Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Література. Бойцун Л. Ім’я Лучаківського на карті міста / Любомира Бойцун // Ї: незалежний культорологічний часопис




Бойцун Л. Ім’я Лучаківського на карті міста / Любомира Бойцун // Ї: незалежний культорологічний часопис. – Львів, 2010. – №63. – С. 236–239.

Головин Б. Лучаківський Володимир Дмитрович / Б. Головин, В. Стецько // Тернопільський енциклопедичний словник. – Тернопіль: ВАТ ТВПК «Збруч», 2004. – Т. 2: К–О. – С. 409–410.

Гулько Я. Феномен бургомістра Володимира Лучаківського / Я. Гулько // Режим доступу : http://nter.net.ua/main/20800-fenomen-burgomistra-volodimira-luchakivskogo.html. – Дата перегляду: 19 грудня 2012 р.

Гуцал П. Заснування Тернопільської філії «Просвіти» та її діяльність на початковому етапі / Петро Гуцал // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія / за заг. ред. проф. І. С. Зуляка. – Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2010. – Вип. 1. – С. 34–36.

Дуда І. Тернопіль, 1540–1944: історико-краєзнавча хроніка. Частина 1. / Ігор Дуда. – Тернопіль: Навчальна книга-Богдан, 2010. – 296 с.

Лучаківський Володимир // Гловацький І. Ю. Українські адвокати Східної Галичини (кінець XVIII – 30-ті роки ХХ ст.) / Гловацький І. Ю., Гловацький В. І. – Львів, 2004. – С. 100.

Лучаківський Володимир (1839–1903) – укр. громад. діяч, терноп. адвокат // Дніпро. – 1999. – №3/4. – С. 144.

 

Лучаківський Володимир // Українська загальна енцикльопедія: в 3 т. / за голов. ред. І. Раковського. – Львів ; Станиславів ; Коломия: Видання кооперативи «Рідна школа», 1935. – Т. 2. – С. 526–527.

Лучаківський Володимир Дмитрович // Гуцал П. З. Українські правники Тернопільського краю: біографічний довідник / П. З. Гуцал. – Тернопіль, 2008. – С. 97–98.

Лучаковський Володимир // Енциклопедія українознавства. Словникова частина / під ред. В. Кубійовича. – Перевидання в Україні. – Львів, 1994. – Т. 3. – С. 1389.

Москаленко М. Нариси з історії українського перекладу / Михайло Москаленко. – Режим доступу: http://vsesvit–journal.com/index.php?option=com_content&task=view&id=146&Itemid=41. – Дата перегляду: 19 грудня 2012 р.

Новіна М. Д-р Володимир Лучаковський / Микола Новіна // Шляхами Золотого Поділля: регіональний збірник Тернопільщини. – Філядельфія; ПА, 1970. – Т. 2. – С. 213–214.

Окаринський В. Доктор Володимир Лучаковський («Лучаківський») (1838–1903) – громадський діяч, перший українець-бурмістр королівського міста Тарнополя (Тернополя): постать в контексті доби / Володимир Окаринський // Україна – Європа – Світ: міжнародний збірник наукових праць. Серія: Історія, міжнародні відносини / гол. ред. Л. М. Алексієвець. – Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2010. – Вип. 5: у 2 ч.: Україна – Європа – Світ: історико-політичні та гуманітарні аспекти розвитку / Міжнародний збірник наукових праць. – Ч. 1. – С. 172–185.



Олесницький Є. Сторінки з мого життя / Упоряд.: М. М. Мудрий, Б. О. Савчик; авт. вступ. ст. О. Г. Аркуша. – Львів: Вид-во ЛОБФ «Медицина і право», 2011. – С. 190–191.

Остап’юк Б. Давній Тернопіль: іст. нариси, постаті, картини / Богдан Остап’юк. – Маямі ; Торонто: Друк о.о. Василіян, 1984. – 208 с. – На с. 16; 17: Про В. Лучаківського.

