Теорії агресії.

1. Теорія " інстинкту – набутості". Зігмунд Фрейд, розви­нувши свою " теорію двох інстинктів", застосував її як аргументацію агресивності людини. На думку відомого психоаналітика, кожній людині притаманні, так звані, інстинкт життя та інстинкт смерті. Інстинкт життя забезпечує енергію для росту і розвитку, а інстинкт смерті працює на самознищення людини.

Отже, агресивність Фрейд пояснював інстинктивним по­тягом до смерті – мортідо, що разом із лібідо визначають по­ведінку людини. Якщо в людини потяг до смерті значно силь­ніший за лібідо, то вона буде схильна до агресивної поведінки. Інстинкт смерті може часто спрямовуватись назовні, проти навколишнього світу у формі агресії.

Фрейд вважав, що енергія інстинкту смерті постійно на­громаджується в людині. Якщо вона не реалізується в малень­ких дозах, то врешті-решт може вибухнути великим інтенсив­ним потоком. На його думку, в людей можна простежувати процес очищення від негативної енергії як катарсис – плач, вираження емоцій через слова, дії тощо.

Етнолог К. Лоренс після довготривалого вивчення пове­дінки тварин розвинув теорію, що агресія – це успадкована спонтанна готовність боротися за існування або захоплювати і захищати власність.

Фізіологи вважають, що на агресію впливають генетичні чинники. Гени можуть впливати на поведінку через кодування, вироблення специфічних білків, які функціонують у мозку і нервовій системі, і безпосередньо впливають на поведінку людини.

Фізіологічними причинами агресії можуть бути порушення в лімбічній системі людини. Мозкове захворювання лімбічної системи було характерним для людей, у яких проявлявся синдром дисконтролю, що характеризується безпричинною жорстокістю, патологічною схильністю до насильства.

Є альтернативна гіпотеза щодо висунутої Фрейдом ін­стинктивний теорії агресії. Агресію визначають як набутий захисний механізм, спричинений зовнішніми чинниками, проти впливу ворожого оточення.

Теорія " фрустрація – агресія ". У цьому напрямку поясню­вали агресію Доллард, Бандура, Берковіц та Міллер.

У фрустраційно-агресивній теорії, яку вперше система­тично виклав Доллард, стверджується, що агресивність є ре­акцією на ситуації фрустрації, що виникла шляхом навчання. Ця реакція є не єдиною реакцією на фрустрацію. Агресивна поведінка підсилюється тією мірою, якою вона допомагає пе­реборювати фрустрацію.

Фрустрацію можна визначити як психічний стан емоційно-вольового напруження, яке зростає, виникає в конфліктних ситуаціях, які перешкоджають досягненню мети чи задоволенню потреб і бажань, загрожують людині або її престижу, людській гідності. Велика частина ранніх фрустрацій, з якими стикається дитина, виникає внаслідок затримки задоволення її природних потреб і є наслідком її безпорадності й нездатності подбати про себе.

3. Теорія " когнітивної моделі – Берковіц і Зільман". Тут вирішальну роль відіграє схильність до розуміння й оцінювання дій інших як загрозливих чи нешкідливих для людини.

4. Теорія " соціального научіння". Одним з відомих прихильників її є Бандура.

Агресію тут розглядають як " суспільну хворобу", як явище соціальне, як форму поведінки, засвоєну в процесі соціалізації. Акцентують на тому, як засвоюється агре­сивна поведінка, які чинники спричиняють її виникнення, які умови сприяють закріпленню цієї моделі поведінки.

Причини агресивної поведінки. Агресивна поведінка у людей часто простежується як відповідь на провокуючі дії (реальні чи уявні) інших осіб. Людина, спостерігаючи негативні прояви поведінки, спрямо­вані на неї з боку оточення, чинить агресивно, нападаючи чи захищаючи себе агресією. Це також може бути конфліктна ситуація, в яку потрапляє людина, чи фрустрація, неможливість подолати перешкоду.

Агресія дуже часто виникає як реакція на чинники, що зумовлюють негативні емоції (образа, заздрість, ненависть тощо). Можливі випадки самоагресії, коли людина схильна звинувачувати не когось у своїх негативних емоціях та переживаннях, а саму себе. Інколи в стані агресивності людина бачить лише один – агресивний шлях боротьби. Тоді поле зору цієї особи дуже звужене у способах реакції на негативну ситуацію.

Виокремлюють такі чинники, що безпосередньо можуть спричиняти агресію:

· соціальні – різні провокації, фрустрації, характерис­тики об'єкта агресії (стать, раса), присутність інших людей (які можуть схвалювати агресію чи, навпаки, заперечувати її, можуть наказати покарати? або просто бути присутніми) (фільм «Вода»);

· зовнішні – шум, спека, тіснота, неприємні запахи тощо;

· внутрішні (особистісні) – установки і внутрішні стан­дарти, котрі передусім загострюються в ситуації стрессу, негативні емоції. Це система норм і цінностей людини, страх суспільного несхвалення, дратівливість, ворожість, рівень самоконтролю, властивості інтелекту, розвиток навичок (спілкування, емпатії, почуття гумору та інші).

Формування звички реагувати агресивно здебільше починається ще в дитинстві. Більшість людей вважають, що чоловікам притаманний вищий рівень агресивності, ніж жінкам. Психологи підтверджують, що наявна гендерна диференціація агресивної поведінки особистості. Наприклад, чоловіки більше схильні до прямих способів вираження агре сії (частіше фізичної), а жінки – до непрямих (вербальної, прихованої).

Види агресії

Пряма агресія – така, яка спрямована на якийсь конкретніий) об'єкт, людину чи групу людей.

Непряма агресія – це та, що опосередковано спрямована на іншу людину або ні на кого не спрямована. Ще агресію по­діляють на фізичну і вербальну.

В опитувальнику Баса-Дарки виділяють ще такі види агресивних реакцій

1. Фізична агресія – використання фізичної сили протиіншої людини.

2. Роздратованість – готовність до прояву негативних і почуттів у разі найменшого збудження.

3. Негативізм – опозиційна манера в поведінці (від пасивного опору до активної боротьби), спрямована проти визначених правил і законів.

4. Образа, заздрість і ненависть до оточуючих за реальні й надумані дії (негативні емоції).

5. Почуття провини – виражає можливе переконання суб'єкта в тому, що він є поганою людиною, що чинить недобре, а також: докори сумління, що він відчуває.

6. Підозрілість – у діапазоні від недовіри й обережності у ставленні до людей до впевненості в тому, що інші люди планують і завдають шкоди.

7. Вербальна агресія – вираження негативних почуттів як через форму (крик, писк), так і через зміст словес­них відповідей (прокляття, погрози).

Можливі мєханізми формування агресивних реакцій.

Звичка реагувати агресивно формується в ранньому дитинстві. Негавні емоції у немовляти спричиняє постійненезадоволення його головних потреб, насамперед у їжі, любові та безпеці. Як реакція на негативні емоції та прагнення захиститись від небезпек виникає агресія. Дуже часто ма­ленькі діти підкріплюють агресивний спосіб реагування на негативну ситуацію, спостерігаючи поведінку дорослих в реальних життєвих (сімейних і несімейних) ситуаціях та видум­ках у вигляді кіносценаріїв.

У сучасному суспільстві агресивну поведінку категорично засуджують. Вона зазвичай вважається непродуктивною, негуманною, деструктивною і неефективною. Водночас суспільство позитивно оцінює здатність людини захистити себе й інших. Це вважають ознакою сили. Суперечність у тому, що такий за­хист може бути дуже жорстоким, агресивним.