Тема 1. Основи наукознавства. 1. Поняття, зміст і функції науки.

План

1. Поняття, зміст і функції науки.

2. Сутність наукознавства.

3. Структура і класифікація науки.

4. Організація науки і підготовка наукових кадрів.

1. Поняття, зміст і функції науки

Виникнення науки як сфери людської діяльності тісно пов'язано з природним процесом розподілу суспільної праці, зростання інтелекту людей.

Поняття внуки ґрунтується на її змісті і функціях у суспільстві. Змістом науки є:

теорія як система знань, що є формою суспільної свідомості та досягнень інтелекту людей;

суспільна рольв практичному використанні рекомендацій для виробництва благ, які є життєвою потребою людей.

Головна функція науки — пізнання об'єктивного світу, щоб його вивчати і при можливості удосконалювати.

Конкретні функцій науки:

пізнавальна — задоволення потреб людей у пізнанні законів природи і суспільства;

культурно-виховна — розвиток культури, гуманізація виховання та формування нової людини;

практично-діюча — удосконалення виробництва і системи суспільних відносин.

Предметом науки є пов'язані між собою форми руху матерії або особливості їх відображення у свідомості людей. Саме матеріальні об'єкти природи визначають існування багатьох галузей знань, які об'єднуються у три великі групи наук:

· природничі (фізика, хімія, біологія та ін.);

· суспільні (економічні, філологічні, історичні та ін.);

· науки про мислення (філософія, логіка, психологія та ін.).

Наука є основною формою пізнання світу. Вона створюється для безпосереднього виявлення найважливіших сторін усіх явищ природи, суспільства і мислення. Наука являє собою знання, зведені у систему.

Найважливішим завданням науки є передбачення майбутніх змін у природі і суспільстві.

Важливою рисою науки є також її активний пошуковий характер. Вона повинна постійно змінюватися і розвиватися, знаходити нові рішення і результати. Наука указує людям, як зробити те, що вони хочуть зробити.

Не існує ніякої абсолютної науки, тобто науки, відірваної від потреб матеріальних відносин і виробництва.

Поділ наук на дослідницькі (теоретичні) і прикладні відносний. Пояснюється це тим, що теоретичні науки більш віддалені від безпосереднього застосування їхніх результатів на практиці, оскільки вони займаються пошуком і відкриттям нових закономірностей (наприклад, економічна теорія). Прикладні науки більше пов'язані з виробництвом, бо їх метою є розробка економічно вигідних способів впровадження висновків теоретичної науки (наприклад, бухгалтерський облік, аналіз і аудит).

Наука — це динамічна система знань, які розкривають нові явища у суспільстві і природі з метою використання їх у практичній діяльності людей.

Наука — це сфера людської діяльності, спрямована на вироблення нових знань про природу, суспільство і мислення.

Закономірності функціонування та розвитку науки, структури і динаміки наукового знання та наукової діяльності вивчає спеціальна дисципліна — наукознавство.

Одним з основних завдань наукознавства є розробка класифікації наук, яка визначає місце кожної науки в загальній системі наукових знань, зв'язок усіх наук. Найпоширенішим є розподіл усіх наук на науки про природу, суспільство і мислення.

Процес руху людської думки від незнання до знання називають пізнанням, в основі якого лежить відбиття і відтворення у свідомості людини об'єктивної дійсності. Основою і рушійною силою пізнання є практика, вона дає науці фактичний матеріал, який потребує теоретичного осмислення.

Знання зводяться до відповідей на декілька запитань, які схематично можна зобразити таким чином:

Що? скільки? чому? яке? як? — на ці запитання має дати відповідь наука.

Як зробити? — на це запитання дає відповідь методика.

Що зробити? — це сфера практики.

Відповіді на запитання зумовлюють безпосередні цілі науки — описування, пояснення і передбачення процесів та явищ об'єктивної дійсності, що становлять предмет її вивчення на основі законів, які вона відкриває, тобто у широко­му значенні — теоретичне відтворення дійсності.

Наука характеризується такими основними ознаками:

· наявністю систематизованого знання (ідей, теорій, концепцій, законів, закономірностей, принципів, гіпотез, основних понять, фактів);

· наявністю наукової проблеми, об'єкта і предмета дослідження;

· практичною значущістю як явища (процесу), що вивчається, так і знань про нього.

Основні поняття науки.

Наукова ідея — інтуїтивне пояснення явища (процесу) без проміжної аргументації, без усвідомлення всієї сукупності зв'язків, на основі яких робиться висновок. Визначають два види ідей: конструктивні й деструктивні, тобто ті, що мають чи не мають значущості для науки і практики. Свою специфічну матеріалізацію ідея знаходить у гіпотезі.

