Психологічний аналіз конфліктів у педагогічній взаємодії, шляхи їх запобігання та стратегії вирішення

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

9.1. Конфліктні ситуації та педагогічні конфлікти, причини їх виникнення

Ніщо так не показує силу характеру,, як хороша поведінка у сварці, яку не можна уникнути. Г. Тейлор, англійський поет

Не сперечаються переважно з тими, кого найбільше люблять, і з тими, кого найменше поважають.

М. Ебнер-Ешенбах, австралійська письменниця

Важливим складником культури педагогічного спілкування є вміння вирішувати педагогічні конфлікти, які неминуче виникають, коли є загострення протиріч, виявлення несумісних цілей та інтересів, зіткнення яких викликає сильні хвилювання: ображення, гнів, стрес тощо. Конфлікт (лат. сопШсШв - зіткнення) - зіткнення на індивідуально-психологічному або соціально-психологічному рівнях значущих, конкурентних або несумісних потреб, мотивів, інтересів, цілей, дій і вчинків. Конфлікт завжди містить у собі елемент невизначеності (невідомо, що і як буде далі), а тому виникає емоційна напруга.

У конфліктах, що виникають між викладачем і студентом або групою загалом, потрібно враховувати юнацьке прагнення до самоствердження, за яким прихований пошук самого себе, який проте часто не усвідомлюється. Через це самоутверджуватися можна не тільки агресивною поведінкою, а й протистоянням агресії, що свідчить про вищий рівень розвитку особистості та наявність конструктивних засобів вирішення конфліктів. Будь-який конфлікт має спонукати кожну сторону конфлікту до пошуку результативного виходу з конфліктної ситуації та прийняття ефективного рішення, яке сприяє викоріненню проблеми. Також потрібно пам'ятати про вікові психологічні особливості юнаків і дівчат. Це вік активного входження в доросле життя, засвоєння всього розмаїття соціальних ролей дорослої людини і опанування функціями майбутньої професійної діяльності. Проте кризи і суперечності юнацького віку в поєднанні з високим інтелектуальним навантаженням та інтенсивним студентським життям часто призводять до підвищення рівня емоційності і пристрасності, моральної вразливості й образливості. Цей конфліктогенний стан, з одного боку, посилюється невисоким соціальним статусом студента, рівнем його суспільного визнання, а з іншого - недостатнім життєвим досвідом (у т.ч. вирішення виробничих конфліктів), неадаптованістю поведінки в нових, складних умовах ВНЗ. Конфліктна ситуація може бути спровокована також невдоволенням студента собою, почуттям своєї неповноцінності або, навпаки, думками про свою винятковість, бажанням посісти гідне місце у студентському оточенні, яке не вдається задовольнити.

Педагогічні конфліктні ситуації за своєю природою мають суттєві особливості:

суб'єкти конфліктних ситуацій неоднакові за соціальним статусом (викладач - студент), що визначає також різну їхню поведінку;

суб'єкти конфліктних ситуацій відрізняються за віком і мають різний життєвий досвід, у них неоднаковий ступінь відповідальності;

суб'єкти конфліктних ситуацій нерівні за освіченістю, у них різне розуміння явищ і їхніх причин;

суб'єкти конфліктних ситуацій мають різні здібності щодо вирішення життєвих і професійних проблем.

У зв'язку з цим педагогічна конфліктна ситуація розглядається і оцінюється ними з різних точок зору. Водночас позитивний вихід із конфліктної педагогічної ситуації має для студентів виховне значення (це модель вирішення ними міжособистісних конфліктів з однокурсниками та конфліктів із вихованцями в майбутній педагогічній діяльності). У зв'язку з цим викладач зобов 'язаний брати на себе відповідальність за управління конфліктною педагогічною ситуацією, усувати протиріччя, не руйнуючи педагогічної взаємодії і не впливаючи негативно на педагогічний процес.

Будь-який педагогічний конфлікт треба розглядати в динаміці:

Розглянемо такі види конфліктних педагогічних ситуацій (за М.М. Ри-баковим):

конфліктні ситуації діяльності, які виникають щодо якості виконання (або невиконання) студентом навчальних завдань, рівня його успішності;

конфліктні ситуації поведінки (вчинків) відбуваються тоді, коли студент порушує правила поведінки у вищій школі, найчастіше під час занять, а також у гуртожитку, громадських місцях та ін.;

- конфліктні ситуації стосунків постають у сфері емоційно-ціннісних взаємин студентів і викладачів, у професійно-педагогічному спілкуванні.

Конфліктна ситуація є загостренням протилежних поглядів, цінностей та цілей і може виникати також у педагогічному процесі, у взаєминах викладача і студентів. Наприклад, викладач повинен дотримуватися психологічного правила взаємин - приймати студента таким, яким він є. Так, це викладачеві не дуже важко робити, якщо студент сумлінно виконує всі покладені на нього обов'язки, коли він «щира душа», відвертий у педагогічному спілкуванні, повідомляє про те, у чому він не погоджується з викладачем. Тоді можна вести з ним діалог, вирішувати разом усі спірні питання, знаходити оптимальні рішення проблеми. А якщо всього цього немає?.. Адже є також студенти, які на заняттях особливої комунікативної активності не виявляють, уникають соціальних контактів із викладачем, усамітнені, приховують свої почуття, навчаються без інтересу - їм усе байдуже. Є також такі студенти, які відверто починають протидіяти викладачеві, протиставляють свою думку і доводять стосунки до серйозного загострення - виникає конфлікт-конкуренція. Для поведінки деяких студентів характерна зухвалість, нігілізм і критиканство, порушення трудової дисципліни. Як у цій ситуації потрібно реагувати викладачеві, не загострюючи суперечностей і не доводячи їх до педагогічного конфлікту?

Якщо метою викладача є не конкуренція зі студентами, а досягнення згоди, то в результаті успішного управління конфліктною ситуацією (ми можемо тоді назвати її творчою, яка має дієву силу) виграє кожен, бо зіткнення думок породжує істину. Істина - це не думка більшості, а постійний процес пошуку і відкриття, який виникає тоді, коли ми обговорюємо власні думки й погляди з іншими людьми, шукаємо глибше розуміння якихось ідей. Ось чому дуже важливо, щоб така конфліктна ситуація навіть була складником навчального процесу у ВНЗ.

Бувають випадки, коли студент не згоден із думкою викладача, висловленої ним під час лекції. У цьому разі можна дотримуватися таких правил, по-перше, кожен, зокрема викладач, має право на свою точку зору, по-друге, студент теж має таке право, проте викладач проводить заняття, тому саме йому належить «право першого голосу». Коректний викладач ще раз пояснить незгідному студентові, але краще перенести таке обговорення на семінарське заняття, а можливо, треба й самому підготуватися до грамотної відповіді. Коректність студента полягає у правильному формулюванні запитання, але спочатку цьому має передувати грамотний внутрішній діалог.

Отже, викладачеві слід стимулювати у студентській аудиторії виникнення різних думок. Результатом цього буде посилення позитивної мотивації учіння студентів, поглиблення їхнього розуміння важливості обговорення проблеми. Це є творчий процес наукового пізнання, яке формує критичне мислення, адже рух наукової думки поліфонічний, багатоголосий, іноді суперечливий. Через це протиріччя в поглядах учених (а також викладача і студентів!) на одну й ту саму проблему треба розглядати як діалог, як підґрунтя для руху власної думки. Вам запропоновані різні позиції - Ваше завдання зіставити їх: самовизначайтеся, рухайтеся, піднімайтеся вгору на вершину пізнання істини (з семінару Г.С. Костюка).