Правда // Українська преса в Україні та світі ХІХ – ХХ ст.: історико-бібліографічне дослідження. – Т. 1: 1812–1890 рр. / НАН України, Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника, Відділення «Науково-дослідний центр періодики»; уклад.: М. В. Галушко, М. М. Романюк (керівник проекту), Л. В. Сніцарчук. – Львів: Оріяна-Нова, 2007. – С. 220–227.

Сушкевич В. І підемо на вулицю Лучаківського: ім’я першого бургомістра-українця повернулося на карту-схему Тернополя / Володимир Сушкевич // Вільне життя. – 2002. – 15 серп.

Стецько В. Володимир Лучаківський в історії Тернополя / Віра Стецько // Наукові записки Тернопільського обласного краєзнавчого музею. – Тернопіль, 2003. – Вип. 3. – С. 90–96.

Стецько В. Перший бургомістр Тернополя – українець / Віра Стецько // Тернопілля’98–99: регіональний річник. – 2002. – С. 202–203.

Чубатий М. Історія Тернополя та Тернопільщини / Микола Чубатий // Шляхами Золотого Поділля: Тернопільщина і Скалатщина: регіональний історико-мемуарний збірник. – Нью-Йорк – Париж – Сідней – Торонто, 1983. – Т. 3. – 845 с. – На с. 66–67; 143; 603; 688: Про В. Лучаківського.



Хаварівський Б. Бургомістр Володимир Лучаківський / Богдан Хаварівський // Рада. – 2002. – № 2. – С. 96–97.

Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. / Іван Франко. – У Львові, 1910: Накладом Українсько-руської видавничої спілки. – 444 с.

Франко І. Українська альманахова література / І. Франко // Твори в 20 томах. Том XVI. Літературно-критичні статті. – Київ: Державне видавництво художньої літератури, 1955. – С. 118–129.

Ювілейна книга Української гімназії в Тернополі 1898–1998: до сторіччя заснування / За ред. С. Яреми. – Тернопіль; Львів: НТШ; Львів. крайове т-во «Рідна школа», 1998. – 736 с. – На с. 29; 40: Про В. Лучаківського.

Luchakovsky Volodymyr // Encyclopedia of Ukraine. – Toronto ; Buffalo ; London. – 1993. – Vol. III: L–Pf. – P. 198.

Spis członków Kółka naukowego // Rocznik Kółka Naukowego Tarnopolskiego za rok 1892. – Tarnopol, 1892. – S. 147.

 

MAKУX ІВАН ІЛЬКОВИЧ(17.09.1872, с. Дорожів, тепер Дрогобицького р-ну Львівської обл. – 18.09.1946, м. Галяйн, Австрія) – адвокат, доктор права, державний, громадсько-політичний та культурно-освітній діяч, видавець, член Наукового товариства імені Т. Шевченка, посол Галицького сейму (1908–13; 1913–14), у період Західно-української республіки – міністр з публічних справ, внутрішніх справ (1918–19), посол сенату Польщі (1928–30; 1930–35), голова Української радикальної партії (1919–24) та Української соціалістично-радикальної партії (1930–39).

MAKUH IVAN(17.09.1872, Dorozhiv now Drohobych dist., Lviv reg. – 18.09.1946, Halyayn, Austria) – advocate, Doctor of Law, state, socio-political, cultural and educational activist, publisher, member of the Taras Shevchenko Scientific Society, member of the Galician Sejm (1908–13, 1913–14), during the Western Ukrainian People’s Republic – Minister of Public Affairs, Internal Affairs (1918–19), member of the Senate of Poland (1928–30, 1930–35), Head of the Ukrainian Radical Party (1919–24) and the Ukrainian Socialist-Radical Party (1930–39).