Гіпотеза — наукове припущення, висунуте для пояснення будь-яких явищ (процесів) або причин, які зумовлюють даний наслідок. Якщо гіпотеза узгоджується з науковими фактами, то в науці її називають теорією або законом.

Гіпотези (як і ідеї) мають імовірнісний характер і проходять у своєму розвитку три стадії:

· накопичення фактичного матеріалу і висунення на його основі припущень;

· формулювання гіпотези і обґрунтування на основі припущення прийнятної теорії;

· перевірка отриманих результатів на практиці і на її основі уточнення гіпотези;

Якщо при перевірці результат відповідає дійсності, то гіпотеза перетворюється на наукову теорію. Гіпотеза висувається з надією на те, що вона, коли не цілком, то хоча б частково, стане достовірним знанням.

Закон — внутрішній суттєвий зв'язок явищ, що зумовлює їх закономірний розвиток. Закон, винайдений через здогадку, необхідно потім логічно довести, лише в такому разі він визнається наукою. Для доведення закону наука використовує судження.

Судження — думка, в якій за допомогою зв'язку понять стверджується або заперечується що-небудь. Судження про предмет або явище можна отримати або через безпосереднє спостереження будь-якого факту, або опосередковано — за допомогою умовиводу.

Умовивід — розумова операція, за допомогою якої з певної кількості заданих суджень виводиться інше судження, яке певним чином пов'язане з вихідним.

Наука — це сукупність теорій. Теорія — вчення, система ідей, поглядів, положень, тверджень, спрямованих на тлумачення того чи іншогоявища. Це не безпосереднє, а ідеалізоване відображення дійсності.

Теорія являє собою систему наукових концепцій, принципів, положень, фактів.

Наукова концепція — система поглядів, теоретичних положень, основних думок щодо об'єкта дослідження, які об'єднані певною головною ідеєю.

Концептуальність — це визначення змісту, суті, смислу того, про що йде мова.

Принцип — це правило, що виникло в результаті об'єктивно осмисленого досвіду.

Поняття — це думка, відбита в узагальненій формі. Розкриття змісту поняття називають його визначенням.

Поняття завершує процес наукового дослідження, закріплює результати, отримані вченим особисто у своєму дослідженні. Сукупність основних понять називають понятійним апаратом тієї чи іншої науки.

Науковий факт — подія чи явище, яке є основою для висновку або підтвердження. Він є елементом, який у сукупності з іншими становить основу наукового знання, відбиває об'єктивні властивості явищ та процесів. На основі наукових фактів визначаються закономірності явищ, будуються теорії і виводяться закони.

Рух думки від незнання до знання керується методологією. Методологія наукового пізнання — вчення про принципи, форми і способи науково-дослідницької діяльності. Метод дослідження — це спосіб застосування старого знання для здобуття нового знання. Він є засобом отримання наукових фактів.

Наукова діяльність — інтелектуальна творча діяльність, спрямована на здобуття і використання нових знань. Вона існує в різних видах: науково-дослідницька діяльність; науково-організаційна діяльність; науково-інформаційна діяльність; науково-педагогічна діяльність; науково-допоміжна діяльність та ін.

Розрізняють дві форми наукових досліджень: фундаментальні та прикладні. Фундаментальні дослідження спрямовані на здобуття нових знань про закономірності розвитку та взаємозв'язку природи, суспільства, людини. Прикладні дослідження спрямовані на здобуття і використання знань для практичних цілей.

Наукові дослідження здійснюються з метою одержання наукового результату.

Науковий результат — нове знання, здобуте в процесі фундаментальних або прикладних наукових досліджень та зафіксоване на носіях наукової інформації у формі звіту, праці, доповіді, монографії, тощо.

До основних результатів наукових досліджень належать: реферати; доповіді (повідомлення) на конференціях, нарадах, семінарах, симпозіумах; курсові (дипломні, магістерські) роботи; звіти; наукові переклади; дисертації; автореферати дисертацій; депоновані рукописи; монографії; наукові статті; аналітичні огляди; авторські свідоцтва, патенти; алгоритми і програми; підручники, навчальні посібники; бібліографічні покажчики та ін.

Суб'єктами наукової діяльності є: вчені, наукові працівники, науково-педагогічні працівники, а також наукові установи, наукові організації, вищі навчальні заклади III—IV рівнів акредитації, громадські організації у сфері наукової та науково-технічної діяльності.

