Главная страница Случайная страница
Разделы сайта
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!
Типологічні особливості сучасних студентів 4 страница
|
|
загалом. Взаємини опосередковуються переважно особистісно значущими цілями (група друзів, приятелів).
На цій стадії куратор знайомиться з кожним членом групи, вивчає мотиви вступу першокурсників до вищого навчального закладу, їхні індивідуально-психологічні особливості (за допомогою анкетування, тестів, індивідуальних бесід та ін.), дає їм настанови щодо виконання своїх обов'язків, виокремлює найбільш активних студентів, чутливих до справ і життя групи.
Для студентів розпочинається період адаптації до студентського життя і вимог викладачів, відбувається засвоєння правил внутрішнього розпорядку ВНЗ, традицій інституту (факультету) тощо.
3-я стадія - кооперація, на якій соціально-психологічна й дидактична адаптація студентів майже завершилася. Хоча у групі переважають ділові стосунки (спрямовані на досягнення бажаного результату при розв'язанні конкретного завдання в певному виді діяльності), але вже диференціюються і міжособистісні взаємини. Виявляються неофіційні організатори, авторитетні активісти групи. За ними закріплюються соціальні настанови та керівництво внутрішнім життям групи. Якраз актив регулює формальну структуру контактів між членами групи. У студентів виявляється та зростає інтерес до справ групи, є готовність проявляти активність щодо їх реалізації.
Соціальні позиції кожного диференціюються, формується громадська думка, групова мораль. Студенти об'єднуються в малі групи (2-5 осіб), і в кожній з'являється лідер. Взаємодія в малих групах виникає на основі симпатій, спільних інтересів.
На цьому етапі розвитку групи кураторові треба працювати з активом, аналізувати міжособистісні стосунки, які встановлюються між членами групи (наприклад, за допомогою методу соціометрії). Це важливо для того, щоб вчасно вживати заходів (провести індивідуальну бесіду, групові збори тощо) щодо корекції становища окремих студентів у групі, особливо стосовно ізольованих студентів: залучати їх до спільних справ, доручати їм завдання, щоб розкрити їхні позитивні якості (а можливо, і здібності). Треба застерігати від вияву в окремих студентів авторитаризму, зухвалої поведінки, ігнорування інтересами групи.
На цій стадії стиль роботи керівника групи повинен бути гнучким, диференційованим. Куратор повинен знати й малі групи, їхніх лідерів, до кожної мікрогрупи знайти доцільні індивідуальні засоби впливу (насамперед на лідерів), знати думку кожної групи.
Куратор підтримує ініціативи активу групи, працює в тісному контакті з ним. Якщо треба дати вказівку, то це потрібно робити тактовно, не принижуючи авторитет активу. Будь-яка запропонована справа має бути для студентів бажаною, необхідною і підтримуватися активом.
Для студентів найпривабливішим в особі куратора є його ставлення до них, здатність розуміти їх, сила і дієвість особистісного впливу, його якості як організатора. Міра впливу куратора на групу в цей період має бути максимальною, інакше саме на цьому етапі можлива ізоляція групи від інших груп інституту (факультету), може виникнути концентрація на вузькогрупових цілях і перетворення групи в корпорацію, що небажано. Корпорація - це група, яка обмежена лише внутрішньогруповими цілями, які не виходять за її межі, вона набуває рис групового егоїзму.
Загальна вимога до групи на цій стадії така: виявляти чуйність до товаришів, взаємоповагу, допомагати один одному та ін. Лише за таких соціально-психологічних умов група досягне вищого рівня свого розвитку.
4-а стадія - студентська академічна група стає колективом.
Ознаки студентського колективу:
1) Кожен член групи приймає на себе цілі та завдання спільної навчально-професійної діяльності, яка вже має високу ефективність.
2) Група характеризується високим рівнем організованості та згуртованості - це команда однодумців. Згуртованість визначається єдністю ціннісних орієнтацій; збігаються погляди, оцінки, ставлення стосовно подій у групі загалом і кожного її члена. При зближенні оцінок зростає й емоційна прихильність студентів групи до її спільних справ. Структура формального і неформального спілкування збігається.
