💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Вечорниці

Святково прибрана світлиця. В кутку — макет сільської хати з солом'яною стріхою, пліт, лавочка, на якій сидить бабуся, виготовлені мальви, соняшники, на плоті висять глечики. Збоку — народознавчий куточок — виставка сорочок, рушників та іншого рукоділля.

До бабусі підходять двоє внуків — Андрійко та Інна.

Андрійко.

Отут у народнім куточку

бабусину бачу сорочку.

Сама ниточки вона пряла,

сама молодими руками

розшила її квіточками,

сама полотенця наткала,

Інна.

Скажіть всім, бабусю,

коли це було,

а скільки-то літ

з того часу пройшло.

Усі ми охоче це хочемо знати,

Хто і коли вас навчав вишивати?

(Бабуся бере в руки сорочку).

Давно це було. У кожному селі жили цікаві люди, які багато вміли робити своїми руками і навчали цього інших. І тільки наставав вечір — люди поспішали на посидень­ки. Там виконували різні роботи. Особливо часто це роби­ли восени, взимку. Такі сходи називали вечорницями. Бу­ла я ще дівчиною на таких вечорницях, там навчилася ви­шивати, вже минуло півстоліття цим сорочкам. Оце беру в руки і згадую собі молоді роки. Оці дві сорочки, чоло­вікова і моя, ми в них ішли до шлюбу. Я їх бережу. На вечорничках ми пряли, вишивали, лущили кукурудзу, дерли пір'я, веселились, співали.

До них підходять хлопчик і дівчинка з хлібом-короваєм на вишиваному рушнику.

Хлопчик.

Гостей дорогих

Ми вітаємо щиро,

Стрічаємо з хлібом,

любов'ю і миром,

Дівчинка.

Бабусі відкрита

хата наша біла,

щоб наша бабуся

літ багато жила.

Дарують хліб.

В центр виходять «дідусь» і «бабуся». Дідусь у капелюсі, киптарику, з довгою бородою та вусами. Бабуся — зав'язана, в киптарі га фартусі. Вони сідають на лавочці біля хати. Виходить дівчинка і хлопчик (ведучі).

Х л о п ч и к.

На околиці села,

як мовиться в казці,

жив веселий дід Хома

і баба Параска.

(«Дід» і «баба» вклоняються).

Дід учив всіх майструвати,

на сопілці грати.

Баба вчила вишивати

І пісні співати.

Ой було, давно було,

веселилось все село.

«Дідусь» і «бабуся» встають і співають пісеньку «Зеленеє жито»..., за­прошуючи до роботи.

Зеленеє жито, зелене,

хорошії гості у мене.

Зеленеє жито треба жати,

хорошії гості йдуть до хати.

Підходять діти до них. Діти сідають довкола, хто до кукурудзи, хто до пір'я, а кілька дівчаток — вишивати.

В е д у ч і.

1. Прибрана хатина,

усміхнені личка.

Всіх нас запросила

Хата-вечорничка.

2. Вдягли блузочки ми

гарненькі, спіднички,

разом готували -

свої вечорнички.

3. В хлопчиків новенькі

вишиті сорочки,

а в дівчаток файні

з квіточок віночки.

(Діти біля кукурудзи).

4. Вечорнички почалися,

до роботи взялись ми,

кукурудзо, стережися,

перелущим тебе ми.

Дівчатка. — Ой так, так!

Хлопчики. — Справді так! (біля пір'я)

Пір'я з решета тікає,

бо робота дружно йде.

Прикарпатські вечорнички

Ой, нема таких ніде.

Дівчатка. — Ой так, так!

Хлопчики. — Справді так! (біля вишиття).

Швидко голка вишиває Оці файні рушники, нитка голку доганяє, я ж співаю пісеньки.

Дівчатка. — Ой так, так!

Хлопчик й. — Справді так!

Двоє дівчаток виконують пісеньку «Рушничок» (танцюючи).

* * *

Рушничок, рушничок

Нині вишивала.

Червоненьку ниточку

На рушничок клала.

