Звичайно, до таких висновків необхідно ставитись критично: це лише одна з концепцій, але можуть бути й інші погляди на це явище в суспільстві.

Автори концепції зменшення " потреби у дітях" (демографи Л.ЄДарський, В. А. Бєлова, надалі їхні ідеї розвивали В. А. Борисов, А..І..Антонов та інші) відстоювали такий підхід ще у 70-ті роки XX ст.

Свої висновки вони робили на підставі того, що у минулому потреба у ве­ликій кількості дітей пояснювалась високою економічною і соціальною вигодою. Багато дітей — багато помічників, батькам на старості надій­ний притулок. Багатодітна сім'я ставала фортецею, розростався рід, посилювався вплив роду у населеному пункті. І дітям із цих сімей було легше жити, вони допомагали одне одному.

У сучасних умовах багато­дітна сім'я перестає бути економічно і соціально вигідною, а це озна­чає, що вона перестає бути і привабливою.

Заміна теорії " перешкод" теорією " зменшення потреби у дітях " — не лише теоретична операція. А перш за все - зміна орієнтирів демографічної політики в державі.

Демографічна політика — це система спеціальних заходів, спрямова­них на досягнення у майбутньому бажаного для суспільства типу або рівня відтворення населення. Найбільш відчутно можна впливати на динаміку відтворення населення і на демографічну ситуацію через регулювання або через вплив з боку держави на рівень народжува­ності.

Із теорії " перешкод" випливає, що шлях до під­вищення рівня народжуваності лежить через забезпечення мо­лодих сімей матеріальними благами (житлом, відпусткою, умовами для догляду за дитиною тощо), тобто у знятті " перешкод".

Із теорії " зниження потреб у дітях" випливає, що шлях до збереження популяції лежить через надання всіх умов тим сім’ям і молодим мамам, у кого уже є висока потреба у дітях.

Тому важливо на рівні держави вживати всіх заходів щодо надання пільг, різних заохочень саме тим сім'ям, у яких уже є 4—5 дітей.

Треба взяти на озброєння політику моральної, правової і матеріальної підтримки " матерів-героїнь", надання легітимності матерям, які ніко­ли не були одружені.

Адже у часи Т.Шевченка вважалось ганьбою для дівчини і її батьків народження дитини поза шлюбом. Часто таких дочок батьки виганяли з дому: так жорстко захищалась цнотливість, генетична і моральна чистота сім'ї, роду і нації. Церква, суспільна думка колись засуд­жували народження позашлюбних дітей.

В наш час має місце зміна цінностей і орієнтирів, моральних і правових норм і еталонів.

Ставитися до цього потрібно делікатно і виважено, без надривів, моральних проповідей і поучень.

Це дуже складна проблема..

Є також точка зору, відповідно до якої народжуваність знижується не тому, що знижується потреба у дітях, а тому, що вона витісняється іншими потребами, які вимагають першочергового задоволення або яким надається перевага. Тобто потреба у дітях залишається, але вона відкла­дається на " потім".

Є й інші концепції зниження народжуваності. Відомий ро­сійський демограф А.Г.Вишневський вважає, що рівень народжуваності — це адаптивна реакція населення на соціальні, економічні, культурні та інші умови життя. Будь-які зміни в умовах життя з необхідністю впливають на формування демографічних цілей сім'ї.

Можна думати, що аварія на ЧАЕС не заохочує киян, жителів Київської, Житомирської і Чернігівської областей до збільшення кількості дітей у їхніх сім'ях.

Такий же негативний вплив мають розбалансованість економіки, постійне зростання цін, особливо – на житло і продукти першої необхідності,, протистояння різних політичних сил в Україні, на­пружене міжнародне життя, тобто все, що істотно впливає на долю батьків і може вплинути на життя дитини.

Тут ми маємо справу із концепцією, яка, по суті, поєднує всі попе­редні. Але головне те, що у цій концепції рельєфно виявляється важли­ва особливість процесу самовідтворення народонаселення: реальна кількість дітей у сім'ї — це своєрідна реакція людей на зовнішні умови.

Є всі підстави розглядати такий процес як природний:

· є умови — відбувається відтворення народонаселення,

· немає умов — процес галь­мується і зупиняється.