Розділ XXVII

Нещасна! Що оповіси,

Крім суму, сорому, гріха?

Твої провини знаю всі,

Але кажи, кажи — нехай!

………

Мої печалі не такі —

То наче біль, немов задуха;

Моєму серцю дай покій

І стань йому терплячим вухом:

Як друг не дасть мені руки —

Нехай хоч хтось мене послуха.

Дж. Кребб «Палац правосуддя»

Коли Урфрида криком і погрозами загнала Ребекку назад до кімнати хворого, вона

силоміць потягла за собою Седрика до окремої комірки й, увійшовши туди, міцно

замкнула двері.

Потім вона дістала з полиці флягу з вином і дві склянки, поставила їх на стіл і сказала

швидше стверджувально, ніж запитально:

— Ти сакс, отче мій? — і завваживши, що Седрик не поспішає з відповіддю, вона

повела далі: — Не сперечайся, не сперечайся. Звуки рідної мови солодкі для моїх вух,

хоча й рідко я їх чую, хіба лише з вуст жалюгідних і принижених рабів, на яких гордовиті

нормани покладають лише найчорнішу роботу в цьому будинку. А ти сакс, отче, і хоча

служитель Божий, а все-таки вільна людина. Приємно мені чути твою мову.

— Хіба священики із саксів ніколи не зазирають сюди? — запитав Седрик.— Мені

здається, їхній обов’язок — втішати знедолених і пригноблюваних дітей нашої землі.

— Ні, не зазирають, — відповіла Урфрида, — а якщо й заходять, то вважають за краще

бенкетувати за столом своїх завойовників, а не слухати скарги своїх земляків. Так

принаймні кажуть про них, сама я мало кого бачу. Ось уже десять років, як у цьому замку

не бувало жодного священика, за винятком того розпусного нормана, який був тут

капеланом і ночами пиячив разом із Реджинальдом Фрон де Бефом. Але й він давно пішов

на той світ складати Богові звіт про свою пастирську діяльність. А ти сакс, та ще

й саксонський священик, і мені потрібно дещо в тебе запитати.

— Так, я сакс, — відповів Седрик, — але не гідний звання священика. Відпусти мене,

будь ласка! Присягаюся, що я повернуся сюди або пришлю до тебе іншого духівника,

гіднішого за мене вислухати твою сповідь.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 273

— Зачекай іще трохи, — сказала Урфрида, — невдовзі голос, який ти чуєш, стихне

в сирій землі. Але я не хочу йти туди без сповіді в своїх гріхах, як тварина. Тож нехай

вино додасть мені сил, щоб розповісти тобі про всі жахи, яких я зазнала в житті.

Вона налила собі склянку і жадібно випила її до дна, ніби побоюючись зронити хоч

одну краплину. Випивши вино, вона підвела очі й промовила:

— Воно одурманює, але підбадьорити вже не може. Випий і ти, отче мій, бо в іншому

разі не витримаєш і впадеш долілиць від того, що я збираюся розповісти тобі.

Седрик охоче відмовився б від такого зловісного запрошення, але її жест виказував

таке нетерпіння і відчай, що він поступився її проханню і відпив великий ковток вина.

Ніби заспокоєна його згодою, вона почала свою розповідь.

— Народилася я, — мовила вона, — зовсім не такою жалюгідною твариною, якою ти

бачиш мене тепер, отче мій. Я була вільною, щасливою, шанованою, коханою і сама

кохала. Тепер я рабиня, нещасна та принижена. Поки я була красивою, я була іграшкою

пристрастей своїх господарів, а відтоді як краса моя зів’яла, я стала предметом їхньої

ненависті та презирства. Хіба дивно, отче мій, що я зненавиділа рід людський, і понад усе

те плем’я, якому я була зобов’язана такими змінами в моїй долі? Хіба квола

й зморшкувата стара, яка виливає свою злість у безсилих прокляттях, може забути, що

колись була дочкою шляхетного тана Торкілстонського, перед яким тремтіли тисячі

васалів?

— Ти дочка Торкіля Вольфгангера! — скрикнув Седрик, задкуючи від неї.— То ти

рідна дочка благородного сакса, друга мого батька і його ратного товариша?

— Товариш твого батька! — вигукнула Урфрида.— Тож переді мною Седрик, на

прізвисько Сакс, позаяк у шляхетного Герварда Ротервудського тільки й був один син,

і його ім’я добре відоме серед його одноплемінників. Але якщо ти справді Седрик із

Ротервуда, що означає твоє чернече вбрання? Невже й ти зневірився врятувати свою

батьківщину і в стінах монастиря знайшов притулок від утисків?

