Главная страница Случайная страница
Разделы сайта
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!
Професіоналізм особистості викладача
|
|
Щоб виглядати пристойною людиною,
передусім потрібно бути нею.
Адріан Декурсель,
Французький драматург
Любитель живе надіями;
Професіонал працює.
Г. Кейнін, американський письменник
Гуманізація вищої освіти передбачає цент рацію навчального процесу не на навчальній дисципліні, а на особистості студента, його професійному становленні та особистісному зростанні. Для цього сам викладач повинен мати високий рівень особистісної і громадської зрілості.
Професіоналізм викладача як особистості – це якісна характеристика його як суб’єкта педагогічної праці, яка відображає високий рівень розвитку професійно-важливих і особистісно-ділових якостей, які забезпечують ефективність педагогічної діяльності. Рівень продуктивності діяльності викладача значною мірою залежить від його професійно-педагогічної спрямованості – сукупності стійких мотивів, потреб, інтересів, переконань, ціннісних орієнтацій, які виражають світогляд людини і спрямовують на досягнення певного результату. Професійно-педагогічна спрямованість має такі різновиди:
1) Справжня педагогічна спрямованість передбачає наявність у викладача стійкої настанови на розвиток особистості майбутнього фахівця засобами свого навчального предмета, формування в студентів позитивної мотивації учня, потреби в професійних знаннях і уміннях, якими володіє сам педагог.
2) Формально-педагогічна спрямованість, яка пов’язана з прагненням викладача будь-що виконувати навчальний план і робочу програму. Ця потреба затьмарює собою особистість студента, його бажання і можливості, успіхи і невдачі (це формально-бюрократичний стиль педагогічного управління).
3) Хибно-педагогічна спрямованість – спрямованість викладача на самого себе, власне самовираження і самопрезентацію, свою професійну кар’єру. На заняттях у таких викладачів студенти мало активні, продуктивність їхньої праці дуже низька, зникає бажання навчатися. Викладачів із такою негативною професійно-педагогічною спрямованістю мало, але, на жаль, є.
Велике значення особистісні характеристики викладача мають ще й тому, що мета підготовки майбутнього фахівця з вищою освітою передбачає формування в нього професійно значущих особистісних якостей. Проте життєві цінності та смисли не можуть передаватися студентові так само, як знання, уміння, навички. Єдиним шляхом розвитку духовності, формування ціннісних орієнтацій і життєвих смислів у студентів є духовність і моральна культура викладача (його емоційний світ), що виявляється через його ставлення до навколишнього світу, подій, студентів і самого себе. Якраз ці якості викладача визначають його педагогічний імідж.
Імідж – створений у свідомості людей навколо емоційно-забарвленого образу індивіда, що відображає їхні соціальні очікування. Імідж викладача здійснює великий вплив на його взаємини зі студентами, на ефективність їхньої сумісної праці. Імідж набуває рис символу особистості викладача, стає його візиткою, рисою його характеру та формує ставлення студентів до нього, і навіть до навчального предмета, який він викладає. У зв’язку з цим згадаймо А.С. Макаренка, який казав: “Визначальним чинником навчально-виховного процесу завжди залишається прекрасна особистість педагога”.
Індивідуальність викладача насамперед виявляється в його зовнішності, яка спрямована на інших людей. Емоційна виразність, спосіб і сила виявлення хвилювань і почуттів визначають як експресивність. Вид і форма експресії значною мірою впливає на динаміку й особливості міжособистісних взаємин викладача і студентів. Через це серед особистісних якостей викладача визначають педагогічний артистизм – здатність управляти собою, виявляти весь арсенал своєї експресивної виразності. Артистизм викладача виконує такі функції:
· мотиваційну(викликає інтерес студентів до особистості викладача і до предмета, який він викладає);
· мобілізаційну (викликає в студентів налаштування на позитивну домінанту, наприклад, сприймання інформації);
· атракційну (приваблює, притягує інших до своєї особи);
· стимулювальну (викликає активну роботу студентів);
· фасилітарську (полегшує педагогічну взаємодію, сприяє організації уваги студентів, сприяє виявленню у них здібності до вивчення предмета).
