Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






  • Сервис онлайн-записи на собственном Telegram-боте
    Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое расписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
    Для новых пользователей первый месяц бесплатно.
    Чат-бот для мастеров и специалистов, который упрощает ведение записей:
    Сам записывает клиентов и напоминает им о визите;
    Персонализирует скидки, чаевые, кэшбэк и предоплаты;
    Увеличивает доходимость и помогает больше зарабатывать;
    Начать пользоваться сервисом
  • Розділ XXXIX






    О діво, в тебе серце гонорове,

    Але і в мене гонор є здоровий.

    А. Сьюард «Пісня»

    Надвечір того дня, коли відбувався суд над Ребеккою (якщо тільки можна це назвати

    судом), хтось тихо постукав у двері її темниці. Але вона не озвалася, бо була зайнята

    читанням вечірніх молитов, які закінчила співом гімну; ми спробуємо навести його

    в перекладі:

    Ізраїль, обраний народ,

    Із дому рабства утікав,

    А Бог попереду на крок

    Вогнем дорогу прокладав.

    Удень жагучі язики

    Лизали підчерев’я хмар,

    Вночі Аравії піски

    Вогненний віддавали жар.

    Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 359

    Сурмили сурми голосні,

    І гімн із тисяч вуст летів —

    Війни священної пісні,

    Дочок Сіону гордий спів…

    …Вже не чатуєш Ти з небес

    Синів Сіону мандрівних:

    Забули пращури Тебе,

    Ти ж, Господи, забув про них.

    Але, незримий багатьом,

    В годину ранішньої мли

    Ти хмарою, немов щитом,

    Зрадливий промінь затули.

    Коли ж юдеїв на стезі

    Підстереже буремна ніч,

    Грімницею в тяжкій руці

    Ти не карай своїх синів.

    У вавилонських бурчаків

    Лишились арфи золоті,

    І згаснув пломінь вівтарів,

    І сурми стихнули святі.

    Бо Ти сказав суворо нам:

    Криваву жертву не прийму —

    Щоб Мій успадкувати храм,

    Гординю в серці погамуй.

    Коли звуки цього гімну завмерли, в двері знову обережно постукали.

    — Увійди, — відгукнулася Ребекка, — коли друг ти мені, а якщо ворог — не в моїй волі

    заборонити тобі увійти.

    — Це я, — сказав Бріан де Буагільбер, заходячи, — а чи друг я, чи ворог, це залежатиме

    від того, чим скінчиться наше побачення.

    Стривожена появою людини, нестримну пристрасть якої вона вважала головною

    причиною свого лиха, Ребекка позадкувала зі схвильованим і недовірливим, але далеко не

    боязким виглядом, який показував, що вона вирішила триматися від свого кривдника

    якнайдалі і ні за що не здаватися.

    — У тебе немає причин боятися мене, Ребекко, — вів далі тамплієр, — або, вірніше, тобі

    нічого боятися мене тепер.

    — Я й не боюся, сер лицар, — відповіла Ребекка, хоча пришвидшене дихання не

    узгоджувалося з героїзмом цих слів.— Віра моя міцна, і я вас не боюся.

    — Та й чого тобі побоюватися? — підтвердив Буагільбер серйозно.— Мої колишні

    божевільні пориви тепер тобі не страшні. За дверима стоїть варта, над якою я не маю

    влади. Вони поведуть тебе на страту, Ребекко. Але доти вони нікому не дозволять

    образити тебе, навіть мені, якби моє безумство, — адже це справді безумство, — ще раз

    спонукало мене до цього.

    Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 360

    — Слава моєму Богові, — сказала єврейка.— Смерть найменше мене лякає в цьому

    прихистку злості.

    — Так, мабуть, — погодився тамплієр, — думка про смерть не повинна страхати тверду

    душу, коли шлях до неї відкривається раптово. Мене не лякає удар списа або меча, тобі ж

    стрибок із висоти башти або удар кинджала не страшні в порівнянні з тим, що кожен із

    нас вважає ганьбою. Завваж, я кажу за нас обох. Цілком можливо, що мої поняття про

    честь так само безглузді, як і твої, Ребекко, проте ми обоє зуміємо померти за них.

    — Нещасна ти людина! — вигукнула Ребекка.— Невже ти приречений ризикувати

    життям через віру, якої не визнає твій здоровий глузд? Адже це все одно, що віддавати

    свої скарби за те, що не може замінити хліба.

    — Зупинись, — сказав тамплієр, — тепер марні такі міркування. Ти приречена померти

    смертю повільною, в жахливих тортурах і стражданнях, яку присуджують за те, що

    диявольське святенництво цих людей називає твоїм злочином.

