Тенденції формування освітнього простору в Україні у ХХІ СТ.

Історія розвитку людської цивілізації засвідчує, що освіта і людство тісно взаємопов’язані між собою. Будь-які глобальні проблеми (економічні, соціальні політичні, екологічні, демографічні тощо), з якими стикається суспільство, так чи інакше позначаються на сфері освіти. Н-д:

1. Економічні проблеми, що переживаються Україною, призвели до зменшення державного фінансування системи освіти. А це, в свою чергу, призвело до послаблення матеріально-технічної бази навчальних закладів, до зниження якості підготовки педагогічних кадрів.

2. Або несприятлива екологічна ситуація негативно впливає на здоров’я людини ще до її народження. Через це знижується здатність до навчання, виникає потреба у створенні закладів корекційного, оздоровчого характеру.

3. У період війн, етнічних конфліктів проблеми освіти усуваються на останній план, оскільки через смертельну небезпеку діти не мають можливостей відвідувати школу, дитячий садок.

Отже, можна побачити, що у системі освіти відображаються всі проблеми розвитку суспільства. З іншого боку, науковці підкреслюють, що освіта є великою силою, що перетворює суспільство. Ви знаєте, що сьогодні світова цивілізація переживає глибоку кризу, для виходу з якої необхідні глибокі зміни у свідомості та поведінці людей. Провідною є ідея про те, що людина розумна виявилась нездатною вирішити проблеми сучасного життя, тому їй на зміну має прийти людина духовна (М.Бубер, М.Шелер, А.Швейцер, В.Франкл та ін.). Через це у західноєвропейській філософській думці XX ст. спостерігається підвищення інтересу до проблеми моральності, духовності. На їх вчених, тільки духовна людина здатна забезпечити прогресивний розвиток людської цивілізації.

І саме освіта дає можливість готувати підростаюче покоління згідно з новими вимогами, вчити прогнозувати глобальні і локальні проблеми, і, якщо необхідно, усувати їх наслідки. Отже, освіта відображає стан розвитку суспільства і, у свою чергу, зумовлює подальший розвиток суспільства.

З перетворенням України на незалежну державу виникла необхідність реформування освітньої системи. Для визначення основних шляхів реформування системи освіти необхідно враховувати не тільки особливості розбудови в Україні, а й особливості розвитку світового співтовариства.

На останньому 11 Всесвітньому конгресі товариств з порівняльної педагогіки на тему “Нові виклики, нові парадигми: освіта на шляху у ХХІ ст.” (Південна Корея, 2001) виділялось такі основні глобальні процеси у світовому співтоваристві, які впливають на всі сфери життєдіяльності людини і суспільства: суспільство стає дедалі більш людиноцентристським. Згідно з цим індивідуальний розвиток особистості є показником прогресу і передумовою подальшого розвитку людства. Через це провідними сферами у ХХІ ст.. стають наука і освіта.

1) сучасний світ являє собою цілісну соціально-політичну систему тому проблеми, що виникають в одній країні неминуче призводять до змін в інших країнах;

2) використання сучасних інформаційних технологій та засобів масової інформації дає можливість людям різних країн та національностей приєднатися до одних й тих самих культурних цінностей. Це призводить до того, що моральні цінності, норми поведінки, що склалися у певних країнах зазнають значних змін, ігноруються освітні і культурні традиції народу, формується світова культура;

3) змінюється уявлення людини про простір: він ніби зменшується. Сучасні засоби комунікації дозволяють спілкуватись і працювати на відстані. Тому у всіх галузях суспільства зростає вага міжнародного співробітництва. У зв’язку з цим створюються передумови для формування єдиного економічного, освітнього, інформаційного простору;

4) знижується роль держави у житті суспільства. Політична і економічна влада все частіше переходять до транснаціональних корпорацій, які починають впливати на характер соціальних, культурних, освітніх процесів у різних країнах. Це призводить до опору за збереження автономії з боку окремих народів, держав.

У руслі таких тенденцій ставляться нові вимоги до освіти:

1. Освіта повинна забезпечити здатність людини свідомо і ефективно функціонувати в умовах, коли знання і технології діяльності змінюються набагато швидше ніж покоління людей.

2. Забезпечити оптимальне співвідношення між локальним та глобальним, щоб людина усвідомлювала тенденції розвитку людства та була, по суті, не тільки громадянином своєї країни, а й громадянином світу.

3. Сформувати розуміння людини як найвищої цінності, оскільки тільки це може забезпечити високий демократизм суспільства.

4. Культивувати розвиток духовного світу кожної людини, утверджувати культури толерантності.

Всі ці вимоги потребують перегляду звичних характеристик і норм освітньої діяльності. Отже, необхідно модернізувати (змінювати) систему освіти. Яким чином?

1. Потребує зміни зміст навчання. Слід більш чітко та однозначно визначити обсяг знань у різних галузях наук.