Якщо ж у студента під час засвоєння інформації немає внутрішнього діалогу (технологічна стратегія навчання), то він лише засвоює знання, «розжовані кимось». Одночасно ступінь суб'єктності в засвоєнні знань помітно знижується, адже все зводиться тільки до «запам'ятав-відтво-рив» (академічна стратегія навчання). Отже, конфліктна пізнавальна ситуація під час навчального процесу примушує студента розмірковувати, оцінювати, самовизначатися, адже розвиток - це насамперед переборення внутрішніх протиріч, конфліктів. Особистість зростає, коли бореться сама з собою. Управління конфліктними педагогічними ситуаціями здійснюється засобами, які вимагають від викладача педагогічної спостережливості, педагогічної компетентності, педагогічного такту та ін.

Проте є випадки, коли жоден засіб не регулює протиріччя, коли конфліктна ситуація загострюється - виникає педагогічний конфлікт. Конфліктна ситуація переходить у педагогічний конфлікт, як правило, тоді, коли є ініціатор конфлікту. До конфліктних особистостей належать люди з неадекватною самооцінкою (завищеною або заниженою), вони вперті, запальні. Суб'єктами конфліктної взаємодії можуть бути або окремі особистості, або студентська група загалом. В основі конфлікту можуть бути реальні або ілюзорні, усвідомлені й неусвідомлені протиріччя, спроба вирішення яких відбувається на фоні гострих емоційних станів. Це найчастіше буває тоді, коли протиріччя загострюються, емоції кожного захоплюють розум і спотворюють сприймання і розуміння того, що відбувається. Поведінка кожного учасника конфлікту характеризується напругою, тому потрібна концентрація внутрішніх сил і душевних ресурсів: що складніший конфлікт, то більш душевних сил він потребує. Рівень напруги педагогічного конфлікту визначає спосіб його вирішення.

Природа педагогічних конфліктів об 'єктивна (криза вищої освіти, недостатність фінансового та матеріально-технічного забезпечення вищої школи, неоптимальні умови функціонування й управління ВНЗ, слабка розробленість нормативних процедур розв'язання соціальних суперечностей тощо) і суб 'єктивна (конфліктність людини, наявність у неї вну-трішньоособистісних конфліктів, професійна деформація педагога, психологічна несумісність суб'єктів педагогічного процесу, низький рівень толерантності у спілкуванні, відмінності у поглядах, ціннісних орієнтаціях, відсутність відповідної конфліктологічної підготовки тощо).

Виникненню педагогічних конфліктів сприяють такі помилки викладача в стилі педагогічного управління:

невміння правильно сформулювати мету педагогічної діяльності;

неврахування в роботі вікових та індивідуально-психологічних особливостей студентів;

нетактовність, а іноді навіть грубощі у стосунках зі студентами;

неправильне стимулювання поведінки і діяльності студента як покаранням, так і заохоченням;

невміння опиратися на неформальні студентські мікрогрупи;

неправильне реагування на критику з боку студентів;

викладач намагається не помічати конфліктної ситуації, не контролює розв'язання проблемного питання;

пристосування до вимог студентів через небажання псувати стосунки з ними (однак умовляння, потурання такого викладача викликають у студентів лише насмішки, і його перестають поважати);

нетерпиме ставлення до слабкостей характеру, вад особистості студента.

Конфлікти дидактичної взаємодії мають місце тоді, коли, по-перше, оцінка викладача є знаряддям покарання студента; по-друге, коли за однакові помилки, наприклад, у контрольній роботі, викладач виставляє різні оцінки. Є педагогічні конфлікти, спричинені хибною тактикою педагогічної взаємодії:

неоднакове ставлення викладача до різних студентів;

погроза студентам перед екзаменами та заліками;

незнання вікових особливостей студентів і відсутність диференційованого підходу до них;

неврахування психічного стану студентів (боязкість, тривожність, напруга, втомленість тощо).

Педагогічний конфлікт може мати деструктивний і конструктивний характер. Деструктивні функції педагогічного конфлікту такі:

підриває авторитет викладача і студента в очах один одного;

виникає ворожість, негативні емоційні стани;

знижується ефективність праці, особливо в умовах співробітництва.

Проте можна виокремити такі конструктивні функції педагогічного конфлікту:

допомагає збагнути свої інтереси та інтереси протилежної сторони;

- сприяє усвідомленню своїх взаємин із суб'єктами педагогічної взаємодії;

забезпечує психологічні передумови для самовдосконалення;

приймається ефективне педагогічне рішення.

Діловий педагогічний конфлікт здебільшого має конструктивний характер, виявляється у принципових суперечках викладача і студентів, стимулює розвиток студентського колективу, і зникає, як тільки вирішується проблема. Міжособистісний педагогічний конфлікт зазвичай значно триваліший, часто має деструктивний характер і є наслідком психологічної несумісності, коли одних цікавить досягнення мети професійного навчання, сам процес оволодіння знаннями, а інших - оцінка, отримання диплому; в одних ставлення до навчання і роботи творче, а інші віддають перевагу шаблонним діям; одних більше цікавить обсяг набутих знань, інших - якість і т.д.

Гострі тривалі педагогічні конфлікти частіше деструктивні для їхніх учасників, бо викликають негативні наслідки навіть в об'єктивному плані (стрес, невротизація, захворювання), заводять взаємини у глухий кут. Вони не лише не вирішують суперечності, а й посилюють їх, породжують ще нові, поглиблюють їх.

Педагогічні конфлікти можуть бути конструктивними, якщо одержують адекватну, справедливу оцінку з обох сторін і проблема вирішується позитивно для всіх. Тоді вони є засобом розв'язання наявних суперечностей (які виявляють і усувають), щоб уникнути подальшого їхнього загострення. Це сприяє навіть оздоровленню педагогічної взаємодії, покращенню педагогічного спілкування. Педагогічний конфлікт може стати внутрішньоособистісним: боротьба мотивів, когнітивний дисонанс, амбівалентність почуттів, докори сумління та ін. Людина відчуває душевний дискомфорт, тривогу, емоційну напругу, що зазвичай відображається на результатах і навчальної діяльності студента, і педагогічної діяльності викладача.

В.О. Сухомлинський так оцінює педагогічні конфлікти у школі: «Конфлікт між педагогом і дитиною, між учителем і батьками, педагогом і колективом - велике лихо школи. Найчастіше конфлікт виникає тоді, коли вчитель думає про дитину несправедливо. Думайте про дитину справедливо - і конфліктів не буде. Уміння уникати конфлікту - один із складників педагогічної мудрості вчителя. Застерігаючи від конфлікту, педагог не лише зберігає, але й створює виховну силу колективу». Ці слова можна адресувати також викладачеві й керівникам ВНЗ.

9.2. Особливості педагогічного конфлікту та умови його запобігання

Неввічливість між рівними -це невихованість, із боку ж начальника - це тиранія. Лопе де Вега, іспанський поет

Із двох, хто свариться, більше винен той, хто розумніший. Й.В. Гете, німецький поет

Педагогічний конфлікт - найгостріший спосіб розвитку і подолання значущих суперечностей, що виникають у взаємодії учасників педагогічного процесу (викладачів, студентів, адміністрації"), який зазвичай супроводжується негативними емоціями та потребує розв'язання і гармонізації.

Контакти викладача зі студентами зводяться до мінімуму, збільшується соціальна дистанція педагогічного спілкування, сторони уникають неформальних взаємин.

Під час розмови кожен відстоює свої інтереси, наміри, цінності, які не збігаються з інтересами, цінностями іншої сторони.

Виникає навіть психологічний антагонізм між викладачем і студентом, кожен намагається «брати верх», перемогти, не враховуючи інтереси іншого.

Об'єктивна причина конфлікту переноситься на особу, з якою конфліктують, тобто конфлікт набуває суб'єктивного характеру.

