Напрямки психолого-педагогічної діагностики дітей з порушеннями зору в дошкільному віці

В дошкільному віці виділяють 4 основні напрямки психолого-педагогічної діагностики дітей з порушенням зору.

Перший напрямок обстеження пов’язаний з усвідомленням дитини себе, своєї особистості, свого «Я», своєї особливості. Розуміння свого дефекту чи порушення, усвідомлення необхідності його корекції сприяє виникненню актів саморегуляції. В той же час недостатня сформованість довільних психічних процесів, виникнення пасивної позиції до оточуючих у дитини з поруш. зору ускладнює та затримує процес становлення саморегуляції. Для того, щоб з’ясувати ступінь і можливість до саморегуляції, необхідно з’ясувати:

· знання дитиною своїх органів відчуттів (ці знання формуються на основі власного досвіду);

· розуміння користі носіння окулярів; лікування, навіть за допомогою оклюзії; спец. занять з розвитку зору та ін.);

· розуміння необхідності організації свого особистого місця для ігор, занять, відпочинку;

· бажання створювати своє особисте оточення, простір (вибір кола спілкування);

· розуміння можливості попросити допомоги саме тоді, коли вона найбільш необхідна;

· появи інтересу до свого зовнішнього вигляду і зовнішнього вигляду оточуючих, вміння дати його оцінку;

· вибір одягу, призначеного для різних потреб (подорожі, занять фіз..вправами, прогулянки, свята);

· здійснення самоконтролю за своєю поведінкою, прагнення за допомогою дорослих відпрацювати правильні для суспільства форми поведінки.

Другий напрямок, пов’язаний з специфічними проблемами соціальної адаптації дошкільників з порушенням зору, що передбачає наявність і розвиток навичок і якостей дитини, які дозволяють їй жити в суспільстві і вирішувати конфлікти і труднощі як за допомогою дорослих, так і самостійно. Для цього психологу необхідно з’ясувати:

· як у дитини розвивається процес розширення знань і уявлень про суспільство, про інших людей, про оточення; як вона використовує полі сенсорний характер сприймання при знайомстві з людьми і оточенням, чи не викликає страх зустріч з новими предметами;

· як дитина отримає інформацію від інших людей чи використовує її; чи не боїться спілкування з людьми.

· чи задає питання для того, щоб отримати нову інформацію або пасивна в отриманні нових знань;

· чи надає допомогу іншим дітям і дорослим;

· чи розуміє, що для участі в колективних заходах необхідно підкорюватись загальним правилам, мати повагу до інших учасників;

· чи використовує зоровий контакт не залежно від гостроти зору і тривалості лікування;

· чи існує інтерес до оточуючих поза родинним колом (сусідам тощо);

· чи впізнає близьких, друзів по ході, одягу, голосу, зросту і індивідуальним якостям.

Третій напрямок, пов’язаний з необхідністю формування знань, навичок і психологічною готовністю розширити контакти з людьми, суспільством, долаючи страх перед новими людьми, незнайомим простором. Психолог з’ясовує уявлення дітей про суспільство, соціальні служби, вміння користуватися сучасною технікою тощо. При обстеженні психолог звертає увагу наступному:

· чи розширюються уявлення про суспільство: які соціальні інститути знає (пошта, поліклініка, магазин тощо); чи може описати деякі професії;

· чи може словесно описати маму, тата, сусідів (зовнішній вигляд, хто по професії, як звати;

· що знає про гроші і їх використання;

· чи вміє користуватися телефоном, вмикати і вимикати телевізор, магнітофон тощо;

· чи має уявлення про час, його одиниці виміру (година, хвилина, ранок, вечір, ніч, день, тиждень, місяць, рік);

· чи знає транспортні засоби (метро, таксі, автобус, тролейбус та ін..); як ними користуватися, оплачувати проїзд.

Четвертий напрямок полягає у визначені сформованості потреб до трудової діяльності, особливо до тих видів праці, формування навичок до яких може бути ускладнене через порушення координації рухів при глибокому порушенні зору.