Акцентуації характеру як причина ВаЖкоВихоВуВаності

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

У вітчизняній педагогічній психології добре зарекомендував себе підхід до " важких" вихованців, що базується на виділенні різних категорій " акценту-ацій характеру". Вихідним для цього підходу є розуміння акцентуації характеру як крайніх, граничних варіантів норми, за яких окремі риси характеру надмірно посилені. Унаслідок цього людина демонструє вибіркову вразливість по відношенню до певного роду психогенних впливів (тяжких переживань, надмірних нервово-психічних навантажень) при задовільній і навіть підвищеній стійкості до інших подразників. Термін акцентуації характеру запропонував німецький психіатр К. Леонгард, теорія акцентуацій характеру якого стала популярним пояснювальним принципом проблемної поведінки дітей й підлітків у нашій країні з початку 80-х років минулого століття. Найавторитетніший вітчизняний дослідник цієї психологічної проблеми А. Е. Личко вважав доцільним виділяти 11 типів акцентуацій характеру: гіпертим-

ний (надактивність, балакучість), циклоїдний (зміна періодів активності й пригніченого стану), емоційно-лабільний (схильність до різкої зміни настроїв, відповідно до змін ситуації), астеноневротичний (нерішучість, дратівливість, схильність до депресії), сенситивний (боязкий, із почуттям власної неповноцінності), психастенічний (тривожність, швидка стомлюваність і схильність до нервових зривів), шизоїдний (замкненість, емоційна холодність, відсутність співпереживання іншому), епілептоїдний (здатність до накопичення афекту, некерованості при каналізації його, імпульсивність поведінки), істероїдний (демонстративний, авантюрний, некритичний і брехливий у гонитві за визнанням), нестійкий (схильність до пошуку нових вражень, поверховість стосунків, легко піддається впливові оточення) та конформний (надмірна підлеглість і залежність).

Найчастіше акцентуації характеру оформлюються у підлітковому віці в період пубертатної кризи. Залежно від ступеня вираженості їх поділяють на явні й приховані. Вони рідко існують як " чисті" типи. Найчастіше тут має місце поєднання кількох девіацій. Важливо усвідомити, що виникнення явної акцентуації характеру, навіть за умов певної внутрішньої схильності до неї, не є фатальністю. Вирішальну роль тут відіграють особливості виховного середовища, в якому опиняється особистість такої дитини. На сьогодні встановлено достовірно значущі залежності між вірогідністю прояву деяких акцентуаиій і певним типом неправильного сімейного виховання. Залежність акцентуації від типу неправильного сімейного виховання виглядає таким чином:

5. Психологічні питання перевиховування й психокорекції

Кожна з наведених акцентуацій, будучи наявною в структурі характеру, ініціює певні форми девіантної поведінки вихованця. Відповідно до цього корекційну роботу з такими проблемами треба розгортати за двома напрямами:

• робота з батьками, спрямована на усунення або принаймні пом'якшення психотравмуючих ситуацій, якщо при обстеженні виявляється, що дитина соціалізується у негармонійній родині;

• активне навчання підлітків розпізнаванню тих ситуацій, у яких вони є найвразливішими з огляду на наявний тип акцентуації.

Аналізуючи цей напрям корекційної роботи з підлітка-ми-акцентуантами, можна виділити три основні цілі:

• навчити підлітка впізнавати складні для нього ситуації;

• сформулювати здатність побачити ті ситуації збоку, навчити підлітків аналізувати, використовувати досвід власних помилок;

• розширити діапазон можливих способів поведінки підлітка у складних для нього ситуаціях, оскільки стандартність, стереотипність поведінки — це те головне, що характеризує поведінку людини, коли до неї пред'являють вимоги, відповідати яким вона не готова.

Метод групової гри є оптимальним для реалізації таких психокорекційних цілей. У ході його застосування підлітки розігрують важкі для кількох типів акцентуацій ситуації. Наприклад, пропозиція випити перед дискотекою. Роль приятеля-провокатора грає психолог-психотерапевт, який наполегливо переконує героя та інших учасників реалізувати цей або інший асоціальні наміри. Після того, як усі учасники спробують себе у ролі головного героя, результати узагальнюються через прописування на дошці всіх аргументів " приятеля", обговорювання того, хто й до яких аргументів виявив особливу чутливість. І далі виробляються оптимальна стратегія поведінки для підлітка з певною акцентуацією.

Ще один перспективний напрям роботи з такими підлітками — врахування особливостей їхнього характеру при плануванні щодо них відповідної виховної роботи. Так, демонстративну особистість корисно притягнути до сценічно-творчої діяльності в якомусь театральному гуртку, учневі-шизоїдові, навпаки, будуть корисними види інтелектуальної або фізичної роботи, що вимагають не участі у багатолюдних заходах, а поглиблених індивідуальних занять (наприклад, творення комп'ютерних програм), а гіперти-мові більше підійде організаційна робота.