    — А кому ж, — заперечила Ребекка, — якщо така буде моя доля, кому ж я маю

    завдячувати?

    — Не вважай, — сказав тамплієр, — що я був винен у цьому. Я власними грудьми

    оборонив би тебе від цієї небезпеки, як захищав тебе від стріл.

    — То чого ж ти хочеш, сер лицар? — запитала єврейка.— Кажи прямо, якщо ти

    прийшов не для того, щоб помилуватися завданим тобою болем, кажи. А потім, зроби

    ласку, залиш мене. Перехід від часу до вічності короткий, але страшний, а мені

    залишається так мало годин, щоб приготуватися до нього.

    — Терпіння, Ребекко! — сказав тамплієр.— Жоден народ не вміє скорятися часу так, як

    твій, і, скоряючись йому, вести свій човен, використовуючи навіть супротивні вітри.

    — У недобру годину навчився Ізраїль такому сумному мистецтву, — мовила Ребекка.—

    Але людське серце під впливом нещасть стає податливим, як тверда сталь під дією вогню,

    а той, хто перестав бути вільним громадянином рідної країни, мимоволі повинен гнути

    шию перед іноземцями. Таке прокляття, що тяжіє над нами, сер лицар, заслужене нашими

    гріхами і гріхами батьків наших. Але ви, ви, хто звеличив свою свободу як право

    первородства, наскільки ж глибша ваша ганьба, коли всупереч вашим власним

    переконанням ви принижуєтеся до потурання забобонам інших людей!

    — У твоїх словах є гірка правда, Ребекко, — сказав Буагільбер, — але я прийшов не за

    тим, щоб обмінюватися з тобою докорами. Ти пам’ятаєш клаптик пергаменту, на якому

    була написана порада просити захисника?

    Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 361

    — Коротке відстрочення страти, і нічого більше, — відповіла Ребекка.— Не багато

    користі мені від цього; і невже нічого іншого ти не міг зробити для тієї, на чию голову

    накликав стільки горя і нарешті привів на край могили?

    — Ні, це далеко не все, що я мав намір зробити для тебе, — сказав Буагільбер.— Коли б

    не прокляте втручання того старого нелюда і дурня Гудольрика, роль бійця за честь

    ордену доручили б не пресептору, а одному з рядових лицарів. Тоді б я сам при першому

    заклику бойової сурми з’явився на поле бою — під виглядом мандруючого лицаря,

    шукача пригод — і зі зброєю в руках оголосив би себе твоїм захисником. І якби Бомануар

    виставив проти мене не одного, а двох або трьох із присутніх братів, не сумніваюся, що

    я кожного по черзі вибив би з сідла тим самим списом. От який я мав намір, Ребекко.

    Я відстояв би твою невинність і від тебе самої сподівався б отримати винагороду за свою

    перемогу.

    — Усе це порожні балачки, сер лицар, — зітхнула Ребекка, — ти нахваляєшся тим, що

    міг би зробити; проте ти вирішив, що зручніше діяти зовсім інакше. Ти прийняв мою

    рукавичку. Значить, мій захисник — коли тільки для такої самотньої істоти, як я,

    знайдеться захисник, — явившись на герць, має битися з тобою. А ти досі представляєшся

    моїм другом і покровителем.

    — Я й хочу бути твоїм другом і покровителем, — відповів тамплієр, — але подумай,

    чим я при цьому ризикую або, краще сказати, на яку неславу неминуче наражаюсь. Тож не

    засуджуй мене, якщо я поставлю деякі умови, перш ніж заради твого порятунку

    пожертвую всім, що для мене було любим.

    — Кажи, — мовила Ребекка, — я не розумію тебе.

    — Якщо я не з’явлюся на герць, Ребекко, я позбудуся свого сану і доброго імені —

    втрачу все, чим дихав досі: пошану моїх товаришів і надію успадкувати ту могутність, ту

    владу, якою тепер володіє старий нелюд Лука де Бомануар і якою я скористався б зовсім

    по-іншому. Така буде моя доля, якщо я не з’явлюся битися з твоїм захисником.

    — До чого тепер всі ці пихаті промови та влесливі слова! — сказала Ребекка.— Ти мав

    вибір: пролити кров неповинної жінки чи ризикувати своїми земними вигодами

    і сподіваннями. Навіщо ти все це кажеш — твій вибір зроблено. До чого ти стільки разів

    повторюєш одне й те саме?