3) Багато членів групи мають статус неформального лідера або тих, кому віддають перевагу при вирішенні питань життя колективу.
4) В офіційних керівників групи виявляється демократичний стиль керівництва.
5) Група як колектив може бути взірцем і для інших студентських груп, впливати на них (наприклад, при вирішенні питань на факультетських зборах, в органах студентського самоврядування), виявляти інтергрупову активність, особливо з боку лідерів груп, які користуються авторитетом на факультеті (інституті).
6) У колективі існують визнані норми поведінки (кожен поводиться так, як прийнято у групі, навіть у манері одягатися). Якщо хтось порушує такі правила, товариші неодмінно роблять йому зауваження.
7) Колектив виявляє згуртованість. Якщо вирішуються важливі проблеми, то група працює злагодженіше й результативніше. «Ми» - так кожен студент ставиться до свого колективу.
8) Ще одна важлива особливість колективу в тому, що в ньому мікрогрупи не протистоять одна одній, хоча існують як окремі утворення. Офіційна і неофіційна підструктури доповнюють одна одну, що забезпечує в колективі позитивний мікроклімат. Ознаки позитивного морально-психологічного мікроклімату у студентському колективі:
· достатня поінформованість кожного студента про загальну мету та завдання групи;
· довіра та висока вимогливість один до одного;
· відповідальність кожного за справи групи;
· доброзичлива, ділова критика, вільне висловлювання своїх думок щодо справ групи;
· кожен член колективу забезпечує свою потребу в самореалізації, самоствердженні у своїй групі;
· кожний студент задоволений міжособистісним спілкуванням у групі, тобто її морально-психологічним мікрокліматом.
За таких умов студентський колектив набуває статусу референтної (еталонної) групи, погляди, норми, цінності якої є взірцем для кожного, за ними кожен формує свої життєві цілі, ідеали й цінності, звіряє дії та вчинки. У референтній групі створюється атмосфера психологічного комфорту, яка сприяє особистісному зростанню і професійному становленню кожного майбутнього фахівця. Вона виконує функцію зразка для оцінювання свого «Я», своєї поведінки та оцінки інших.
Кожна форма студентської групи може існувати лише певний час, навіть якщо вона підтримується привабливою перспективою. Якщо діяльність колективу спрямовується цікавою спільною суспільно значущою метою, продуктивною ідеєю, то самі ці ідеї та цілі набувають організаційної функції. Що більші можливості для ініціативи кожного учасника надає така організація, то довше вона зберігається, однак кінець кінцем відцентрові тенденції все ж таки перемагають і колектив на останньому курсі може розпадатися. Це означає, що він уже не задовольняє потреби багатьох його членів, і, як наслідок, вичерпав себе. Розпад тієї чи іншої форми самоорганізації, якщо він природний, є свідченням виконання нею своєї основної функції - розвиток особистості її членів до такого рівня, що ця соціальна форма вже не може їх задовольнити. Цим пояснюється те, що деякі сформовані студентські колективи розпадаються на мікрогрупи, зокрема на випускному курсі.
4.3. Міжособистісні стосунки у студентській групі
Усі люди поділяються на тих, хто щось
робить, і тих, хто робить своєю заслугою
зроблене іншими. Якщо можеш, попробуй
потрапити в першу групу: конкуренція
тут значно менша.
Дуайт Морроу, американський дипломат
У кожній групі безперервно відбувається взаємообмін соціально-психологічною інформацією (цінності, норми, правила, вимоги тощо). Якщо вона передається офіційними представниками групи (активом), то це сприяє швидшому вирішенню проблемних питань, прийняттю ділового рішення. Має значення і децентралізована комунікація, в обговоренні якої беруть участь усі члени групи. Для прийняття групового рішення важлива наявність студентів - генераторів ідей, експертів, критиків, мотиваторів організаторів та ін.
Актив повинен бути каталізатором позитивних ініціатив у групі, здорового способу життя студентів. Стосунки куратора з групою - це взаємодопомога,
порада, підтримка активу групи, турбота про її справи. Одночасно потрібно уникати формалізму, байдужості, надмірної офіційності стосунків. Це важливі соціально-психологічні умови для забезпечення ефективності виховної роботи з групою та окремими студентами.