Народився в с. Дорожів, тепер Дрогобицького р-ну Львівської обл. Навчався у місцевій школі, а в 1887–92 рр. – у Дрогобицькій гімназії. Товаришами-гімназистами були Лесь Мартович та Василь Стефаник, під впливом яких і формувалися його світоглядні орієнтири. Тут він ознайомився з програмними ідеями Української радикальної партії (УРП) та під їх впливом передплачував партійні газети «Хлібороб» і «Народ». Водночас популяризував радикальні ідеї серед мешканців свого села, за що на п’ятому році навчання його відрахували з гімназії. В 1892 р. вступив до Української академічної гімназії у Львові, яку закінчив 1895 р. Під час навчання давав приватні уроки та працював інструктором в Інституті св. Миколая у Львові. Продовжував захоплюватися радикальними ідеями, особисто познайомився з Іваном Франком та Михайлом Павликом, які, за його твердженням, «мали на молоде покоління революційний вплив».

У 1895–1900 рр. навчався на юридичному факультеті Львівського університету. У цей період вступив до студентського товариства «Академічна громада», в якому працював скарбником фонду взаємодопомоги. В студентські роки став чільним діячем УРП, тісно співпрацював з Іваном Франком, Михайлом Павликом та Кирилом Трильовським. Редагував партійний орган – газету «Громадський голос» (1901 – ч. 23–1902). Був видавцем та редактором радикального часопису «Новий громадський голос» (1904, 1905, ч. 1–19). Ще студентом робить перші спроби написання правничих розвідок: в «Часописі Правничій» (1899, 1900) публікуються три його рецензії на німецькомовні юридичні праці (R. Schmidt, M. Schuster, H. Lammasch). Його статті опубліковані в часописі «Ukrainische Rundschau».

Опісля проходив обов’язкову шестирічну практику кандидата в адвокати у Львові та одночасно працював адміністратором в Науковому товаристві ім. Т. Шевченка (НТШ), що дало йому можливість набути досвід правника й господарника. У друкарні НТШ переховував нелегальну соціалістичну літературу, а разом з Григорієм Гарматієм організував у Львові «Криївку віддиху» для нелегальних революціонерів, які поверталися з Європи до Росії і навпаки. Впродовж життя І. Макух тісно співпрацював з НТШ: разом з Іваном Франком та Володимиром Гнатюком обирався членом бібліотечної комісії (26.06.1900); на загальних зборах НТШ 25.03.1901 р. його обрали членом правління; був призначений правлінням адміністратором будівлі НТШ (27.03.1901, 2.02.1902); на засіданні правління НТШ 10.07.1901 р. увійшов до складу комісії з реформування діловодства в НТШ та став секретарем Правничої комісії.

Ступінь доктора права здобув у Львівському університеті (1901). Однорічну судову практику відбував у Львівському крайовому суді, а шестирічну адвокатську – у канцелярії львівських адвокатів Ґорецьких. Наприкінці 1906 р. склав адвокатський іспит і для завершення адвокатської практики виїхав у містечко Більшівці, неподалік Галича, до канцелярії адвоката Цедербаума. Два останні місяці адвокатської практики відбув у адвоката Йосипа Партицького в Станиславові (нині – Івано-Франківськ). На початку січня 1907 р. переїхав у повітове місто Товмач (тепер – Тлумач) і відкрив там власну адвокатську канцелярію. За короткий час Іван Макух здобув неабиякий авторитет серед українців краю, боронив їх у суді, а на політичних процесах був безоплатним захисником. Його канцелярія стала місцем зборів і нарад громадсько-політичного, освітнього й економічного характеру. Примітним є те, що в канцелярії Івана Макуха документація та листування з державними, судовими й іншими органами велися українською мовою. Його адвокатська діяльність була доволі успішною, оскільки невдовзі з ним працювали аж чотири помічники: Михайло Воробець, Герман Гартенштайн, Степан Чумак та Степан Гривнак, а секретарями були: І. Біна, М. Дутчак, П. Брилинський.

У 1910 р. збудував у Тлумачі будинок, який став власним помешканням і адвокатською канцелярією, а також архітектурною окрасою міста (тепер – приміщення Тлумацької міської ради).

