив би мерзотників до

землі списом.

— А якби їх було шестеро, а нас із вами двоє, от як тепер, — вів далі Вамба, — невже ви

не пригадали б про ріжок Локслі?

— Що? Кликати на допомогу проти такої зграйки? — вигукнув лицар.— Та один

справжній лицар може розігнати їх, як осінній вітер жене сухий лист!

— Так, так, — сказав Вамба, — я у вас попрошу дозволу розглянути ближче цей ріг, що

породжує такі потужні звуки.

Лицар відстебнув застібку своєї перев’язі і задовольнив цікавість свого супутника,

передавши йому ріжок. Вамба в цю ж хвилину надів його собі на шию.

— Тра-ра-ля-ля! — проспівав блазень.— Тепер і я зумію просурмити сигнал незгірше

за когось.

— То он як, шахраю! — скипів лицар.— Віддай ріг назад!

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 370

— Не хвилюйтеся, сер лицар, я його берегтиму. Коли доблесть подорожує поряд із

дурістю, ріг варто передати дурості, тому що вона вміє краще сурмити.

— Стережися, шахраю, — мовив Чорний Лицар, — ти дуже багато собі дозволяєш!

Гляди, бо мені урветься терпець!

— А ви краще не погрожуйте мені, сер лицар, — відповів блазень, від’їхавши на

шанобливу відстань від роздратованого лицаря, — інакше дурість дасть тягу і дозволить

доблесті самій шукати собі дорогу в лісі.

— На цьому ти мене підловив, це вірно, — погодився лицар, — та ще й, правду кажучи,

ніколи мені з тобою сваритися. Мабуть, залиш ріжок собі, лише їдьмо хутчіш.

— А ви не кривдитимете мене? — запитав Вамба.

— Я тобі кажу, що не буду, шахраю ти такий!

— Ні, ви перше дайте мені своє лицарське слово, — похитав головою Вамба,

з побоюванням наближаючись до Лицаря Пут і Кайданів Лазурових.

— Ну, даю тобі лицарське слово, а зараз не барися і показуй дорогу.

— Гаразд, — мовив блазень, з готовністю під’їжджаючи до лицаря.— Значить, доблесть

із дурістю знову дружньо поїхали поряд. Проте якщо дурість оволоділа ріжком, нехай

доблесть трошки випростає свої кості та трусне гривою. Якщо не помиляюся, ген у тому

чагарнику нас очікує тепла компанія. Нам влаштували засідку.

— З чого це ти взяв? — запитав лицар.

— А з того й узяв, що разів зо два бачив, як серед зелені хтось миготів. Якби це були

чесні люди, вони б виїхали на відкриту стежину. Але ця гущавина — якраз гарне місце

для недобрих справ.

— Присягаюся честю, — відповів лицар, опускаючи забороло, — цього разу ти маєш

рацію!

І добре, що він встиг це зробити, тому що в ту ж секунду з придорожніх кущів вилетіли

три стріли, пущені йому в голову та в груди; одна з них устромилася б йому в мозок, якби

не відскочила від сталевого забрала. Решта дві потрапили в нагрудник і в щит, що висів

у нього на шиї.

— Дякую зброяреві, міцні виготовив мені обладунки! — сказав лицар.— Вамбо,

вперед! Повоюємо з ними!

З цими словами він спрямував коня на кущі. З гущавини вискочили шестеро чи семеро

озброєних вершників і щодуху помчали на нього зі списами напереваги. Три списи

розлетілися на друзки, ударившись об сталевий панцир. Очі Чорного Лицаря

виблискували гнівом крізь вузькі очні ямки забрала. Він величаво підвівся на стременах

і вигукнув:

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 371

— Що це означає?

Замість відповіді воїни вихопили мечі і напали на нього зусібіч.

— Помри, тиране! — кричали вони.

— Ага! Ось тобі, в ім’я святого Едварда! Ось тобі, в ім’я Георгія Переможця! —

з кожним вигуком Чорний Лицар збивав на землю воїна.— Он як, серед нас є зрадники?

Якими не були хоробрі його супротивники, проте вони позадкували від могутньої руки,

кожен помах якої обіцяв їм смерть. Здавалося, що він один здолає всіх ворогів. Але тут

підоспів лицар у синьому панцирі, який досі тримався оддалік; він пришпорив свого коня

і, націливши спис не на вершника, а на коня, смертельно поранив шляхетну тварину.