    — Для того, — відповів тамплієр, — щоб ти ясніше могла уявити собі долю, що чекає на

    тебе.

    — То переверни її іншим боком, — сказала єврейка, — що тоді буде?

    — Якщо я виїду, — продовжував Буагільбер, — і покажуся на фатальному полі бою, ти

    помреш повільною і болісною смертю, в таких тортурах, які призначені для грішників за

    Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 362

    труною. Якщо ж я не з’явлюся, мене позбавлять лицарського звання, я буду зганьблений,

    звинувачений у чаклунстві, в спілкуванні з невірними. Ребекко, я готовий усім

    пожертвувати, — додав він, кидаючись до її ніг, — відмовлюся і від слави, і від величі, і від

    влади, хоча вона вже майже в моїх руках, — все кину, аби ти сказала: «Буагільбере, будь

    моїм коханим».

    — Це безглуздо, сер лицар, — відповіла Ребекка, — Поспішай, їдь до регента, до

    королеви матері, до принца Джона. З поваги до англійської корони вони не можуть

    дозволити вашому великому магістру чинити таке свавілля. Цим ти можеш надати мені

    справжнє заступництво, без усіляких жертв зі свого боку і не вимагаючи від мене жодних

    винагород.

    — Я не хочу мати з ними справи, — вигукнув він, хапаючись за поли її одягу, —

    я звертаюся лише до тебе. Що ж змушує тебе робити такий вибір? Подумай, нехай я буду

    хоч сам сатана, — адже смерть ще гірша за сатану, а мій суперник — смерть.

    — Я не можу розсудити, що гірше, — сказала Ребекка, побоюючись занадто прогнівити

    нестримного лицаря, але сповнена твердої рішучості не лише не приймати його

    пропозицій, але й не вдавати прихильність до нього.— Будь же чоловіком, заклич на

    допомогу свою віру. Якщо правда, що ваша віра навчає милосердю, якого у вас більше на

    словах, ніж на ділі, позбав мене страшної смерті, не вимагаючи винагороди, яка

    перетворила б твою великодушність на ниций торг.

    — Ні! — вигукнув гордовитий тамплієр, підводячись.— Цим ти мене не обдуриш!

    Якщо я відмовлюся від здобутої слави і від майбутніх почестей, я зроблю це лише заради

    тебе, і ми врятуємося не інакше, як разом… Слухай, Ребекко, — заговорив він знову,

    стишивши голосі — Англія, Європа — адже це не весь світ. Є й інші країни, де ми

    можемо жити, і там я знайду простір для свого честолюбства. Поїдемо до Палестини.

    Я прокладу нові шляхи до величі, — вів далі він, широко ступаючи кімнатою, — Європа

    ще почує дзвінку ходу того, кого вигнала з-поміж своїх синів. І ти будеш царицею,

    Ребекко. На горі Кармель поставимо ми той престол, який я завоюю своєю доблестю тобі,

    і замість магістерського жезла у мене в руці буде царський скіпетр.

    — Мрії, — мовила Ребекка, — лише __________мрії! Але якби й здійснилися вони, мені до них

    немає діла. Якої б могутності ти не досяг, я не зможу розділити її з тобою. Для мене

    любов до Ізраїлю і твердість у вірі так багато важать, що я не можу поважати чоловіка,

    якщо він охоче зрікається батьківщини, розриває зв’язок із орденом, якому присягався

    служити, і все це лише задля того, щоб задовольнити пристрасть до жінки чужого

    племені. Не призначай плати за моє визволення, сер лицар, не продавай великодушного

    подвигу — надай заступництво нещасній з одного лише милосердя, а не з особистих

    Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 363

    вигод. Звернися до англійського престолу. Ричард почує мої молитви і звільнить мене від

    жорстокості моїх мучителів.

    — Нізащо, Ребекко, — відповів розлючений тамплієр.— Якщо вже я зречуся свого

    ордену, то зроблю це заради тебе однієї! Але якщо ти відкинеш моє кохання, мої

    честолюбні мрії залишаться зі мною. Я не дозволю ошукати себе! Схилити голову перед

    Ричардом! Просити милості у цього гордого серця! Ніколи цього не буде, Ребекко! Орден

    Храму в моїй особі не ляже до ніг Ричарда! Я можу відмовитися від ордену, але

    принизитися або зрадити його — ніколи.

    — Усі мої сподівання — на милість Божу, — сказала Ребекка, — люди, мабуть, не

    допоможуть.