Окремої уваги заслуговує культурно-освітня діяльність Івана Макуха. З його приїздом до Тлумача відродилося життя української громади: завдяки його активності за доволі короткий час майже всі села повіту мали читальні «Просвіти», а Іван Макух став довголітнім головою філії «Просвіти». Був також дійсним членом львівської «Просвіти» та її почесним членом (25.12.1925). Завдяки його старанням організовано свято на пошану Маркіяна Шашкевича, та майже у всіх населених пунктах було створено товариство «Січ». Спільно з соратниками організував збір коштів на ремонт українських шкіл повіту та побудову першої в повіті української селянської бурси ім. М. Шашкевича. Перша світова війна та визвольні змагання українців 1918–19 рр., переслідування польською владою всього українського призвели до культурно-просвітницького занепаду Тлумацького повіту, який тривав до 1922 р. Разом з іншими українськими діячами Іван Макух доклав чимало зусиль до відродження культурно-освітнього життя українців уже в новій Польській державі: за його особистої участі споруджено бурсу в Тлумачі (1928); відновлено діяльність читалень «Просвіти»; власним коштом поповнював фонди бібліотек цих читалень; допомагав створювати товариство «Луг», «Кружок українського педагогічного товариства імені Т. Г. Шевченка» та багатьох інших українських організацій.

Активна громадсько-політична й фахова адвокатська діяльність стали запорукою того, що І. Макуха двічі – у 1908–13 та 1913–14 рр. – обирали послом Галицького сейму (вперше у лютому 1908 р. за підтримки УРП). У цій каденції входив до складу «Українсько-руського сеймового клубу», був заступником голови клубу – спочатку Євгена Олесницького (1908–10), а потім Костя Левицького (1910–13). У цей час посол Іван Макух проявляв невтомну діяльність, відстоюючи інтереси українського селянства в Галицькому сеймі, разом з Левком Бачинським активно проводив вічеві акції (21, 25–26.11.1908 та ін.). Подав чималу кількість посольських інтерпеляцій з таких питань: відкриття українського університету у Львові; зміни системи народних шкіл – виступав проти поділу школи на два типи: сільський і міський (від імені української фракції вніс законопроект про уніфікацію народної освіти в краї; демократизації сеймового виборчого закону, тобто, прийняття закону, який передбачав би загальне рівне таємне та безпосереднє виборче право; усунення «утраквізму» з учительських семінарій; переслідування сезонних робітників; захисту українських народних учителів і шкіл. З цією метою став членом комітету «Взаїмної помочі українського вчительства», а разом з А. Крушельницьким, А. Яворським та І. Лешегою заснував курси для українських учителів. Був членом сеймової комісії з підготовки законопроекту про автономію української шкільної ради. В 1911 р. – член комітету сейму з питань виборчої реформи до сейму, відстоював позицію, щоб вирівняти процентне співвідношення українських сеймових мандатів з польськими.

На виборах 30 червня 1913 р. його вдруге обрали послом до Галицького сейму (1913–14), входив до складу «Українського сеймового клубу» та був заступником голови клубу Костя Левицького. Новообраний сейм розпочав свою роботу 5 грудня 1913 р. Тут створили комісію з питань виборчої реформи, до складу якої від української фракції ввійшли: Лонгин Цегельський, Михайло Король, Кость Левицький, Євген Петрушевич та Іван Макух. Активна позиція української фракції, зокрема Івана Макуха, призвела до того, що остаточно новий виборчий закон був прийнятий сеймом 8 липня 1914 р., а схвалений цісарем 12 липня 1914 р. Того самого року видав брошуру «Новий закон про вибори до Галицького сейму», у якій детально пояснив положення виборчого закону.

Іван Макух обирався послом сенату Польщі двох каденцій (1928–30, 1930–35). Вперше за нього проголосували 11 березня 1928 р. як за кандидата від Української соціалістично-робітничої партії. Там увійшов до сенатського клубу «Націонал-демократів та білорусів». На першому засіданні сенату (28.03.1928) адвоката обрали членом правничої комісії. У парламентській діяльності відстоював права українського люду, захищав його від свавілля польських чиновників та місцевих органів влади, які нищівно розкривав у своїх виступах. 14 та 30 серпня 1930 р. подав до Найвищого суду Польщі позови про порушення та фальсифікації під час виборів. Справу так і не вирішили, бо сенат розпустили (30.08.1930).

