Структура психологічної служби освіти.Основні види діяльності практичного психолога служби освіти. Права і обов’язки шкільногопсихолога.

Психологічна служба в системі освіти - це сукупність закладів, установ, підрозділів і посад, що складають єдину систему, основу якої становлять фахівці у сфері практичної
психології і соціальної педагогіки: практичні психологи, соціальні педагоги, методисти, директори (завідувачі) навчально-методичних
кабінетів (центрів) психологічної служби.

Психологічна служба всистемі освіти України складається
з таких основних ланок:

Українського науково-методичного центру практичної психології
і соціальної роботи;

Навчально-методичного кабінету (центру) в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських,
районних (міських) навчально-методичних кабінетів (центрів) психологічної служби системи освіти або методистів районних
(міських) методичних кабінетів управлінь (відділів) освіти з психологічної служби;

підрозділів психологічної служби у вищих навчальних закладах III-IV рівнів акредитації;

практичних психологів і соціальних педагогів навчальних закладів усіх типів.

Основними видами діяльності практичного психолога є: - просвітницько-пропагандистська робота; - пропедевтична і профілактична робота; - психологічне консультування; - психодіагностика і прогностика; - психокорекція, психотерапія та соціально-психологічна реабілітація.

Яким буде конкретне поєднання видів роботи практичного психолога, які з них виявлятимуться як пріоритетні, залежить від специфіки установи, де працює практичний психолог, та розв'язуваної проблеми.

Шкільний психолог має право:

1.Брати участь у педрадах, пед.семінарах, педагогічних консиліумах, висловлювати свою професійну думку про дітей, про той чи інший педагогічний досвід, про навчальні програми.

2.Брати участь у роботі методичних об’єднань вчителів.

3.Відвідувати уроки в класах, заняття гуртків, факультативів з метою проведення спостережень за поведінкою і діяльністю дітей.

4.Знайомитися з документацією школи.

5.Проводити з учнями групові та індивідуальні заняття, спрямовані на діагностику, корекцію, профілактику відхилень у психічному розвитку.

6.Забирати дітей з уроків для проведення індивідуальних психодіагностичних та психокорекцій них занять.

7.Виступати з узагальненням власного досвіду роботи у наукових виданнях.

8.Поєднувати роботу практичного психолога з навчальним навантаженням відповідно до освіти.

9.Вести просвітницьку роботу з пропаганди психологічних знань за допомогою лекцій, бесід по радіо, телебачення тощо.

10.Звертатись, у разі необхідності, до відповідних органів з питання про надання допомоги дитини, зміни умов її навчання.

11.Рекомендувати батькам звертатись, у разі необхідності, до різних організацій

12.Брати участь у роботі психолого-медико-педагогічних консультацій.

У своїй діяльності шкільний психолог зобов’язаний:

1.Керуватись Положенням про психологічну службу та іншими нормативними документами Міністерства освіти та науки України.

2.Розглядати питання та приймати рішення суворо в межах своєї професійної компетенції.

3.Керуватись Етичним кодексом.

4.Працювати у тісному контакті з адміністрацією, педагогічним колективом закладу.

5.Інформувати пед.раду про зміст власної роботи, дотримуючись при цьому принципу конфіденційності.

6.Надавати необхідну допомогу пед.колективу та адміністрації щколи у психологічному забезпеченні навчально-виховного процесу, у вирішенні основних проблем, пов’язаних із забезпеченням індивідуального та особистісно-орієнтованого підходу до дітей, у подоланні відхилень, у розвитку та поведінці, проблем у навчанні та встановленні міжособистісних стосунків.

7.Надавати компетентну допомогу батькам щодо виховання дітей у сім’ї.

8.Надавати допомогу дітям, які мають проблеми у поведінці, навчанні, розвитку, спілкуванні.

9.Добирати адекватні методи діагностики, корекції, консультації

10.Проводити діагностичні обстеження тільки зі згоди батьків і дитини.

11.У разі необхідності направляти дитину з батьками для поглибленого діагностичного обстеження у відповідні центри в районі чи місті.

Психологічна корекція як сфера діяльності практичного психолога. Специфічні риси психокорекційного процесу. Види психокорекції. Психокорекційна ситуація. Принципи, цілі та завдання психокорекційної роботи. Основні компоненти професійної готовності психолога до проведення психокорекції.

