Нічний досвід і пограничні ситуації

Поглибимо наше, набуте на практичному досвіді, уявлення про крах: у ньому ми розшифровуємо водночас наявність небуття, яке нас оточує і пронизує наскрізь, і невідворотну присутність Буття, завуальованого, загадкового, прихованого, неоднозначного. Людська завершеність, чи не відповідає вона цій запаморочливій неоднозначності? Знаменитий аналіз «пограничних ситуацій» подає нам сиґнали про цю двоїстість у самому осередді нашого існування.

Але що це таке — «пограничні ситуації»? Оте внутрішнє ядро, що існує, спільне для всіх людей, у лоні всякого життя, отой мур, об який ми знову й знову розбиваємо лоба, оте неподоланне, що людина спізнає в смерті, страждання, битва і провина. Смерть, далека від того, щоб бути, як у Ґайдеґера, моєю останньою /91/ можливістю, означає особливу ситуацію, яка виділяється з усіх інших, школу тривоги і жаху, що її я можу осягнути розумом, у її невблаганній очевидності лише тією мірою, в якій я бачу дуже ймовірну втрату моєї емпіричної реальності. З цього погляду всяка демонстрація безсмертя душі може тільки маскувати цей спосіб фундаментального буття людського існування, який становить, для мене, смерть. Страждання, битва і провина так само складають частку цієї невідворотної структури, що її ніхто неспроможний уникнути і що її кожен мусить прийняти. Провина, безперечно, є однією з найтривожніших пограничних ситуацій: адже вона в жодному разі не принесена мені ззовні, вона виходить із моєї свободи і з мого бажання.

Ось так в цих «пограничних ситуаціях» вимальовується нічний досвід та даність моєї екзистенції, якої годі уникнути: ніч смерті або страждання, часу або конфлікту, хистка тінь «буття-у-світі» (Dasein), де той, хто існує, біжить назустріч своїй погибелі, де нонсенс бере гору над сенсом. Заклопотана діяльністю, залюблена в світло, «денна воля» вибудовує реальне в упорядкованому й освітленому середовищі діяльної праці. Завжди зайнята ділом, завжди активна, вона підкоряється закону дня, такому раціональному і такому щільному. Але нічний досвід залишається тією даністю, яку неможливо обминути, тією основою краху, де денна воля повсюди натикається на свої межі.

А проте, під час того останнього краху, в якому розкривається моя завершеність і мій кінець, екзистенція відкриває — приховану, таємну, недоступну нам — трансценденцію (божественне). І таким чином філософію Ясперса завершує ось такий знаменитий девіз: «Крах — випробування для Буття». Це неоднозначне випробування позначає моє становище у світі.

Наступний текст, узятий зі «Вступу до філософи», дозволить читачеві зрозуміти ці «пограничні ситуації», де розкривається наша завершеність, де актуалізується наш нічний досвід.

ПОГРАНИЧНІ СИТУАЦІЇ

«Поміркуймо трохи над тим, у якому становищі ми, люди, перебуваємо. Ми завжди бачимо себе в наперед визначених ситуаціях. Ситуації змінюються, виникають нові нагоди. Коли ними не скористатися, вони не повертаються. Я можу сам докласти зусиль, щоб змінити якусь /92/ ситуацію. Але серед них є такі, що вперто зберігають свою сутність, навіть якщо їхній моментальний вигляд зазнає змін, а їхня всемогутність прихована під якимось зовнішнім покривом: я мушу вмерти, я мушу страждати, я мушу боротися; я безпорадний перед примхами випадку, я неминуче заплутуюсь у сітях провини. Ці фундаментальні ситуації накидає мені наше життя, і ми їх називаємо «пограничними ситуаціями». Це означає, що ми не можемо через них переступити, ми не можемо їх змінити. Усвідомити їхнє існування та їхню неминучість означає досягти, після здивування та сумніву, найглибшого джерела філософії В повсякденному житті ми часто від них ховаємося; ми заплющуємо очі й живемо так, ніби вони не існують. Ми забуваємо, що нам доведеться вмерти, ми забуваємо свої провини, забуваємо, що ми віддані на поталу випадку. Тобто ми маємо справу лише з конкретними ситуаціями, які підлаштовуємо під власну вигоду і на які реаґуємо, складаючи плани своєї практичної діяльності у світі, підштовхувані, як то з нами буває, своїми життєвими інтересами. Натомість на пограничні ситуації ми реаґуємо або намагаючись просто не помічати їх, або — коли ми їх ясно бачимо — впадаючи в розпач, який іноді нам щастить долати: ми знову стаємо самими собою, перебудовуючи своє сприйняття дійсності. [...]

Пограничні ситуації — смерть, нещасливий випадок, провина, неможливість розраховувати на світ — відкривають мені мій крах Що можу вдіяти я перед неминучістю цього абсолютного краху, очевидність якого я не можу, не обдурюючи самого себе, заперечувати? [...]

В пограничних ситуаціях ми зустрічаємося з небуттям або принаймні передчуваємо, попри швидкоплинну реальність світу і поверх неї, те, що є справді. Власне, й розпач самим тим фактом, що він може виникати у світі, свідчить про існування чогось потойбічного».

Карл ЯСПЕРС. «Вступ до філософії» («Introduction à la philosophie», Plon, 1950 — 1952, pp. 19 — 20, 22 — 23, 24).