Природний психологічний експеримент

Природний експеримент здійснюється так, щоб у досліджуваних не виникла підозра, що їх психологічно вивчають, тобто за звичних умов (ігри дітей, навчання в школі, діяльність працівника на робочому місці тощо). У природному експерименті розрізняють два види: а) констатуючий і б) перетворюючий (завдання навчання або виховання).

Порівняно з лабораторним під час природного психологічного експерименту важче досягти наукової чистоти. Природний психологічний експеримент широко застосовується в педагогічній психології у формі навчання і виховання.

Особливість здійснення психологічного експерименту в сучасних умовах полягає в небаченому розширенні його масштабів, переростанні лабораторного експерименту в промисловий (інженерна, космічна психологія), дедалі ширшому застосуванні для його здійснення сучасних технічних засобів.

Утруднює здійснення психологічного експерименту те, що вивчення психологічних явищ, функцій і процесів завжди значною мірою суб'єктивне. Як форма пізнання психологічний експеримент має не лише позитивні, а й негативні аспекти. Обмеженість психологічного експерименту виявляється в тому, що:

а) не всі об'єкти психологічного вивчення можуть стати об'єктом суто наукового експериментального студіювання (наприклад, інсайт, здібності, інтуїція);

б) технічні засоби, які допомагають дослідникові здійснювати психологічний експеримент, впливають на перебіг психічних процесів, що певною мірою спотворює картину дослідження;

в) психологічний експеримент, як і спостереження, спрямований на поодиноке явище, він не виходить за межі безпосереднього відображення психічно реальності.

Різновидом природного експерименту є перетворюючий (навчальний та виховний) експеримент.

10. Тест як стандартизований метод дослідження психіки. Види тестів.

Тести є спеціалізованими методами психодіагностичного обстеження, застосовуючи які, можна одержати точну кількісну або якісну характеристику досліджуваного явища. Від інших методів дослідження тести відрізняються тим, що передбачають чітку процедуру збору й опрацювання первинних даних, а також своєрідність їх подальшої інтепретації. За допомогою тестів можна вивчати і порівнювати між собою психологію різних людей, давати диференційовані і порівняльні оцінки.

Варіанти тесту: тест-анкета і тест-завдання. Тест-анкета будується на системі заздалегідь продуманих, старанно відібраних і перевірених, з погляду їхньої валідності і надійності, питань, з відповідей на які судять про психологічні особливості випробуваних.

Тест-завдання передбачає оцінку психології і поведінки людини на базі того, що вона робить. У тестах цього типу випробуваному пропонується серія спеціальних завдань, за підсумками виконання яких судять про наявність або відсутність і ступінь розвитку в нього досліджуваної якості.

Тест-анкета і тест-завдання застосовуються до людей різного віку, які належать до різних культур, мають різний рівень освіти, різноманітні професії і неоднаковий життєвий досвід. Це їхній позитивний бік. А негативний полягає в тому, що при використанні тестів випробуваний може свідомо вплинути на одержувані результати, особливо, якщо він заздалегідь знає, як побудовано тест і яким чином за результатами будуть оцінювати його психологію і поведінку. Крім того, тест-анкета і тест-завдання не застосовуються в тих випадках, коли вивченню підлягають психологічні властивості і характеристики, в існуванні яких випробуваний не може бути цілком упевнений, не усвідомлює або свідомо не хоче визнавати їх наявність у себе (наприклад, багато негативних особистих рис і мотивів поведінки).

У таких випадках звичайно застосовуються тести третього типу - проективні. В основі таких тестів лежить механізм проекції, відповідно до якого неусвідомлювані власні риси, особливо вади, людина схильна приписувати іншим. Проективні тести призначені для вивчення психологічних і поведінкових особливостей людей, що викликають негативне ставлення. Застосовуючи тести подібного роду, про психологію випробуваного судять на підставі того, як він сприймає й оцінює ситуації, психологію і поведінку людей, які особисті риси, мотиви позитивного або негативного характеру він їм приписує.

Тести проективного типу виставляють підвищені вимоги до рівня освіченості й інтелектуальної зрілості випробуваних, і це є основним обмеженням їх застосування. Крім того, такі тести вимагають великої спеціальної підготовки і високої фахової кваліфікації психолога.

11. Методи дослідження міжособистісних відносин в групі.

Для психологічного дослідження міжособистісних стосунків в групі можуть застосовуватись наступні методи:

· соціометричний;

· референтометричний;

· вивчення мотиваційного ядра міжособистісних виборів;

· вивчення згуртованості колективу.