Якщо такий педагогічний конфлікт викладач придушує силою свого авторитету, він може набути або внутрішнього суб'єктивного характеру, або перетвориться у відкриту протидію по лінії «викладач - студент». Ось чому педагогічні конфлікти треба своєчасно вирішувати.

Для ВНЗ характерними є конфлікти діяльності та конфлікти взаємин у особистісній сфері учасників педагогічного процесу. Вони перешкоджають нормальному педагогічному спілкуванню, адже спричиняють непорозуміння між співрозмовниками, ворожнечу, кривду, спробу довести тільки свою правоту тощо. Якщо виник педагогічний конфлікт, ним уже пізно керувати, а потрібно вирішувати, що є єдино правильним, але нелегким шляхом до згоди.

Конфліктна поведінки студента виявляється в таких формах:

- незгода і критика будь-яких пропозицій викладача;

- ігнорування педагогічних вимог, ухиляння від виконання завдань та ін.

Як наслідок, у студентів на 70% знижується розумова працездатність. Більшість із них перестає працювати, відмовляється виконувати навчальні завдання, ігнорує вимоги викладачів.

Стадії розвитку педагогічного конфлікту: 1) Незадоволення (розкладом, обсягом самостійної навчальної роботи, часом занять, розпорядженням викладача тощо). Це стадія потенційного формування суперечностей норм, цінностей, інтересів, поглядів, думок тощо.

2") Суперечності переходять на рівень реальних взаємин викладача і студентів.

.)) Виникає протидія (ігнорування вимог - «не буду!», роздратованість, підвищення рівня реактивної тривожності).

Протиборство - всі сили спрямовані на іншу людину, розриваються зв'язки, виникає образа, зневага тощо.

Виникає інцидент - зіткнення неприємного характеру (викладач іде в деканат скаржитися на студента, відмовляється від спілкування з ним, уникає взаємин із групою тощо). Конфлікт потребує вирішення. Таким чином, спостерігається деструкція міжособистісних взаємин

викладача і студентів на когнітивному, емоційному і навіть поведінко-вому рівнях. З інструментальної точки зору конфлікт є одним із засобів самоствердження і подолання тенденцій, які заперечуються іншою особистістю. У технічному плані конфлікт є одним із граничних засобів впорядкування міжособистісних взаємин, спосіб виявлення протиріч, що виникають, але не врегульовані у процесі міжособистісної взаємодії.

Для вирішення педагогічного конфлікту є два основні шляхи: 1) через заміну об'єктивної ситуації (переглянути обсяг навчального навантаження, вдосконалити розклад занять тощо); 2) через змінювання суб'єктивної педагогічної позиції викладача або позиції студентів щодо ситуації педагогічного конфлікту. Проте важливо шукати засоби задоволення інтересів обох сторін. Якщо конфлікт вирішується психологічно виправдано, він мобілізує розум, волю, зближує інтереси сторін, що конфліктують.

Загальні способи запобігання педагогічного конфлікту:

ідеологічні - знімаються консенсусом (згодою) викладача і студентів;

амбіційні - підкреслити значущість особистості іншої людини;

етичні - керуватися нормами ділового етикету, правилами внутрішнього розпорядку ВНЗ.

Якщо часто-густо педагогічні конфлікти мають деструктивний характер, вони знижують ефективність педагогічного процесу та якість професійної підготовки студентів. Від вирішення педагогічного конфлікту залежить подальша діяльність кожного учасника, їхні плани на майбутню педагогічну взаємодію, результативність їхньої спільної діяльності. З іншого боку, педагогічні конфлікти, прищеплюють майбутнім фахівцям конфліктні форми поведінки, «закладають» їхній конфліктний потенціал, який, безперечно, збільшуватиме рівень конфліктогенності трудового колективу - майбутнього місця професійної діяльності студента. Отже, необхідна свідома цілеспрямована діяльність щодо запобігання причин і успішного розв'язання педагогічних конфліктів у вищій школі.

9.3. Стратегії (моделі) вирішення педагогічних

Сварки не тривали б так довго, якби винен у них був хтось один.

У складних ситуаціях конфліктного протиборства сторін потрібно застосовувати певні тактики (моделі, стилі) поведінки в конфлікті (Р. Мер-тон, Д. Скотт, Д. Смелсер та ін.) - найтиповіші способи діяльності людини в конфліктній ситуації на основі реалізації її внутрішніх спонук, психологічних особливостей особистості. У сучасній конфліктології загальноприйнятою класифікацією стратегій поведінки в конфлікті є класифікація К. Томаса - Р. Кіллменна, які характеризують із точки зору наполегливості індивіда у задоволенні власних інтересів та прагнення зберегти міжособистісні стосунки.

Застосування певної стратегії (суперництво, співробітництво, компроміс, ухиляння, пристосування) залежить від складності педагогічного конфлікту і від особливостей характеру викладача та індивідуально-психологічних особливостей студента. Щоб визначитися у стратегії поведінки, треба проаналізувати конфліктну ситуацію:

а) відрізнити безпосередній привід конфліктного зіткнення від його
причини;

б) встановити ділову зону конфлікту: як стосується предмет незгоди
до навчально-професійної діяльності, до організації навчального проце-
су, до ділових взаємин;

в) з'ясувати суб'єктивні мотиви участі студентів у педагогічному кон-
флікті;

г) визначити спрямованість конкретних дій учасників педагогічного
конфлікту.

На основі такого аналізу обирається стиль поведінки (модель, стратегія) у ситуації конфлікту:

1) Суперництво (конкуренція, протидія, тиск) - людина прагне поставити власні цілі вище інтересів інших людей і взаємин із ними. Тут часто діє принцип «мета виправдовує засоби» або «переможця не судять». Застосовує цей стиль людина активна, вольова, яка прагне максимально задовольнити свої інтереси і мінімально - інтереси іншої сторони. Часто це є диктатом власної позиції і нехтування думкою інших. Почуття власної гідності задовольняється лише тоді, коли є можливість «загнати іншого в куток», «поставити на місце». Основний принцип - «сильний (тобто я) завжди маю рацію!». Поведінка особи агресивна, нетерпляча, атакуюча, вона прагне над усіма здійснювати контроль, підвищує вимогливість до інших, прагне до конкуренції, виявляє схильність до нападок і критиканства. У всій поставі переважають «знаки переваги».

Ця модель не є творчою, обмежує можливості виходу з конфлікту, поглиблює його. Застосовується часто у спорті, бізнесі, політиці та в інших випадках, коли треба прийняти рішення в екстремальних умовах, коли взаємини не мають суттєвого значення або як реакція на чиюсь агресивність.

У педагогічній взаємодії застосовується рідше, по-перше, коли результати вирішення проблеми дуже важливі, а інші варіанти не дадуть позитивного результату, в чому викладач упевнений; по-друге, коли викладач авторитетний, компетентний, йому довіряють, а рішення треба прийняти швидко, бо немає часу на обговорення. Такий вольовий, активний викладач найчастіше відстоює власні педагогічні інтереси, навіть ігноруючи інтереси студентів.

Цей стиль ефективний тоді, коли Ви маєте певну владу, переконані, що Ваше рішення або підхід у цій ситуації є найправильніший і Ви маєте можливість наполягати на ньому, не заважаючи іншим зв'язкам і стосункам. Проте його зовсім не доцільно використовувати в особистих стосунках, бо однаково рано чи пізно у Ваших партнерів виникне почуття відчуженості. Стиль суперництва потребує також упевненості в правильності обраного рішення і готовності втілити його в життя, наполегливості, послідовності, енергії для подолання перешкод і доведення справи до кінця. Цей стиль - жорсткий, тому гуманізм, емпатія, рефлексія можуть навіть заважати справі. У зв'язку з цим перед застосуванням цього стилю потрібно визначити, що для Вас важливо: досягнути результату чи зберегти дружні стосунки.

