Білет № 29

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Білет № 29

Фонетична транскрипція як засіб запису живої мови, при якому з можливою точністю передається кожен звук з усіма його відтінками. Фонетична транскрипція як спрощений запис живого мовлення з метою передачі тільки фонетичного складу слів без відтінків.

Запис живої мови за допомогою фонетичного алфавіту на основі звукового принципу зветься транскрипцією. Є багато різних типів транскрипцій, заснованих на різних принципах, залежно від мети, яку вони перед собою ставлять, проте головнішими є два типи: фонетична транскрипція та фонематична транскрипція.

Такий спосіб запису живої мови, при якому з можливою точністю передається кожен звук з усіма його відтінками, називається фонетичною транскрипцією.

Фонетична транскрипція має велике значення для фіксації акустичних та артикуляційних властивостей звуків безвідносно до їх соціальної природи, тобто смис-лорозрізнювальної функції.

Найчастіше в основу фонетичних транскрипцій кладуть латинський алфавіт з розробленою системою додаткових знаків, проте існують і фонетичні транскрипції на базі алфавітів окремих мов або кількох мов. В українському мовознавстві прийнято користуватися фонетичною транскрипцією на основі українського алфавіту. Зокрема, використовуються такі додаткові літери та так звані діакритичні (від гр.-розрізняльний) знаки.

Звуки, що мають у вимові відтінок іншого звука, позначаються відповідною літерою алфавіту і вгорі іншою літерою того звука, до якого схильний даний звук, наприклад: /е/ у слові верба у ненаголошеній позиції наближається до /и/, тому у фонетичному записі звучання цієї фонеми буде зображене так [еи ]. Нескладові звуки позначаються відповідною літерою з маленькою дужечкою над або під нею, наприклад: /в/ у слові любов реалізується [у^ ]. Для позначення дифтонгів або злитих звуків (африкат) пишуться дві літери, що відповідають складовим звуковим елементам даного складного звука, з'єднані вгорі дужкою, наприклад: [дÇ ж], [дÇ з]. Губно-зубний [в] передається звичайною літерою українського алфавіту; щілинний звук [г] — відповідною літерою г, а зімкнений — літерою г — [ґ], звук [й] — літерою й.

Крім того, вживаються такі діакритичні знаки:

' після літери вгорі — для позначення м'якості приголосного: [л'ак], [с'уди].

’після літери вгорі—для позначення напівм'якості приголосного: [в’ ік], [тх’ ір].

' перед знаками голосних — для позначення і-подібного звучання після м'яких приголосних: [л'ак].

• після знаків голосних—для позначення і-подібного звучання перед м'якими приголосними: [ра¢ й].

•• над знаками голосних — для позначення і-подібного початку й кінця голосних між м'якими приголосними: [л¢ у¢ т¢ ].

: після літери позначає подовження звука: [н: ], [т: ] і под.

¢ над голосним для позначення голосного — носія головного наголосу: [чиета¢ тие].

\ над голосним для позначення голосного — носія побічного наголосу: [с'їл'с'когосподар.с'киі].

' перед наголошеним складом — для позначення наголосу акцентної групи: [п'ід стеблом].

| для позначення звичайної паузи: [йа бачиу \ диуний сон]

Усі слова в транскрипції пишуться з малої літери. Текст, записаний фонетичною транскрипцією, береться в квадратні дужки. Такий спосіб запису живої мови, при якому передаються тільки фонеми даної мови без урахування тих відтінків, що неістотні у фонологічному відношенні, на-зивається фонематичною транскрипцією: /село/, /[хомут/, /л'ал'ка/. У фонетичній транскрипції ці слова мали б такий вигляд: [се" ло], [хоУмут], [л' `ал'ка].

У фонематичній транскрипції використовується значно менша кількість додаткових знаків, ніж у фонетичній транскрипції. У цілому вона досить близька до орфографічного письма української мови. Обидва способи транскрипції мають однаково велике значення, але використовуються з різним призначенням. Розрізняють іще деталізовану і спрощену фонетичну транскрипцію. Кожною з них користуються в міру потреби. Для порівняння наведемо уривок, записаний звичайним письмом, фонетичною та фонематичною транскрипцією.

Соловейко в темнім гаї Сонце зустрічає.(Т. Шевченко).

[ле ити¢ м диеул'`ус' 'а \ ажс'в’іта•й еи" \ кра'й неба пала'йеи" || солове' йко у темн'ім га'йі \ сонцеи зустр'іча'йеи || ]

/летим || дивл'ус'а \ аж с'вітайе \ край неба палайе || соловейко в темн'ім гайі \ сонце зустр'ічайе \\/.

Завдання фонематичної транскрипції-позначати лише фонеми- структурні одиниці звукової системи даної мови, що встановлюється шляхом лінгвістичного аналізу.