Кураторові за допомогою активу потрібно сприяти розвитку ділової допомоги й водночас вихованню відповідальності, вимогливості до себе в тих студентів, які мають проблеми в навчанні й не можуть вирішити їх самостійно. Важливо застерігати від стану фрустрації окремих її членів, щоб він не набув затяжного характеру, що може привести до аморальних форм поведінки таких студентів, їхньої відстороненості від життя групи.
Якими психологічними явищами характеризується студентський колектив як цілісність (автономність)?
Громадська думка, яка складається не тільки з інтелектуальних, а й вольових та емоційних компонентів і виявляється в оцінних судженнях членів групи. Громадська думка відображає спільне ставлення (схвалення чи осуд) групи до питань і подій, що пов'язані з життям групи, її інтересами. Вона може стосуватися поведінки й деяких своїх членів. Дуже добре, якщо офіційна думка збігається з кулуарною думкою окремих її членів. Кураторові важливо коректно, тактовно контролювати і навіть коригувати офіційну думку, щоб не виникало
конфліктів.
Групові норми - сукупність правил і вимог, вироблених групою, які регулюють поведінку її членів.
Груповий настрій - загальний емоційний стан, який панує, переважає у групі, створює емоційну атмосферу в ній. Він може як стимулювати, так і пригнічувати діяльність окремих членів групи, а інколи навіть призводити до конфліктів. Груповий настрій може бути оптимістичний і песимістичний, мажорний, мінорний і нейтральний, задовільний і незадовільний. Сприятливий соціально-психологічний мікроклімат позитивно позначається на самопочутті членів колективу, забезпечує ситуацію успіху у груповій діяльності, дає змогу знайти оптимальне рішення тимчасових труднощів, підтримувати дружні стосунки в атмосфері взаємодопомоги та взаємопідтримки, налагоджувати оптимальні взаємини викладачів і студентів.
Групова згуртованість - визначається мірою прихильності до групи її членів.
Самоствердження - кожен член колективу усвідомлює себе його частиною і намагається зайняти та втримати в ньому певну позицію (соціальний статус), завоювати визнання, довіру, підтримку, розуміння своїх товаришів («Бути корисним - мій обов'язок, бути популярним - щастя»).
Колективні традиції - це звичаї, порядок, настанови, які складаються за час існування групи у ставленні до себе і товаришів, до своїх обов'язків; це визначення «системи перспективних ліній: близької, середньої, віддаленої» (A.C. Макаренко). Колективними традиціями можуть бути, наприклад, посвята першокурсників у студенти, день іменинника тощо.
Колективістське самовизначення - хоча кожен студент має певну свободу на індивідуальну думку у групі (її вислуховують, до неї ставляться з повагою, на неї зважають), проте для нього найбільш значущою є колективна думка, групова оцінка, а керівництвом до дії є групове рішення.
Через психологічний вплив на кожного студента колектив здатний розв'язувати також і виховні завдання. Які механізми групового впливу на членів групи?
Групова ідентифікація - ототожнення кожним студентом свого «Я» зі своєю групою. Через це окремі вчинки набувають мотивованої сили («Я дію так, як схвалює група»), а групові якості, які виявляються та ще й привласнюються, стають часткою «Я» студента. Саме ідентифікація є психологічною передумовою успішної взаємодії та взаєморозуміння студентів у групі. Якщо студент ідентифікує себе з групою високого рівня розвитку - це позитивно відбивається на його розвиткові. Набувається соціальна ідентичність - аспект «Ми» у нашій «Я-концепції». Варіант відповіді на запитання «Хто я такий?» часто ґрунтується на нашій належності до тієї чи іншої групи (наприклад, «Я - студент», «Я - психолог», «Я - українець» тощо).
Соціальні презентації - прояв своїх загальноприйнятих переконань, ідей і цінностей, які підтримуються більшістю. Вони включають також наші погляди та культуру, ідеологію, що ми демонструємо іншим, розкриваючи перед ними своє «Я». Наші соціальні презентації допомагають пояснювати світ, налагоджувати міжособистісні стосунки на засадах взаєморозуміння.
