Главная страница Случайная страница
Разделы сайта
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!
Авторитет викладача
|
|
Ніхто не може навчитися в людини, яка не подобається.
Ксенофонт, давньогрецький письменник
Сукупність професіоналізму діяльності та професіоналізму особистості створюють авторитет викладача. Авторитет (лат. auctorias – влада, вплив) – визнання права викладача приймати відповідальне рішення, яке заслуговує певної довіри.
Є така залежність: що більш піднесені ідеали людини, то масштабніша особистість та яскравіший зміст її життя, вимогливіша вона до себе і вищий авторитет. Авторитетний викладач викликає в багатьох студентів бажання брати з нього приклад. Вони запозичують його думки, ставлення до праці, навіть деякі манери поведінки (неусвідомлене наслідування). Авторитетний викладач (і куратор) є також важливим чинником формування студентського колективу і виховання кожного студента. Коли викладач по-справжньому авторитетний, будь-яка його сувора оцінка не принижує студента, а викликає в нього бажання усунути власні хиби, виправити помилки. Якщо висока оцінка чесно відпрацьована в авторитетного викладача, вона підвищує самоцінність студента, а отримані ним знання стають вагомішими. В авторитетного викладача і вчитися цікавіше.
Узагальнений портрет авторитетного викладача (за відгуком студентів):
· високий загальний інтелектуальний рівень, широка ерудиція і глибокі знання своєї науки.
· підвищена інтелектуально-творча, громадянська, політична та інша активність.
· моральна культура, інтелігентність, здібність до емоційного співробітництва.
· здатність брати на себе відповідальність, коли виникають якісь педагогічні проблеми.
· професійна чесність і людська совість.
Студенти ставлять такі вимоги до своїх викладачів:
· доброта, чуйність і педагогічний такт;
· професійні якості в діяльності й поведінці;
· справедливість у педагогічних вимогах і об’єктивність в оцінюванні.
Студенти знаходять моральне виправдання високої вимогливості до них викладача за умови, якщо він вимогливий до самого себе. Через недотримання цієї умови у студентів буває надмірно критичне ставлення до окремих викладачів, нерозуміння їхніх слабостей і хиб, неприйняття їхніх вимог. Хибний авторитет викладача – це авторитет пригнічення, придушення; авторитет відстані; авторитет педантизму; авторитет резонерства; авторитет лібералізму; авторитет байдужості.
У роботі зі студентами педагогічного ВНЗ треба вказувати, які риси цілком непридатні для вчителя:
· нелюбов до дітей, озлобленість до них;
· невміння спілкуватися, нездатність будувати з дітьми стосунки на основі взаємоповаги;
· безтактність;
· лінощі, безініціативність;
· пасивна настанова, що вчителі “повинні”та ін.
Викладач-початківець може проживати такі етапи професійного зростання:
1) Самостійне вирішення деяких педагогічних завдань за вже відомими теоріями та методиками, проте виникає розчарування в їхній ефективності.
2) Спроби працювати по-новому, але з’являється зневіра у власних педагогічних здібностях
3) Звернення до теоретико-методологічного апарату психології як науки, однак виникає сумнів у можливості отримати готові відповіді на свої запитання.
4) Педагогічна імпровізація та професійна творчість із виходом за межі науки, яка викладається, та усвідомлення свої місії в широкому соціокультурному контексті.
Ускладнюють проходження цих етапів високий рівень тривожності та недостатньо сформована „Я-концепція” викладача. Межовими смислами для молодого фахівця є моральні та релігійні цінності, самовдосконалення та саморозвиток, професійна самореалізація (за К. Дмитренко). На жаль, не всі викладачі досягають високого (навіть необхідного) рівня вимогливості до себе, тому й існує типологія викладачів за сукупністю притаманних їм професійних якостей і особистісних рис.
Студенти повинні зрозуміти головну ідею: не чекати, поки викладач їм сподобається, запропонує щось цікаве й організує сумісну діяльність із ними. Вони повинні поступово самі брати ініціативу в цьому питанні. Проте при побудові взаємин із конкретним викладачем студентам треба враховувати такі проблемні моменти, пов’язані з можливими різними рольовими позиціями викладача:
а) Викладач-спеціаліст у своїй галузі, для будь-якого студента спілкування с таким викладачем дуже корисне.
б) Викладач-друг. У цьому разі може виникнути проблема надмірного скорочення соціальної дистанції, і тоді студенти можуть навіть не сприймати викладача як фахівця.
в) Викладач-психотерапевт. Студенти вважають, що викладач повинен сам вирішувати їхні проблеми. Хоча дехто з викладачів іноді допомагає цим студентам, навіть виконує частину їхньої роботи, але завдання в нього інше – навчити студентів самостійно вирішувати проблеми.
г) Викладач-авторитет, приклад для наслідування. Така рольова позиція вельми хороша, проте дуже гірке розчарування тоді, коли студент раптом починає усвідомлювати, що авторитетний викладач у чомусь не досконалий. Це покладає на викладача особливу відповідальність, адже бути ідеальним надзвичайно важко.
д) Викладач, на жаль, може бути об’єктом глузування. Студенти відчувають задоволення, „перемиваючи йому кісточки”. Іноді таке обговорення викладача набуває грубої безтактної форми. Хоча ці викладачі частково заслуговують на таке ставлення до себе (недоліки поведінки, вади характеру, неохайність тощо), проте найбільш негативно оцінюють студенти викладачів, які ніякі (вони навіть самі себе не люблять).
е) Викладач-військовий, який занадто суворий, а студенти ж дорослі люди, і бути їм перед постійним жорстким педагогічним контролем дуже складно, хоча декому це подобається. Такий викладач робить цих студентів об’єктами своєї педагогічної опіки і контролю. Студент повинен усвідомити таку ситуацію і навчитися контролювати її, згідно поводитися, не дозволяти викладачеві маніпулювати собою. Пряме педагогічне управління можливе лише тоді, коли студент самостійно не може виконати завдання або дотримуватися норм поведінки, і водночас чутливий до соціального схвалення. Проте джерелом його дій завжди повинно бути самоуправління і внутрішній самоконтроль.
|
|