    — Тож знай, — відповів тамплієр, — ти дуже горда, але і я теж гордий. Якщо я з’явлюся

    на герць у повному бойовому озброєнні, ніякі земні помисли не перешкодять мені пустити

    в хід всю мою силу, все моє мистецтво. Подумай, якою буде тоді твоя доля! Ні, Ребекко,

    жінці не витримати думки про таку долю. Ти ще поступишся моїм бажанням!

    — Буагільбере, — відповіла єврейка, — ти не знаєш жіночого серця або бачив лише

    таких жінок, які втратили найкращі жіночі чесноти. Можу тебе запевнити, гордий лицарю,

    що ні в одній із найстрашніших битв не виявляв ти такої мужності, яку виявляє жінка,

    коли обов’язок або прихильність спонукають її до страждань. Я жінка, зніжена

    вихованням, від природи боязка, я насилу витримую тілесні муки; та коли ми з тобою

    з’явимося на фатальне поле бою, ти — битися, а я — на страту, я твердо переконана, що

    моя відвага буде набагато вищою за твою. Прощавай, я не хочу більше витрачати слів на

    тебе.

    — Тож ми розлучаємося, — промовив тамплієр після хвилинного мовчання.— І навіщо

    Бог допустив нас зустрітися на цьому світі! Чому ти не народилася від шляхетних батьків

    і в християнській вірі! Присягаюся небесами, коли я дивлюся на тебе і думаю, де і коли

    я тебе знову побачу, я починаю шкодувати, що не належу до твого племені знедолених.

    Нехай би рука моя порпалася в скринях із шекелями, не відаючи ні списа, ні щита, гнув би

    я спину перед дрібною знаттю і наводив би страх на одних лише боржників!.. Ось до чого

    я дійшов, Ребекко, ось чого бажав би, аби бути ближчим до тебе в житті, щоб позбутися

    тієї страшної ролі, яку повинен зіграти в твоїй смерті.

    — Ти говориш про євреїв, яких зробили такими переслідування людей, схожих на

    тебе.— відповіла Ребекка.— Гнів Божий вигнав євреїв з батьківщини, але працьовитість

    відкрила їм єдиний шлях до влади й могутності, і на цьому шляху вони не знайшли

    перешкод. Почитай стародавню історію ізраїльського народу і скажи: хіба ті люди, через

    яких Єгова творив такі дива серед народів, були торгівцями й лихварями? Знай же, гордий

    Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 364

    лицарю, що серед нас чимало є знатних імен, у порівнянні з якими ваші хвалені

    дворянські прізвища, — все одно що гарбуз перед кедром. І є ще нащадки великого роду, є

    й такі, які не осоромлять свого високого родоводу, і серед них буде дочка Ісака, сина

    Адонікама. Прощавай!

    — Я зачарований, присягаюся небесами! — сказав Буагільбер.— Мені починає

    здаватися, що скелет, який давно з’їхав з глузду від старості, мав рацію, я не маю сили

    розлучитися з тобою, ніби мене втримує якась надприродна сила. Прекрасне створіння! —

    вів далі він, наближаючись до неї з великою пошаною.— Така молода, така гарна, така

    безстрашна перед обличчям смерті! І приречена померти в ганьбі й у муках. Хто може не

    плакати над тобою? Двадцять років сльози не наповнювали моїх очей, а зараз я плачу,

    дивлячись на тебе. Але що має відбутися — відбудеться, ніщо не врятує тебе. Ми з тобою

    обоє — сліпі знаряддя долі, що штовхає нас на призначений шлях, як два кораблі, які

    мчать бурхливими хвилями, а скажений вітер зіштовхує їх між собою на погибель. Пробач

    мене, і розійдімося як друзі. Марно прагнув я похитнути твою рішучість, але й сам

    залишаюся твердий і непохитний, як непохитна наша доля.

    — Люди нерідко звалюють на долю наслідки власних пристрастей, — сказала

    Ребекка.— Але я пробачаю тобі, Буагільбере, винуватцю моєї дочасної смерті. У тебе

    сильна душа; іноді в ній спалахують благородні й величні пориви. Але вона — як

    недоглянутий садок, що належить недбайливому господареві: бур’яни розрослися в ній

    і заглушили здорові паростки.

    — Так, Ребекко, — сказав тамплієр, — я саме такий, як ти кажеш: неприборканий,

    свавільний і гордий тим, що серед натовпу пустоголових дурнів зберіг силу духу, що

    возвеличує мене над ними. Але ти пробачаєш мені, Ребекко?

    — Так щиро, як тільки може жертва пробачити своєму катові.

