Інтенсивність природного руху населення України

Таблиця свідчить про продовження демографічного переходу в Україні та про наближення їх до рівня цього показника в розвинених країнах.

Так, у 1971 — -1980 рр. у Швеції загальний коефіцієнт народжуваності становив 12, 5 %о, смертності — 11, 2, природного приросту — 1, 3 %о.

Середня тривалість очікуваного життя при народженні у 1970 р. в Україні становила 71 рік, у Швеції — 72, 1 року.

Проте через десять років (в 1979 р.) в Україні цей показник знизився до 70 років, а в Швеції зріс до 75, 5 року.

Жінки і чоловіки Швеції порівняно з дитиною, народженою в Україні, «виграли» загалом 3, 4 року життя. Чоловіки Швеції мали шанс прожити на 7, 1 року, або на 11 %, більше, ніж чоловіки України (73, 1 — 66); жінки — на 5, 1 року, або на 7 % (79, 1 — 74).

Серед розвинених країн Європи й Америки Швеція є не винятком, а типовим представником. На жаль, винятком був колишній СРСР, вироб­ничі відносини і соціальний устрій якого не узгоджувались із загальним перебігом розвитку людства.

Ніде у світі, крім союзних республік СРСР, середня тривалість очікуваного життя не знижувалася. Вона могла бути нижчою, ніж в СРСР, наприклад, у країнах Африки, але світова тенден­ція зростання середньої тривалості життя не порушувалася.

Назрівання демографічної кризи в Україні проглядалося вже тоді під час глибокого аналізу демографічних процесів.

Нетто-коефіцієнт відтво­рення населення, що визначає заміщення материнського покоління на­родженими дочками, вже у 1969—1970 рр. не досягав одиниці, тобто до­чок народжувалось менше, ніж було матерів.

Відтоді цей коефіцієнт, а також пов'язаний з ним істинний коефіцієнт приросту населення свідчи­ли про наближення фактичного від'ємного приросту населення.

Причин несприйняття загрозливої ситуації в Україні було дві.

1. Перша — це неналежний рівень демографічної освіти.

Демографію не вивчали навіть економісти і медики. Соціологічної освіти не було зовсім. Приблизно лише 1 % усіх студентів-економістів, а саме статистики, ви­вчали курс статистики населення. Отже, серед керівництва країною лю­дей, обізнаних у демографії, не було.

2. Друга причина — відсутність гласності. Україна, яка була одним із фундаторів Організації Об'єднаних Націй, ненадавала відомостей для статистичних демографічних щорічників ООН або надавала їх в нерозгорнутому вигляді.

Демографічні щорічники в СРСР не видавалися. Видання, де були пред­ставлені всі республіки, вийшло в СРСР лише у 1987 р. і сприймалося як один із перших виявів «перебудови». Останній такий довідник було вида­но у 1990 р.

Україна, ставши на шлях самостійного розвитку, в 1993 р. опублікувала перший за свою історію довідник «Населення України, 1992 рік. Демографічний щорічник» (Міністерство статистики України, Управління демографічної статистики та праці). Кількість демографіч­них довідників збільшилася. Щороку видається довідник про статево-віко­вий склад населення, а в 2000 р. Державний комітет статистики України і Управління статистики населення видали довідник «Міграційні процеси в Україні у 1999 р.».

Отже, ситуація з поширенням демографічної інформації поступово поліпшується. Дещо розширилося коло спеціалістів, які опановують ос­нови демографії. Тепер її вивчають соціологи і деякі економісти.

Проте демографічна ситуація в Україні в останньому десятилітті XX ст. погіршу­валася з кожним роком, що дає підстави демографічний стан в Україні оцінювати як кризовий.

Негативні явища, які є сумними світовими «рекордами», не зникли, а, навпаки, посилились. Це стосується передусім показника середньої тривалості очікуваного життя (табл..3).

(С.Г.Стеценко, с.27).

Отже, падіння середньої тривалості очікуваного життя в Україні при­пинилося у 1997—1998 рр., проте «стартового» рівня 1989 —1990 рр. ще не досягнуто.

Звертає на себе увагу і «рекордна» у світі різниця між три­валістю очікуваного життя чоловіків і жінок. У 1989—1990 рр., вона до­рівнювала 9 рокам, а тепер перевищила 10 років. Більша ця різниця лише в деяких інших країнах колишнього СРСР (наприклад, у Росії — 11, 6 року).

У Швеції у 2000 р. ці показники дорівнювали: для обох статей — 80, чо­ловіків — 77, жінок — 82 роки. Різниця тривалості життя чоловіків і жінок становить 5 років — удвічі менше, ніж в Україні.

В останнє десятиліття смертність немовлят зростала до 1998 р. У 1998 р. було досягнуто рівня 1990 р. У Швеції цей показник нижчий, ніж в Україні, у 2, 6 раза.

Процеси, які ми розглянули, позначилися насамперед на чисельності населення України.

У 1970 р. (за даними перепису) чисельність населення України становила 47, 1 млн чол. Завдяки природному і міграційному приросту наприкінці 1992 р. цей показник досяг 52, 2 млн чол., тобто зріс на 5, 1 млн; чол., але природний приріст населення поступово зменшувався.

У 1970 р. він становив 301, 2 тис. чол., а в останній рік, коли цей показник був іще додатним (1990 р.), в Україні дорівнював 26, 6 тис. чол.

В містах природ­ний приріст населення був додатним ще у 1991 р., а в сільських поселен­нях від'ємний природний приріст було зафіксовано вже у 1979 р.

Міграція дещо виправила ситуацію, а в 991 та 1992 рр. спостерігався навіть деякий пік міграції, але вже в 1993 р. міграція зменшилася, а в 1994 р. стала від'ємною.

Отже, обидва фактори, що зумовлюють зміну чисельності населення, з 1993 р. мали негативний вплив на цей процес.

З 1991 до 1 січня 2000 р. за рахунок перевищення смертності над народжуваністю населення України зменшилося на 2, 2 млн чол., а за рахунок від'ємного сальдо міграції збільшилося на 589, 3 тис. чол. (2166, 0 + 589, 3 = 2755, 3).

Абсолютна величина від'ємного природного приросту з 36, 2 тис. чол. у 1991 р. зросла до 350 тис. чол. у 30 р., тобто в 9, 7 раза.

Системна криза в Україні, яка з багатьох причин втягнулася і охопила всі сторони життя країни — економічну, соціальну сферу, довкілля, політичний лад — не могла не позначитися на особисто­му житті людей. Зменшилася кількість шлюбів, народжень, збільшилося число розлучень і смертей.

Природний приріст населення України загалом став від'ємним у 1991 р. (-0, 8 %о), причому в сільській місцевості ще з 1979 р. (- 0,, 3 %о), а в містах — лише через 13 років, у 1992 р./ Найвищі значення показника від'ємного природного приросту населення (-8 %о) зафіксовано в 2001 та 2002 рр.

Можна вважати, що на початку XXI ст. цей показник дещо стабілізувався.

Зауважимо, що у 1991—2005 рр. в Україні населення зменшилося на майже 5 млн. чол. Причому більше ніж половина цього зменшення припа­дає на найбільш індустріально розвинені регіони: Донбас, Придніпров'я, Крим, Харківська область.

У 2001 р. чисельність населення України порівняно з 1991р. зменшилася загалом на 6 %. Такого зменшення достатньо, щоб населення зовсім зникло менше ніж за 150 років, якщо цей темп не уповільниться.

Демографічна криза, що частково виявилася у зменшенні чисельності [населення, крім того, позначилася на погіршенні багатьох важливих його [якостей. Насамперед це означає погіршення здоров'я, що спричинено низьким рівнем доходів багатьох верств населення.

За розрахованим ООН Індексом Людського Розвитку Україна у 2000 р. опинилася на 80 місці серед 174 країн.

Наприкінці порівняємо сучасні демографічні показники України і Швеції (табл. 4. З даних цієї таблиці видно, який шлях треба здолати Україні, щоб наблизитися до рівня розвине-| цих країн світу.

Табл..4.

Порівняння демографічних показників України і Швеції (за даними ООН, 2002рік)

Останніми роками в Україні кількість населення навіть знижується. Характерно, що це відбувається паралельно з помолодшанням мам. У 1959—1960 роках найбільша кількість дітей, народжених жінками у віці від 20 до 34 років, у 1990 — від 15 до 29 років. Це дещо небезпечна тенденція для держави і для нації.

Тези:

Якісний стан населення Важливою характеристикою демографічної

системи є якісний стан населення. Що це

таке? Насамперед, це стан здоров'я (фізичного, генетичного), освіта, кваліфікація населення тощо. А тому оптимальний тип відтворення населення забезпечується за допомогою демографічної політики, спря­мованої на розширене відтворення не тільки з точки зору кількісних показників, а й якісних характеристик.

Найголовніший показник якісного стану населення — стан здоров'я людей. У зв'язку з цим вся діяльність людства, зокрема держави, має бути зорієнтована на відтворення здорової, повноцінної людини. Відо­мий радянський демограф Борис Урланіс поставив таке питання: як змінюється стан здоров'я дітей і стан генетичного здоров'я виду Ното заріепз у зв'язку із зниженням рівня народжуваності, підвищенням рівня забрудненості навколишнього середовища, погіршенням стану фізично­го здоров'я батьків. Тут ми маємо справу із надзвичайно складним питанням. Однозначної відповіді на нього ще нема.

Здавалося б, що проблема забезпечення високого якісного стану населення може бути вирішена шляхом створення умов для відтворення фізично здорового населення, отримання належної освіти, професії, відповідної кваліфікації тощо. Однак це не так. Є й інші підходи. Так, існують концепції про високоякісні, культуротворчі раси (нації, класи, страти) й низькоякісні. Прихильники таких концепцій вбачають основ­не завдання держави у забезпеченні високого рівня відтворення саме " високоякісних" рас, націй, класів, стратів (оскільки тільки вони мо­жуть забезпечити прогрес людства) і стримуванні відтворення неповно-

.

Вирішальний вплив на плодючість пари мають існуючі в суспільстві соціально – економічні і санітарно-гігієнічні умови.

Якими засобами забезпечується статус кількісно великої най#ї — це окреме і дуже складне питання. Найрозумніший і гуманістичний шлях — створення як у межах держави, так і за її межами умов для роз-> ширеного відтворення, розвиток економіки, спрямованої на максимальне задоволення потреб людини, припинення воєн, скорочення виробниц­тва зброї, турбота про охорону здоров'я людей та збереження навко­лишнього середовища і т.ін. Але це, так би мовити, теоретично. Прак­тично різні нації, а точніше різні політичні лідери вирішують його по-своєму залежно від ситуації. Тут і фальсифікації перепису населення та реєстрації народжених, і геноцид, і знищення інших народів, і пересе­лення, і асиміляція, як це було з боку російського царського, а потім радянського уряду щодо українців, латишів, литовців, казахів, чеченців, татар тощо. Тому за таким, здавалося б, простим, делікатним і глибоко інтимним питанням, як кількість народжених у сім'ї дітей постають справді надзвичайно серйозні проблеми майбутнього і націй, і рас, і людства. Саме тут сьогодні філософський і політичний виміри про­блем.