2. Сутність наукознавства

Наукознавство — це вчення про загальні закономірності розвитку і функціонування науки як системи знань. Наукознавство відображає те загальне і суттєве, що характерне для різних наук, а також відносини між теорією науки, з одного боку, технікою, виробництвом і суспільством — з другого.

Поняття теорії (від грец. — спостереження, дослідження) — логічне узагальнення досвіду, суспільної практики.

Без теорії вчений не може скласти методику дослідження, оскільки теорія включає в себе зміст методу. Теоретичний результат минулого наслідку є методом наступного дослідження, завдяки якому у економічній науці створено нову теорію балансового методу. Суть цього методу полягає у системній сукупності прийомів, які забезпечують додержання пропорційності при плануванні економіки на макрорівні. Він ґрунтується на рівнянні суми елементів, які формують ресурси, з одного боку, і суми елементів, які формують їх використання, з другого.

Теорія безперервно пов'язана з практикою, яка ставить перед пізнанням завдання і вимагає їх вирішення.

Критерієм істинності теорії є практика господарської діяльності людей, зміни у природі, суспільстві. Уникнути хибних течій у науці допомагає також вивчення історії розвитку науки як еволюційним, так і революційним шляхом.

Перша науково-технічна революція (XV—XVII ст.) відкинула систему Арістотеля і геоцентричне вчення Птоломея, подолала середньовічну схоластику і зусиллями Коперніка, Кеплера, Галілея, Декарта, Ньютона та створила наукові основи математики, астрономії, механіки, медицини, тобто саме природознавство. Цей період характеризується масштабним розвитком промислового виробництва.

Друга науково-технічна революція (XIX ст.) зруйнувала метафізичні ідеї незмінності природи і утвердила діалектичні ідеї загального розвитку і зв'язку у природі на основі атомістичної теорії і періодичного закону в хімії, вчення про збереження і перетворення енергії у фізиці, а також клітинної й еволюційної теорії у біології.

Третя науково-технічна революція (з кінця XIX ст.) почалася з руйнування концепції неподільного атома і створення квантово-механічної системи світосприймання.

Емпіричні та теоретичні знання існують у певному виявленні — мові науки, вивченням і формуванням якої займається наукознавство. Наукові знання не існують поза мовою науки і поза певними науковими групами людей.

Мова економічних наук оперує такими поняттями, як собівартість, ціна, інфляція, прибуток, рентабельність. Мова науки " Бухгалтерський облік, аналіз і аудит", як однієї із наук галузі знань" Економіка і підприємництво" використовує загальні поняття економічних наук і притаманні їй поняття — подвійний запис, рахунки, бухгалтерський баланс, дебет і кредит, бухгалтерська про­водка та ін.

Математичний апарат мови науки дає можливість виводити точні кількісні наслідки із основних положень (законів) теорії, отримувати кількісне уявлення. Але математичний апарат науки сам по собі не виконує функції наукового пояснення. Реальні процеси виробництва досліджують економічний аналіз, аудит із застосуванням притаманних їм методичних прийомів.

3. Структура і класифікація науки

Науково-методологічну основу класифікації наук становлять закони формальної логіки.

Вищою атестаційною комісією (ВАК) України затверджено наступну класифікацію наук:

1. Фізико-математичні науки

2. Хімічні науки

3. Біологічні науки

4. Геологічні науки

5. Технічні науки

6. Сільськогосподарські науки

7. Історичні науки

8. Економічні науки

9. Філософські науки

10. Філологічні науки

11. Географічні науки

12. Юридичні науки

13. Педагогічні науки

14. Медичні науки

15. Фармацевтичні науки

16. Ветеринарні науки

17. Мистецтвознавство

18. Архітектура

19. Психологічні науки

20. Військові науки

21. Національна безпека

22. Соціологічні науки

23. Політичні науки

24. Фізичне виховання та спорт

25. Державне управління

4. Організація науки і підготовка наукових кадрів

Організацією науки в Україні займається Міністерство у справах науки та технологій України, яке визначає разом з науковими установами напрям розвитку наукових досліджень та використання їх у народному господарстві. Міністерство подає плани розвитку науки Уряду або Верховній Раді України на затвердження та забезпечення фінансування із державного бюджету або інших джерел.

Вищим науковим центром держави є Національна академія наук України (НАН). Вона очолює і координує фундаментальні дослідження у різних галузях науки. НАН є державною науковою установою, яка об'єднує всі напрями національної науки та підтримує міжнародні зв'язки з науковими центрами інших країн.

