Тенденції розвитку системи дошкільного виховання

До 80-х років XX століття системи дошкільного виховання біль­шості країн були розвинуті недостатньо, тому що виховання дітей цього віку традиційно вважалось пріоритетом сім'ї. Лише в СРСР та в країнах Східної Європи проводилася цілеспрямована політи­ка розвитку державної системи дошкільного виховання, оскільки до жінок ставились, перш за все, як до учасників виробництва (вони складали більше 50% робітничої сили). У цих країнах від 40 до 70% дітей 3-6-річного віку відвідували дошкільні заклади.

Причиною суттєвих змін у ставленні до організованого до­шкільного виховання в усьому світі у 80-ті роки XX ст. були такі чинники:

- широке залучення жінок, навіть матерів, в абсолютній більшості країн світу до праці за межами оселі;

- значне зростання кількості розлучень (у великих містах роз­лучається кожна третя сім'я), результатом чого стала відсут­ність достатнього нагляду за значною кількістю дітей дошкільного віку;

- поширення руху за рівноправ'я чоловіків та жінок. Його результатом стало прийняття цілого ряду документів, напри­клад. Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискриміна­ції щодо жінок, Декларації Комітету міністрів Ради Європи про рівноправність жінок та чоловіків тощо;

- проведення широких психолого-педагогічних досліджень, які довели, що раннє дитинство е особливо сенситивним періодом для розвитку інтелектуальних, творчих здібностей особистості, не розвинуті в цьому віці здібності «згасають», їх не мо­жна компенсувати в майбутньому;

- зростання вимог до якості підготовки професіоналів у сферах сучасного виробництва, яку слід починати з інтенсивного за­гального розвитку особистості в ранні роки життя.

Завдання інтенсивного розвитку закладів дошкільного ви­ховання визначили пріоритетні напрями реформування освіт­ніх систем ряду країв світу. Так, наприклад, у США в програмі розвитку освіти «Америка - 2000» записано: «До 2000 року всі діти матимуть доступ до високоякісних та розвивальних навча­льних програм, які допоможуть підготувати дітей до шкільного навчання». У ФРН поставлене завдання повного забезпеченая всіх дітей місцями в дошкільних закладах до 2001 року. Най­більш активна ця „система розвивається у Франції: уже в 1993 році дитячі садки відвідувало 35% дворічних дітей, 90% - трирічних та 100% чотири' та п'ятирічних. У загальному обсязі витрат на освіту частка на дошкільне виховання збільшилася зів останні 15 років удвічі.

Значного розвитку набула система дошкільного виховання і в країнах, що розвиваються. Прикладом тут, як вважають дослі­дники, можна вважати Індію, де уряд розробив спеціальну про­граму «Комплексна служба розвитку дитини». Відповідно до цієї програми в країні створена система державних дошкільних закладі для дітей з демократичних верств суспільства, яка попов­нила вже існуючу мережу приватних закладів - дуже різнома­нітних за своїми можливостями та завданнями.

Активне зростання мережі дошкільних закладів є характер­ним для Китаю (більш ніж утричі за 80-90-ті pp.), південної Ко­реї (за 80-90-ті pp. відсоток дітей, що відвідують дитячі садки, зріс із 7 до 60%). Однак різниця між розвиненими країнами та тими, що розвиваються, за показниками у сфері дошкільного ви­ховання залишається дуже суттєвою. Якщо в розвинених краї­нах дитячі садки відвідують 40 і більше відсотків у віці 3-4 років і 90-100% - у 5-річному віці (у підготовчих групах при школах), то в країнах, що розвиваються, охоплення дітей дошкільного віку виховними закладами не перевищує, як правило, 12-15%. В Укра­їні у зв'язку з економічною кризою кількість дошкільних закла­дів значно зменшилась, що приводить до послаблення рівня під­готовки дітей, які вступають до початкової школи.

Характерною особливістю розвитку системи дошкільного виховання у світі в сучасних умовах є різноманіття типів ди­тячих закладів. Найбільш поширеними з них є: дошкільні (під­готовчі) класи при початкових школах; державні, громадські та приватні дитячі садки з режимом повного дня, центри коротко­строкового нагляду за дітьми (протягом 3-4 годин); дитячі сад­ки щж підприємствах для дітей персоналу; дитячі групи при церквах; дитячі садки для дітей з бідних та соціальне неблагополучних сімей; дитячі садки (різної форми власності) для ді­тей а вадами розумового та фізичного розвитку. Ці заклади ма­ють різні цілі, завдання та методичну забезпеченість.

Провідними тенденціями розвитку системи дошкільного вихованняэс:

- загальне розширення мережі дошкільних закладів;

- пріоритетне створення повноцінних дошкільних закладів, що ставлять за мету як турботу про повноцінне харчування, догляд за здоров'ям дітей, так і їх різнобічний розвиток, підготовку до школи, психологічну адаптацію до умов подальшого навчання;

- розвиток системи цсихолого-педагогічного та соціально-педаго­гічного консультування майбутніх та молодих батьків.

Наслідком цих процесів стало подальше зростання кількості дітей 3-4-річного віку в дитячих закладах; перетворення дошкільного виховання на обов'язковий етап шкільної освіти шляхом ство­рення нульових та пропедевтичних класів при державних шко­лах багатьох країн.