Стиль суперництва доцільно застосовувати за таких умов:

коли Ви відчуваєте, що у Вас немає іншого вибору, що, крім Вас, цього ніхто не зробить;

Ви перебуваєте у критичній ситуації, яка потребує негайного рішення, а люди навколо не поспішають брати відповідальність на себе;

Ви не можете показати іншим людям, що потрапили у безвихідь;

рішення треба прийняти негайно, і Ви берете відповідальність на себе, маючи на це владу.

2) Стиль співдружності, співтворчості (співробітництво) застосо-
вує викладач, який прагне до встановлення рівноваги власних педаго-
гічних інтересів і задоволення інтересів студентів. Це найефективніша
модель для вирішення педагогічних конфліктів. Вона грунтується на до-
сягненні спільної перемоги в результаті співпраці, а не виграш лише од-
нієї сторони. Співпраця зближує викладача та студентів, сприяє їхній ін-
теграції, є виявом взаємної турботи. Хоча ця модель потребує значних
затрат часу, проте дає реальний результат - добрі взаємини, домовленість
і діловитість. У результаті такого підходу до вирішення конфлікту з'явля-
ються нові ідеї, творча співпраця, задоволення інтересів обох сторін.

Труднощі цього стилю поведінки в конфліктній ситуації полягають у тому, що не всі партнери, які вступають у взаємодію, чітко уявляють собі реальні рушії своїх учинків і результат, який для них може стати найкращим. Стиль співробітництва спонукає людину до відвертого обговорення спільних проблем і власних бажань. Застосувати цю модель можна за таких умов:

розв'язання проблеми життєво важливе для обох сторін, ніхто не хоче цілковито від нього ухилятися, оскільки це загрожує відмовою від базових цінностей;

у Вас тісні тривалі взаємини зі студентами, і Ви прагнете забезпечити сприятливі умови для подальшого їхнього розвитку;

у Вас є час попрацювати над проблемою, скласти перспективний план, забезпечити умови для повної нейтралізації чинників, що породжують конфлікт;

Ви поважаєте студентів і готові до спільного обговорення і пошуку рішення, яке задовольнить усіх.

Співробітництво є наймудрішим підходом до визначення і задоволення інтересів обох сторін (викладача і студента) на рівних засадах.

3) Компроміс - це часткове погодження з позицією (бажаннями, ін-
тересами) протилежної сторони. Цей стиль ефективний у ситуаціях, ко-
ли обидві сторони мають однакові інтереси щодо вирішення проблеми;
поведінка обох сторін дає змогу частково задовольнити як свої домаган-
ня, так і потреби іншої сторони взаємними поступками; сторони зацікав-
лені у збереженні дружніх стосунків. Одночасно кожна сторона повинна
орієнтуватися на деякі поступки іншій. Але оскільки повністю їхні інтереси не задовольняються, то обидві сторони зберігають деяке невдоволення, напруження, що пізніше може привести до нового конфлікту.

Компромісний варіант - це своєрідний торг, у процесі якого сторони сповіщають, наскільки вони можуть поступитися. І що триваліший цей торг, чим довше зволікають із рішенням, то гіршими стають стосунки. Тому компроміс доцільно використовувати, коли вирішується не дуже важлива справа, коли немає часу, а треба уникнути «війни» при тимчасовій домовленості.

обидві сторони мають інтереси однакової сили, що взаємно виключають один одного;

коли рішення треба прийняти швидко і компроміс дає можливість спрямувати сили на розв'язання проблеми;

Вас цілком задовольняє часткове розв'язання проблеми;

задоволення Вашого бажання не є для Вас значущим, Ви можете дещо змінити поставлену мету;

компроміс дає можливість зберегти позитивні стосунки зі студентами;

ідучи на компроміс, Ви переконуєте протилежну сторону в добрих намірах, підштовхуючи її до ще більших поступок.

Компромісне рішення досягають переговорами, висуваючи власні і вислуховуючи зустрічні пропозиції. Проте компроміс супроводжується внутрішніми конфліктами, проблема майже не вирішується, а лише частково послаблюється.

4) Стиль ухилення (уникання) - пасивний стиль, утеча від проблеми. Він застосовується тоді, коли проблема не дуже важлива для обох сторін; викладач намагається її не помічати або не володіє достатньою інформацією для остаточного вирішення проблеми; коли викладач упевнений, що студенти самі можуть правильно вирішити проблему, а тому йде їм назустріч і пропонує самим прийняти рішення.

Цю модель поведінки частіше застосовують викладачі пасивні (хоча і раціональні). Вони не бажають створювати напруженість у стосунках зі студентами і тому одразу ж погоджуються з їхньою пропозицією.

Головною характеристикою цього стилю є відмова від негайного розв'язання конфлікту. Людина навіть відмовляється від взаємодії з іншими людьми щоб вирішити конфлікт. Прийоми ухиляння: перевести розмову на менш делікатну тему; відверто заявити, що не готові або не бажаєте обговорювати далі, Вам ніколи, бо чекають інші справи; пообіцяти зайнятися цією проблемою пізніше (і одразу забути про неї!); перекласти рішення на інших. За всіма цими прийомами - одне бажання, щоб проблема розв'язалася без Вашої участі.

Проте є такі ситуації, коли цей стиль поведінки в конфлікті є найкращим:

коли перед Вами глибоко конфліктна людина, з якою не можна знайти спільну мову, а тому припинити взаємини з нею - єдино правильний вихід;

коли Вам бракує інформації і відповідної підготовки;

коли немає гострої потреби щось вирішувати негайно та є час на роздуми;

особливо цей стиль найдоцільніший, коли напруженість ситуації занадто велика і є необхідність її послабити;

коли Ви занадто збуджені і можете прореагувати неадекватно;

ситуація дуже проста, і Вам шкода витрачати свій час або Ви хочете дати студентові можливість потренуватися у прийнятті рішення;

коли студенти не можуть (або не хочуть) враховувати Ваші інтереси;

коли Ви усвідомлюєте, що в партнера більше шансів прийняти правильне рішення.

Проте треба бути готовим до того, що ігнорування Вами проблеми може лише загострити ситуацію, і в майбутньому її розв'язання потребує більше зусиль. Коли ж ухилення переважає в життєвій стратегії («Моя хата скраю!»), то це призводить до самовиправдання власної бездіяльності, зниження соціальної і професійної активності. Людина психологічно захищає свою пасивність і це може підсилити напруженість, викликати стан фрустрації. А це вже нова проблема!

5) Стиль пристосування (відступ, поступка) застосовують викладачі конформного типу. Вони одразу ж відмовляються від своєї думки, якщо студенти з нею не погоджуються.

Якщо є проблема, цю модель поведінки можна застосовувати за таких умов:

коли стосунки зі студентами важливіші, ніж проблема;

коли пропозицію викладача ніхто не підтримує, хоча вона ефективніша;

коли проблема важливіша для студентів, а не для викладача, то студенти можуть здобути цінний життєвий досвід («На помилках навчаються»).

Проте часто використовувати цю модель поведінки небажано, інакше це приведе до того, що студенти будуть чекати від викладача нових поступок. Ця модель може бути тимчасовою, інакше студенти будуть використовувати натиск і вимагати все більше поступків від викладача.

Є два варіанти пристосування: 1) Пристосування сприятливе, коли викладач поступається свідомо, добровільно обирає цей спосіб виходу з конфлікту як найдоцільніший. Ви не шкодуєте про зроблене і відчуваєте себе комфортно. Ваші власні інтереси або стримуються, або Ви знаходите можливість їх задовольнити в іншій ситуації, з іншими людьми. 2) Другий варіант часто виникає тоді, коли ситуація потребує вирішення, а Ви до цього не готові, відчуваєте, що інші люди зловживають Вашою добротою. Тоді Ви відчуваєте гостре незадоволення тим, що відбувається, вважаєте, що Вами маніпулюють, і виникає внутрішній конфлікт. До того ж, часте застосування цієї моделі поведінки формує в інших людей звичку не зважати на Вас.