— Це зрадницький удар! — вигукнув Чорний Лицар, коли його кінь повалився набік,

тягнучи його за собою.

Тої ж миті Вамба засурмив у ріг: усе сталося так швидко, що він не встиг зробити цього

раніше. Раптовий звук рогу змусив убивць знову позадкувати, а Вамба, незважаючи на те,

що був погано озброєний, без вагань кинувся вперед і допоміг Чорному Лицареві

підвестися.

— Чи не соромно вам, підлі боягузи! — вигукнув лицар у синьому панцирі, який,

мабуть, був ватажком.— Чому ви порозбігалися від простого ріжка, на якому надумався

заграти блазень?

Підбадьорені цими словами, вони знову напали на Чорного Лицаря, який притиснувся

до стовбура товстого дуба і відбивався лише мечем. Віроломний Синій Лицар озброївся

тим часом іншим списом і, зачекавши хвилину, коли його могутній супротивник

змушений був відбиватися зусібіч, помчав на нього з наміром пришпилити його списом до

дерева. Але Вамба перешкодив і цього разу. Не наділений великою силою, але

вирізняючись спритністю, блазень скористався тим, що бійці, захоплені боротьбою

з лицарем, не звертали на нього уваги, тож встиг стати на заваді нападу Синього Лицаря,

покалічивши ноги його коня ударом палаша. Кінь і вершник покотилися на землю. Проте

становище Чорного Лицаря залишалося вкрай небезпечним, оскільки його з усіх боків

оточили воїни, озброєні з голови до ніг. Він безперервно оборонявся мечем від нападників

і вже почав знемагати від утоми, як раптом влучна стріла поклала на місці одного з його

найкремезніших супротивників. У ту ж хвилину на поляну висипав натовп йоменів,

очолюваний Локслі та веселим самітником. Вони негайно взяли участь у боротьбі

й невдовзі негідники всі до ноги полягли мертві або смертельно поранені.

Чорний Лицар подякував своїм рятівникам із такою величавою гідністю, якої вони

раніше не помічали, вбачаючи в ньому радше відважного воїна, ніж знатну персону.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 372

— Перш ніж висловити вдячність моїм відданим і старанним друзям, — сказав він, —

для мене надзвичайно важливо дізнатися, хто ці несподівані вороги. Вамбо, підніми

забрало Синього Лицаря. Він, здається, ватажок зграї.

Блазень підбіг до ватажка вбивць, який лежав, причавлений своїм конем, і так сильно

забився, що був не в змозі ні тікати, ні чинити опір.

— Ну ж бо, хоробрий воїне, — сказав Вамба, — дай-но я тобі послужу зброєносцем, як

послужив конюхом. Я тебе з коня зняв, я з тебе й шолом зніму.

З цими словами він досить безцеремонно зняв шолом з голови Синього Лицаря, й очі

спостерігачів змогли побачити сиві кучері й обличчя, яке Чорний Лицар ніяк не чекав

зустріти за таких обставин.

— Вальдемар Фіцурс! — вигукнув він у подиві.— Що могло спонукати людину твого

звання і з твоєю доброю славою взятися до такої мерзотної справи?

— Ричарде, — відповів полонений лицар, піднявши на нього очі, — погано ж ти

розумієшся на людях, якщо не знаєш, до чого можуть довести честолюбство і мстивість.

— Мстивість? — перепитав Чорний Лицар.— Але я ніколи не кривдив тебе. За що ж ти

мені мстишся?

— За мою дочку, Ричарде, з якою ти не захотів одружуватися. Хіба це не достатня

образа для нормана такого ж знатного роду, як і ти?

— Твоя дочка? — запитав Чорний Лицар.— От дивний привід для ворожнечі, що

дійшла до кривавої розправи! Відійдіть геть, — панове, мені потрібно поговорити з ним

сам-на-сам. Ну, Вальдемаре Фіцурс, тепер кажи щиру правду: зізнавайся, хто тебе підбив

на цю зраду?

— Син твого батька, — відповів Вальдемар.— Як бачиш, він карає тебе лише за те, що

ти був непокірним сином свого батька.