— Байдуже, хто я такий, — сказав Седрик.— Веди далі, сердешна, свою розповідь про

жахи і злочини. Так, злочини, бо те, що ти залишилася живою, — злочин.

— Так, я злочинниця, — відповіла бідолашна стара.— Страшні, чорні, мерзотні злочини

тяжким каменем стискають мені груди, їх не в змозі спокутувати навіть вогонь

посмертних мук. Так, у цих-та-ки кімнатах, заплямованих чистою кров’ю мого батька

і моїх братів, у цьому будинку я жила як коханка їхнього вбивці, рабиня його забаганок,

учасниця його насолод. Кожне моє дихання, кожна мить мого життя була злочином.

— Нещасна жінко! — вигукнув Седрик.— У той час коли друзі твого батька, молячись

за упокій душі його і всіх його синів, не забували в своїх молитвах згадати ім’я убитої

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 274

Ульріки, поки всі ми оплакували померлих і вшановували їхню пам’ять, ти жила! Жила,

щоб заслужити нашу огиду й ненависть. Жила в спілці з підлим тираном, який убив усіх,

хто був тобі найближчим і найдорожчим, із тираном, який пролив кров немовлят, щоб не

залишити живим жодного нащадка славетного і шляхетного роду Торкіля Вольфгангера.

Ось із яким лиходієм ти жила… та ще й насолоджувалася у беззаконному коханні!

— У беззаконному союзі — так, але не в коханні, — заперечила стара, — радше в пеклі

є місце для кохання, ніж під цим нечестивим склепінням. Ні, в цьому я не можу дорікнути

собі. Не було хвилини, навіть у години злочинних утіх, щоб я не ненавиділа Фрон де Бефа

і всю його породу.

— Ненавиділа його, а все-таки жила! — вигукнув Седрик.— Нещасна! Хіба у тебе під

рукою не було кинджала, ножа або стилета? Щастя твоє, що таємниці норманського

замку — все одно що могильні таємниці! Якби я лише уявив собі, що дочка Торкіля живе

в мерзенному союзі з убивцею свого батька, меч справжнього сакса розшукав би тебе

і в обіймах твого коханця!

— Невже справді ти вступився б за честь роду Торкіля? — сказала Ульріка (відтепер ми

можемо відкинути її друге ім’я — Урфрида).— Тоді ти справжній сакс, яким уславили

тебе чутки! Навіть у цих проклятих стінах, оповитих загадковими таємницями, навіть тут

вимовляли ім’я Седрика, і я, жалюгідна й принижена тварюка, втішалася думкою про те,

що є ще на світі хоч один месник, який може помститися за наше нещасливе плем’я.

У мене теж були години помсти. Я підбурювала наших ворогів до сварок і під час їхнього

п’яного розгулу провокувала серед них смертельну ворожнечу. Я бачила, як лилася їхня

кров, чула їхній передсмертний стогін! Поглянь на мене, Седрику, чи не залишилося на

моєму зів’ялому і бридкому обличчі рис, які б нагадували Торкіля?

— Не запитуй про це, Ульріко, — відповів Седрик із тугою й огидою.— Так мрець

нагадує живого, коли біс оживлює бездиханний труп, викликаючи його з могили.

— Нехай буде так, — відповіла Ульріка, — а колись це бісівське обличчя могло посіяти

ворожнечу між старшим Фрон де Бефом і його сином Реджинальдом. Те, що потім

сталося, слід було б навіки приховати під покровом пекельної пітьми, але я підніму завісу

і на мить покажу тобі те, від чого мертві встають із трун і голосно волають. Довго

розгорялася глуха ворожнеча між тираном-батьком і його лютим сином. Довго я таємно

роздувала цю протиприродну ненависть. Вона спалахнула під час п’яного розгулу, і за

своїм власним столом мій кривдник поліг від руки рідного сина. Ось які таємниці

ховаються під цими склепіннями. Розваліться на друзки, прокляті склепіння, — вигукнула

вона, звівши очі вгору, — впадіть, стіни, і розчавіть усіх, кому відома ця жахлива

таємниця!

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 275

— А ти, нещасна злочиннице, — сказав Седрик, — що ж сталося з тобою по смерті твого

коханця?

— Відгадай, але не запитуй. Я залишилася тут і жила, поки передчасна старість не

спотворила моє обличчя. І тоді мене почали обсипати образами і таврувати презирством

там, де раніше слухалися і схилялися переді мною. Спочатку було широке поле для моєї

мстивості та злості, а потім я змушена була обмежити мою помсту дрібними підступами

роздратованої служниці або порожньою лайкою безпорадної старої; з висоти своєї

самотньої башти я була приречена слухати відгомін бенкетів, у яких раніше брала участь,

або крики та стогін нових жертв насильства!

— Ульріко, — мовив Седрик, — мені здається, що в глибині серця ти досі не перестала

шкодувати про втрату тих радощів, які купувала ціною лиходійств; як же ти насмілюєшся

звернутися до людини, одягненої в цей священний одяг? Подумай, нещасна, якби сам

святий Едуард з’явився сюди во плоті, що міг би він зробити для тебе? Царствений

духівник мав від Бога дар зціляти тілесні виразки, але виразки душевні зціляються самим

лише Господом Богом.

— Зачекай, суворий віщуне! — вигукнула вона.— Скажи, що означають нові та

страшні відчуття, які віднедавна почали відвідувати мене в моїй самотності? Чому давно

минулі справи постають переді мною, вселяючи нездоланний жах? Яка доля спіткає

утруні ту, якій Бог судив пережити на землі стільки страждань? Чи не ліпше мені

звернутися до божеств наших нехрещених предків, ніж зносити ті страшні видіння, які

терзають мене навіть уві сні?

— Я не священик, — сказав Седрик, з огидою відсахнувшись від неї, — я не священик,

хоча й надягнув чернече вбрання.

— Чернець ти чи мирянин, мені байдуже, — відповіла Ульріка.— За останні двадцять

років я, окрім тебе, не бачила нікого, хто боявся б Бога і поважав людину. Скажи, невже

я не маю надії на порятунок?

— Я гадаю, що прийшов твій час спокутувати гріхи, — мовив Седрик.— Звернися до

молитов і покаяння, і дай Боже знайти тобі прощення. Але я не можу й не хочу

залишатися більше з тобою.

— Постривай іще хвилину, — сказала Ульріка, — не залишай мене тепер, сину

товариша мого батька. Інакше той демон, що керував моїм життям, може ввести мене

в спокусу помститися тобі за твоє безжалісне презирство. Як ти гадаєш, чи довго

довелося б тобі прожити на світі, якби Фрон де Беф застав Седрика Сакса в своєму замку

і в такому вбранні? Він і так уже не спускав з тебе очей, як хижий сокіл зі здобичі.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 276

— То пусте, — сказав Седрик.— Нехай він і дзьобом і кігтями розтерзає мене, але мій

язик не вимовить жодного слова брехні. Я помру саксом, правдивим у промовах і чесним

на ділі. Відійди геть! Не торкайся мене і не затримуй мене. Сам Реджинальд Фрон де Беф

не такий осоружний для моїх очей, як ти, ница і розпусна істото.

— Ну, нехай буде по-твоєму, — сказала Ульріка.— Ходи своєю дорогою і забудь

у своїй зарозумілості, що стара, яка стоїть перед тобою, була дочкою товариша твого

батька. Йди своєю дорогою. Я залишуся на самоті. Але й моя помста буде справою лише

моїх рук. Ніхто не допомагатиме мені, але всі почують про ті справи, на які я зважуся.

Прощавай! Твоє презирство обірвало мій останній зв’язок зі світом. Адже я сподівалася,

що моє нещастя здатне викликати співчуття у моїх одноплемінників.

— Ульріко, — мовив Седрик, зворушений її словами, — ти так багато стерпіла й зазнала

в цьому житті, то невже ти впадатимеш у відчай саме тепер, коли очі твої побачили свої

злочини, коли тобі необхідно покаятися?

— Седрику, — відповіла Ульріка, — ти мало знаєш людське серце. Щоб жити так, як

я жила, потрібно носити в своїй душі божевільне жадання насолоди, помсти і горде

усвідомлення власної сили. Напій, отруйний для людського серця, але відмовитися від

нього немає сили. Старість не дає насолоди, зморшкувате обличчя перестає полонити,

а мстивість видихається, розмінюючись на безсилі прокляття. Тоді й з’являються докори

сумління, а з ними — безплідний жаль за минулим і безнадія. І коли рештки сильних

бажань полишають нас, ми стаємо схожими на бісів у пеклі, які можуть відчувати докори

сумління, проте не розкаються ніколи. Для каяття тут немає місця. Проте твоя промова

збудила в мені нову душу. Правду ти сказав: ті, кому не страшна смерть, здатні на все. Ти

вказав мені засоби до помсти, і будь певен: я скористаюся ними. Досі в моїх висохлих

грудях разом із помстою боролися інші пристрасті — відтепер лише вона запанує в них.