2. Етапи поетичної творчості Т.Г.Шевченка. Еволюція ідейно-тематичної, образної спрямованості. Жанри віршів і поем. Творчість Шевченка — багатогранна, як його талант. Він був і глибоким ліриком, і творцем епічних поем, і видатним драматургом та різнобічно обдарованим митцем. До ранньої творчості Шевченка належать балади «Причинна» (1837), «Тополя» (1839) й «Утоплена» (1841), що мають виразне романтичне забарвлення. Своєю фантастикою і основними мотивами вони близькі до народної поезії. Поетичним вступом до «Кобзаря» (1840) був вірш «Думи мої, думи мої», в якому, висловлюючи свої погляди на відношення поезії до дійсності, Шевченко підкреслив нерозривну єдність поета зі своїм народом. Особливе місце серед ранніх творів Шевченка посідає соціально-побутова поема «Катерина» — хвилююча розповідь про трагічну долю української дівчини, яку знеславив московськийи офіцер. У розвитку подій цей лірично епічний твір відзначається високою драматичною напруженістю.

Визвольна боротьба українського народу проти загарбників і поневолювачів є основним мотивом у таких ранніх творах Шевченка, як «Тарасова ніч» (1838), «Іван Підкова» (1839), «Гайдамаки» (1841), «Гамалія» (1842). У поемах «Іван Підкова» і «Гамалія» Шевченко оспівав героїчні походи українського козацтва проти турків. Поеми «Тарасова ніч» і «Гайдамаки» змальовують різні моменти боротьби українського народу проти польського панування. Історично-героїчна

поема «Гайдамаки» є вершиною революційного романтизму Шевченка. Драма «Назар Стодоля», створена на межі першого і другого періоду творчості Шевченка, є новим явищем в українській драматургії. Зображені в ній події відбуваються у 17 столітті біля Чигирина. Розвиток дії подано в романтичному дусі, проте в п'єсі переважають риси реалістичного відтворення дійсності. По-новому звучать мотиви революційної боротьби у творах Шевченка періоду «Трьох літ» (1843—1845). Перехід Шевченка до нового періоду літературної діяльності позначився в поемах «Розрита могила» (1843), «Чигрине, Чигрине» (1844) і «Сон» (1844). Поет написав ці твори під безпосереднім враженням від тогочасної дійсності на Україні. В сатиричному творі «Сон» («У всякого своя доля») автор з їдким сарказмом змалював свавілля та жорстокість російського царату і закликав до знищення цієї деспотичної системи. Поема «Сон» вважається одним з найвизначніших взірців світової сатири. У грудні 1845 Шевченко написав цикл віршів під назвою «Давидові псалми» — перша його спроба переспіву й осучаснення біблійних текстів. Вміло зашифрованною формою псалмів поет засуджував тогочасний лад, надаючи старозавітним текстам зрозумілу для читача політичну спрямованість. У вірші «Три літа», що дав назву альбомній збірці автографів поета, Шевченко змальовує процес свого «прозрівання» і говорить про зміни, які сталися за цей час у його світогляді й творчості. Характерний для нового періоду творчості Шевченка є також вірш «Минають дні, минають ночі». В ньому поет пристрасно засуджує суспільну бездіяльність і пасивність та закликає до дії й боротьби. Цикл «Три літа» завершується «Заповітом», одним з досконаліших зразків світової політичної лірики. Серед творів періоду «Трьох літ» на історичні теми особливе місце посідає поема «Іван Гус» («Єретик»), написана восени 1845 з поетичною присвятою П. Шафарикові. До збірки «Три літа» включено також соціально-побутові поеми «Сова» (1844) і «Наймичка» (1845). Цикл «В казематі», написаний на весні 1847 в умовах ув'язнення і допитів у Петербурзі, відзначається глибоким ідейним змістом і високою художньою майстерністю. Він відкриває один з найтяжчих періодів у житті і творчості Шевченка, період арешту й заслання (1847 — 57). До ліричних творів автобіографічного характеру, в яких Шевченко змалював свої власні почуття, настрої й переживання, належать вірші «Мені тринадцятий минало», «А. О. Козачковському», «І виріс я на чужині», «Хіба самому написать», «І золотої й дорогої», «Лічу в неволі дні і ночі» та інші. Десятирічне заслання вимучило Шевченка фізично, але не зломило його морально. Після виходу поета на волю починається останній етап його творчості (1857 — 61). Розпочинає його поема «Неофіти», написана в грудні 1857 у Нижньому Новгороді. Наприкінці життя Шевченко почав перекладати «Слово о полку Ігоревім» (1860), та встиг перекласти лише два уривки — «Плач Ярославни» (2 редакції) і «З передсвіта до вечора». Свій останній поетичний твір, вірш «Чи не покинуть нам, небого», Шевченко закінчив за 10 днів до смерті. Провідним мотивом творчості Шевченка, що пронизує також весь його життєвий шлях, була самовіддана любов до України і нерозривно зв'язана з нею ненависть до всіх її гнобителів. Його революційний заклик «… вставайте, кайдани порвіте і вражою злою кров'ю волю окропіте» був зовсім новим словом не лише в українській літературі. У розвитку національної і соціальної самосвідомості українського народу творчість Шевченка відіграла величезну роль.