Очі Ричарда виблискували обуренням, але кращі почуття пересилили в ньому гнів. Він

провів рукою по чолу і з хвилину стояв, вдивляючись в обличчя переможеного барона,

в рисах якого гордість боролася з соромом.

— Ти не просиш пощади, Вальдемаре? — запитав король.

— Хто потрапив у лапи лева, той знає, що це було б марно, — відповів Фіцурс.

— То бери її непрошену, — сказав Ричард, — лев не харчується падлом. Дарую тобі

Життя, але за тієї умови, що протягом трьох днів ти залишиш Англію — поїдеш ховати

свою ганьбу в своєму нормандському замку і ніколи не насмілишся згадувати ім’я Джона

Анжуйського у зв’язку з цим віроломним злочином. Якщо ти затримаєшся на англійській

землі довше за встановлений мною термін, то помреш, а якщо щонайменшим натяком

кинеш тінь на честь мого дому, присягаюся святим Георгієм, не втечеш від мене і навіть

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 373

у церкві від мене не врятуєшся! Я тебе повішу на башті твого власного замку на харч

воронню… Локслі, я бачу, що ваші йомени встигли вже переловити коней, які розбіглися.

Дайте одного коня цьому лицареві й відпустіть його!

— Якби я не вважав, що чую голос, якому маю коритися беззастережно, — відповів

йомен, — я б охоче вистрелив услід цьому негідникові міцною стрілою, щоб позбавити

його довгої подорожі.

— У тебе англійська душа, Локслі, — сказав Чорний Лицар, — іти відчув, що

зобов’язаний мені скорятися. Я Ричард Англійський!

Зачувши такі слова, вимовлені велично, як і личить за високого становища

і шляхетного характеру Ричарда Левине Серце, всі йомени схилили коліна, аби шанобливо

висловити свої вірнопідданські почуття і попросити пробачення за свої провини.

— Підведіться, друзі мої, — прихильно сказав Ричард, дивлячись на них зі звичайною

привітністю, що встигла згасити полум’я раптового гніву. Вираз його обличчя, яке хоча

й палало ще від сильної напруги, вже нічим не нагадувало про нещодавню відчайдушну

сутичку.— Встаньте, друзі мої! Ваші безчинства як у лісах, так і в чистому полі

спокутуються вірною службою, яку ви служили під стінами Торкілстона, а також тим, що

сьогодні визволили з біди вашого короля. Підведіться, мої васали, і будьте мені надалі

добрими підданими. І ти, хоробрий Локслі.

— Не називайте мене більше Локслі, ваша величносте, і дізнайтеся те ім’я, яке набуло

широкої популярності і, мабуть, досягло навіть і вашого царственого слуху. Я — Робін

Гуд із Шервудського лісу.

— Отже, король розбійників і ватажок добрих парубків? — здивувався король.— Хто ж

не знає твого імені! Воно прогриміло до самої Палестини! Але будь певний, мій славний

розбійнику, жодна справа, здійснена за час моєї відсутності і в породжені нею смутні

часи, не вважатиметься твоїм злочином.

— Confiteor1! Confiteor! — пролунав покірливий голос поблизу короля.— Ох, рештки

латини з голови вилетіли! Але я сам сповідаюся в смертному гріху і прошу лише, щоб

були прощені мої гріхи, перш ніж мене поведуть на страту!

Ричард озирнувся і побачив веселого самітника, який, стоячи навколішки, перебирав

чотки, а палиця його, що неабияк попрацювала під час недавньої сутички, лежала на траві

поряд із ним.

— Ти чого зажурився, очманілий чернече? — запитав Ричард.— Боїшся, що твій

єпископ дізнається, як ти старанно служиш молебні Богородиці і святому Дунстану?.. Не

1 Сповідаюсь (лат.) — перше слово молитви, з якої починається меса за римо-католицьким обрядом.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 374

бійся, брате: Ричард, король Англії, ніколи не видасть тих секретів, про які довідався за

пляшкою.

— Ні, ваша величносте, — відповів самітник (усім любителям народних балад про

Робіна Гуда відомий під іменем брата Тука), — мене страшить не палиця єпископа,

а царський скіпетр. Подумати лише, що мій блюзнірський кулак насмілився торкнутися

вуха помазаника Божого!