Психологічна корекція та її види. Психологія –наука про душу, внутрішній і психічний світ людини, а саме та її частина, що називається практичною покликана допомогти людині вирішити життєво важливі проблеми. На жаль, у нашому суспільстві ще не достатньо розвинена психологічна культура, тобто турбота про своє психічне здоров’я, вміння виходити з кризи, допомагати близьким. В психологічній культурі виділяють 3 основні компоненти: 1. Самопізнання і самооцінка. 2. Пізнання інших людей. 3. Вміння керувати своєю поведінкою, емоціями, спілкуванням. Психокорекція – це система заходів, спрямованих на виправлення недоліків психологічного розвитку чи поведінки людини з допомогою спеціальних заходів психологічного впливу. - Психокорекція орієнтована на клінічно здорову особистість. - Орієнтується на здорові сторони особистості незалежно від ступеня їх порушень. - В психокорекції орієнтуються на теперішнє і майбутнє клієнтів: - Психокорекція орієнтується на середньо термінову допомогу (короткотермінова 15 зустрічей при консультуванні. Довготермінова – до кількох років при психотерапії) - Психокорекцій ні впливи спрямовані на зміну поведінки і розвиток особистості клієнта. Психокорекція відрізняється від психологічного розвитку тим, що психокорекція має справу з вже сформованими якостями особистості чи видами поведінки і спрямована на їх переробку, в той час як основна задача розвитку полягає в тому, щоб при недостатньому при недостатньому розвитку сформувати в людини психологічні якості. Сьогодні психологічна корекція широко використовується в системі психологічної допомоги дітям і підліткам. Незважаючи на широкий спектр застосування поняття психологічної корекції, існують розбіжності відносно її використання. Наприклад, деякі автори розглядають психологічну корекцію як спосіб профілактики нервово-психічних порушень в дітей (А.С.Співаковська, 1988). Інші розуміють її як метод психологічного впливу, спрямований на створення оптимальних можливостей і умов розвитку особистісного та інтелектуального потенціалу дитини (Г.В.Бурменска, О.А.Караванова, А.Г.Лидерс, 1990, чи як сукупність прийомів, які використовує психолог для виправлення психіки чи поведінки психічно здорової людини (Р.С.Немов, 1993). Види психокорекції. Психокорекційні заходи можна класифікувати 1.По характеру спрямованості - симптоматичну - навчальну Симптоматична корекція передбачає короткотривалий вплив з метою зняття гострих симтомів відхилень у розвитку, які заважають перейти до корекції навчального типу. Навчальна (причинна) корекція спрямована на джерела і причини відхилень. Цей тип корекції більш тривалий у часі, вимагає значних зусиль, але є більш ефективним. 2.По змісту розрізняють корекцію: - пізнавальної сфери; - особистості; - афективно-вольової сфери; - поведінкових аспектів; - між особистісних відносин; - внутрішньо групових взаємовідносин (сімейних, подружніх, колективних); - дитячо-батьківських відносин. В практиці психологічної допомоги дітям і підліткам з проблемами у розвитку розрізняють наступні блоки психологічної корекції: - Корекція емоційного розвитку дитини. - Корекція сенсорно-перцептивної та інтелектуальної діяльності. - Психологічна корекція поведінки дітей і підлітків. - Корекція розвитку особистості 3.По формі роботи з клієнтом розрізняють корекцію: - індивідуальну; - групову; - у закритій природній групі (сім’я, клас) - у відкритій групі клієнтів зі схожими проблемами; - індивідуальногрупову (змішана група) 4.По наявності програм: - програмовану; - імпровізовану. 5.