Мотиваційні тенденції.

У людини є дві різні мотиваційні тенденції, пов'язані з агресивною поведінкою,: тенденція до агресії і до її гальмування. Тенденція до агресії – це схильність індивіда оцінювати багато ситуацій і дії людей як загрозливі йому і прагнення відреагувати на них власними агресивними діями. Тенденція до пригнічення агресії визначається як індивідуальна схильність оцінювати власні агресивні дії як небажані і неприємні, такі, що викликають жаль і розкаяння, докори сумління совісті. Ця тенденція на рівні поведінки веде до пригнічення, уникнення або засудження проявів агресивних дій. Джерела гальмування агресії можуть бути як зовнішніми, так і внутрішніми. Як приклад зовнішніх джерел можна назвати страх перед можливою відплатою або покаранням за агресивну поведінку, а як приклад внутрішнього джерела – переживання провини за невгамовну, агресивну поведінку щодо по відношенню до іншої живої істоти.Аналіз індивідуальних відмінностей в агресії показує, що люди з високим мотивом агресії спочатку випробовують гнів і тільки потім адекватно оцінюють ситуацію, що викликала гнів, тоді як менш агресивні особи, перш ніж розсердитися, зважують ситуацію ретельніше.

Боротьба з агресією.

Дієвою у боротьбі з aгrpeciєeю може виявитись спроба перервати ланцюг " агресія-агресія" i вивчити, що цьому сприяє, а також визначити альтернативні способи виходу з конфліктних ситуацій.

Виділимо деякі моменти:

1. Розуміння ситуації агресії. Поставити себе на місце іншої людини, намагатися зрозуміти проичини, мотиви її поведінки. Якщо в діях іншого бачити позитивні мотиви, arpeciя може i не виникнути. Якщо людина усвідомлює, що спостережувана агресія іншого спрямована не на нei, то ймовірність агресивної відповіді теж зменшується. Якщо людина розуміє, що іншого змушують чинити саме так незалежно від нього обставини, то агресивної реакції може i не бути.

2. Демонстрація стриманої поведінки. Коли людина бачить, що можна поводитись пo-iншому, це дає позитивні результати. Вона намагатиметься поводитись відповідним чином.

3. Почуття гумору. Дослідники помітили, що люди з гарним почуттям гумору рідко реагують агресивно, вони швидше виконують роль " миротворців", які здатні розрядити напружену ситуацію. Негативні емоції і смix – речі погано cyмісні. Якщо в свідомості домінує щось одне, то для іншого не залишається місця. 3 іншого боку, якщо в агресора почуття гумору немае взагалі, то на нього ніякі жарти не подіють, тільки дратуватимуть.

4. Тренінг спілкування на подолання агресивної поведшки. У багатьох людей в нашому суспільстві немає елементарних навичок спілкування. Сучасні люди індивідуалізм i незалежнність схильні розуміти як ізоляцію. Позбавляючи себе людського спілкування, ми позбуваємося не лише від негативних переживань, але й від усього позитивного, з чим може бути пов'язане спілкування. Спілкування з іншими дає змогу не лише отримати інформацію про інших i світ, але й краще зрозуміти себе.

Боротися з агресією дуже складно, якщоборотися. Передусім необхідно розуміти, що таке є агресивність особистості. Дуже часто провокують агресію негативні емоції. Зокрема, коли людина реагує агресивно на гнів, страх, роздратування, чи щось схоже з цим, то можна або звільнити людину від негативних емоцій, або реагувати на них по-іншому – шляхом емоційної саморегуляції.

Проблема емоційної саморегуляції є надзвичайно важливою у житті кожної людини. Саме від вміння особистості керувати своїм психічним станом, корегувати його залежить психічне здоров’я людини, її здатність гармонійно співіснувати з довкіллям і встановлювати гармонійні людські стосунки.

Даній проблемі присвячено цілу низку праць у сучасній психолого-педагогічній науці.

Зокрема, концепція саногенного мислення доктора психологічних наук, професора Ю. М. Орлова, присвячена проблемі емоційної саморегуляції, оздоровлення людської психіки, досягнення внутрішньої рівноваги, гармонії, спокою тощо.

Бажано навчитись володіти саногенним, а не патогенним мисленням в аналізі негативних ситуацій і намагатися проаналізувати, поглянути на провокуючу агресивність ситуацію, що провокує агресивність, з різних боків.

За словами вченого, існує два види мислення: саногенне та патогенне.