Усе це свідчить про те, що викладач вищої школи повинен демонструвати не тільки зразки науково-педагогічної діяльності, а й певні якості особистості, які мають таке саме важливе значення, як і його професійні знання і вміння. Цим пояснюється підвищення вимогливості до професіоналізму особистості сучасного викладача. Можна сказати, що викладач повторює себе у своїх студентах. Вони переймають від нього не тільки професійно-наукові знання, а й уроки життя, професійний досвід, моральні і життєві цінності, погляди та переконання, манери поведінки, спосіб мислення, окремі звички тощо.
Особистісне, переконливе, захоплююче ставлення викладача до навчального матеріалу посилює його вплив на студентів, викликає у них інтерес до нього. Через це до зовнішніх складників іміджу викладача відносять також відносять також виконання ним вимог педагогічного спілкування, дотримання правил поведінки, норм етикету у процесі сумісної професійної діяльності (форма звертання, манера спілкування і навіть форма ділового одягу – все це є нормами ділового етикету).
Зовнішній складник іміджу викладача не повинен розходитись з внутрішньою стороною – рівнем його духовного розвитку, який виявляється у системі цінностей (загальнолюдських, національних, громадських та ін.), до них належать і такі педагогічні цінності:
1) Безумовна пріоритетна цінність – людина (дитина, учень, студент), її життя, фізичне і психічне здоров’я. У викладача ця цінність має виявлятися в любові до студента, проте це не лише і не настільки позитивна емоція, скільки поважне ставлення до людини, віра в її розсудливість і благородство, надія на її майбутнє, здатність перейматися її хвилюваннями, бути чутливим до її проблем тощо. Це відповідає відомій педагогічній позиції викладача – розуміти, визначати, приймати студента, намагання створити всі умови для реалізації ним своїх творчих потенцій. Педагогічна віра виявляється також у прагненні зробити того, кого вчиш, центром свого життя і служіння. Віра в іншу людину виявляється через глибокі й достовірні гуманістичні завдання, які дають змогу усвідомлювати межі власної компетентності, своїх творчих сил. Саме тому для викладача дуже важливо бути освіченою людиною з психологічного боку.
2) Цінності знання – орієнтація на систематичне поповнення і вдосконалення професійних знань як необхідної умови професійно-педагогічної діяльності й педагогічної творчості, професійного зростання загалом. “Учитель живе доти, доки він учиться. Як тільки він перестає вчитися, у ньому вмирає вчитель”, - говорив К.Д. Ушинський.
3) Ціннісно-мотиваційна настанова на розвиток своїх творчих потенційних можливостей, прагнення до самореалізації та саморозвитку – це цінність особистісного зростання у професійній сфері.
4) Цінності – ставлення, які відображають ставлення педагога до самого себе як суб’єкта діяльності, його “Я-концепцію”, а також динаміку цього ставлення (почуття честі, гідності). Зі зміною ставлення змінюється також ставлення до своєї професійної діяльності. Тому й важливо для викладача мати постійне прагнення до професійного зростання, намагання ставити й вирішувати все нові й нові завдання, постійно підлаштовувати свою педагогічну і наукову кваліфікацію.
Ціннісні орієнтації для суб’єкта розкривають у природі той зміст, який виробила
культура. Формування ціннісних орієнтацій – шлях входження до культури. Етапи
сходження до ціннісного бачення: за фактором побачити явище, в явищі побачити закон життя, а закон приймати за норму життя. Основний зміст виховання – відкрити шлях до ціннісних ставлень, які мають три форми прояву: раціональне ставлення, емоційне ставлення, дієве ставлення.