Найбільш поширеною є соціометрична методика, яку ми розглянемо детальніше. Слово " соціометрія" буквально означає " соціальне вимірювання". Методика розроблена американським психологом Дж. Моренно і призначена для оцінювання міжособистісних відносин неформального типу: симпатій і антипатій, привабливості і переваги.

Членам групи, що вивчається, пропонують перерахувати у порядку переваги тих товаришів по групі, з якими вони хотіли б разом працювати, відпочивати тощо. Питання про бажання людини спільно з ким-небудь брати участь в певній діяльності називаються критеріями вибору. Розрізняють слабкі і сильні критерії вибору. Чим важливіша для людини намічена діяльність, чим триваліше і тісніше спілкування вона передбачає, тим сильніший критерій вибору. Звичайно в дослідженні поєднуються питання різних типів. Вони підбираються так, щоб виявити прагнення людини до спілкування з членами групи в різних видах діяльності (праці, навчанні, дозвіллі, довірчій дружбі тощо), наприклад:

1. чого з членів вашої групи ви б запросили на день народження?

2.З ким з членів вашої групи ви б охоче стали виконувати сумісне завдання (учбове або виробниче)?

3. З ким з членів групи ви могли б поділитися своїми особистими переживаннями?

Результати, одержувані за допомогою соціометричної методики, можуть бути представлені у формі матриць, соціограм, спеціальних числових індексів.

Число виборів, одержаних кожною людиною, є мірилом положення її в системі особистісних відносин, вимірює її " соціометричний статус". Люди, які одержують найбільшу кількість виборів, користуються найбільшою популярністю, симпатією, іменуються " зірками". Звичайно до групи " зірок" по числу одержаних виборів відносяться ті, хто одержує 6 і більш виборів (якщо за умов досліду кожен член групи робив 3 вибори). Якщо людина одержує середнє число виборів, її відносять до категорії " відданих", якщо менше середнього числа виборів (1-2 вибори), то до категорії " знехтуваних", якщо не одержала жодного вибору, то до категорії " ізольованих", якщо одержала тільки відхилення – то до категорії " відвернених (знедолених)".

Для кожного члена групи має значення не стільки число виборів, скільки задоволеність своїм положенням в групі:

Кзад= число взаємних виборів / число виборів, зроблених даною людиною.

Так, якщо індивід хоче спілкуватися з трьома конкретними людьми, а з цих трьох ніхто не хоче спілкуватися з цією людиною, то Кзад = 0/3 = 0.

Коефіцієнт задоволеності може бути рівний 0, а статус (кількість одержаних виборів) рівний, наприклад, 3 у однієї і тієї ж людини – ця ситуація свідчить про те, що людина взаємодіє не з тими, з ким їй хотілося б.

В результаті соціометричного експерименту керівник одержує відомості не тільки про персональне положення кожного члена групи в системі міжособистісних взаємостосунків, але і узагальнену картину стану цієї системи. Характеризується вона особливим діагностичним показником – рівнем благополуччя взаємостосунків (РБВ). РБВ групи може бути високим, якщо " зірок" і " відданих" в сумі більше, ніж " знехтуваних" і " ізольованих" членів групи. Середній рівень благополуччя групи фіксується у разі зразкової рівності (" зірки" + " віддані") = (" знехтувані" + " ізольовані" + " знедолені"). Низький РБВ відмічається при переважанні в групі осіб з низьким статусом, а діагностичним показником вважається " індекс ізоляції" – відсоток людей, позбавлених виборів в групі.

Треба враховувати також обмеження застосування соціометрії. Наприклад, цей метод не може бути застосований в тих групах, де індивіди в силу вікових причин мають нерозвинену рефлексію, а отже не можуть об’єктивно дати відповідь на поставлені питання. Також як обмеження застосування може виступати низький рівень розвитку групи – первинні етапи становлення, короткий час знайомства членів групи між собою.

12. Основні форми прояву психіки та їх взаємозв*язок: психічні процеси, стани, властивості.

Усі психічні явища нерозривно пов'язані, але традиційно вони поділяються на три групи:

1) психічні процеси;

2) психічні стани;

3) психічні властивості особистості.

Психічні процеси слід розглядати як базові явища, а психічні стани і властивості особистості як тимчасову і типологічну модифікацію психічних процесів. У своїй сукупності всі психічні явища утворюють єдиний потік відбивної-регуляцінної діяльності.

Дамо коротку загальну характеристику цим трьом групам психічних явищ.

I. Психічні процеси - окремі цілісні акти відбивної-регуляционно діяльності. Кожен психічний процес має свій об'єкт відображення, свою регуляционную специфіку і свої закономірності.

