Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Гуманізація виховання






На сучасному етапі розвитку школи важливим є завдання гуманізації виховного процесу (М.Й.Боришевськнй). У широкому розумінні це полягає у забезпеченні умов, які сприяють оптимальному розвиткові дитини всіх її потенційних можливостей /як успадкованих, так і тих, що набуваються нею у процесі індивідуальної соціалізації/, в активному оволодінні суспільними цінностями, в їх удосконаленні, збагаченні можливостей, у самовдосконаленні та самореалізації.

У більш вузькому розумінні гуманізація виховного процесу, полягає у тому, щоб скерувати розвиток дитини у напрямі активного оволодіння духовними і моральними цінностями суспільства.

Гуманне виховання передбачає виховання особистості з позиції визнання пріоритетності духовних, національних і загальнолюдських цінностей, пріоритету людини як суб'єкта, господаря власної долі, відповідального за свої дії, вчинки перед совістю і перед сподіваннями спільноти, до якої входить, і в якій лише можливе його саморозкриття, самореалізація і самоствердження. Але людина повинна розуміти з самого початку - розкриття, самовираження неможливе без участі інших людей, вони неможливі шляхом протиставлення себе людям, вони абсолютно неможливі в ізоляції та протиставленні себе суспільству, без звернення до інших людей, що передбачає їх активну співучасть у цьому процесі.

Основною характеристикою ставлення вихователя до свого вихованця є гуманність, яка включає такі моменти як загальна позитивна установка вчителя на сприймання дитини, прагнення зрозуміти її потреби, інтереси, постійне сприяння розвитку в дитини як того, що становить основу її загальнолюдської сутності, так і того, що визначає її своєрідність, неповторність, тобто того,, завдяки чому дитина стає індивідуальністю. При цьому слід пам'ятати, що повага до дитини аж ніяк не обмежується лише шанобливим ставленням до неї, що виявляється переважно у зовнішніх формах поведінки вчителя. Недопустимість роздратування, вибуховості, спокійний тон вимог, доброзичливі інтонації у спілкуванні, висока мовна культура вчителя у його взаєминах з учнями хоч конче потрібні, проте не всевизначальні характеристики його гуманного ставлення до дітей.

Важлива, абсолютно необхідна умова, без якої неможлива гуманізація - це чесність, щирість, рівноправність, недопустимість фальші з боку педагога. Вихователь не має права вимагати від вихованця того, чим не володіє сам. Тільки вільна людина здатна шанувати волю інших.

Однією з важливих передумов гуманізації виховання є демократизація управління народною освітою, гуманізація стосунків у системах „учитель-учитель", " учитель - адміністратор школи". Вирішальною умовою гуманізації виховного процесу у школі є гуманізація нашого суспільства загалом, і всіх його інститутів зокрема.

Але не секрет, що навіть " найвіртуозніші” методики, найінтенсивніші виховні заходи неспроможні забезпечити досягнення виховних цілей, якщо в їх основі лежать принципи, згідно з якими взаємини у системі " вчитель – учень” будуються за типом " суб'єкт-об'єкт”. За таких умов виховні впливи не лише не викликають зустрічної активності учнів, але і наштовхуються на їх внутрішню протидію. У таких випадках виявляється непідвладність дітей виховним впливам, проявляється своєрідна " психологічна глухота", з'являється важкий для подолання " смисловий бар'єр". Наслідок цього - цінності, на оволодіння сподівається вихователь, залишаються в багатьох випадках індиферентними для вихованців нерідко сприймаються останніми як щось небажане. Як результат розвивається особистість, для якої суспільні цінності, наприклад, милосердя, правдивість, справедливі принциповість, активна протидія злу та ін. залишаються чужими, а на їх місці з'являються і поступово закріплюються орієнтації асоціального спрямування. Очевидно, це стає однією з причин таких негативних явищ, як відчуженість, соціальна апатія, девіантна поведінка тощо.

Згідно з вище наведеним, розуміння гуманізації виховного процесу, йогореалізація мають грунтуватися на таких положеннях і принципах:

1. Найцінніше у вихованця - це його індивідуальність, непов- торність, що зумовлена об'єктивно і суб'єктивно. Тільки через розмаїття, через індивідуальність полягає шлях до об'єднання, до єдності – не стадної, а справді людської.

2. У процесі виховання недопустиме насильство над дитиною, а передусім визнання педагогом можливостей і права учня бути суб’єктом виховного процесу, активним, рівноправним, хоч і різнозобов’язаним порівняно з вихователем учасником, бути суб'єктом власної, носієм власної волі.

3. Неприпустимість насильства над свідомістю підростаючої осо- бистості: згубність тоталітарної пропаганди /" раз ми разом, значить разом - всі ми сходимось в одне" /.

4. У процесі виховання вчитель реалізує розвивальну педагогічну стратегію, що втілюється в конкретних справах, турботах про зростання особистості дитини, її внутрішніх потенційних можливостей, про розвиток її самосвідомості, про наближення одного з найсуттєвіших відкриттів на шляху становлення дитини як особистості - відкриття її власного " Я" з усіма його сильними й слабкимисторонами, з усвідомленням покликання стати володарем власної долі.(М.Й.Боришевський).

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.