* * *

Ну, а я, ну, а я

їй помагала,

чорний колір, чорний колір

слідом прокладала.

* * *

Рушничок, рушничок

вишили обоє.

Ремесло, ремесло.

Показали своє

Діти.

Хвалить мама, хвалить тато оці мої рученята. Я сміюся, це не я, все це голочка моя.

Вишивала нам бабуся рушники.

А тепер і я навчуся залюбки.

Мамі вишию на блузі

геть усі квіточки оті, що в лузі, у росі.

* * *

Я вкраїночка мала,

з прикарпатського села.

Я співанки файні знаю

і охоче їх співаю.

* * *

(Пісня інсценівки «Ішло дівча лучками»).

* * *

Ішло дівча лучками.

лучками, лучками, лучками.

Несло фартух з грушками.

з грушками, з грушками, грушками.

* * *

Ой дівчино, чия ти,

чия ти, чия ти, чия ти?

Чи підеш ти гуляти,

гуляти, гуляти, гуляти?

* * *

Ой не скажу, чи я,

чи я, чия я, чия я, чия я.

Вийдеш ти, то вийду я.

* * *

Ой дівчино, куди йдеш,

куди йдеш, куди йдеш, куди йдеш?

Скажи правду, що несеш,

що несеш, що несеш, що несеш?

* * *

Несу грушки ще й ябка,

ще й ябка, ще й ябка, ще й ябка.

Буде хлопцям забавка,

забавка, забавка, забавка,

(Сідають До роботи).

Діти.

Ох і славні ж вечорнички,

всім весело, всюди сміх.

Налущимо всі ми разом

кукурудзи повен міх.

До роботи ми охочі,

вечорнички хоч.куди,

ну, а зараз усі до танцю,

ну, Андрійку, заводи.

(Пісня з танцями. «Чобітки»).

Хлопчик.

Чобітки веселі в мене,

Як піду гуляти,

Чобіточки тупотять —

Хочуть танцювати.

Дівчинка.

Я бабусі помагала:

тарілочки мила.

Перекинула відро —

баба розсердилась.

То ж не смійтеся, дівчата,

чи я виновата,

що веселі ось такі

маю чоботята.

(Всі танцюють: хто гопачок, хто інші рухи. Діти сідають до роботи).

X л о п ч и к.

Скажу, друзі, вам казку,

приніс зайчик дровець в'язку,

поколов їх дрібненько,

зварив юшку швиденько,

юшка була солодка,

моя казка коротка.

Х л о п ч и к.

Скажу казку я другу,

прибіг котик із лугу,

ліг собі біля печі,

муркотить свої речі: —

дасте бубликів в'язку,

скажу ще одну казку.

Д і в ч и н к а. Гра “Калита”

Весела я, чемна

і гарна дитинка,

до танцю охоча,

бо я українка.

Д і в ч и н к а.

Я притупну каблучками,

в боки розведу руками,

Сплесну, вихром закружляю —

черевики нові маю.

Дівчинка чи хлопчик.

А черевички не простенькі,

в них підківки золотенькі,

те й риплять, ступлю лиш крок,

так і просяться в танок.

Всі діти, співаючи, танцюють «Гоп, гоп, чики, чики..»

Гоп, гоп, чики, чики,

купив тато черевики.

Я піду у них на свято

танцюватиму завзято.

X л о п ч и к.

Чую, чую коломийку,

Хто там починає,

всі ми дружно потанцюєм,

ще й заспіваєм.

Діти співають і танцюють.

* * *

Ой кувала зозуленька,

на грушечці сіла,

ще би з вами вишивала,

та ручка зболіла.

* * *

Ой кувала зозуленька,

сіла на солому,

щоб сходились ми частенько

до ось цього дому.

* * *

Ой кувала зозуленька,

сіла на полиці,

ой кінчились,

ой кінчились наші вечорниці.

Виходять 3 ведучі.

Ми гуляли, веселились,

усім весело було.

Вечорнички закінчились

і, здається, все пройшло.