Психічні процеси представляють собою вихідну групу психічних явищ: на їх основі формуються психічні образи.

Психічні процеси - активна взаємодія суб'єкта з об'єктом відображення, система специфічних дій, спрямованих на його пізнання і взаємодія з ним.

Психічні процеси підрозділяються на: 1) пізнавальні (відчуття, сприйняття, мислення, уява і пам'ять), 2) вольові, 3) емоційні.

Психічна діяльність людини - це сукупність пізнавальних, вольових і емоційних процесів.

II. Психічний стан - тимчасова своєрідність психічної діяльності, що визначається її змістом і ставленням людини до цього змісту. Психічний стан - поточна модифікація психіки людини. Воно являє собою відносно стійку інтеграцію всіх психічних проявів людини при певній його взаємодії з дійсністю.

Психічний стан виявляється в спільному функціональному рівні психічної активності в залежності від спрямованості діяльності людини в даний момент і його особистісних особливостей.

Усі психічні стани підрозділяються на:

1) мотиваційні - засновані на потребах установки, бажання, інтереси, потяги, пристрасті;

2) стану організованості свідомості (проявляються в різних рівнях уважності, працездатності);

3) емоційні (емоційний тон відчуттів, емоційний відгук на дійсність, настрій, конфліктні емоційні стани - стрес, афект, фрустрація);

4) вольові (стану ініціативності, цілеспрямованості, рішучості, наполегливості та ін; їх класифікація пов'язана зі структурою складної вольової дії).

Відрізняються також прикордонні психічні стани особистості - психопатії, акцентуації характеру, неврози та стану затримання психічного розвитку.

III. Психічні властивості особистості - типові для даної людини особливості його психіки, особливості реалізації його психічних процесів.

До психічних властивостей особистості відносяться: 1) темперамент; 2) спрямованість особистості (потреби, інтереси, світогляд, ідеали); 3) характер; 4) здібності

Така традиційна, що йде від І. Канта, класифікація психічних явищ. Вона лежить в основі побудови традиційної психології. Однак ця класифікація страждає штучним відокремленням психічних процесів від психічних станів і типологічних властивостей особистості: пізнавальні, вольові та емоційні процеси - не що інше, як певні психічні можливості (здатності) особистості, а психічні стани - поточне своєрідність цих можливостей.

13. Діяльність як форма активної особистості. Структура діяльності.

Діяльність - це активна взаємодія людини з середовищем, в якій він досягає свідомо поставленої мети, що виникла в результаті появи у нього певної потреби. Головна відмінна риса діяльності - мета - як регулятором активності. Тому треба розрізняти мету як об'єктивне (об'єктивний результат) і як суб'єктивне психічне (передбачуване) явище. Цілі, які у своїй діяльності ставить людина, можуть бути віддаленими і близькими.

СТРУКТУРА ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ

Кожна конкретна діяльність має свою індивідуальну структуру, уточнюючу загальну структуру, притаманну будь-якої діяльності. У останню входять: загальна мета діяльності, її мотиви (як спонукання), окремі дії, і, в тому числі, навички (способи досягнення спільної мети), і психічні акти у них включені, і результати діяльності. Мета - це уявний результат діяльності (тобто те, заради чого діє людина), а мотив - це спонукальна сила дії (тобто те, чому діє людина).

Дія - це відносно закінчений елемент діяльності, в процесі якої досягається конкретна, не розкладається на більш прості, усвідомлена мета. Дія має подібну діяльності психологічну структуру: мета - мотив - спосіб - результат. У залежності від психічних актів, що домінують у способах дій, розрізняють дії: сенсорні, моторні, вольові, розумові. Останні два об'єднують терміном «розумові дії».

Сенсорні дії - це дії по сприйняттю об'єкта, наприклад, визначення розміру предмета, його розташування і переміщення в просторі, його стану. До числа сенсорних дій входить і оцінка настрою людини по його міміці. Моторні дії - це дії, спрямовані на зміну положення об'єкта в просторі шляхом його безпосереднього переміщення (руками, ногами) або безпосередньо з використанням знарядь праці (перемикання швидкості при управлінні автомобілем).

Важливо зазначити, що виконання предметного дії полягає у здійсненні певної системи рухів, яка залежить від мети дії, властивостей предмета, на який це дія спрямована, і умов дії.

Мета дій, здавалося б, однакова в цих прикладах, але об'єкти дій різні. Різниця об'єктів обумовлює різну структуру та м'язової діяльності. У діяльності людини нерозривно пов'язані її зовнішня (фізична) і внутрішня (психічна) сторони.

Важливу роль виконують два види процесів: інтеріоризації та екстеріоризації. Інтеріоризація - процес переходу від зовнішнього, матеріального дії до внутрішнього, ідеальному дії. Завдяки інтеріоризації, психіка людини набуває здатність оперувати образами предметів, які в даний момент відсутні в його полі зору. Важливим знаряддям цього переходу служить слово, а засобом переходу - мовне дію. Слово виділяє та закріплює в собі суттєві властивості речей і способи оперування інформацією, вироблені практикою людства.

Екстеріоризація - процес перетворення внутрішнього психічного дії у зовнішню дію. Процеси інтеріоризації та екстеріоризації нерозривно пов'язані в діяльності, оскільки взаємопов'язані зовнішня (фізична) і внутрішня (психічна) сторони її. Аналіз цих процесів має виняткове значення в ході професійного навчання, а також, при розвитку конструктивно-технічної творчої діяльності.

Оскільки діяльність є процесом, то в ній, як і в усякому процесі, можна виділити певні етапи:

• постановка мети (ясна усвідомленням конкретної задачі);

• планування робіт (включає визначення послідовності дій, вибір для кожної дії відповідних засобів, способів, визначення критеріїв виконання дій і форм контролю);

• виконання, здійснення діяльності, що супроводжується поточним контролем і перебудовою діяльності у разі необхідності;

• перевірка результатів діяльності, виправлення помилок, якщо вони були, зіставлення отриманих результатів із запланованими, підведення підсумків роботи та її оцінка.

Види: спілкування, гра, навчання, вміння, знання, навички.

14. Характеристика видів діяльності. Поняття провідної діяльності..

Діяльність являє собою специфічний різновид активності. Діяльність — це вища, притаманна лише людині форма активності, у процесі якої досягається усвідомлена мета, що виникла у результаті певної потреби. Діяльність породжується потребою як джерелом активності, а керується усвідомленою метою як регулятором активності. Інші моменти діяльності — мотиви, засоби виконання — можуть особистістю усвідомлюватись неповною мірою, а іноді — і помилково. У тому ж випадку, коли відсутня усвідомлена мета, діяльність трансформується в імпульсивну поведінку, яка керується безпосередньо потребою, емоціями; часто-густо саме така поведінка призводить до злочинів на ґрунті сімейно-побутових конфліктів, «обтяжених» вживанням алкоголю.

З боку психологічної структури в діяльності слід відокремити такі елементи: мета, мотив, засіб досягнення, результат. Мета — це об'єктивно існуюча річ, предмет, явище і, водночас, суб'єктивний усвідомлений образ передбачуваного результату, досягти якого людина намагається. Цілі бувають ситуативні (безпосередні) та віддалені (тактичні чи стратегічні). Досягнення проміжної мети є умовою, яка визначає досягнен­ня мети кінцевої. При цьому діє сформульована психологом Е. Клапаредом закономірність: розвиток психічного життя пропорційний відстані між потребою особистості та засобами її задоволення. Чим віддаленішою та важчою для досягнення є мета, тим менша її безпосередня спонукальна сила, тим більше інтелектуальних та вольових зусиль треба докласти для її досягнення.

Мотив являє собою безпосереднє спонукання до певної діяльності. Як особистісне утворення він може бути і процесом, і станом, і властивістю. У першому випадку — це швидкоплинні, ситуативні мотиви, у другому — більш стійкі, стабільні, у третьому — такі, що стали рисами спрямованості особистості. Мотиви розрізняються за ступенем усвідомлення: від потягів — мінімально усвідомлених спонукань (за 3. Фрейдом) до переконань — повністю усвідомлених особистістю життєвих цінностей та принципів, які, складаючись у систему впорядкованих поглядів, створюють світогляд. Мотиваційна сфера особистості являє собою особливий інтерес для працівника правоохоронних органів при аналізі причин правопорушень, особливо так званих «безмотивних» або «з маскуючими мотивами». Як свідчать психологічні дослідження, для різних видів злочинів (насильницьких, необережних, корисливих) притаманними є специфічні викривлення в мотиваційній сфері злочинця. Зокрема, мотиваційна сфера особистості ґвалтівника визначається егоцентризмом, самовиправданням, стійкою конфліктністю з оточенням.

Досягнення будь-якої мети передбачає здійснення певної активності — дій. Сукупність дій являє собою засіб досягнення мети. Так, здійснюючи операцію по затриманню зло­чинців, працівники визначають оптимальний його спосіб, який включає різнобічні розумові та предметні дії. Дія — відносно завершений елемент діяльності, спрямований на досягнення простої мети, поточного завдання. Дія буде предметною, якщо вона спрямована на якусь річ, явище зовнішнього світу. Предметна дія — це сукупність певних рухів, пов'язаних один з одним у просторі та часі. Предметні дії працівників звичайно виконуються із застосуванням різних засобів. Показовими у цьому плані є огляд місця події, проведення експертизи тощо.

Якщо дія має підкреслену суспільну значущість та спрямована на іншу людину або групу людей, вона стає вчинком. Дія може бути правильною чи неправильною, а вчинок, окрім цього, оцінюється як «добрий» чи «поганий», моральний чи аморальний, правовий чи протиправний. Діяльність, яка складається з окремих вчинків, є поведінкою; поведінка відображає зовнішню сторону діяльності та може існувати поза діяльністю. З цієї позиції більшість дій працівників правоохоронних органів являють собою вчинки, а діяльність — поведінку, що забезпечує правопорядок у суспільстві.

Завершальним елементом діяльності є результат — матеріальний або психологічний ефект виконання дій. Результат може частково співпадати або не співпадати зовсім з метою діяльності, у такому випадку він оцінюється як негативний або невдалий. Тому при організації професійної підготовки та безпосередньо у практичній діяльності керівникам слід приділяти особливу увагу специфічним психічним станам розпачу, невпевненості, безпорадності. Вони виникають тоді, коли дії (особливо неодноразові) не дають очікуваного результату. У працівника накопичується своєрідний негативний досвід, з'являється відчуття неконтрольованості подій, формується мотиваційний, пізнавальний чи емоційний дефіцит. Мотиваційний дефіцит виявляється у зниженні наполегливості, сумнівах у своїх здібностях; пізнавальний — у відмові від виконуваних раніше дій, хаотичних пошуках нових, більш примітивних; емоційний — полягає у накопиченні негативних емоцій, які гальмують діяльність та призводить до пасивності в роботі.

Ефективними засобами подолання стану розгубленості є навіюваний вплив (особливо в екстремальних умовах), товариська підтримка та допомога, тверезий аналіз своїх невдач в умовах тимчасового відходу від діяльності.

У процесі свого формування та розвитку особистість не просто бере участь у діяльності, а виконує конкретні її види, основними з яких є гра, навчання та праця. На їх тлі можна відокремити спеціальні види діяльності, зокрема, професійну. Служба в правоохоронних органах — складний вид професійної діяльності, що включає в себе ігровий, навчальний та трудовий елементи. З ігровими елементами працівник най­частіше стикається в процесі професійної підготовки у формі практичних занять, які моделюють зміст та умови виконання професійних завдань. Навчання становить важливу, обов'язкову частину діяльності: набуваються спеціальні знання, опра­цьовуються вміння та навички, які забезпечують необхідний рівень виконання практичної діяльності. Разом з тим, служба у органах правопорядку — це й трудова діяльність, спрямована на організацію управління поведінкою інших людей. Вона передбачає спілкування з іншими особами як встановлення, підтримання та розвиток психологічного зв'язку між працівниками органів правопорядку та іншими людьми. У спілкуванні відбувається обмін інформацією, взаємний вплив, сприймання та розуміння тих, хто спілкується.

Отже, діяльність узагалі, окремі її види формують та розвивають особистість, яка, оволодіваючи діяльністю, у ній же і удосконалюється.

Знання про особистість і діяльність мають важливе значення для працівників правоохоронних органів. Людина цікавить 'їх, перш за все, як порушник правових норм. Однак правові норми, як і інші регулятори поведінки людей, діють у сполученні з власне психологічними. Усе, що спонукає людину до дій, вчинків проходить крізь її психіку, набуває особистісного забарвлення. Тому механізм правового регулювання обов'язково має особистісний аспект, без знання та врахування якого неможливо досягти реального впливу норм права на людей.

Відомості про людину як особистість можуть використовуватись в правоохоронних органах у декількох напрямах. Перш за все, це вивчення особистості правопорушника, розкриття механізму його злочинної поведінки. Помста, жорстокість, ревнощі — усе це і багато чого іншого в суб'єктивному боці злочину може бути виявлене та правильно інтерпретоване за умов особистісного підходу. Важливим інструментом одержання додаткових відомостей про особистість злочинця є судово-психологічна експертиза. Особистість може бути в різних якостях — затриманого, підозрюваного, злочинця, зви­нуваченого тощо. Ефективність взаємодії з нею, у тому числі і профілактична діяльність, базуються на знанні особливостей особистості. Проблема особистості є центральною також і при організації відбуття покарання, надання йому не тільки карального, а й виховного характеру.

16. Спілкування як суб*єк-суб*єктна взаємодія.