По характеру керування коригуючими впливами: - директивну; - недирективну 6. По тривалості: - надкоротку (хвилини, часи, вирішення актуальних ізольованих проблем, конфліктів); - коротку, або швидку (декілька годин, днів – запускає процес виміру, який продовжується після завершення зустрічі) - тривалу (місяці, в центрі уваги – особистісний зміст проблеми); - довготривалу (продовжується роки, зачіпає сфери свідомого і несвідомого. Багато часу приділяється досягненню розуміння суті переживань. Ефект розвивається поступово, носить тривалий характер. 7.По маштабу вирішувальних задач розрізняють корекцію: - загальну, - спеціальну. Загальна передбачає заходи загальнокорекційного порядку, що нормалізують спеціальне мікросередовище клієнта, які регулюютьпсихофізичне, емоційне навантаження у відповідності з віковими та індивідуальними можливостями. Спеціальна – комплекс прийомів, методик і організаційних форм роботи з клієнтом чи групою клієнтів, які є найбільш ефективними для досягнення конкретних задач формування особистості, окремих її властивостей чи психічних функцій, щопроявляються у девіантній поведінці і ускладненій адаптації (невпевненість, агресивність, тривожність, аутичність, схильність до стереотипів, конфліктність). Спеціальна корекція справляє наслідки неправильного виховання, що порушило гармонійний розвиток, соціалізацію особистості. Клієнт – це нормальна, фізично і психічно здорова людина, в якої в житті виникли проблеми психологічного чи поведінкового характеру. Психокорекційна ситуація включає 5 основних елементів: 1. Людина, яка потребує психокорекційної допомоги (клієнт); 2. Людина, яка допомагає (психолог); 3. Теорія, яка використовується для пояснення проблем клієнта. 4. Набір процедур (технік, методів), що використовуються для вирішення проблем клієнта. 5. Спеціальні соціальні відносини між клієнтом і психологом. З розвитком практичної практичної психології поняття “корекція” стало все ширше використовуватися у віковій психології і психологічній допомозі не тільки дітям з проблемами у розвитку, але і з нормальним психічним розвитком. Розширення сфери використання психологічної корекції в роботі із здоровими дітьми обумовлене наступними причинами: Активним впровадженням в систему навчання нових освітніх програм, успішне засвоєння яких вимагає максимального розвитку творчого та інтелектуального потенціалу дитини. Гуманізацією процесу освіти, яка неможлива без диференційного підходу до навчання дитини і вимагає врахування індивідуально-психологічних особливостей кожного учня і, у відповідності із цим, різноманітних способів психолого-педагогічної корекції. У зв’язку з цим відбулися принципові зміни характеру задач і напрямків корекційних впливів – від виправлення дефектів при порушеному розвитку до створення оптимальних можливостей і умов для психічного розвитку здорової дитини 3.Вимоги до психолога, що здійснює психокорекцій ні заходи. Проведення колекційної роботи вимагає від спеціаліста, що її проводить певної підготовки. Основні компоненти професійної готовності до колекційного впливу. Теоретичний компонент: знання теоретичних основ; - Знання загальних закономірностей психічного розвитку в онтогенезі; - Періодизації психічного розвитку; - Знання проблеми співвідношення навчання і розвитку; - Уявлення про основні теорії, моделі і типи особистості; - Знання про соціально-психологічні особливості групи; - Знання умов, що забезпечує особистісне зростання і творчий розвиток. В професійній підготовці можливі 3 основні підходи: - Притримування одного підходу; - Еклектизм (знає вибірково з різних теорій і практик); - Загальний континуальний підхід. Практичний компонент підготовки – оволодіння конкретними методами і методиками корекції. Особистісна готовність передбачає наявність в дорослого потреби іти не від себе, а від клієнта і його проблем. Професійна деформація особистості. Синдром професійного згорання.

Індивідуальна психокорекція: умови вибору. Основні методи індивідуального психокорекційного впливу: переконання, навіювання. Психологічні особливості та основні стадії індивідуальної психологічної корекції. Основні правила й установки структурування процесу індивідуальної психокорекції.

Перевагою індивідуальної психокорекції є те, що вона забезпечує конфеденційність, таємницю і за своїм результатом буває більш глибшою, ніж групова. Вся увага психолога направлена тільки на одну людину. Індивідуальна психокорекція вигідна тим, що краще розкриває особливості клієнта, знімає у нього психологічні бар’єри, які виникають і з трудом перебоюються в тому випадку, коли людині приходиться відверто виговарюватися в присутності інших людей. Але цей вид психокорекції мало ефективний при вирішенні проблем міжособистого характеру, при цьому потрібна робота в групі. Стадії індивідуальної психокорекції: 1. Заключення контракта між клієнтом і психологом. – рішення клієнта заключити контракт повинно бути свідомим, тому психолог повинен під час першої зустрічі предоставити клієнту максимум інформації про головні цілі корекції; про свою кваліфікацію; про оплату за психокорекційні заходи; і т.д. На даному етапі необхідно предоставити клієнту інформацію про умови психокорекційної роботи. Необхідно домовитися з клієнтом про можливості аудіо-, відеозаписи психокорекційної роботи. Конфіденційність: 2 рівні – перший – інформація не розповсюджується. Другий рівень – інформація може бути використана на благо клієнта. Умови при яких професійна тайна не підтримується.: 1. Підвищений ризик для життя клієнта. або інших людей. 2. Злочинні дії, здійснювані над неповнолітніми. 3. Необхідність госпіталізації клієнта. 4. Участь клієнта і інших людей в розповсюдженні наркотиків і т.д. 2. Дослідження проблем клієнта. - встановлення контактів з кл. і досягає взаємної довіри. Проведення індивідуальної психолог.корекції потребує певних особистісних якостей і установок від психолога, який її проводить. Вцілому для ефективної корекційної роботи потрібна позитивна установка до особистості іншої людини (клієнта), орієнтація на його проблеми, зацікавленість в їх вирішенні. Одним із головних умов ефективної роботи психолога є хороший контакт з клієнтом. Гарантія такого контакта – професійне володіння як вербальними технічними засобами, так і невербальними параметрами: інтонація, контакт очей, паузи. Одним із головних вербальних засобів є звернення до кл.по імені. Наявність паузи в бесіді створює відчуття продуманості, “ неторопливости “. Позиція психолога – це рольові стратегії, які приймає психолог у взаємовідносинах з клієнтом. Ведучими тут виступають авторитарність – партнерство у виборі цілей і завдань корекції; директивність – недирективність - в їх технічній реалізації, яка є одночасно мірою розподілу відповідальності за результатами дії і активності психолога. Виділяють 3 варіанти позиції психолога по відношенню до клієнта: 1. Позиція зверху. (психолог протягує руку допомоги тим, хто її потребує.) 2.П.на рівних.(зняття дистанції.) Взаємодія на рівних є найбільш оптимальним варіантом в індивідуальній психокорекції, коли проблема відповідальності за особистісні зміни вирішується згідно з ролями, визначені професією психолога, який допомагає особистості розширити її альтернативи.
3. П. знизу. (дозволяє психологу підняти самооцінку клієнта). 3. Пошук способів вирішення проблеми. - необхідна згода клієнта на дослідження власних психологічних труднощів, пошуки, прийняття на себе відповідальності за вибрані рішення. Психолог намагається як можна біль точно розглядіти проблеми клієнта, виділяючи як емоційні так і когнітивні їх аспекти. Точне визначення проблем дозволяє зрозуміти їх причини, а інколи навіть вказує способи їх вирішення. Психолог побуждає клієнта називати і розглядати можливі альтернативи рішення проблем,, допомагає висувати додаткові альтернативи, але не нав’язуючи своїх власних рішень. 4. Формування психологом корекційної програми і обговорення її з клієнтом. – ціль психолога на даному етапі складається в тому, щоб допомогти клієнту сформулювати як можна більше можливих варіантів поведінки, потім уважно проаналізувати їх разом з клієнтом, вибрати те, яке найбільш підходить для даної Психолог використовує отриману раніше діагностичну інформацію для співставлення її з теоретичними даними про закономірності вікового і індивідуального розвитку і складає програму корекційної роботи з конкретною людиною. 5. Реалізація “ намеченой “ програми згідно з контрактом. – на цій стадії уточняється план реалізації рішення і здійснюється послідовно його виконання. Психолог допомагає клієнту організовувати свою дільність з врахуванням обставин, часу, емоційних затрат, а також з врахуванням можливих невдач в досягненні цілей. Необхідно постаратися навіяти клієнту, що часткові невдачі – це ще не катастрофа, а можливо промежуточний результат і йому потрібно продовжувати реалізовувати свою програму 6. Оцінка ефективності проведеної роботи.. На цій стадії клієнт разом з психологом оцінює рівень досягнення цілі Найбільш важливими є такі моменти як, усвідомлення, яке допомагає клієнту зберігати активну позицію навіть при неможливості реально змінити ситуацію. Наявність цілі дозволяє направити усвідомлення в сторону прийняття відповідальності за свої бажання і істинні цілі своєї поведінки. Ефективність корекції – це процес, який виконується разом з клієнтом, але не замість клієнта.