    — Прощавай, — сказав тамплієр і вийшов з кімнати. Пресептор Альберт Мальвуазен із

    нетерпінням чекав у сусідній залі повернення Буагільбера.

    — Присягаюся небесами, Мальвуазене, ця дівчина перетворила мене на ганчірку!

    Я майже зважився йти до великого магістра, кинути йому в обличчя зречення від ордену

    і відмовитися від жорстокості, яку нав’язав мені цей тиран.

    — Ти втратив глузд! — вигукнув Мальвуазен.— Таким учинком ти погубиш себе, але

    не врятуєш юдейки, яка, з усього видно, така дорога тобі. Бомануар вибере замість тебе

    когось іншого на захист ордену, і засуджена все одно загине.

    — Дурниці! Я сам виступлю на її захист, — відповів тамплієр гордовито, — і тобі,

    Мальвуазене, я вважаю, відомо, що у всьому ордені не знайдеться бійця, здатного

    витримати удар мого списа.

    Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 365

    — Ех, — сказав хитрий порадник, — ти зовсім не завважуєш, що тобі не дадуть ані

    нагоди, ані можливості виконати твій божевільний план. Ледве встигнеш вимовити ці

    слова, як опинишся на сто футів під землею, в темниці тюремної башти пресепторії, де

    чекатимеш суду, — а судитимуть тебе як підлого відступника і малодушного лицаря.

    Якщо ж вирішать, що ти зачаклований, тебе закують у кайдани, відвезуть у який-небудь

    віддалений монастир, замкнуть у окрему келію, і ти валятимешся там на соломі, в темряві,

    очамрілий від заклинань і наскрізь мокрий від святої води, якою тебе старанно

    поливатимуть, щоб вигнати з тебе бісів. Ні, ти повинен з’явитися на герць, Бріане, бо

    в іншому разі ти загинув!

    — Я вирвуся звідси і втечу! — мовив Буагільбер.— Втечу в яку-небудь далеку країну,

    куди ще не проникли людське невігластво і бузувірство. Принаймні жодна крапля крові

    цієї вродливої дівчини не проллється за моєї участі.

    — Тобі не вдасться втекти, — заперечив Мальвуазен.— Твоє божевілля викликало

    підозри, і тебе не випустять за стіни пресепторії. А з якою радістю гордовитий Ричард

    дізнається, що той-таки лицар, який завдав йому чимало клопоту в Палестині і мало не

    затьмарив його всесвітньої слави, сам утратив честь і добре ім’я через юдейку і все-таки

    не зміг врятувати її, навіть ціною такої великої жертви.

    — Мальвуазене, — сказав лицар, — дякую тобі. Ти торкнувся тієї струни, яка

    найсильніше бринить у моїй душі. Хай там як, але слово «зрадник» ніколи не стане поряд

    з ім’ям Буагільбера. Дай Боже, щоб сам Ричард або один із його мазунчиків виїхав проти

    мене на герць. Але ні, там буде порожньо — ніхто не захоче ризикувати життям через

    невинну, самотню…

    — Тим краще для тебе, якщо справа цим скінчиться, — мовив пресептор.— Якщо її

    захисник не з’явиться, не ти будеш винен у смерті нещасної дівчини, а великий магістр,

    який засудив її до страти. На ньому й лежатиме відповідальність за цю справу, і він її

    поставить собі не в провину, а в заслугу, гідну всіляких похвал.

    — Це правда, — сказав Буагільбер, — якщо у неї не буде захисника, я буду лише

    частиною пишного видовища, тобто з’явлюся на полі бою верхи на коні в повному

    озброєнні, але не братиму жодної участі в тому, що там відбуватиметься.

    — Звісно! — підхопив Мальвуазен.— Не більше, ніж статуя Георгія Переможця

    в церковній процесії.

    — Що ж, нехай буде так, як я вирішив раніше, — сказав гордовитий тамплієр.— Вона

    мене відкинула і принизила, знехтувала мною. Для чого я жертвуватиму своєю славою

    і пошаною інших людей? Мальвуазене, я виїду на герць.

    Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 366

    Виголосивши ці слова, він поспіхом вийшов із зали, а пресептор поквапився за ним,

    щоб підтримати його в ухваленому рішенні, бо сам він був надто зацікавлений в успіхах

    Буагільбера, очікуючи для себе великого зиску у разі, якщо той із часом очолить орден,

    поминаючи вже сподівання отримати місце, обіцяне йому Конрадом Монт-Фітчетом за

    умови, що він усіляко сприятиме засудженню нещасної Ребекки.






    © 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
    Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
    Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.