Соціальна фасилітація - посилення енергії, підвищення активності, домінантних реакцій індивіда, полегшення його діяльності у присутності групи (разом краще!).
Соціальна інгібіція, навпаки, - утримання, пригнічування активності, гальмування поведінки і діяльності під впливом інших людей. Наприклад, працездатність групи у присутності окремих її членів може знижуватися.
Соціальна лінь - тенденція окремих людей докладати менше зусиль за тих умов, коли вони об'єднують свої зусилля задля спільної мети, порівняно з випадком індивідуальної відповідальності, коли працюють окремо.
Децентрація - відтворення уявлень своїх товаришів, погляд на себе очима інших, емпатія до інших.
Навіювання - аргументований вербальний вплив на члена групи, але одночасно передбачається некритичне сприйняття настанов групи (або окремих товаришів) і безумовне виконання настанов групи, її рішень і порад.
Переконування - логічне обгрунтування важливості мети і завдання діяльності групи, необхідності отримання нею певних результатів. Від людини очікується свідома згода на виконання цих пропозицій.
Соціальні очікування - ми сподіваємося..., а в кожного є намагання виправдати їх.
Соціальне порівняння - кожен віддзеркалює на себе ставлення до нього членів групи. Ми використовуємо інших людей як еталон для оцінки наших власних настанов (ставлень), емоцій і поведінки.
Наслідування - це не тільки функція соціалізації, але й складник творчості, групової активності, становлення індивідуального стилю діяльності.
Взаємний потяг один до одного (атракція, симпатія), чинником чого є частота соціальних контактів; фізична привабливість; приписування іншому позитивних особистісних якостей; схожість соціального походження, інтересів, поглядів (для встановлення взаємин); взаємодоповнення (при продовженні стосунків): компетентність у галузі, яка близька нашим інтересам.
Проте і така думка: якщо у групі існує піддатливість груповому тиску, високий рівень конформізму (як усі так і я), то це веде до некритичності, одноманітності думок, а рядові члени групи стають пасивними, байдужими. «Хто йому слово останнє скаже, те на душі його зверху і ляже» (прислів'я).
Серед чинників, що впливають на рівень конформізму, у соціальній психології виділяються такі: характер людини; вік (в юності - максимальний щодо ровесників); стать (жінки більш конформні); професія (художники, наприклад, менш схильні до конформізму, ніж музиканти); упевненість у собі; характеристика самої проблеми (що складніша проблема, то вищий рівень конформізму); розмір групи (конформізм посилюється зі збільшенням групи до 5-7 осіб, якщо всі члени сприймаються як незалежні); ступінь згоди більшості; стосунки людини з групою та ставлення до неї (конформізм посилюється, якщо людина хоче бути прийнятою групою); статус людини у групі (при високому статусі конформізм зменшується, зростає самостійність і незалежність).
Серед причин конформізму можна назвати дві: по-перше, неможливість перевірити інформацію, коли людина змушена довіряти думці більшості; по-друге, людина підлягає впливу, прагне до встановлення позитивних зв'язків із групою, щоб уникнути конфлікту, неприємностей.
Конформізм має як позитивне, так і негативне значення. З одного боку, конформізм є одним із механізмів згуртування людей у групи, передачі соціального досвіду, культури, традицій і норм поведінки; з іншого - конформізм може породжувати лицемірство, пристосуванство, «людину-флюгера».
Керівник групи повинен взяти під свій захист і критично настроєних студентів, прислухатися до їхніх думок, які слід враховувати при прийнятті групових рішень, і тим коригувати думку колективу. Не можна застосовувати щодо одних студентів лібералізм, а до інших - жорсткість.
За результатами дослідження, 71% студентів цінують у ставленні один до одного оптимізм, життєрадісний настрій; 63% - високий рівень моральної культури; 63%- готовність прийти на допомогу. Менше значення в міжособистісних стосунках вони надають якостям, від яких залежить успішність навчання, хоча в утворенні мікрогруп це важливий чинник. Проте завдання формування студентського колективу складніші, ніж для інших груп. Це пояснюється особливостями інтелектуальної діяльності, яка опосередковує навчальні взаємини.