Стиль пристосування нагадує стиль ухилення. Проте головна відмінність у тому, що при ухиленні Ви просто відмовляєтеся розв'язувати проблему, а при стилі пристосування Ви відвертаєте іншу людину від недоцільних дій і повертаєтеся через певний час до тієї самої проблеми заради неї самої. Поступаючись власними інтересами на користь іншого, Ви пом'якшуєте конфліктну ситуацію і поновлюєте нормальні стосунки. Якщо проблема не забувається, то можна знову повернутися до її вирішення, скориставшись сприятливішими умовами.

Рис. Моделі вирішення конфліктів за К. Томасом - Р. Кіллменном

Ще раз згадаємо моделі вирішення конфліктів (див. рис. 9.1) і зробимо такі висновки:

Стиль конкуренція: «Щоб я переміг, ти повинен програти».

Стиль пристосування: «Щоб ти виграв, я повинен програти».

Стиль компроміс: «Щоб кожен з нас виграв, кожен повинен у чомусь програти».

Співробітництво: «Щоб виграв я, ти також повинен виграти».

При уникненні жодна з сторін не досягає успіху, бо проблема залишається невирішеною.

Отже, по-перше, тільки в ситуації співробітництва (співпраці) обидві сторони конфлікту є у виграші. По-друге, у вирішенні конфліктів ми повинні навчитися поважати, розуміти, приймати, вислуховувати іншого, враховувати його думку; навчитися володіти собою, кожен раз підніматися над ситуацією вверх, де розум і почуття ясні і добрі. «Хвалу и клевету приемлиравнодушно, и не оспаривай глупца» (О.С. Пушкін).

Оцінюючи особливості різних типів поведінки у вирішенні педагогічного конфлікту, викладачеві слід дотримуватися таких психологічних правил:

Не можна абсолютизувати жоден із стилів (моделей) або вважати якийсь найкращим (найгіршим). Потрібно вміти користуватися різними стилями залежно від контексту конфлікту, від значущості потреб, які в ньому реалізують, від особливостей поведінки опонента та свого темпераменту. Проте стиль співробітництва дає можливість задовольнити інтереси обох сторін (порівняно з іншими), тому слід максимально орієнтуватися насамперед на цей стиль.

Ефективною може бути така педагогічна тактика викладача: спочатку підняти студента до рівня рівного; потім указати йому можливий шлях вирішення проблеми; тоді ініціювати активність студента, надавши йому роль суб'єкта ситуації; і, нарешті, визнати достойний його вихід із протиріччя, а самому залишатися одночасно в тіні.

Кожен педагогічний конфлікт треба розглядати в динаміці: виникнення об'єкта конфліктної ситуації; усвідомлення її кожною стороною; перехід до конфліктної поведінки; вибір певного стилю розв'язання конфлікту.

Поради психолога щодо ефективної поведінки людини в конфліктній ситуації:

Дати можливість партнеру висловити претензії («випустити пару»).

Не «підливати олії у вогонь», не вступати в суперечку, не переходити на оцінку суб'єкта як особистості, не загрузнути в критиці.

Висловити прохання партнеру, сформулювати зміст претензії і кінцевий результат, якого він прагне.

Чітко та об'єктивно висловлювати свою позицію щодо очікувань партнера.

Намагатися дотримуватися рівності, обмірковуючи проблеми.

Якщо помилилися, визнати помилку, але спокійно, без самоприниження та з гідністю.

8) Прийняти пропозицію і домовитися про майбутнє.

9) Намагатися підтримувати баланс ділових стосунків у конструктив-
них межах.

10) Найбільш ефективною формою спілкування в конфліктній ситу-
ації є діалог викладача і студента.

11)При виникненні конфліктної ситуації не можна ставитися до партнера дуже критично або вороже; не приписувати йому негативних рис або поганих намірів; не демонструвати своєї переваги і зверхності; не обвинувачувати; не спрямовувати на нього лавини претензій; не дозволяти собі бачити ситуацію лише зі свого боку; не ставити ультиматум: «Якщо Ви не зробите це, то...»

Викладачеві при виникненні педагогічного конфлікту зі студентами потрібно пам'ятати таке:

1) За вирішення педагогічного конфлікту відповідає викладач.

Якщо викладач йде на розширення педагогічної конфліктної ситуації, то здебільшого ініціатором виникнення конфлікту був сам викладач.

У конфлікті завжди є об'єкт інтересу двох суб'єктів. Зіткнення розгортається навколо цього об'єкта: Б, - О - Б2. Об'єкт може бути адміністративний, психологічний, етичний, ідеологічний (різне ставлення до цінностей) або амбіційний (через статус).

Із педагогічними конфліктами викладачеві потрібно впоратися самостійно (не скаржитися!). Коли інформація про конфлікт передається іншому, можливі спотворення, суб'єктивні оцінки, помилки. Все це поглиблює напруженість конфліктної ситуації.

Поведінка викладача під час конфлікту - це модель поведінки майбутнього вчителя у вирішенні конфліктів з учнями.

Під час обговорення конфлікту на групових зборах, крім визнання своєї помилки й того погляду, який справедливий, на перше місце поставити інтереси студента (-ів).

7) Володіє конфліктом той, хто володіє аргументацією.

Умовою конструктивного вирішення конфлікту є адекватне сприйняття конфліктної ситуації (без перекручень пристрастями); щирість і ефективність спілкування, готовність до всебічного обговорення проблеми, щирість у висловленні свого розуміння того, що відбувається; створення атмосфери взаємної довіри і співробітництва; знання індивідуальних особливостей того, хто конфліктує, які створюють труднощі у вирішенні конфлікту (неадекватна самооцінка; прагнення домінувати над іншим; консерватизм мислення, поглядів, переконань; надмірна принциповість і прямолінійність у висловлюваннях, негнучкість мислення; набір таких емоційних якостей, як тривожність, агресивність, упертість, дратівливість та ін.).

На основі сукупності індивідуальних особливостей у соціальній психології розрізняють такі типи конфліктних особистостей:

Демонстративна особистість. Частіше такими бувають холерики та сангвініки. У них бурхлива і різноманітна діяльність. Вони часто конфліктують, оскільки самооцінка завжди завищена, у них чітко виражена демонстрація себе.

Ригідна особистість. Ці люди не вміють швидко перебудовуватися, змінюватися. Вони шанолюбні, підозрілі, образливі.

Педантична особистість. Це найточніший конфліктний тип особистості: надмірно пунктуальні, придирливі до себе і до інших. Такі люди нудні, нецікаві, але мають виконавчу дисципліну.

Безконфліктна особистість, яка уникає будь-якої конфліктної взаємодії. Такі люди безпринципні і намагаються перекладати відповідальність на інших.

Спроба вирішити конфлікт силовим методом веде до його наростання, розширення за рахунок нових осіб, утягнутих у конфлікт. Успішне вирішення полягає в тому, щоб поглянути на конфлікт як на задачу, яку треба розв'язати. Для цього потрібно, по-перше, визначити причину конфлікту; по-друге, застосувати відповідну техніку вирішення конфліктної проблеми: метод творчої візуалізації (для аналізу причин виникнення цієї проблеми); метод мозкового штурму (для пошуку альтернатив); метод уявного представлення (запитати самого себе і одержати пораду «внутрішнього голосу»); метод вольового мислення (для контролю, щоб реалізувати нове рішення).

Після виявлення прихованих причин конфлікту можлива корекція проблеми шляхом аналізу реакції, яка минула, пошуку нових способів налагодження спілкування. Перешкодою цього можуть стати нерішучість, власні страхи та ін. Якщо щось змінити вже неможливо, то краще промовчати.