НАН складається із відділень відповідних галузей науки.

Відділення НАН об'єднують науково-дослідні інститути (НДІ). Так, у складі відділення суспільних наук НАН є науково-дослідний інститут економіки.

Крім НАН в Україні функціонують державні галузеві академії — Українська академія аграрних наук, у складі якої є Науково-дослідний інститут аграрної економіки; Українська академія медичних наук, Українська академія архітектури і будівництва та ін. У складі галузевих ака­демій є НДІ різного профілю відповідно до галузі науки.

В Україні функціонують недержавні спеціалізовані академії, які об'єднують учених на громадських засадах за профілем їх наукової діяльності. До них належать Українська міжнародна академія оригінальних ідей, Академія інженерних наук, Українська технологічна академія та ін. Окремі із цих академій мають статус міжнародних.

В Україні діє значна кількість галузевих НДІ, підпорядкованих міністерствам і відомствам.

Підготовка та атестація наукових і науково-педагогічних кадрів.

В Україні велика увага приділяється підготовці наукових і науково-педагогічних кадрів.

З часу проголошення державного суверенітету України система підготовки й атестації наукових та науково-педагогічних кадрів зазнала кардинальних змін.

У 1991 році постановою Кабінету Міністрів України було створено Вищу атестаційну комісію України (ВАК України), в складі якої затверджено Головну раду та президію ВАК України, які здійснюють атестацію наукових кадрів.

В Україні створено нормативно-правову базу підготовки кадрів, основними документами якої є " Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових працівників", " Положення про порядок проведення кандидатських іспитів", " Порядок присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань", " Перелік спеціальностей наукових працівників" та ін. З 1997 р. ВАК України видає " Бюлетень Вищої атестаційної комісії", а з 1998 р. — журнал " Науковий світ".

Нині підготовка кадрів вищої кваліфікації здійснюється з 25 галузей наук за 600 науковими спеціальностями.

Наукова школа.

Наукова школа (НШ) — неформальний творчий колектив дослідників різних поколінь, об'єднаних загальною програмою, які діють під керівництвом визнаного лідера. Це об'єднання однодумців, що розробляє життєво важливі для суспільства проблеми.

Здобувачі наукового ступеня, які працюють над дисертаціями поза докторантурою або аспірантурою.

Здобувачами наукового ступеня доктора наук, які працюють над дисертацією поза докторантурою, можуть бути особи, які мають науковий ступінь кандидата наук. Здобувачами наукового ступеня кандидата наук, які працюють над дисертаціями поза аспірантурою, можуть бути особи, які мають вищу освіту і кваліфікацію спеціаліста або магістра.

Для завершення та захисту дисертації особам, які раніше не навчалися в аспірантурі і не перебували в докторантурі, може надаватися творча відпустка терміном до трьох місяців для роботи над кандидатською і терміном до шести місяців — для роботи над докторською дисертацією.

Здобувачі наукового ступеня кандидата наук прикріплюються до певного ВНЗ або наукової установи, що мають аспірантуру з відповідних спеціальностей, для поглибленого теоретичного вивчення спеціальних дисциплін, іноземної мови та філософії, а також підготовки і захисту кандидатських дисертацій терміном до п'яти років, та з метою складання кандидатських іспитів — до двох років.

Основними формами такої підготовки є аспірантура й докторантура.

Докторантура як вищий ступінь єдиної системи освіти створюється при вищих навчальних закладах, наукових установах і організаціях, що мають необхідну наукову і матеріальну базу. Нині докторантура діє у 68 вищих закладах освіти України.

Навчання в докторантурі відбувається з відривом від виробництва і триває до трьох років, у ній навчаються кандидати наук, що мають наукові здобутки в обраній галузі.

Однією з основних форм планомірної підготовки кадрів є аспірантура, яка створюється при вищих навчальних закладах, наукових установах та організаціях, що мають необхідну кадрову і матеріальну базу. Вона відкривається та ліквідується Міністерством освіти і науки України або Президією НАН України. За останні 5 років відкрито аспірантури у 37 вищих навчальних закладах, 39 наукових інститутах та галузевих академіях. Аспірантура сьогодні діє у 105 вищих закладах освіти.

Навчання в аспірантурі здійснюється з відривом і без відриву від виробництва. Термін навчання в аспірантурі з відривом від виробництва — три роки, в аспірантурі без відриву від виробництва — чотири роки.

Випускникам аспірантури за час навчання в аспірантурі з відривом від виробництва зараховується стаж науково-педагогічної роботи