Реалізація принципу ціннісних орієнтацій у роботі педагога означає:
· одухотворення (олюднення) довкілля;
· узагальнення факту до обсягу явища;
· виявлення закономірності явища;
· трактування закономірності як норми життя.
Викладач повинен бути високоморальною людиною, що передусім виявляється в його педагогічній культурі:
· щирість і доступність у педагогічному спілкуванні;
· доброзичливість (але не поблажливість студентам);
· щирість, тактовність, коректність;
· толерантність;
· готовність використовувати будь-який випадок педагогічного спілкування як життєвий урок.
До характеристики особистості викладача належить також професійні моральні якості:
Загальногромадянські риси: громадська активність із метою розбудови Української держави; національна свідомість, патріотизм і толерантність щодо інших народів і культур; володіння українською мовою як державною; соціальний оптимізм; гуманізм – визнання суверенності особистості та недоторканості її гідності, віра в невичерпність людської доброзичливості; відповідальність і працелюбність.
Професійні моральні якості, які репрезентують совість, професійну чесність (ділова вимогливість до самого себе, самовіддача в роботі), принциповість і стійкість переконань (уміння відстоювати власну точку зору, але з повагою до думки іншого), організованість і відповідальність, скромність та оптимізм (віра в людей), великодушність (терпимість до вад людей, уміння пробачити образи, не бути злопам’ятним), справедливість і об’єктивність (неупереджене оцінювання ділових якостей і дій студентів), самоконтроль, дисциплінованість і вимогливість.
Позитивна “Я-концепція”: почуття власної гідності, прийняття себе як суб’єкта науково-педагогічної діяльності, самоповага, висока професійна самооцінка, відповідальність за себе і власне майбутнє, потреба в само актуалізації. Особливості “Я-концепції”викладача впливають на індивідуальний стиль його педагогічної діяльності (див. табл. 10.1).
Таблиця 10.1
Індивідуальний стиль педагогічної діяльності викладача залежно від особливостей його “Я-концепції”
| Викладач із позитивною “Я-концепцією” | Викладач із негативними тенденціями в “Я-концепції” |
| Спокійний, упевнений у собі | Надмірно хвилюється, підвищений рівень тривожності; < нервовий сам і нервує дітей > (П.П. Блонський) |
| Гуманна щирість, емоційно-ціннісна налаштованість на міжособистісні взаємини зі студентами | Мінімізація міжособистісних контактів із студентами, превалювання формальних стосунків |
| Виявляє готовність спілкуватися з кожним студентом і приймати його таким, яким він є | Вибірковість у взаєминах зі студентами, має у групі “любимчиків” |
| Приязний у взаєминах зі студентами, поважає їхню гідність | Часто вдається до дисциплінарних засобів впливу на вихованця з приниженням його гідності (підвищення голосу, зневажливі вислови, ”ярлики” тощо); багато часу витрачає на організаційні моменти |
| Жвавий, життєрадісний, із тонким почуттям гумору; моделює ситуації для вияву студентами позитивних емоцій | Емоційно скутий, “сухий”, не виявляє власного ставлення до змісту заняття; не стимулює позитивних переживань студентів |
| Надає перевагу активним, неформальним методам навчання; поважає думку майбутнього фахівця, допомагає актуалізувати його творчий потенціал | Схильний до стереотипного, формального педагогічного мислення та догматичного стилю роботи; на занятті переважно активний сам і репрезентує лише себе |
| Індивідуальний підхід до навчання студентів, опора на їхні психологічні особливості | Здебільшого орієнтація на всю аудиторію без урахування індивідуальних психологічних особливостей студентів |
| Адекватно оцінює конкретні вчинки, риси й досягнення студентів; залучає їх до взаємооцінювання, стимулює їхню самооцінку | Суб’єктивний в оцінюванні; часто знижує можливості й досягнення студентів; нехтує їхньою самооцінкою та не залучає однокурсників до взаємооцінювання |
|
|