Ти сам скажеш потім, що яким би не було життя Ульріки, її смерть була гідною дочки

шляхетного Торкіля. Попід стінами цього проклятого замку зібралася бойова дружина —

іди, веди їх швидше в атаку. Коли ж побачиш червоний стяг на бічній вежі, на східному

розі фортеці, наступай сміливіше — нормани матимуть доволі справ усередині замку, і ви

зможете прорватися, незважаючи на їхні стріли й пращі. Йди, прошу тебе. Виконуй своє

призначення, а мене залиш на волю власної долі.

Седрик охоче розпитав би Ульріку докладніше про її плани, але в цю хвилину пролунав

суворий голос Реджинальда Фрон де Бефа:

— Куди подівся цей нероба чернець? Присягаюся Богом, я зроблю з нього мученика,

якщо він надумається сіяти зраду серед моєї челяді!

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 277

— Яке тонке відчуття у нечистого сумління! — мовила Ульріка.— Але не зважай на

нього, йди швидше до своїх. Виголоси бойовий клич саксів, і нехай вони заспівають свою

войовничу пісню. Моя помста послужить їм приспівом.

Сказавши це, вона зникла в бічних дверях, а Реджинальд Фрон де Беф увійшов до

кімнати. Седрик зусиллям волі змусив себе покірно вклонитися гордому баронові, на що

той відповів недбалим кивком.

— Довго ж тебе затримали грішники з каяттям, мій отче! Втім, тим краще для них,

тому що це їхня остання сповідь. Ти підготував їх до смерті?

— Я знайшов їх, — сказав Седрик, намагаючись висловлюватися французькою, —

готовими до найгіршого результату, оскільки вони знають, хто їхній господар.

— Ти ба, чернече! Твоя вимова скидається на саксонську! — сказав фрон де Беф.

— Я виховувався в обителі святого Вітольда в Бертоні, — відповів Седрик.

— Он як, — мовив барон.— Було б краще, якби ти був норманом. Але нічого не

вдієш — інших гінців немає. Цей Вітольдів монастир в Бертоні справді совине гніздо.

Давно пора розорити його вщент. Невдовзі настане такий час, що ані ряса, ні кольчуга не

врятують сакса.

— На все воля Божа, — промовив Седрик голосом, що тремтів від стримуваної люті,

яку Фрон де Беф сприйняв за прояв страху.

— Бачу, — сказав він, — що твоя душа вже втекла в п’яти, і ти уявив собі, що наші

воїни увірвалися до вашої трапезної й господарюють у ваших льохах. Але зроби мені

сьогодні ласку, і, що б не сталося з твоєю братією, обіцяю тобі, ти зможеш жити так само

безпечно, як равлик у мушлі.

— Наказуйте, — сказав Седрик, стримуючи хвилювання.

— Йди за мною, я тебе виведу крізь бічну хвіртку.

Фрон де Беф великими кроками попрямував уперед і дорогою почав наставляти

удаваного ченця, який прямував слідом, як поводитися.

— Бачиш, чернече, цю череду саксонських свиней, які насмілилися оточити мій замок

Торкілстон? Розкажеш їм баєчку про слабкість цієї твердині, аби вони ще принаймні добу

простояли попід стінами. А ти тим часом віднеси цього листа. Але стривай. Скажи, ти

вмієш читати?

— Анітрішечки, — відповів Седрик, — я вмію читати лише свій требник. Та й то лише

тому, що знаю напам’ять службу Господню милістю Богородиці і святого Вітольда.

— Тим краще. Отже, віднеси цього листа до замку Філіпа де Мальвуазена. Скажи, що

лист від мене, а писав його тамплієр Бріан де Буагільбер і що я прошу його якнайшвидше

відіслати цього листа до Йорка. Втім, скажи йому, щоб він не дуже переймався нашою

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 278

долею. Соромно подумати, що ми змушені ховатися від жменьки негідників, які зазвичай

пускаються навтьоки, ледь зачують тупіт копит наших коней. Я тобі кажу, чернече,

вигадай який-небудь привід, щоб утримати на місці цих мерзотників, поки не підоспіють

наші прибічники. Моя мстивість прокинулася, а це такий сокіл, який не засне, поки не

наїсться здобичі.

— Присягаюся моїм святим захисником, — сказав Седрик із таким притиском, якого не

можна було очікувати від покірливого ченця, — присягаюся і всіма іншими святими,

живими і мертвими в Англії, ваші накази будуть виконані! Жоден сакс не піде з під-цих

стін, якщо я зумію втримати їх тут.

— Еге, чернече, — мовив Фрон де Беф, — ти змінив тон, говориш твердо та сміливо

і відразу так підбадьорився, ніби прагнеш винищити саксонську череду; а тим часом ці

свині подібні до тебе!

Седрик не вмів майстерно прикидатися і щиро пошкодував, що з ним немає Вамби,

який, напевно, підказав би йому слушну відповідь. Але, як свідчить старовинна приказка,

потреба витончує розум, а тому він промурмотів, що якщо люди займаються розбоєм, то

їх відлучають від церкви, а держава ставить поза законом.

— Despardieux1, — сказав Фрон де Беф, — ти кажеш щиру правду! Я й забув, що ці

негідники здатні обібрати тлустого абата незгірш за своїх французьких побратимів. Адже

це вони, здається, впіймали настоятеля Сент-Івського абатства, прив’язали його до дуба

і змусили співати обідню, поки нишпорили в його скринях та торбах? Ні, присягаюся

Святою Дівою, цю штуку втяв Готьє з Міддлтона, один із наших соратників. Але каплицю

Сент-Бі пограбували саме сакси, поцупили звідти чашу, дароносицю та свічник. Чи не

так?

— Це були безбожники, — відповів Седрик.

— Та ще й випили все вино й пиво, заготовлене для ваших таємних гулянок, коли ви

вдаєте, ніби постите й молитеся, а самі пиячите. Знаєш, адже твоя справа — помститися за

таке святотатство.

— Я й присягнувся помститися, — буркнув Седрик.— Святий Вітольд буде свідком

моєї клятви.

Тим часом Фрон де Беф вивів його через хвіртку до рову, упоперек якого була

перекинута одна дошка. Перейшовши через рів, вони опинилися в невеликому барбикені,

або зовнішньому укріпленні стіни, звідки крізь добре захищені ворота для вилазок можна

було вийти у чисте поле.

1 Чорт забирай (франц.).

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 279

— Тепер іди швидше, — сказав Фрон де Беф.— Лише виконай моє доручення, і ти

побачиш, що м’ясо саксів буде тут так само дешевим, як свинина на бійнях у Шефілді. Та

ще ось що: ти, здається, досить веселий піп, то приходь після побоїща, я тобі виставлю

стільки мальвазії, що вистачить напоїти весь ваш монастир.

— Звісно, ми ще зустрінемося, — відповів Седрик.

— А поки ось тобі, — додав норман біля останніх воріт, вкладаючи в долоню Седрика

золоту монету.— Але пам’ятай: якщо не виконаєш мого доручення, я з тебе здеру і рясу,

і твою власну шкуру.

— До ваших послуг і те, і те, — відповів Седрик, вийшовши за браму і радісно

прямуючи чистим полем.— Можеш страчувати мене, якщо наступного разу, коли ми

зустрінемося, я не, заслужу від тебе нічого кращого.

Тут він обернувся у бік замку, шпурнув золоту монету і промовив:

— Провались ти разом зі своїми грішми, віроломний нормане! Фрон де Беф не розчув

цих слів, але вгледів рух, що супроводжував їх, який видався йому підозріливим.

— Гей, стрільці, — гукнув він до чатових, які стояли на варті біля зовнішнього

бастіону, — пустіть-но стрілу навздогін цьому ченцеві! Ні, стривайте, — додав він,

побачивши, що вони вже натягають луки.— Не потрібно стріляти. Адже іншого гінця

немає — доведеться вірити цьому. Я сподіваюся, що він не наважиться мене обдурити.

У гіршому разі доведеться укласти угоду з тими саксонськими псами, які сидять у мене на

ланцюзі. Гей, Жилю Тюремнику, розпорядися, щоб привели до мене Седрика

Ротервудського та того другого бовдура, його товариша Конінгсбурзького. Як він зветься,

Ательстан, чи як? Вони мають такі імена, що норманському лицареві й вимовити важко,

і в роті від них залишається присмак шинки. Дайно мені вина — прополоскати рот після

цих імен, як каже веселий принц Джон. Подай вино у зброївню і туди ж приведи

полонених.

Наказ було виконано. Увійшовши до зали, обвішаної безліччю всілякою зброї, здобутої

як ним самим, так і його батьком, Фрон де Беф застав там обох саксонських полонених під

конвоєм четвірки його слуг. Вино вже стояло на масивному дубовому столі. Фрон де Беф

спочатку відпив великий ковток вина, а потім звернувся до полонених.

Насунена на самі очі шапка Вамби, його новий одяг і тьмяне мерехтливе світло, що

проникало в залу крізь кольорове скло, перешкодили грізному баронові, недостатньо

знайомому із зовнішністю Седрика (який рідко виїжджав за межі свого маєтку і не мав

приятельських стосунків зі своїми норманськими сусідами), помітити, що головний

полонений утік.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 280

— Хоробрі англійці, — сказав Фрон де Беф, — чи подобається вам гостювати

в Торкілстоні? Чи збагнули ви тепер, що не варто нехтувати гостинністю принца з дому

Анжу? Пам’ятаєте, як ви відплатили за люб’язний прийом нашому царственому принцові

Джону? Присягаюся Богом і святим Денисом, якщо ви не заплатите гарного викупу,

я повішу вас за ноги на залізних гратах ось цих вікон, і ви там висітимете, доки шуліки

і ворони не перетворять вас на скелети. Кажіть, саксонські пси, чи багато ви дасте, щоб

урятувати своє підле життя? Що скажете ви, ось ви з Ротервуда?

— Я ані копійчини не дам, — відповів бідний Вамба, — а що ж до вашої обіцянки

повісити мене за ноги, то це, мабуть, непогано. У мене, кажуть, мізки перевернулися з тієї

хвилини, як на мене наділи ковпак. Тож якщо мене повісять головою донизу — може,

мізки й стануть знову на місце.

— Пресвята Женев’єва, — вигукнув Фрон де Беф, — хто це зі мною говорить?

Він збив шапку Седрика з голови блазня і при цьому помітив на Його шиї фатальну

ознаку рабства — срібний ошийник.

— Жилю! Клемане! Пси окаянні! — заволав розлючений норман.— Кого ви мені

привели?

— Я, здається, можу відповісти на це питання, — сказав де Брасі, який щойно увійшов

до зали.— Це веселий дурень Седрика, саме той, що так мужньо змагався з Ісаком із

Йорка на турнірі щодо почеснішого місця.

— То я владнаю питання з обома, — сказав Фрон де Беф, — повішу їх на одній

шибениці, і нехай висять поруч, якщо господар цього блазня і та свиня з Конінгсбурга не

викуплять своє життя дорогою ціною. Але одним викупом вони в мене не відбудуться:

нехай дадуть слово відвести від замку набрід, підпишуть зречення своїх прав і вольностей

і визнають себе нашими васалами. Вони ще вважатимуть за щастя, якщо при новому

становищі в країні, яке скоро настане, ми залишимо за ними право дихати. Ідіть, —

звернувся він до двох із прислужників, — приведіть мені справжнього Седрика. Цього

разу я не каратиму вас за помилку, тому що справді важко відрізнити простого дурня від

саксонського Франкліна.

— Але ваша лицарська світлість невдовзі дізнається, що серед нас дурнів залишилося

значно більше, ніж Франклінів, — сказав Вамба.

— Що за дурниці верзе цей шахрай? — мовив Фрон де Беф, позираючи на слуг, які,

переминаючись з ноги на ногу, боязко натякнули, що коли це не Седрик, то вони не

знають, куди він подівся.

— Боже милосердний! — вигукнув де Брасі.— Мабуть, він утік, переодягнувшись

ченцем!

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 281

— До біса! — прошепотів Фрон де Беф.— Це ж я сам проводжав ротервудську свиню

до брами і своїми руками випустив її із замку! А ти, — звернувся він до Вамби, — своїми

дурощами перехитрив ідіотів, ще безмозкіших, ніж ти, — я тебе посвячу в чернечий сан!

Я накажу поголити тобі маківку за всіма правилами. Гей, хто-не-будь! Здерти шкіру з його

голови і викинути її з башти за стіну!.. Ну, блазню, погляньмо, як ти далі жартуватимеш!

— Шляхетний лицарю, ваші вчинки кращі за ваші слова, — прохопився сердешний

Вамба, який за звичкою сипав дотепами навіть перед смертю.— Коли ви справді покриєте

мою голову червоною шапочкою, це означатиме, що я з простого ченця стану кардиналом.

— Бідолаха, — мовив де Брасі, — він вирішив до смерті залишитися блазнем! Фрон де

Беф, не страчуйте його, а подаруйте мені. Нехай розважає мою вольну дружину. Що ти на

це скажеш, шахраю? Згоден ти зібратися з духом і вирушити зі мною на війну?

— Гаразд, лише треба у господаря запитати, ти ж бачиш, — сказав Вамба, вказуючи на

свій ошийник, — мені не можна зняти це ярмо без його дозволу.

— О, норманська пила скоро розпиляє саксонське ярмо, — мовив де Брасі.

— Шляхетний сер, — відповів Вамба на це, — як про це мовиться у віршику…

Норман пиля англійський дуб. Норман жере англійський суп, Англійська шия у ярмі,

Нормани царствують самі. У рай англійський шлях простий — Нормана гнать під три

чорти.

— Годі, де Брасі, — сказав Фрон де Беф, — стоїш і слухаєш небилиці в той час, як нам

загрожує небезпека! Хіба ти не бачиш, що вони нас перехитрили?

— То ходімо до бійниць, — мовив де Брасі.— Хіба ти коли бачив, щоб я був похмурим

перед боєм? Поклич тамплієра, нехай він хоч наполовину так само хоробро захищає своє

життя, як бився на славу свого ордену. Та й сам вилазь на стіну. Присягаюся тобі, що

саксонським розбійникам буде не легше залізти на стіни Торкілстона, ніж на хмари.

А якщо вважаєш за краще вступити в переговори з бандитами, чому б не скористатися

посередництвом цього поважного Франкліна, який так заглибився в споглядання пляшки

з вином? Агов, саксе, — вів далі він, звертаючись до Ательстана і простягаючи йому

кухоль, — промочи собі горлянку цим благородним напоєм, зберися з духом і скажи, що

ти нам пообіцяєш за своє визволення?

— Те, що маю змогу сплатити, — відповів Ательстан, — аби це не було не гідне честі

й мужності. Відпусти мене на свободу разом зі всіма моїми супутниками, і я дам тисячу

золотих викупу.

— І, крім того, відповідатимеш за негайний відступ того наброду, що юрмиться

довкола замку, порушуючи мир Божеський і королівський? — сказав Фрон де Беф.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 282

— Наскільки це буде в моїй владі, — відповів Ательстан, — постараюся відвести їх і не

сумніваюся, що названий батько мій Седрик допоможе мені в цьому.

— Тож справа залагоджена, — мовив Фрон де Беф.— Тебе та твоїх супутників ми

відпустимо з миром, а ти за це сплатиш нам тисячу золотих. Сума досить незначна, і ти

маєш бути нам удячний, саксе, за те, що ми погодилися прийняти таку дрібницю в обмін

за ваші персони. Лише ось що: ця операція не стосується юдея І сака.

— Та його дочки, — сказав тамплієр, увійшовши до зали під час переговорів.

— Та вони й не належать до компанії цього сакса, — сказав Фрон де Беф.

— Якби вони були з нашої компанії, — мовив Ательстан, — я б посоромився називатися

християнином. Робіть що хочете з цими нечестивцями.

— Питання про викуп не стосується також і леді Ровени, — сказав де Брасі.— Щоб

ніхто не сказав, що я відмовився від такої здобичі, спершу не побившись гарненько.

— Наша угода, — втрутився Фрон де Беф, — не стосується також і цього клятого

блазня. Я залишаю його собі й маю намір показати всім, на що обертаються жарти зі

мною.

— Леді Ровена, — відповів Ательстан з незворушним спокоєм, — моя наречена. Краще

я дам роздерти себе на шматки дикими кіньми, ніж погоджуся розлучитися з нею.

А невільник Вамба пожертвував собою задля спасіння життя мого названого батька

Седрика. Тому я радше сам загину, ніж дозволю завдати йому хоч найменшої образи.

— Твоя наречена? Леді Ровена просватана за такого васала, як ти? — вигукнув де

Брасі.— Ти, здається, уявив собі, саксе, що повернулися часи вашого семицарства! То

знай, що принци з дому Анжу не видають наречених, якими опікуються, за людей такого

низького родоводу, як ти.

— Мій рід, гордий нормане, — відповів Ательстан, — набагато старовинніший

і чистіший, ніж рід якогось ницого француза, який лише тим і заробляє собі на життя, що

торгує кров’ю злодіїв і волоцюг, набираючи їх цілими загонами під свій безславний

прапор. Мої пращури були королями: сильні в бою, мудрі в раді, вони щодень пригощали

за своїм столом більше народу, ніж ти водиш за собою. Імена їхні оспівані менестрелями,

закони їхні були ухвалені радою старійшин. Кістки їхні ховалися під спів молитов

святими угодниками, а над прахом їхнім споруджені собори.

— Що, де Брасі, дісталося тобі? — сказав Фрон де Беф, втішаючись із відповіді, що

дістав його приятель.— Сакс обробив тебе досить влучно.

— Так, наскільки полонений може влучити, — відповів де Брасі з удаваною

безтурботністю.— У кого руки зв’язані, той дає волю язику. Та хоча ти й маєш хист до

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 283

промов, приятелю, — вів далі він, звертаючись до Ательстана, — леді Ровена від цього не

стане вільнішою.

Ательстан, який щойно виголосив небувало довгу для нього промову, нічого не

відповів на це зауваження. Але тут розмову перервав слуга, доповівши__________, що біля брами

стоїть чернець і благає впустити його.

— Заради святого Беннета, захисника цієї убогої братії, — сказав Фрон де Беф, — бажав

би я знати, чи справжній це чернець, чи знову брехун-перебиранець! Обшукайте його,

раби, і якщо виявиться, що вас знову надурили, я накажу вийняти вам очі, а в рани набити

гарячого вугілля.

— Ваш зброєносець Джослін упізнав його і ладен заприсягтися, що це не хто як отець

Амброзій — чернець, служитель пріору з Жорво.

— Впустити його! — наказав Фрон де Беф.— Можливо, він приніс нам звістку від

свого веселого господаря. Схоже, у диявола вихідний, що всі, кому заманеться, вільно

роз’їжджають країною… Виведіть бранців. І, саксе, поміркуй добре над тим, що ти почув.

Саксонців вивели, і зразу потому з’явився ченець Амброзій.

— Оце справжній «Deus vobiscum», — промурмотів Вамба, проминаючи преподобного

брата, — а всі решта фальшиві.

— Матір Божа, — вигукнув ченець, звертаючись до зібрання шляхетних лицарів, —

нарешті я в безпеці, під захистом християн!

— Так, ти в безпеці, — відповів де Брасі.— Що ж до християнства, то ось перед тобою

відважний барон Реджинальд Фрон де Беф, який найдужче ненавидить юдеїв, а ось

поважний лицар-тамплієр Бріан де Буагільбер, чий фах — різати сарацинів. Якщо цих

ознак християнства замало, то тоді я нічого про релігію не знаю взагалі.

— Ви друзі та союзники преподобного отця Еймера, пріора Жорво…

— Що сталося з твоїм господарем: чи не в полоні він, а якщо в полоні, то у кого?

— Послухайте, — сказав Амвросій, — над нашим преподобним настоятелем вчинили

насильство, ці бісові виродки пограбували всі його скрині й торби, відібрали у нього двісті

монет щирісінького золота і тепер вимагають іще більше грошей. Без цього вони не

погоджуються випустити його зі своїх нечестивих рук. А тому преподобний наш отець

звертається до вас — своїх друзів — з проханням виручити його, тобто сплатити за нього

необхідний викуп або ж зброєю відбити його у ворога.

— До біса твого пріора! — відказав Фрон де Беф.— Мабуть, він сьогодні натщесерце

хильнув зайвого. Де ж це бачено, щоб норманський барон розщедрювався на користь

якоїсь духовної особи, коли всім відомо, що у них грошей удесятеро більше, ніж у нас?

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 284

І що можемо ми зробити для його звільнення силою зброї, коли нас тримає під замком

ворог удесятеро сильніший за нас самих, і ми щомиті чекаємо нападу?

Тим часом тамплієр спостерігав за переміщенням ворога.

— Присягаюся честю мого ордену, — сказав він, — ці люди наступають у такому

зразковому порядку, якого неможливо було очікувати від них. Я не бачу в них ні прапорів,

ні знаків, але готовий закластися на свій золотий ланцюг, що їх очолює якийсь лицар або

шляхетний дворянин, досвідчений у військовій справі.

— Я бачу його, — сказав де Брасі.— Ось мигтить пір’я лицарського шолома і блищить

панцир. Бачите високого чоловіка в чорній кольчузі? Він веде он той дальній загін

шахраїв-йоменів. Присягаюся святим Денисом, це, напевно, саме той лицар, якого ми

прозвали Чорним Ледарем. Пам’ятаєш, Фрон де Беф, він вибив тебе з сідла на турнірі

в Ашбі?

— Тим краще, — сказав Фрон де Беф, — тож сам напрошується на мою помсту.

Тут розмова урвалася, позаяк неприятель рішуче пішов на штурм. Кожен із лицарів

вирушив на свій посту супроводі небагатьох людей, яких вдалося зібрати для захисту

замку.