2. Потребує корекції спрямованість навчального процесу. Традиційно він передбачав засвоєння дітьми певних знань, умінь, навичок та здатність відтворити їх під час контролю. Але неможливо навчити людину на все життя. Рано чи пізно вона втратить конкурентоспроможність, стане непрацездатною, якщо не поновлюватиме свої знання. Отже у дитини має бути сформована потреба вчитися все життя, потреба у самонавчанні та самовихованні.

3. Необхідно формувати уміння застосовувати знання, набуті впродовж життя у власній практичні діяльності.

4. Утвердження особистісно орієнтованої педагогічної системи. Це завдання особливо актуальне для України, де впродовж десятиріч спостерігалася де індивідуалізація особистості, неможливість самореалізації у різних сферах суспільного життя. Отже, необхідно замінити авторитарну педагогіку на педагогіку толерантності (толерантність (лат. терпіння) – відсутність чи послаблення реагування на будь-який несприятливий фактор внаслідок зниження сприйнятливості до його впливу), суб’єкт-об’єктні взаємини на суб’єкт-суб’єктні.

5. Освіта має готувати людину адаптовану до життя у світі багатоманітних зв’язків – від контактів з найближчими до контактів з народами інших націй.

6. Освіта має набути інноваційного характеру. Необхідно сформувати особистість, яка сприймає зміни як природну норму, а застій, незмінність – як прикрий виняток.

Враховуючи тенденції розвитку освітнього простору та вимоги до системи освіти розроблена Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ ст.), що забезпечує розвиток освітньої галузі в цілому (1994 рік).

Головна мета програми – визначення стратегії розвитку освіти в Україні на найближчі роки, створення системи безперервного навчання і виховання для досягнення високих освітніх рівнів, формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації.

Завдання реформування освіти в Українській державі (завдання – конкретизація мети):

- відродження і розбудова національної системи освіти, формування освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного та морального здоров’я, засвоєння нею надбань світової та вітчизняної культури;

- виведення освіти в Україні на рівень освіти розвинутих країн світу.

Напрями реформування освіти (лінії діяльності, лінії розвитку):

- розбудова національної системи освіти з урахуванням змін в усіх сферах суспільного життя;

- забезпечення моральної, психологічної та інтелектуальної готовності всіх громадян до здобуття освіти;

- досягнення якісно нового рівня у вивченні базових навчальних предметів;

- створення умов для задоволення освітніх та професійних потреб і надання можливостей кожному громадянину вдосконалювати свою освіту, оволодівати новими спеціальностями;

- забезпечення у кожному навчально-виховному закладі відповідних умов для навчання і виховання фізично і психічно здорової особистості.

Основні шляхи реформування освіти (шлях – напрямок діяльності, засіб дії):

- створення у суспільстві атмосфери всенародного сприяння розвиткові освіти, неухильної турботи про примноження інтелектуального та духовного потенціалу нації;

- подолання девальвації (знецінення) загальнолюдських гуманістичних цінностей, відірваності освіти від національних джерел;

- забезпечення розвитку освіти на основі нових прогресивних концепцій, запровадження у навчально-виховний процес сучасних педагогічних технологій та науково-методичних досягнень;

- відхід від засад авторитарної педагогіки;

- інтеграція науки і освіти, активне використання наукового потенціалу вищих навчальних закладів і науково-дослідних установ;

- створення належної матеріально-технічної бази у системі освіти;

- створення нової нормативної та правової бази освіти.

Виходячи із зазначеного вище, основними принципами реалізації програми є такі (принцип – керівні положення, вимоги певної теорії, науки, що мають характер загальних правил, вказівок, норм):

- пріоритетність освіти (нове ставлення суспільства до освіти, знань та інтелекту)

- демократизація освіти (подолання монополії держави на освіту децентралізація управління);

- гуманізація освіти (утвердження людини як найвищої соціальної цінності);

- гуманітаризація освіти (формування цілісної картини світу, духовності, культури особистості, планетарного мислення);

- національна спрямованість освіти;

- безперервність освіти;

- нероздільність навчання і виховання;

- багатоукладність та варіантність освіти.

На основі Державної національної програми “Освіта. Україна ХХІ ст.” розроблена Національна доктрина розвитку освіти. Указом президента від 17.04.2002 року вона затверджена. Доктрина виходить з того, що освітня галузь – найбільший пріоритет у сучасному світі і, виходячи з цього, всі учасники освітнього процесу потребують соціального захисту. Основні положення: 1) весь освітній процес повинен мати особистісно-орієнтоване спрямування; 2) Доктрина передбачає розв’язання питання доступності освіти для всіх громадян України; 3) Доктрина передбачає розвиток саме національного типу освітянської діяльності, яка не протиставляється а органічно вписується у світовий європейський освітянський простір; 4) Доктрина передбачає перехід на нові технології навчання, пов’язані із застосуванням комп’ютерів та іншої інформаційної техніки. Це дуже важливо, оскільки застосування комп’ютерів може спричинити заміну класичної предметно-урочної навчальної системи.