Педагогічна критика студента, негативна оцінка його вчинку можлива за умови дотримання викладачем таких правил:

Треба вибирати час і місце, які зручні для критики. Можна висловити зауваження студентові наодинці, а можна і навпаки - у присутності групи.

Демонструвати свою віру в можливість студентів самостійно виправити ситуацію, подолати недоліки.

Обов'язково схвалювати виправлення студента («Дякую!»)

Викладачеві треба вміти також сприймати критику з боку студентів:

зосередитися на самій критиці і не думати, хто критикує;

Викладачеві потрібно пам'ятати, що багато конфліктів суб'єктивного походження. Кожному треба усвідомити, що завжди можна знайти компроміс, а конфлікту можна запобігти ще на стадії протиріччя (не доводити до загострення), регулюючи його методом діалогу.

Якщо всі ці методи і прийоми не дають позитивного результату, тоді застосовують метод аналізу конфлікту або складають його картографію:

1) Висловити проблему (описати її в загальних рисах).

2) Визначити учасників конфлікту (чиї інтереси зачіпаються, хто
прагне, а хто не хоче змінити ситуацію на краще).

3) Усвідомити побоювання кожної сторони конфлікту.

Уточнити конфліктну ситуацію, інтереси і позиції кожного учасника.

Орієнтація на вироблення альтернатив і прийняття рішень, які б задовольняли сторони, які конфліктують.

Ефективним буває також вироблення альтернативних варіантів виходу з конфлікту, які аналізуються з обох сторін. Обирається той, який справедливий для всіх, який достатній для задоволення потреб кожного.

Іноді потрібно проводити переговори з усіма учасниками конфлікту. Переговори відбуваються поетапно:

а) підготовчий етап - збір фактів, їхній аналіз;

в) етап завершення переговорів, прийняття згоди.

Якщо і це не допомагає, то треба звертатися до посередника (третьої сторони, яка не втягнута до конфлікту). Посередник допомагає обом сторонам досягти того, чого вони бажають. Це прямий метод вирішення конфліктів. Функції посередника такі:

вирішувати проблему без звинувачень, виправдань, порушення етики та привести сторони, які конфліктують, до згоди;

вислуховувати учасників конфлікту; кожна сторона повинна повторити те, що було вже сказано, і висловити своє ставлення до конфлікту;

вирішення конфлікту, а для цього треба вислухати, які умови пропонує кожна сторона для досягнення згоди та обрати найкращу. Треба також пам'ятати про те, що ділові конфлікти зникають одразу

після їхнього вирішення, а міжособистісні конфлікти часто мають тривалий, деструктивний характер.

Профілактикою виникнення педагогічних конфліктів є розвиток у викладачів і студентів рефлексивної поведінки, емпатії, навчання вміння співпрацювати з іншими, переборення власної впертості тощо. Якщо причиною конфлікту є негативне (часто несправедливе) ставлення студента до викладача, то його можна змінити на краще засобами корекції взаємних оцінних ставлень у системі «студент - викладач».

Оцінка, «виставлена» викладачеві, звичайно, не завжди об'єктивно відбиває реальний рівень його професійної обізнаності, педагогічної майстерності або людських якостей. Однак реалії педагогічної взаємодії такі, що саме ця оцінка може визначати систему ставлень і ефективність педагогічного впливу загалом. Викладачеві тут не зайве дотримуватися відомого: перш ніж планувати систему педагогічної взаємодії, треба викликати у студента позитивне (прихильне) ставлення до себе, сподобатися йому. Між вихователем і вихованцем має виникнути атракція -привабливість, потяг один до одного, що супроводжується позитивними емоціями.

Ефективність педагогічної взаємодії забезпечується передусім авторитетністю викладача - високим ступенем значущості (референтності) для студентів його педагогічних проявів. У соціальній психології для позначення групи, з якою людина вважає себе пов'язаною щонайтісніше й авторитет якої вважає для себе обов'язковим, вживається поняття «референтна група» - саме сюди входять найбільш авторитетні педагоги. Зазначимо, що невисокий рівень професіоналізму викладача, зокрема, необ'єктивність оцінювання студентської роботи, є визначальним чинником негативного ставлення студентів до нього. Причини часто містяться в емоційно-ціннісній сфері викладача. Викладачеві можна порадити прості правила Д. Карнегі, дотримання яких у педагогічній діяльності допоможуть викликати симпатію і повагу студентів. Ось вони:

Не забувайте, що для людини її ім'я звучить найсолодше й гордо будь-якою мовою.

Будьте уважними слухачами. Спонукайте інших говорити про них самих.

Допомагайте людям реалізувати їхнє прагнення до усвідомлення власної значущості й робіть це щиро.

До цього можна додати ще таке: зберігайте впевненість у собі за будь-якої ситуації; будьте завжди чесними й щирими у спілкуванні зі студентами; любіть і поважайте своїх вихованців; «Нам подобаються всі, кому ми подобаємося» (Д. Майєрс); розширюйте соціальні контакти зі студентами, цікавтеся їхнім життям; не приховуйте свого почуття гумору; не забувайте про зовнішній вигляд, намагайтеся бути завжди охайним.

Конфлікт, який не має вирішення, дуже рідкісне явище, хоча люди часто саме так його оцінюють, щоб виправдати свою соціально-психологічну некомпетентність. Такі конфлікти породжуються ситуаціями психологічного (або соціального) характеру - слабкість, лінощі та ін. Треба здійснити великі зусилля, щоб піднятися і над собою, і над обставинами.

Для успішного запобігання і вирішення педагогічного конфлікту викладач повинен володіти такими професійно-педагогічними якостями та вміннями:

передбачати наслідки свого педагогічного впливу;

бачити педагогічну проблему, протиріччя та вирішувати їх шляхом діалогу зі студентами;

соціально-психологічна проникливість, уміння правильно оцінити конфліктну ситуацію («надситуативне бачення ситуації»), сформувати неупереджене уявлення про сторони конфлікту;

сприймати іншого як індивідуальність, яка є носієм свого власного неповторного внутрішнього світу;

коли виникають педагогічні проблеми, треба апелювати до свідомості студента;

генерувати ідеї у відповідь на конкретні пропозиції студента, з повагою приймати будь-яку його думку;

розвивати самостійність у судженнях студента та здатність самостійно шукати вихід зі становища;

враховувати емоційний стан студентів, співпереживати йому в момент конфлікту;

надавати педагогічним вимогам культуровідповідну форму (прохання, ділове розпорядження, порада («Можна Вам порадити...»), рекомендація («Можна Вам запропонувати...»), побажання («Мені б хотілося...»), запрошення до дії або обговорення проблеми). Педагогічна вимога повинна включати можливість надання студентові

потенційного вибору в широких межах її виконання («Ви могли б здати самостійну роботу не сьогодні-завтра, а наступного тижня, коли виконаєте»). Проте бувають випадки, коли в суперечці стикаються сутності, життєві смисли, виробничі інтереси, які багато чого значать для обох сторін, від вирішення яких залежить і подальша діяльність, і плани на майбутнє. Тоді поведінка кожної сторони стає напруженою, від кожного вимагаються душевні зусилля, іноді навіть порушуються межі тактовності.

Покращення трудової дисципліни не можна досягнути лише адміністративними методами. При демократизації освіти вимоги до студентів посилюються, але засоби впливу на них змінюються. Викладачі повинні застосовувати не авторитарні методи, а логіку педагогічного переконання, аргументацію, власний приклад. Саме тому підвищуються вимоги до інтелекту викладача, його ерудиції, психолого-педагогічної підготовки, поміж ними й вміння вирішувати педагогічні конфлікти.