23 листопада 1930 р. на повторних виборах І. Макуха знову обрали до сенату від «Українсько-білоруського виборчого блоку» (1930–35). Одним з основних напрямків його парламентської діяльності стала спроба притягнути до відповідальності винних у жорстокій пацифікації проти українського населення. Іван Макух подав позов до Найвищого суду Польщі про порушення та фальсифікації на виборах. Суд затягнув розгляд справи і не розглянув її остаточно, оскільки 1935 р. закінчився термін каденції сенату.

З початком Першої світової війни І. Макуха мобілізували до збройних сил, однак у грудні 1914 р. звільнили від військової служби, після чого він переїхав до Відня, де мешкав до липня 1915 р. У Відні став членом Загальної Української Ради (ЗУР) від УРП. На початку 1915 р. при ЗУР з метою упорядкування життя українських біженців з Галичини створено Загально-Українську культурну раду (ЗУКР), до складу якої увійшов І. Макух. Адвокат опікувався питаннями народного шкільництва та був третім заступником голови. Після звільнення території Галичини від російських військ повернувся до Львова, до травня 1918 р. працював секретарем кооперативних організацій «Сільського Господаря» та «Союзу для збуту худоби». Опісля повернувся до Тлумача.

У період державного будівництва Західно-української народної республіки (ЗУНР) стає активним учасником її творення. В жовтні 1918 р. задіяний у роботі Української Національної Ради (УНРади) як представник УРП. На засіданнях УНРади 2 та 4 лютого 1919 р. його обрали до складу комісій – шкільної та комісії технічної відбудови. Увійшов до складу першого уряду ЗУНР – Ради державних секретарів (Держсекретаріат), який сформовано 9 листопада 1918 р., займав пост Державного секретаря з публічних справ, але наприкінці листопада цю посаду скоротили.

Переїхав працювати до Тлумача, оскільки був обраний головою Тлумацької повітової УНРади, а також обіймав посаду державного комісара Тлумацького повіту до першочергових завдань якого входило організація набору до війська, забезпечення населення продовольством, упорядкування податкової політики, ведення інформаційної політики (заснував газету «Товмацькі вісти»). 4 січня 1919 р. УНРада затвердила новий склад уряду ЗУНР – Раду державних секретарів. Головою уряду призначений Сидір Голубович, а Іван Макух обійняв посаду Державного секретаря внутрішніх справ ЗУНР, пропрацювавши на ній до 9 червня 1919 р.

На посаді міністра проявив себе як дієвий державний діяч: видав низку розпоряджень з метою наведення порядку та поліпшення діяльності управлінського апарату; розгорнув жорстку боротьбу зі спекуляцією; навів порядок з мобілізацією до війська; організував низку конференцій (14.03.1919 та ін.) за участю швейцарської делегації Червоного Хреста з метою обміну полоненими з Росії та УНР. Задля пожвавлення суспільно-політичного життя й патріотичних настроїв громадян ЗУНР постійно об’їжджав повіти та виступав з промовами. На окружному вічі в Коломиї (6.05.1919) за участі десяти тисяч осіб так охарактеризував політичне становище Української держави:

«Український народ від нікого допомоги не отримає, якщо хоче мати свою державу, то повинен боротись за неї. Кожен українець повинен стати на оборону нашої держави та посвятити цій обороні своє життя».