У зв'язку з цим цікаво, що студенти Європи, Америки та Японії серед професійних якостей менеджера на перше місце поставили етичні (моральні) якості; на 2-е місце - інтелігентність (духовну, моральну освіченість); на 3-є місце - ініціативу; на 4-е місце - творчість. Як тут не пригадати правило Д. Карнегі: «успішність праці підприємця залежить на 15% від професійних знань і на 85% - від уміння встановлювати свої стосунки з робітниками та між ними». Це й зрозуміло, бо міжособистісне спілкування у групі насамперед залежить від позиції і ставлення один до одного її членів.
Чи однакова інтенсивність спілкування студентів у мікрогрупах і групі загалом протягом усіх років навчання? Вона найвища на середніх курсах, тому що на першому курсі те немає колективу, а на старших курсах стосунки не так емоційно забарвлені, як на середніх (10% - це ще колектив, а в 90 % - колективу вже немає). Колектив розпадається іноді з об'єктивних причин (сім'я, робота тощо).
Чи можуть у студентській групі, навіть високого рівня розвитку колективі виникати протиріччя? Звичайно, адже причини протиріч у студентському колективі можуть бути такі:
· неадекватна оцінка партнера;
· завищена самооцінка окремих студентів;
· порушення почуття справедливості;
· перекручення окремим студентом інформації про іншого;
· авторитаризм лідера групи загалом або окремої мікрогрупи;
· некоректне ставлення один до одного;
· просто непорозуміння один з одним.
Якщо протиріччя вирішуються психологічно виправдано, вони не переростають у конфлікти і можуть навіть мати конструктивний характер, тобто згуртовувати групу. Але є такі питання з життя студентського колективу, які залишаються проблемними, й вирішувати їх не так просто. Для прикладу назвемо одне. Навчально-професійна діяльність - це діяльність кожного студента зокрема, тому що це індивідуальна інтелектуальна діяльність кожного і за своїм характером, і за результатами (на відміну від виробничої діяльності). Вона залежить від індивідуальних здібностей студента та його ставлення до навчання. Виникає проблема забезпечення у студентській групі ділового спілкування, співпраці, взаємодопомоги й одночасно вимогливості один до одного (допомога і вимогливість, а не списування розв'язаного товаришем завдання). Через це у студентській групі (колективі) можуть виникати навчальні конфлікти (I.A. Коваль). Конфлікт - це зіткнення на індивідуально-психологічному (студент - студент) або соціально-психологічному (група - окремий студент) рівнях конкурентних або несумісних потреб, мотивів, інтересів, дій, учинків. Такі конфлікти супроводжуються почуттям душевного дискомфорту, емоційної напруги, тривожності, стресу, станом когнітивного дисонансу тощо. Кожна сторона конфлікту вступає у протиборство, відстоюючи свої цінності, цілі.
Навчальні конфлікти посідають особливе місце в житті студентів. З'ясовано, що навчальні конфлікти є типовим явищем у процесі спільної діяльності, причому їхня відсутність не є свідченням ні високої ефективності навчальної діяльності групи, ні її згуртованості. Конфлікт - це не тільки зіткнення особистісних смислів діяльності, це також страхування проти застою, передумова переборення консервативних поглядів і
догматичних думок. Конфлікт буває корисним тоді, коли він допомагає вийти його учасникам на новий етап особистісного розвитку, на новий рівень розвитку міжособистісних стосунків.
Конфлікти виникають на діловому (предметному) і міжособистісному підґрунті. Згідно з цим виокремлюють два типи навчальних конфліктів: предметно-ділові і особистісно-прагматичні (міжособистісні у вузькому значенні). У рамках першого типу конфліктів виділяють: а) власне предметні (когнітивні) і б) організаційні. Розрізнення їх полягає в тому, що перші зумовлені когнітивною, а другі - поведінковою несумісністю.
Мала навчальна група є неформальним угрупуванням, і на причини виникнення конфлікту, його перебіг і способи вирішення конфлікту тут, як і в будь-якій неформальній групі, впливає: а) відсутність чітко регламентованого, усталеного розподілу функцій між членами групи; б) відсутність формального керівника, функції якого здійснюють окремі лідери; в) на відміну від спільної (кооперативної) виробничої діяльності, де технологічні умови задають певні вимоги до спеціалізації, тут кожен член групи повинен бути, образно кажучи, «фахівцем широкого профілю», тобто вміти виконувати всі дії з розв'язування навчальних завдань.
Навчальні конфлікти виникають у процесі навчально-професійної діяльності студентів. На відміну від виробничої, наукової та інших видів діяльності, тут найсуттєвіше значення має не розв'язок завдань, а зміни в суб'єкті учіння, передусім ті, що забезпечують досягнення найближчої мети - засвоєння способу розв'язання завдань певного типу. У зв'язку з цим немає однозначної відповідності між якістю спільного продукту групи і досягненням мети окремими студентами.
Оскільки йдеться про спільну навчально-професійну діяльність, а її найважливіші результати мають індивідуальний характер, у системі цілей студента часто починають відігравати все більшу роль індивідуальні цілі, які не збігаються з колективною метою, а це спонукає багатьох студентів домагатися першості будь-якою ціною. У таких студентів з'являється когнітивний дисонанс, що впливає на їхню поведінку, а це, в свою чергу, призводить до міжособистісних конфліктів.
Істотні особливості навчальних конфліктів зумовлені також місцем спільної навчально - професійної діяльності студентів в умовах сучасної системи навчання у ВНЗ. Йдеться про те, що спільна навчально-професійна діяльність посідає незначне місце в навчальному процесі і найчастіше склад такої групи є змінним. Саме тому взаємозв'язки між членами академічної групи, зазвичай, менш міцні, ніж взаємозв'язки між студентами в мікрогрупах.
Винятково важливе значення має те, що в навчально-професійній діяльності студентів, на відміну від інших видів діяльності, де тип взаємодії між членами малої групи опосередковується способом організації діяльності, наявна протилежна тенденція: спосіб організації навчальної діяльності опосередковується характером взаємодії між членами групи.
Принципово важливим є те, що у переважної більшості студентів як учасників конфлікту ще не сформовані на належному рівні ні вміння спільно
працювати, ні вміння вирішувати конфлікти. У зв'язку з цим завдання викладача полягає в тому, щоб побачити конфлікт у момент його зародження, не дати йому дійти до зіткнення між його суб'єктами, творчо використовувати різноманітні педагогічні технології вирішення конфлікту. Для цього важливо чітко усвідомлювати всю ситуацію конфлікту, структура якої містить дистанціювання, інцидент, конфліктну взаємодію, завершення конфлікту. Таким чином, для повного розв'язання конфлікту необхідно вичерпати предмет віддалення на соціальному, психологічному або духовному рівнях. Найбільш значущими компонентами ситуації конфлікту с дистанціювання (на фізичному, психологічному, соціальному, етнічному, духовному рівні) та інтегрування.
До основних чинників навчальних конфліктів студентів належать такі: а) тип взаємин між членами групи (до того ж враховують і взаємини між студентами, що склалися до того, як їх включили до спільної діяльності; б) склад групи (гомогенна і гетерогенна групи); в) навчальна успішність членів групи; г) спосіб оцінювання спільної діяльності студентів): л) індивідуальні особливості студентів (особливо когнітивні, а і також рівень конфліктності).
Щоб конфлікт виник, потрібно конфліктогенні чинники, які викликають непорозуміння, провокують захисні реакції учасників, виникає загострене реагування на них іншої сторони.
Конфліктогенна поведінка виявляється у таких її проявах:
· агресивність, прояв егоїзму:
· прагнення до зверхності, переваги:
· погрози, глузування;
· категоричність вимог тощо.
Конфлікт на соціально-психологічному рівні розвивається як міжособистісний, між окремими групами, а також може бути між окремою особистістю та групою загалом. Міжособистісний конфлікт визначається як зіткнення несумісних соціальних, психологічних, духовних просторів суб'єктів, яке викликає їхню протидію. Такі конфлікти бувають горизонтальними (між рівними за ієрархією, однаковим соціальним статусом людьми, наприклад, «студент-студент») і вертикальними («староста-студент», «лідер-рядовий член групи» тощо).
Види внутрішньогрупових конфліктів:
· конфлікт ролей - неадекватне виконання соціальних ролей;
· конфлікт бажань, інтересів ницо:
· конфлікт норм поведінки, цінностей, життєвого досвіду.
При аналізі особистісно - пригматичних конфліктів (вони зумовлені особистісною несумісністю) розрізняють ситуаційні і поза ситуаційні конфлікти.Позаситуаційні конфлікти зумовлені або недоброзичливими взаєминами між студентами, що склалися ще до включення їх у спільну діяльність, або внутрішньо особистісними конфліктами. Їхнє виникнення непередбачуване, приводом може стати будь-яке явище. Ситуаційні міжособистісні конфлікти, як правило, розпочинаються з когнітивних або організаційних, а їх наявність - ознака особистісної несумісності. Досить часто вони спричиняються недостатнім рівнем комунікативної компетентності або невмінням поводитись у конфліктній ситуації. Найбільш радикальний спосіб конструктивного вирішення такого конфлікту - переведення його у когнітивне русло.
У дослідженні I.A. Коваль, доведено взаємозв'язок між навчальними конфліктами студентів і характером взаємин, що склалися між студентами ще до включення їх у спільну діяльність. Зокрема, у групах з кооперативними взаєминами між членами групи переважна більшість конфліктів - когнітивні. Вони зумовлені когнітивною несумісністю і виявляються у розбіжностях стратегій розв'язання задач. Такі конфлікти подекуди мають досить гострий характер і переходять в особистісно-прагматичні, коли несумісність виявляється на особистісному рівні. Однак здебільшого завершуються конструктивно, оскільки в основі цієї несумісності лежать его - потребові цілі, що мають миттєвий характер. При цьому конфлікт переводиться у когнітивне русло, унаслідок чого навіть найгостріші конфлікти не призводять до дезінтеграції групи.
У групах, де зв'язки між їхніми членами недостатньо міцні, когнітивні й організаційні конфлікти часто переходять у прагматично-особистісні. До того ж когнітивна або поведінкова несумісність перетворюється на особистісну. У групах, де між окремими її членами ще до включення у спільну діяльність склалися недоброзичливі взаємини, більшість конфліктів мають чітко виражений міжособистісний характер. Вони спричинені особистісною несумісністю і виникають із будь-якого приводу, досить гострі і довготривалі. Тут конфлікти найчастіше розгортаються за спіральною моделлю. Якщо ж хтось із членів групи виступає на захист одного з учасників конфлікту, він сам часто є об'єктом конфлікту. Коли ж на бік одного з учасників конфлікту виступають інші члени групи, конфлікт ще більше розгортається, а інколи призводить до відносної депривації учасника конфлікту.
У дослідженні було також встановлено, що істотними чинниками, що значною мірою впливають на перебіг конфлікту і способи його вирішення, є загальна підготовленість студентів, їхній статус, ступінь однорідності членів групи за успішністю, а також спосіб оцінювання діяльності групи. Останній чинник найістотніше впливає у тих групах, де міжособистісні зв'язки між членами групи недостатньо міцні. Вплив цього чинника не спостерігався у групах із міцними міжособистісними зв'язками, а також у групах, де переважали змагальні відносини, зумовлені недружніми вза єминами, що склалися ще до включення студентів у спільну діяльність.
На тип конфлікту значною мірою впливає статус його учасників. Когнітивні конфлікти найчастіше відбуваються між сильними студентами. Саме така картина наявна і в конфліктах за лідерство. Організаційні конфлікти, як правило, мають характер вертикальних: у разі незадоволення стилем лідерства конфлікт ініціюють «рядові» члени, при значній розбіжності очікуваних і реальних ролей «рядових» членів - ініціює лідер. Конфлікти між «рядовими» членами групи найчастіше спричиняються занадто високою (на погляд деяких членів групи) активністю члена групи або браком у нього комунікативної компетентності.
Позитивні функції навчальної о конфлікту студентів виявляються в і ому, що вони сприяють прийнято ефективних групових рішень; поліпшенню діяльності членів групи, особливо лідерів; більш критичному ставленню до своєї діяльності; поліпшенню розуміння особистості партнерів по групі, згуртуванню групи загалом.
|
|