— Га-га! — зареготав Ричард.— Ось звідки вітер дме! А я й забув про твій стусан, хоча

після того у мене цілий день у вусі дзвеніло. Щоправда, ляпас був серйозний, але я беру за

свідків цих добрих людей: хіба я не відплатив тобі тією самою монетою? Втім, якщо

вважаєш, що я твій боржник, я ладен тут-таки…

— О, ні, — відповів чернець, — я своє отримав з лихвою! Дай Боже вашій величності всі

свої борги сплачувати так само акуратно.

— Якби можна було завжди розплачуватися стусанами, мої кредитори не скаржилися б

на порожню скарбницю, — сказав король.

— І все ж таки, — мовив самітник, знову скорчивши плаксиву гримасу, — я не знаю, яке

на мене буде накладено покарання за цей богопротивний удар.

— Про це, брате, й говорити не варто, — відповів король.— Мені стільки діставалося

ударів від руки всіляких язичників і невірних, що немає причини нарікати на один-єдиний

ляпас від такої святої людини, як причетник із Копменгерста. А чи не краще буде, друже

мій, і для тебе, і для святої церкви, якщо я добуду тобі дозвіл скласти з себе духовний сан

і візьму тебе до своєї варти, аби ти так само старанно охороняв нашу особу, як раніше

охороняв вівтар святого Дунстана?

— Ох, володарю, — сказав чернець, — покірливо прошу вашу величність пробачити

і звільнити мене від такої милості! Якби ви знали, до чого я зледащів! Святий Дунстан

стоїть собі спокійнісінько в своїй ніші, хоча я й забуваю іноді помолитися йому в гонитві

за якимсь оленем. І ночами іноді відлучаюся з келії, займаюся дурницями, а святий

Дунстан — ані гу-гу! Він справжній миротворець, хоч і вирізаний із дерева. Якщо ж

я буду йоменом і охоронцем при особі мого володаря — це, звісно, велика честь, та варто

мені трохи схибити, десь у затишному куточку втішити вдову, чи постріляти дичини

в лісі, одразу ж почнеться: «Де цей собака чернець?» та «Де подівся клятий Тук?» Тож,

володарю мій милостивий, залиште ви мене на колишньому місці. А якщо буде така ваша

ласка, що побажаєте зробити мені, бідному служителеві святого Дунстана в Копменгерсті,

яке-небудь благодіяння, то будь-який дарунок я прийму з великою подякою.

— Розумію! — мовив король.— І дарую тобі, благочестивому служителеві церкви,

право полювання в моїх Ворнкліфських лісах. Гляди проте, я тобі дозволяю вбивати не

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 375

більше трьох дорослих оленів кожної пори року. Але готовий закластися своїм званням

християнського лицаря і англійського короля, що ти скористаєшся цим правом по-іншому

і битимеш по тридцять тварин.

— Це вже як належиться, ваша величносте, — відповів самітник.— Молитвами святого

Дунстана я знайду спосіб примножити ваш щедрий дар.

— Я в цьому не сумніваюся, братику. А оскільки дичина не дуже смачна всухом’ятку,

наш економ отримає наказ постачати тобі щороку барильце іспанського вина, барильце

мальвазії та три діжки елю найвищого ґатунку. Якщо і цим ти не втамуєш своєї спраги,

приходь до двору і заведи знайомство з моїм дворецьким.

— А що ж для найсвятішого Дунстана? — запитав чернець.

— Ризи, єпітрахіль і покривало для вівтаря, — відповів король, поклавши на себе хресне

знамення.— Але досить балачок про це, щоб не прогнівити Бога тим, що більше дбаємо

про свої забавки, ніж __________про молитву і прославляння Його імені.

— За свого покровителя я ручаюся! — радісно підхопив чернець.

— Ти ручайся краще за себе самого, — мовив король суворо, але негайно ж простягнув

руку збентеженому самітникові, який іще раз став на коліно і поцілував її.

— Моїй руці ти виявляєш меншу повагу, ніж стисненому кулаку, — сказав король

Ричард, — перед нею лише навколішки став, а перед кулаком розтягнувся навзнак…

Та саме в цю хвилину на сцені з’явилися дві нові особи.