Проблемі запобігання та вирішення педагогічних конфліктів у ВНЗ присвячені наукові дослідження. Так, Г.В. Антонов зазначає, що діяльність із запобігання та подолання конфліктів у ВНЗ має включати два основні складники: урегулювання конфліктів і здійснення конфліктологічної підготовки учасників педагогічного процесу, що забезпечує зниження конфліктогенності навчально-виховного середовища вищої школи й тим самим сприяє підвищенню ефективності педагогічного процесу. Основними компонентами структури діяльності з урегулювання конфліктів автор вважає такі:

Діагностика взаємин і конфліктів, тобто визначення сутності, типу, особливостей конфлікту. Методами діагностики конфліктів є індивідуальна бесіда, спостереження, опитування, тестування, соціометрія, вивчення документів, ретроспективний аналіз конфлікту.

Запобігання (профілактика) конфліктів - така організація взаємодії людей, що виключає або зводить до мінімуму ймовірність виникнення конфліктів між ними. Запобігання конфліктам у ВНЗ може здійснюватися управлінськими (організаційними) методами (дотримання службової й загальнолюдської етики, врахування та розумне задоволення очікувань людей, компетентне розставлення кадрів й оцінювання результатів діяльності робітників, запобігання стресам і підтримання фізичного та психічного здоров'я людей) і методами внутрішньоособистісної та міжособис-тісної психокорекції (оволодіння прийомами і навичками безконфліктного спілкування, позбавлення схильності до застосування конфліктогенів, автотренінг, самоаналіз, індивідуально-психологічне консультування, посередницька діяльність психолога тощо).

Розв'язання конфлікту - спільна діяльність його учасників, спрямована на припинення протидії, усунення проблеми, що призвела до зіткнення.

9.4. Навчання майбутніх педагогів управління конфліктними ситуаціями і вирішення педагогічних конфліктів

Правильно визначайте слова, і ви звільните світ від половини непорозумінь. Рене Декарт, французький філософ

У будь-якій суперечці ми відстоюємо не свій погляд, а своє «Я». Поль Валері, французький поет

Основними шляхами формування готовності студентів щодо запобігання і розв'язання конфліктів є інтеграція спеціальних знань завдяки доповненню змісту психолого-педагогічних навчальних дисциплін

(«Соціальна психологія», «Вікова і педагогічна психологія», «Теорія виховання», «Основи педагогічної майстерності» та ін.) відповідними питаннями з проблем конфліктології, а також читанню спецкурсу «Основи педагогічної конфліктології», розробці і виконанню студентами спеціальних завдань під час проходження виробничої (педагогічної) практики. У змісті теоретичної конфліктологічної підготовки студентів розглядаються питаннями про роль конфліктів у розвитку особистості, про значення різних аспектів педагогічного спілкування у виникненні педагогічних конфліктів, про психологічні особливості людей, що можуть спричинювати конфліктні взаємини, про моделі (стилі) поведінки в конфліктній ситуації та ін.

У дослідженні Ю.О. Костюшка вивчалася підготовка студентів до міжособистісної взаємодії в ситуації конфлікту, яка передбачала спеціально організований процес формування гуманістичної спрямованості та оволодіння студентами відповідними знаннями, вміннями й навичками. Теоретично обгрунтовано та апробовано такі психолого-педагогічні умови підготовки майбутніх педагогів до міжособистісної взаємодії в ситуації конфлікту: діалогічна взаємодія у навчально-виховному процесі; організація діяльнішої підготовки студентів за принципами активного соціально-психологічного навчання; створення сприятливого соціально-психологічного середовища для розвитку активної рефлексії. Визначено також базову педагогічну умову підготовки до міжособистісної взаємодії у вигляді інтегрованого підходу, який охоплює всі відомі форми організації навчально-виховного процесу.

Спецкурс «Основи педагогічної конфліктології» є засобом цілеспрямованого формування конфліктологічної компетенції студентів завдяки використанню таких організаційних форм і методів активного соціально-психологічного навчання:

Лекції і семінарські заняття у формі діалогу з аудиторією, наведення цікавих фактів і статистичних даних, проведення інтелектуальних вправ, сократичних бесід, «мозкової атаки», «круглого столу» тощо для формування у студентів пізнавального інтересу до питань урегулювання конфліктів у педагогічній діяльності.

Ділові і рольові ігри для моделювання майбутньої професійної діяльності, програвання можливих конфліктних ситуацій у взаємодії з учнями, їхніми батьками, колегами.

Використання тестових методик для самооцінки студентами розвитку емпатії, рівня конфліктності, панівного стилю поведінки і спілкування в конфлікті та ін.

Тренінгові заняття для розвитку в майбутніх фахівців навичок ефективного спілкування і раціональної поведінки в конфлікті, формування вмінь управляти своєю поведінкою у складних і критичних ситуаціях соціальної взаємодії.

5) Аналіз інцидентів і конфліктів, що реально виникали у студентів у різних життєвих умовах, а також розв'язання спеціально розроблених психолого-педагогічних ситуацій і завдань, які стосуються різних аспектів міжособистісних взаємин у педагогічному процесі та пошук шляхів їхнього вирішення з різних позицій (учителя, учня, студента, викладача, спостерігача). Це спрямовує майбутніх учителів на самостійний пошук оптимальних способів поведінки педагога у взаєминах з іншими учасниками педагогічного процесу, оволодіння ними конфліктологічними вміннями.

Важливою ланкою формування у студентів готовності до здійснення діяльності із запобігання і подолання конфліктів є педагогічна практика, перед проходженням якої майбутні вчителі отримують цільові завдання (спостереження за взаємодією вчителя з учнями та учнів між собою; виявлення особливостей спілкування лідерів і аутсайдерів серед учнів; складання психолого-педагогічної характеристики учня з урахуванням особливостей його взаємодії й спілкування з іншими людьми; анкетування вчителів, щоб вивчити стилі педагогічного спілкування, їхній вплив на соціально-психологічний клімат у класі; фіксування під час відвідувань уроків «емпатійних» і «неемпатійних» реплік учителя, «конфліктогенних зон» у класі; проведення бесід з учнями з урахуванням розв'язання завдань організації безконфліктного спілкування тощо).

Таким чином, технологія підготовки майбутніх учителів до розв'язання конфліктів у міжособистісній взаємодії містить такі компоненти:

Змістовий компонент складається з певної послідовності модулів, у межах кожного з них відбувається обговорення теоретичного матеріалу, оцінюється загальна підготовка студентів до заняття за трьома рівнями: знання, пояснення, ілюстрація.

Діяльнісний компонент передбачає оволодіння студентами вміннями, навичками, прийомами організації міжособистісної взаємодії в ситуації конфлікту на прикладі педагогічної діяльності; визначається рівень усвідомлення студентом складності педагогічної взаємодії, випробовування власних сил у виконанні тренінгових завдань.

Рефлексивний компонент містить осмислення студентами власних індивідуальних характеристик міжособистісної взаємодії та підходів до конфлікту; тренування в саморегуляції контролю над власною поведінкою та хвилюваннями, які її супроводжують; здійснення самоаналізу та самооцінки, отримання та осмислення зворотного зв'язку від викладача та інших членів групи про успішність своїх дій; формування здатності неупереджено та об'єктивно розглядати власну поведінку з позиції професійної доцільності; оволодіння інструментарієм позитивної взаємодії з іншими членами групи та викладачем на рівні аналізу їхніх взаємин.

Студентам потрібно оволодіти також такими опосередкованими методами: метод «виходу почуттів», уміти висловлювати їх опоненту вкоректній формі «Я-повідомлення»; метод активного слухання опонента; метод обміну рольовими позиціями та ін.

Надзвичайно важливо розвивати у студентів соціально-перцептивні уміння для неупередженого сприйняття конфліктної ситуації та об'єктивної оцінки опонента. До того ж потрібно враховувати деякі відомі закономірності соціальної перцепції. Оцінюючи діяльність педагога, студенти можуть припускатися «фундаментальної помилки атрибуції» (Д. Майєрс): недооцінювати ситуаційні (наприклад, неготовність студентів до заняття, організаційна неузгодженість у навчальному процесі, хворобливий стан тощо) і переоцінювати диспозиційні (стійкі риси, мотиви, настанови) впливи на його педагогічні дії. Запобігає цьому застосування, наприклад, інтерактивних методик (В.В. Власенко).

Для набування студентами відповідних умінь ефективної поведінки в конфліктних ситуаціях, набуття досвіду неконфліктної педагогічної взаємодії у навчальний процес треба запроваджувати активні методи навчання, зокрема, проводити заняття, на яких студенти навчаються вирішувати педагогічні конфлікти, а саме:

Інтегровані заняття, які сприяють активізації оптимальних взаємин студентів із викладачем (особливо, коли заняття проводять два викладачі) і студентів між собою. Як наслідок, студенти активно обмінюються інформацією, реалізують і засвоюють певні педагогічно-рольові функції. В умовах безпосереднього соціального порівняння викладачі свідомо дотримуються педагогічно доцільних професійно-рольових програм поведінки.

Заняття-гра, яке створює сприятливу емоційну атмосферу без надмірного психологічного напруження і хвилювання, сприяє ідентифікації студента з новою соціально-професійною роллю (зокрема, «педагог»), знімає бар'єр «соціального статусу» в спілкуванні студента з викладачем тощо.

Заняття-діалог, під час якого найповніше забезпечується комунікативна взаємодія студентів між собою та з викладачем, здійснюється взаємообмін соціально-рольовими функціями. Така робота не тільки розвиває комунікативні вміння майбутнього викладача, а завдяки дії механізму «соціальної фасилітації» (посиленню домінантних реакцій у присутності інших) покращує виконання завдання, яке полягає в тому, щоб логічно переконати свого опонента. Це сприяє підвищенню самооцінки студентів, надихає впевненість у собі. Учасники діалогу можуть мінятися ролями (зокрема, і викладач зі студентом). Це дає змогу зіставити результати обговорення проблеми, активізувати для обговорення якомога більше студентів, кожному проявити себе ініціатором у діалозі, показати вміння висловлювати свою думку публічно. Присутні є одночасно і слухачами, і експертами, і потенційними учасниками самого діалогу.

4) Колективні форми роботи, зокрема, співробітництво студентів у парі змінного складу тощо. Потрібно зауважити, якщо студенти в конфліктній ситуації вдаються до ненормативної поведінки, до антигуманних негідних учинків щодо один до одного і до викладача, це серйозний сигнал про не-благополуччя в їхньому вихованні, наслідком чого може бути підвищення конфліктності. Саме тому викладачеві треба зупиняти навіть будь-які жарти між студентами, якщо в них є хоча б натяк на ображення чиєїсь гідності.

Практичні поради викладачам і студентам щодо оволодіння вміннями вирішення конфліктів:

Прагніть з'ясувати предмет і причину конфлікту. Дайте собі відповідь на запитання: конфлікт це чи ні?

Не розширюйте предмет конфлікту, а навпаки, зменшуйте вимоги до людей - особливо це стосується емоційної сфери. З'ясуйте: між вами взаємне непорозуміння, ділова конкуренція чи звичайна заздрість.

Враховуйте, на якій із трьох стадій перебуває Ваш конфлікт: стадія виникнення (напруження стосунків), стадія взаємного непорозуміння (сутички), стадія вирішення (конструктивного чи деструктивного).

Необхідно уважно ставитися до тих, хто конфліктує, надавати ініціативу і тому, кого звинувачують. З'ясуйте цілі партнера: вони ділові, самостверджувальні, амбіційні або є прагнення принизити когось. Запропонуйте не лише покарання, а й позитивний шлях вирішення конфлікту.

У конфлікті не повинно бути переможців і переможених, бо конфлікт розвиватиметься далі.

Не можна недооцінювати одних і переоцінювати інших, не слід одних увесь час заохочувати, інших - карати, а третіх - не помічати.

Особливу увагу проявіть до конфліктних особистостей.

9) Що ближчі стосунки, то тяжчим буде конфлікт. Не налагоджуйте
близьких особистих стосунків у колективі, яким керуєте.

Не намагайтеся виховувати інших - краще виховуйте себе.

Необхідно примножувати позитивні знання про іншу людину, а не «підгодовувати» свої негативні емоції. Припиняйте плітки. Індивідуальні проблеми вирішуйте наодинці.

Слідкуйте за тоном розмови, уникайте категоричності й різкості суджень.

У взаєминах ураховуйте тендерні особливості психіки людей. Жіноча психологія має такі риси: інтуїтивність, ситуативність, асоціативність. Справжнім чоловікам притаманні: точний розрахунок, зіставлення фактів, логічний аналіз, раціональний підхід. Чоловіки самостійні, цінують свою надійність, сміливість, твердість. Жінки в пріоритеті мають доброту, ніжність та емоційність, тому вони чутливі до тону розмови і до манери поведінки людей.

Коли і в кого не виникає конфліктів у спілкуванні?

Педагоги зазначають, що зараз кількість конфліктів у закладах освіти збільшилася. Якщо це так, то які можливі причини цього явища?

Особливості педагогічного конфлікту, стадії його розвитку. Чим відрізняється педагогічний конфлікт від звичайного конфлікту у взаєминах?

Причини виникнення конфліктів у взаєминах «студент - викладач» і «викладач - студентська академічна група». Чи бувають конфлікти, яких не можна вирішити?

Шляхи конструктивного подолання бар'єрів і вирішення конфліктів у педагогічній взаємодії «викладач - студент».

Як готувати студентів до вирішення конфліктів?

Чи є конфлікти, від яких не можна відмовлятися?

Чи згідні Ви з відомим викладачем Є.І. Ільїним, який говорив, що перед тим, як зайти в аудиторію, викладачеві доцільно про себе промовити: «Япомню чудное мгновенье, передо мной...»? Доведіть свою думку.

Акофф Р. Искусство решения проблем: Пер. с англ. - М.: Мир, 1982. -224 с.

БехІ.Д. Справедливість-несправеддивість у міжособистісних взаєминах // Педагогіка і психологія: Вісник АПН України. - 2006. - № 1. - С. 5-14.

Булах І.С. Психологічні аспекти міжособистісної взаємодії викладачів і студентів: Навч.-метод. посібник / І.С. Булах, Л.В. Долинська. - К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2002. - 114 с.

Ващенко І.В. Конфлікт та його сутнісні характеристики // Психологія: 36. наук, праць. - К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2000. - Вип.З(Ю). -С. 47-54.

Журавлев В.И. Основы педагогической конфликтологии: Учебник. -М.: Рос. пед. агентство, 1995. - 183 с.

Загітова К.І. Психологічні умови конструктивного вирішення конфліктів" у професійних ситуаціях // Проблеми вищої педагогічної освіти у світлі рішень II Всеукраїнського з'їзду працівників освіти. - К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2002. - 4.2. - С. 46-49.

Ішмуратов А. Т. Конфлікт і згода (основи когнітивної теорії конфліктів). - К.: Наук, думка, 1996. - 192 с.

Костюшко Ю.О. Педагогічні умови підготовки майбутнього вчителя до міжособистісної взаємодії в ситуації конфлікту: Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.04 / Житомир, держ. ун-т ім. І. Франка. - Житомир, 2005. - 20 с.

Котик І. О. Розвиток суб'єктивності учнів при розв'язанні конфліктів у процесі діалогічного навчання // Психологія: 36. наук, праць. - К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова. - 2000. - Вип.З(Ю). - С. 143-150.