Психологія самовиховання

Виховання досягає успіху тоді, коли воно переростає у самовиховання, тобто, коли учень перетворюється з об'єкта в суб'єкт виховання. Дамо визначення самовихованню. Самовиховання - це здійснення суб'єктом управління діяльністю, спрямованою на зміну своєї особистості
у відповідності зі свідомо поставленими цілями, сформованими ідеалами і переконаннями.

Психологами виділено ряд форм самовиховання: 1/ виховання у себе нової якості, якою особистість на даний момент не володіє, наприклад, акуратність; 2/ ломка старого, долання наявної негативної якості, наприклад, безвольності, лінощів, тощо; 3/ поглиблення уже наявної якості, недостатньо сформованої, наприклад, розвиток здібностей.

Виділимо найважливіші психолого-педагогічні умови самовиховання. Першою умовою є усвідомлення вихованцем, з одного боку, протиріччя між суспільними вимогами та особистими бажаннями, а з другого — реальною поведінкою. Друга - це знання своїх можливостей: адекватна самооцінка, здатність дивитися на себе як на іншого. Наприклад, коли самооцінка у школяра завищена, то у нього не виникає потреби у самовихованні /" я ідеальний" /. Коли ж самооцінка учня
занижена, то у цьому випадку він не бачить сенсу в самовихованні /" у мене й так нічого не вийде" /. І третя - сформованість у вихованця таких
якостей як критичність, самостійність, воля, активність та ін. І нарешті, четвертою умовою є володіння школярами способами, методами самовиховання та наявність його програми.

Відомо, що самовиховання ефективне, коли воно здійснюється в реальній праці, суспільно-корисній діяльності. Це не просто якась спеціальна діяльність. Коли прагнення особистості до удосконалення не підкріплюється відповідними зусиллями в доланні труднощів, ще зустрічаються на шляху до мети, то це може призвести до розчарування у своїх здібностях і особистість врешті-решт задовільняється у своєму розвитку тим, що вдається досягти без особливих зусиль. На нашу думку буде досить слушним навести висловлювання американського просвітителя і державного діяча Бенджаміна Франкліна стосовно самовиховання. В своїй " Автобіографії" він пригадує як склавши план самовиховання і самовдосконалення, він спочатку послідовно, щодня втілював його в життя. Але невдовзі багато інших справ стали поглинати його час і він зовсім закинув це заняття. " Я став подібний на людину, яка купуючи сокиру у свого сусіда-коваля, бажала, щоб вся поверхня сокири так само блистіла, як і її гостра частина. Коваль погодився.... якщо тільки він /покупець М.С./ буде крутити колесо. Він крутив, а коваль сильно натискував лезом сокири на камінь, що робило роботу досить важкою. Він раз у раз відходив від колеса подивиться як ідуть справи, і нарешті побажав взяти сокиру такою, якою вона є, без дальшої шліфовки. " Ні, - сказав коваль, - крути, ми поволі зробимо її блискучою, а поки що вона тільки крапчата! " - " Так, - відповів покупець, - але я вважаю, що крапчата сокира підходить мені більше всього"... Думаю, - закінчує Франклін, - що таке сталося з багатьма, хто переконався, як важко набути добрі навички і викоринити погані. Напевне, багато з них відмовилися від боротьби і прийшли до висновку, що " крапчата сокира найкраща" /Франклін В. Избран.произв.М., 1956.С.487-488/.

Прагнення індивіда до самовиховання, особистого самовдосконалення, є природнім як і розвиток у нього здатності стояти, ходити, говорити... Здатність досягнути досконалості власного " Я" є дуже важливим моментом у духовному розвитку дитини. З цього ж моменту вона стає здатною до рефлексії над самою собою. Але найбільш важливим є пробудження у них /дітях/ почуття того, що вони ще не є тим, чим вони повинні бути, і живе бажання стати такими ж, як дорослі, серед яких вони живуть. Це власне прагнення дітей до виховання є імманентний момент будь-якого виховання.

Самовихованням починають займатися підлітки. Особливо актуальним воно стає у старшому шкільному віці. Чому? Цьому сприяють умови життя, навчання і виховання: розширюється коло їх моральних уявлень, поглиблюються знання про себе, змінюється позиція в навчанні. Останнє вимагає більше самостійності, логіки, мислення, дослідницької активності. Крім того, у школярів з'являються стійкі інтереси поза школою.

Головним видом самовиховання старшокласників стає професійне самовиховання. Слід зауважити, що менше займаються самовихованням ті юнаки і дівчата, котрі мають намір відразу йти працювати.

Ще які є особливості самовиховання старшокласників? По-перше, підвищується його цілеспрямованість. По-друге, воно спрямовується на самовиховання особистості в цілому, а не окремих якостей, як це має місце в підлітковому віці. По-третє, самовиховання характеризується значною плановістю, стає тривалішим, продуманішим, систематичнішим. По-четверте, юнаки більше проявляють самостійність у пошуку засобів, методів і прийомів роботи над собою.

У керівництві процесом самовиховання учнів педагог повинен вирішувати такі основні завдання: а/ формувати потребу в самовихованні якостей і перевихованні; б/ допомагати учням усвідомити особливості своєї особистості, поведінки, бачити недоліки та позитивні сторони; в/ допомагати складати програму самовиховання; г/ сприяти використанню розумних методів та стратегій самовиховання; - д/ залучати весь клас до самовиховання.

У структурній організації самовиховання виділяється його внутрішня, " інтимна" сторона. Так, можна виділити цілі блоки пізнавального і емоційно-вольового самоставлення та самопізнання у формі самооцінки, самоконтролю, самодисципліни, самокритики, самопримусу і самовизначення. У людини, - яка по-справжньому займається самовихованням; вдосконаленням своєї особистості завжди є глибинні мотиви спонуки до дальшого розвитку.