Ні, так просто не проходить,

у серці струночка бринить,

бо завжди у нашім класі

народознавство буде жить,.

Заходіть до нас частенько,

будем дуже вдячні вам,

любі мами і бабусі,

з вами весело всім нам.

ЗА ДВОМА ЗАЙЦЯМИ

Уривок

ЯВА 11

Проня сама.

Проня (з відчаєм). Господи, чи все ж у менена своїм місці? Чи по-модньому? Ой, мамо моя, брансолета забула надіти. (Біжить до шухляди й надіває). Чи шалю, чи мантилю? Не знаю, що мені більш до лиця? Або, може, і те і друге? Так! Нехай бачить! А книжки й нема! Коли треба, то як на злість! І, певно, знов занесла ота каторжна Химка до кухні, щоб пироги на листках саджати! Ось, слава богу, знайшла якийсь кавалок... Все одно! Ху, господи, як у мене тіпається серце. Аж пукет по грудях скакає!.. (Задумується, позираючи в дзеркало). Як би його прийняти: чи ходячи, чи стоячи, чи сидячи? Ні, краще лежачи, як і наша мадама в пенційоні приймала свого любезного. (Бере книжку й лягає на дивані). Ей, Химко, проси!

Xимка. Чого просити?

Проня. Панича клич!

Xимка. Так би й казали! (Пішла).

ЯВА 12

Голохвостий і Проня.

Голохвостий (входить тонно; в шляпі, рукавичках і при палиці; тре часто руку об руку). Честь імєю за великоє щастя одрикамендуватись у собственнім вашім дому!

Проня мовчить.

Нікого нєту! Ні, Проня Прокопівна тут! (Відкашлює). Мой найнижчий пок лон тому, хто в цему дому, а перед усього вам, Проню Прокоповно! (До себе). Що вона, чи не спить часом? (Відкашлює дужче). Горю, палаю од щастя і такого разного, милая мамзеля, што виджу вас на собственнім полу...

Проня (скинувши очі). Ах, це ви? Бонджур! А я так зачиталась! Мерси, што прийшли... Мамонько, папонько, гаспадин Голохвастов прийшол, пожалуйте!

Голохвостий. Ви ж міня одрикамендуйте, пожалуста!

Проня. Авжеж.

ЯВА 13

Проня мовчить.

Ті ж, старі Сірки й Химка.

Сірчиха в кумеднім чепчику й хустці, Сірко в довгім сюртуці й великій хустці на шиї, виходять і низько кланяються.

Проня. Рикамендую вам мого хорошого знайомого.

Голохвостий (кланяється з пристуком). Свирид Петрович Голохвастов з собственною персоною. Позвуольте до ручки? (Цілує).

Явдокія Пилипівна. Дуже раді! Вас уже так хвалили дочка наша, Проня Прокопівна... Дуже раді, просимо!

Голохвостий.. Честь імєю рикамендувать сібя: Свирид Голохвостов!

Прокіп Свиридович. Дуже, дуже радий, що бачу розумного чоловіка; розумного чоловіка послухати — велика втіха! (Тричі цілує). Дуже раді! Просимо, сідайте!

Проня (тонно). От кресло; прошу, мусью!

Всі сідають: Голохвостий- на кріслі коло неї ж праворуч; яій на дзиґликах старі Сірки, Химка визирає з пекарні; яку хвилину тихо.;

Прокіп Свиридович. Позвольте спитати: ви синок покійного Петра Голохвостого, що цилюрню держав за канавою?

Проня. Ви, папонько, не знать як говорите: їх хвамилія Голохвастов, а ви какогось хвоста вплели!

Голохвостий. Да, моя хвамілія натиральна Галахвастов, а то необразована мужва коверкаєть.

Проня. Разумєється.

Явдокія Пилипівна (до старого). Бач, я казала, що не той! А який розумний! '

Прокіп Свиридович. Вибачайте, добродію: ми люди прості, що чули... Так ви, значить, не його, не цирюльника синок?

Голохвостий (змішавшись). То єсть по натурє значить, по тєлу, как водиться; но по душе, по образованості, дак ми уже не та хворма...

Проня. Авжеж, образований чоловєк: хіба развє можна його рівнять до простоти?

Явдокія Пилипівна. Куди вже там?!

Прокіп Свиридович. Так, так...

Яку хвилину тихо.

Химка (від дверей). Чи зараз давати вино й склянки?

Проня (аж схопилась). Іди собі.

Прокіп Свиридович докірливо махає головою, а стара рукою.

Прокіп Свиридович. Гм, гм... дак ви вже цилюрні не держите?

П р о н я. Я вже вам гаварила: палікмахтерська, а ви все-таки цилюрня, цилюрня.

Явдокія Пилипівна (докірливо йому киває). І як-таки...

Прокіп Свиридович. Їй-богу забув... стара вже пам'ять...

Голохвостий. Нічаво... єто трапляється, по простоте, значить. Я, відіте лі, занімаюся комерціей разною. В міня етого дорогого делікатного това­ру—паровицями: пудри, лямбра, диколони, брильянтини!

Явдокія Пилипівна. І брильянти?! Господи!

Прокіп Свиридович. Я думаю, такий товар і грошви бере — страх!

Проня. Разумєється, не вашого: що вірьовки та гвоздки, або сєрка!

Явдокія Пилипівна. Е, ви, дочко, так не кажіть, і на цьому товарі добрий зарібок.

Проня. Пхе!

Голохвостий. Нащот денєг, доложу вам, так їх на єтот делікатний товар ідьоть страх! То єсть щоденно—сила! Ну дак, слава богу, в міня єтой деньги не-переводно: цєлий Хрещатик, мінє винен. Мінє вже не рдз говорили мої приятелі: охвицера, митрополичі баси, маркели. што, чаво, мол, не закупиш ти магазинов на Хрещатику? Да я їм:.на чорта той мінє клопот? У міня єсть- благородний матеріал, то пущай і другі торгують!

Явдокія Пилипівна (до Прокопа Свиридови-ча). От багатий!

Прокіп Свиридович (до неї). Правда!

Проня. Ви очінно добрі!

Голохвостий. Мерсі! Натирально, в кожном об-хожденії главная хворма — вченость. Потому єжелі человєк учений, так йому вже свєт перемєняється тогди: тогди, приміром, што Химцє будеть белоє, то йому рябоє, што Химце будеть цяця, то йому... пардон! Ви міня, Проню Прокоповно, панімаєте?

Проня. Разумєється, што розумний человєк завсєм інчаго; вот і мінє тепер усе інче здається, бо я недарма в пенційонє вчилася!

Явдокія Пилипівна. О, то правда, що вчилася; не жаліли кошту; всяких мод зна! Які в неї плаття, сукні... яких квіток позаводить..., •

Проня. Мамонько!

Голохвостий. О, Проня Прокоцовна маєть скус! Єжелі когда чоловєк подиметься разумом вгору вище од лаврської колокольні да глянеть оттудова на людей, то вони йому здаються-кажуться такі маненькі, як пацюки, пардон, криси. Позволіте папироску?

Явдокія Пилипівна. Куріть здорові! (До старого). Ну й розумний же!

Прокіп Свиридович. Аж страшно.

Голохвостий (до Сірка). Не вгодно лі?

Прокіп Свиридович. Спасибі, я не вживаю; от нюхати, то друге діло, аж ніс тремтить... Ну та й табака ж у нашого дячка, скажу вам, і чорт його зна, що він кладе туди? Ну, цілий день ходиш та нюхаєш пучки...

Проня (до батька). Та годі вже про вашу табаку(До Голохвостого). Позвольте й мені папироску!

Прокіп Свиридович. Вони курять?

Явдокія Пилипівна аж руками сплеснула.

Голохвостий (подає). Пардон! Нєту лі тут вагню, бо я своєго забил!

Проня (гукає). Химко, Химко! Падай вагню!

Прокіп Свирйдовч. Вагню!

Химка виходить з повною покришкою жару.

Проня. Ти б іще цілий віхоть принесла! Сєрників
дайте, мамо!