У національній політиці уряд ЗУНР стояв на засадах рівних прав усіх націй. Такий принцип впроваджував у життя і міністр Іван Макух: провів низку зустрічей з делегаціями Єврейської національної ради (27.02., 7.04.1919), запевнивши в тому, що євреям буде забезпечено правовий захист у державі. Одним з важливих завдань міністр вбачав у проведенні справедливих виборів у молодій державі. За його ініціативи підготували два проекти виборчих законів. На сесії, яка розпочалася 15 квітня 1919 р., УНРада прийняла закон про вибори. Ініціював створення в структурі Держсекретаріату «Державної Ради здоров’я» та «Харчового уряду», призначивши на цю посаду адвоката Теодота Ваньо. Проводив активну боротьбу з корупцією та хабарництвом, яку здійснювала люстраційна комісія при Держсекретаріаті.

9 червня 1919 р. УНРада і Державний секретаріат ЗУНР запровадили диктатуру на території ЗоУНР, а Євген Петрушевич, як Голова УНРади, був призначений Диктатором. Іван Макух не ввійшов до складу новоствореного уряду – Ради уповноважених. У липні 1919 р. він разом з Українською галицькою армією відступив на територію Наддніпрянської України, де став заступником міністра внутрішніх справ УНР. У грудні 1919 р. очолив Крайову Раду у Хмільнику на Поділлі (тепер Вінницька обл.). Крайова рада припинила свою роботу, а він переїхав до Могилева, потім до Вінниці, де в 1920 р. на короткий термін знову став заступником міністра внутрішніх справ УНР. У липні 1920 р. повернувся до Галичини та продовжив займатися адвокатською, культурно-освітньою й політичною діяльністю. У 1921 р. відбув триденний арешт як учасник акцій українців з приводу бойкоту перепису населення.

За політичними переконаннями Іван Макух був прихильником радикальної ідеології і став ще в студентські роки чільним діячем УРП. На з’їзді УРП 25–26.12.1908 р. у Тернополі його обрали заступником голови партії – адвоката Миколи Лагодинського. На початку 1919 р. обраний головою партії. З’їзд партії 1 квітня 1923 р. знову обрав Івана Макуха головою УРП, а першим заступником – Лева Бачинського. На з’їзді УРП 6 квітня 1924 р. головою партії обрали Лева Бачинського, а заступником – Івана Макуха. Упродовж другої половини 1920-х рр. він послідовно реалізує програмні завдання партії. За його участі відбуваються віча в Станиславові, Самборі, Тернополі, Бережанах, Косові, Коломиї, Дрогобичі та інших містах, на яких порушувалися питання боротьби за українську школу, повернення влади на місцях представникам українського народу.

У 1926 р. внаслідок об’єднання УРП з волинською організацією Української партії соціал-революціонерів утворилася Українська соціалістично-радикальна партія (УСРП), яку до 1930 р. очолював Лев Бачинський, а після його смерті – Іван Макух (1930–39).

«…Був людиною інтеліґентною, порядною і належав до більш поміркованої частини радикальної партії. Він поєднував у собі прикмети трьох типів людей: інтелектуаліста, людини, яка ціле життя шукає правди; суспільної людини, яка живе співчуттям і любов’ю для інших; людини діла, яка знаходить задоволення в завершенні справ для громадськості…», – так охарактеризував Івана Макуха його сучасник Лонгин Цегельський.

Був добропорядним сім’янином: разом з дружиною Павлиною (одружилися 6.02.1900) виховали четверо дітей: Ірину, Ярослава, Надію та Романа. 13 квітня 1940 р. його дружину у 68–річному віці заарештували радянські каральні органи і вивезли на заслання до Казахстану. В 1946 р. вона повернулася до Тлумача, де й померла 17 травня 1949 р. У 1944 р. після перебування на нелегальному становищі від 1939 р., переховуючись від переслідувань з боку радянської та німецької влади, І. Макух разом з дітьми виїхав до Австрії – спочатку до м. Ваграйн, а згодом до м. Галяйн біля Зальцбурґа. Тут написав спогади «На народній службі».

Помер Іван Макух 18 вересня 1946 р. у м. Галяйн (Австрія), там і похований.