Саногенне мислення – це особливий вид мислення, що спрямоване на психічне оздоровлення людини. Воно допомагає уникнути стресу, навчає нейтралізувати негативні емоції (не стримувати, не подавляти, не переживати їх у собі); а розуміти, прощати і приймати іншу людину. Для саногенного мислення є притаманною рефлексія, тобто самоаналіз, осмислення себе і ситуації. Характерним для цього виду мислення є відокремлення свого «Я» від образу, ситуації, від злиття з нею, здатність розширювати свою свідомість за межі тієї ситуації, що породила негативні емоції, вміння розмислити, проаналізувати їх. При саногенному мисленні використовуються такі розумові операції як аналіз, синтез, вміння оперувати абстрактними поняттями, а також здатність поставити себе на місце іншої людини, медитація.

Отже, саногенне (оздоровлювальне) мислення має такі характерні особливості.

· По-перше, це наявність у мислительній діяльності процесу відокремлення суб'єктом самого себе від власних переживань і спостереження за ними. Таке відокремлення " я" від почуттів сприяє ослабленню переживань, звільняє образи від їхньої " емоційної негативної енергії".

· По-друге, у разі саногенного мислення самоспостереження відбувається на тлі глибокого внутрішнього спокою. Тоді самоспостереження відтворює все так, немовби " програє" негатив­ні стресові ситуації на тлі релаксації.

· По-третє, саногенне мислення ґрунтується на знаннях структури, " будови" тих психічних станів, які контролює процес самоспостереження.

· По-четверте, саногенне мислення передбачає оволодіння навичками занурення у стан спокою.

· По-п'яте, саногенне мислення неможливе без достатнього рівня зосередженості й концентрації уваги.

Патогенне мислення автор пов’язує з негативними переживаннями, емоційними напруженнями, «програванням» у думках ситуацій невдач, стресів, енергетичним підкріпленням власних негативним емоцій, почуттів, думок. За словами дослідника, таке мислення породжує хворобу, невроз, патологію характеру.

Патогенне мислення помножує страждання людини, спричиняє хвороби та невроз. Оскільки таке мислення є образним уявленням ситуацій, в яких відбувалися певні події в житті людини, воно дає змогу відтворювати їх у голові. Таке негативне підкріплення власних думок збіль­шує " негативний заряд", захований в спогадах про неприємне.

Агресія, як набута звичка реагувати на негативні емоції, засвоюється легше, ніж багато інших. Її часто вважають найлегшим (щодо розумового навантаження) шляхом у ситуації конфлікту, фрустрації тощо.

Отже, якщо для патогенного мислення є характерним автоматизм, фіксація свідомості людини на певному об’єкті, чи явищі, злиття з ситуацією, образами, негативними емоціями, неможливість відокремитися від них, то для саногенного мислення, навпаки – самоаналіз, рефлексія, тобто осмислення себе, ситуації, що породжує негативні емоції.

На думку дослідника, більшість людей є схильними до патогенного мислення. Як вважає вчений, саногенне мислення робить людину психічно здоровою, патогенне – хворою.

За словами Ю. М. Орлова, для того, щоб оволодіти саногенним мисленням, необхідно:

· навчитися відокремлювати своє «Я» від образу ситуації;

· знати структуру даної негативної емоції;

· володіти уміннями самоаналізу, саморефлексії;

· бути здатним розширювати свою свідомість.

Так, для прикладу проаналізуємо такі негативні емоції як, образа, провина за схемою, що пропонує психолог.

Структура образи, за Ю. М. Орловим, включає такі компоненти:

§ Очікування певної моделі поведінки з боку іншої людини.

§ Реальна поведінка іншої людини, яка відхиляється від нашого очікування.

§ Реакція на поведінку іншої людини як прояв образи через агресію, злість, ненависть, відчай, почуття неповноцінності, втрату сенсу життя тощо.

Вчений рекомендує таку схему роздумів над образою:

· Я образився (лась).

· Аналіз моїх очікувань: як повинна поводити себе людина, щоб я не образився (лась)?

· Порівняння моїх очікувань та реальної поведінки іншої людини, і як результат неузгодженості – образа.

Отже, розумові операції щодо аналізу емоції образи включають:

· очікування людини;

· реальну поведінку іншої людини відносно неї;

· порівняння, реакція.

Ю. М. Орлов пропонує наступні шляхи подолання образи:

1) Відчуженість від образи, розширення свідомості, що включає прагнення зрозуміти іншу людину: мотиви, причини її поведінки.

2) Самоаналіз (аналіз своїх очікувань).Тут необхідно зрозуміти джерело (а) виникнення образи: культурні стереотипи, сімейні традиції, дитинство, інфантильність, неадекватна самооцінка, відсутність почуття реальності тощо.

3) Подолання своєї магії з метою насильницького розумового впливу на іншу людину.

4) Прийняття реальності такою, якою вона є.

5) Намагання змінити свої очікування, своє ставлення до людини, ситуації. Скерувати себе в інше русло, прийняти іншу людину такою, якою вона є, і зберегти ті почуття, що були до образи.

6) Акт пробачення. Спроба змінити людину за допомогою добра у кращу сторону.