Химка. Так і казали б, а то вагню...

Явдокія Пилипівна починає шукати сірники.

Голохвостий. Не безпокойтесь, пардон, я з єтой
самой покришки закурю. (З фиглясами йде в середні двері
за Химкою вслід). 1

ЯВА 14

Ті ж без Голохвостого.

Проня. Що ви мене соромите? Що ви тут наказа ли, —три мішки гречаної вовни?

Явдокія Пилипівна. Та я ж мовчала...

Проня. Та це ви так-сяк, а що батько, то й цилюрню, і хвоста, і дяка, і табаку втелющили!

Прокіп'Свиридович. Не знаю вже, як з ученими...

Проня. Ідіть, просю вас, звідси обоє, бо поміщаєте ще мені предложеніє робить.

Прокіп Свиридович. Цікаво б послухати, як то вчені...

Явдокія Пилипівна. Може б, хоч двері від­чинити?

П ро.н я. Та йдіть, ідіть, кажу... от наказаніє!

Прокіп'.Свйридович. Ходімо, це, бач, у них по-модньому.

Явдокія Пилипівна. По-модньому ж.

Виходять до кімнати; але всю тамту сцену визирають з-за дверей, підслухаючи, і

Химка підслухає з пекарні.

ЯВА 15.

Проня й Голохвостий.

Голохвостий (з папіросою), Звольте! Закуріть!

Проня закурює, Голохвостий курить і озирається.

Проня. Ваша папироска шкварчить.

Голохвостий, Єто в грудє моєй-с.

Проня. Чого?

Голохвостий. Од любви!

Проня. Ах, што ви!

Голохвостий. То єсть тут у нутрє у міня такая стремительность до вас, Проню Прокопівно, што хоч крозь огонь готов пройтить!

Проня (набік). Починається, починається! (До Голохвостого). Ах, єто ви кавалерські надсмєшки... Может, по кому другому: у вас стольки баришень...

Голохвостий. Єто ви пущаєте критику; я своєї душі, Проню Прокоповно, не покину лиш би гдє. Развє хіба там, гдє ваша душа — і більше в нікоторому мєсте.

Проня. А ви знаєте вже, яка моя душа?

Голохвостий. Ах, Проню Прокоповно, не рвіть міня, как пуклю! Потому відітє, какой я погібший єсть чоловєк.

Проня, Чого же погібший?

Голохвостий. Потому здєсь у міня (показує на серце) такоє смертєльноє воспалєніє завелося, што аж шипить!

Проня, Когда б заглянуть можна було вам у серце.

Голохвостий. То ви би там увиділі, што золотими слов'янськими буквами написано: Проня Прокоповна Сєркова. Ах, но єжелі б золотой ключ од вашего серця та лежав у моєй душі у кармані, вот би я був щасливий! Я би кожну минуту одмикав ваше серце і смотрєл би; не мився б, не помадився б, не пив, даже не курив би по три дні, та всьо б смотрєв би!

Проня. Ах, когда б же тому було правда? (Набік) Чого він навколішки не стає?

Голохвостий. Да пущай міня скорчить, когда, значить, брешу! (Набік). (Стає навколішки). В груде моєй — Визувій так і клекотить Рішайте судьбу мою нещасную: прошу у вас руку й серце!

Проня. Ой! Мамо моя! Я так стревожена... так сталося несподьовано... я... я!., вас, ви знаєте... чи ви мене не обманюєте, чи любите? Я ще молода... не знаюсь на цім ділі

не знаюсь.

Голохвостйй. Ви не вєріте? Так знайте ж, що я решітельно нікого не любив, не люблю й не любитиму окромя вас! Без вас мінє не жити на свєтє. Да єсли б я любив так Братську ікону, то міня б янголи взяли живим на небо!:

Проня. Так дуже любите? (Схиляється до нього)
Ґолохвостий. То єсть говорю вам — кип'яток
Проня. Ой, страшно!

Ґолохвостий. Не безпокойтеся... обхожденіє понімаю...

Проня. І я вас дуже люблю! Душка мой! (Дає руку й цілує його). Я согласна... буть вашою половиною. От тольки спросить благословенія... Папонько, мамонько

Ґолохвостий хоче встати, але Проня задержує його. Ні, стійте!

ЯВА 16

Проня, Голохвостйй, старі Сірки й Химка.

Старі Сірки, раді й здивовані, важно входять,

Химка теж висовуеться з кухні з пляшками й склянками.

Проня. Свирид Петрович Голохвастов дєлаєт мінє предложеніе.

Ґолохвостий. Прокопе Свиридовичу, і ви, Явдокіє Пилиповно! Я переговорил з вашою разумною дочкою Пронею Прокоповною про одну секретную вєщ. Я.скоропостижно хочу женитися на них, і вони согласні. Тепер я прошу в родителів, чи сдєлають вони честь благословить, значить, єто самоє предприятіє.

Прокіп Свиридович. Як моя дочка, ПроняПрокоповна, так хотять, то нам, старим, нічого перечити

Явдокія Пилипівна. Еге ж, кажу, нічого перечити, Я ж кажу, нічого перечити.

Прокіп Свиридович. Тільки, тільки...

Ґолохвостий. Што? Может, я не ндравлюсь?

Прокіп Свиридович і Явдокія Пилипівна. Борони боже! Чи то можна? Чи то можна? Ми лучшого жениха не хочемо для Проні, як ви, Свириде Петровичу.

Ґолохвостий. Єжелі што так, дак кланяюсь вам низько за ваше слово. Мерсі! (Цілується тричі з старим і старою). Про другій вєщі позвольте мінє сватов при­слать переговорити.

Химка пробує.йти з вином, але її не пускають.,

Прокіп Свиридович. Хоч і сьогодні! Я своїй дочці не ворог: що в мене в скрині, то все Пронине.

Явдокія Пилипівна. Все, все до краплі... Аж чотири шовкові сукні, та ще й дорогі, — по три карбо­ванці за аршин сама платила; п'ять пар черевиків на таких високих закаблуках!

Проня. Годі вам, мамо!

Явдокія Пилипівна. Що правда, то не гріх.

Ґолохвостий (тихо). Одначе, поки тільки одні закаблуки... (Голосно). Придбали ви своей дочце, вєрно, што.і получче закаблуків од черевиків.

Явдокія Пилипівна. Чого в моєї дочки тіль­ки нема! Одного золота покупили...

Голохвостий. А-а!

Проня. Годі-бо, мамонько; є ж охота розказувати.

Прокіп Свиридович. Про мене, хоч і до зару­чин, за мною діло не стало. Тільки, мабуть, у нашої Проні й золотого персня нема. Вони ще молоденькі, об

тім не думали...

Явдокія Пилипівна. Де там нема? Ще поза­торік купила!

Прокіп Свиридович. Коли є персні, то й помі-. няйтеся, діти; нехай ми, старі, на старості літ потішимо­ся вами.

Ґолохвостий. Чи разве нельзя, щоб скоріше ве­сілля? Бо я, здається-кажеться, вмру, как прийдеться ждать долго.

Проня. І я б хотіла, щоб швидше.

Прокіп Свиридович. Молоді! Ну, що ж, мож­на й на цім тижні, як думаєш, стара?

Ядокія Пилипівна. Про мене. (Дає пер­стень). В мене все готово.

Проня наділа перстень на руку й міняється з Голохвостим.

Явдокія Пилипівна. Тепер і поцілуватися можна, так годяться!

Молоді цілуються.

Прокіп Свиридович. Сідайте ж, діти, рядком а ми на вас полюбуємо ладком.

Всі сідають. Пауза.

Химка (вибігає, з пляшкою, затикаючи її пальцем. піна так і ляпає). Ай, ай! Ґвалт! І відтикала її, каторжну, відтикала, — не бере; і зубами тягла і на самоварі гріла... а це як лусне, так і потекло!

Прокіп Свиридович. Пропало п'ять рублей!

Картина.

Завіса спадає.