До творчої спадщини Івана Макуха належать його мемуари, написані в Австрії. Під назвою «На народній службі» (упорядники Матвій Стахів, Володимир Лисий та Василь Вергун), видані в Детройті (США) в 1958 р. З ініціативи Української соціал-демократичної партії України (об’єднаної) спогади перевидані в 2001 р. Серед його правничих досліджень відомою є популярна розвідка про новий виборчий закон до Галицького сейму та опублікована промова депутата сейму. Примітним є те, що будучи ще студентом, він публікує в «Часописі Правничій» (1899, 1900) три рецензії на німецькомовні юридичні праці (R. Schmidt, M. Schuster, H. Lammasch).

Дослідники з діаспори С. Волинець та І. Сохоцький опублікували ґрунтовні життєписи І. Макуха. Біографічні довідки про нього подані в «Енциклопедії історії України», «Енциклопедії українознавства», «Encyclopedia of Ukraine», «Українській загальній енцикльопедії», енциклопедичному словнику «Українська журналістика в іменах», а також у інших збірниках та енциклопедичних виданнях: Гловацький І. Ю., Гловацький В. І. «Українські адвокати Східної Галичини», Гуцал П. «Українські правники Тернопільського краю» та Чорновол І. «199 депутатів Галицького сейму» та інші. Короткі відомості про Івана Макуха подано у виданні «Українська юриспруденція в персоналіях» (Кульчицький В. С., Вівчаренко О. А., Бойко І. Й.). Його просвітянська діяльність розкривається у біографічній довідці І. Малюти «Просвіти» і Українська Державність». О. Боднар помістила ґрунтовну біографічну довідку про І. Макуха у збірнику «ЗУНР. Уряди. Постаті».

Сучасні дослідження Р. Кульчицького всебічно та найповніше розкривають постать і багатогранну діяльність І. Макуха: державно-політичну і державотворчу в період ЗУНР; культурно-освітню та посольську діяльність (1908–14). Діяльність І. Макуха в Галицькому сеймі висвітлена в його щотижневих звітах, які він надсилав до редакцій газет «Громадський голос», «Діло» та інших. Багатогранна діяльність І. Макуха детально висвітлюється на шпальтах галицької преси, зокрема офіційних органів УРП–УСРП «Народ», «Громадський голос», «Живе Слово», «Жіноча Громада», «Молоді Каменярі», а також пресових органів інших західноукраїнських політичних партій, таких як «Діло», «Нова Зоря» та ін. Партійна діяльність І. Макуха, який впродовж 15 років очолював партію, всебічно розкривається у наукових дослідженнях О. Бондар та М. Міщук, які описують діяльність УРП–УСРП за період 1918–1939 рр. Чимало цінної інформації про діяльність І. Макуха є у дослідженнях, присвячених сателітним організаціям УРП: товариству «Луг», Союзу української поступової молоді ім. М. Драгоманова «Каменярі» та Союзу українських працюючих жінок «Жіноча громада». Діяльність І. Макуха розкривається у чисельних працях українських та польських авторів про українських депутатів австрійського парламенту та польського сейму, періоду державотворення ЗУНР, діяльності УРП – УСРП.

Дослідники ЗУНР торкалися постаті І. Макуха в контексті своїх зацікавлень. Чимало цікавої інформації про діяльність адвоката знаходимо у працях щодо окремих аспектів розвитку парламентаризму в Галичині та виборчих кампаній до Галицького сейму й сенату Польщі. Постать І. Макуха змальована також у спогадах його сучасників Л. Цегельського та інших. Помітною подією є видання книги М. Дземана «Іван Макух, адвокат із Товмача – міністр ЗУНР» (2010), в якій всебічно висвітлена постать відомого адвоката та його багатогранна діяльність, уміщено чисельні фотоматеріали та спогади про нього.

1 листопада 1992 р. на фасаді будинку, в якому містилася (1910–39) адвокатська канцелярія І. Макуха у м. Тлумачі Івано-Франківської обл., на кошти міської ради відкрито меморіальну таблицю з барельєфом (автор Мирослав Шивага) з таким написом:

Цей дім збудував,


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.014 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал