Модель вчителя фізичної культури, початкових класів випускників педагогічних вузів.

Як видно із схеми, наявність „моделі” випускника школи дає можливість зробити висновок про необхідність підготовки такого вчителя (фізичної культури, початкових класів), який був би спроможним практично реалізувати її.

Створити модель учителя неможливо без визначення конкретизованого поняття: якого результату він повинен досягти внаслідок своєї професійної діяльності. Для того, щоб забезпечити досягнення моделі випускника школи, необхідно мати певний комплекс професійних характеристик учителя, які б забезпечували досягнення кінцевої мети. Для цього необхідно порівняти професію „учителя фізичної культури”, „учителя початкових класів” (в контексті того, що учитель ПК також проводить урок фізичної культури в школі) з іншими педагогічними спеціальностями (історія, математика і т.д.). Основні особливості полягають в тому, що:

Ø Не кожна педагогічна спеціальність нормативно регламентується Законом держави, державною концепцією, державною програмою розвитку, державними нормативами і тестами, які визначають конкретизоване державне соціальне замовлення;

Ø Не кожна педагогічна спеціальність передбачає три уроки на тиждень на весь період навчання у школі з 1 по 11 клас;

Ø Не кожна педагогічна спеціальність передбачає, крім уроків, позаурочні, позакласні, позашкільні форми роботи;

Ø Не кожна педагогічна спеціальність має такий широкий і важливий спрямовувальний спектр цілей і завдань (оздоровчі, виховні і т.д.);

Ø Не кожна педагогічна спеціальність ефективність своєї діяльності нормативно і практично трактує як важливу життєву необхідність усіх без винятку школярів у органічній єдності з поняттям здоров’я;

Ø У порівнянні з іншими педагогічними спеціальностями недоліки фізичного виховання у школі є безповоротними їх не можна надолужити в наступні роки.

Ці сторони мають бути враховані при створенні моделі учителя в однозначному розумінні моделі випускника педагогічних вузів, які забезпечують викладання дисципліни „фізична культура”. Це дуже важливо тому, що зміст моделі буде диктувати і змістову сутність професійної підготовки при навчанні студента у вузі.

Змістова сутність моделі учителя, який забезпечує викладання предмету „Фізична культура” полягає у:

Ø Професійному розумінні державної концепції, тенденції розвитку, соціальної свідомості і зумовленості процесу фізичного виховання школярів.

Ø Наявності позитивної мотивації, позиції і прагненні до вирішення цілей і завдань фізичного виховання школярів та впевненості у можливості практичної реалізації їх.

Ø Професійному розумінні „моделі” випускника школи в усіх складових і нормативних частинах її як кінцевого багаторічного наслідку праці.

Ø Володінні управлінсько-методичними уміннями і навичками практичної реалізації „моделі” випускника школи. Тобто, володінні технолого-методичним „інструментарієм”.

Ø Володінні професійно-конструктивними уміннями прогнозувати і моделювати процес фізичного виховання, в усіх формах його організації, змісту, реалізації, як по етапах, так і на весь період навчання школяра у школі.

Ø Володінні професійними уміннями мобілізаційного впливу та організації колективних зусиль (адміністрації школи, педагогічного колективу, батьків) у спрямованості і сприянні в досягненні кінцевої мети процесу фізичного виховання школярів.

Ø Володінні запасом рухових навичок і умінь відповідно до обсягу моделі випускника школи на рівні зразкового показу.

Ø Володінні технікою та навичками організації, проведення всіх форм занять з фізичного виховання в школі.

Давайте більш детально розглянемо зміст кожної із складових моделі випускника вузу.

Наявність професійної мотивації до вирішення завдань фізичного виховання полягає не тільки у компетентному розумінні цілей і завдань фізичного виховання, а й у прагненні, наявності бажання в учителя, зробити це. Давня народна істина свідчить: мало знати, уміти треба ще й хотіти. Бажання, хотіння, прагнення – це вагомий спонукальний елемент, який через знання, уміння робить реальним досягнення кінцевої мети у вирішенні багатьох проблем, труднощів, які супроводжують процес фізичного виховання в школі.

В основі зазначеного закладена проблема формування особистості учителя. Ядром особистості виступає її мотиваційна сфера. Крім цього, забезпечити функціонування ефективної системи управління без урахування мотиваційної сфери органу управління (учителя) не можливо.

Мотив – це усвідомлена причинна сторона активності учителя, спрямована на досягнення кінцевої цілі у будь-який момент процесуального руху в системі педагогічного управління. Мотив – складне психологічне утворення, яке починає формуватися під впливом потреб людини, що виникають.

Виникнення потреб зумовлює появу цілого ланцюга явищ, які супроводжуються внутрішньою і зовнішньою активністю людини і намаганням вирішити їх через досягнення певної цілі. Між потребами і цілями не має однозначності. Досягнення однієї і тієї ж цілі може задовольняти різні потреби і навпаки.

У свої професійній діяльності учитель для досягнення кінцевої цілі фізичного виховання школярів може керуватись задоволенням різних внутрішніх потреб: самоствердження себе як спеціаліста; заради бажання, щоб тебе помітили, позитивно відзначили; заради місця роботи, отримання зарплатні; любові до дітей; розуміння соціальної вагомості; заради популярності, слави і т.д. По суті у мотиві міститься зміст розуміння того, заради чого і для чого учитель виявляє свою професійно діяльну активність. Розуміння „заради чого” пов’язане з потребами, а розуміння „для чого” – з ціллю.

Спрямованість – це прагнення особистості до певного роду занять, яке базується на основі сильного і стійкого інтересу до нього. Вона характеризується певним комплексом мотивів, які спонукають людину займатись певним видом діяльності. Педагогічна спрямованість – це прагнення людини займатись педагогічною діяльністю.

Професійне розуміння концептуальних напрямків розвитку системи фізичного виховання та їх соціальної обумовленості. Особливістю галузі фізичного виховання в школі порівняно з іншими педагогічними галузями є те, що воно з позиції кінцевого результату як мети, зумовлюється, спрямовується цілим рядом вагомих державних документів, положень, актів, законів. Їх зміст у комплексному аналізі становить „соціальне замовлення” держави, визначає концептуальні напрямки досягнення в їх змістовому спрямуванні, програмно-організаційному, матеріально-технічному, юридично-правовому забезпеченні. Тобто інтеграція змістових основ цих документів відображає „загальнодержавну концепцію фізичного виховання школярів України” у відповідності до запитів сьогодення.

Концепція (від лат. conceptio – розуміння, уявлення) – система взаємопов’язаних поглядів, що випливають один з другого, на те чи інше явище, процеси; спосіб розуміння, тлумачення якихось явищ, подій; основна ідея будь-якої теорії. Термін „концепція” вживають також для позначення головного задуму в будь-якому виді діяльності людини.

Розробка будь-якої концепції здійснюється за класичною схемою загальної теорії управління: визначення кінцевої мети, як бажаного результату; аналізу існуючого стану проблеми, виявлення причин, які не дозволяють досягти бажаного результату діяльності; розробка шляхів реалізації. Тобто тут можна виділити три змістові аспекти: причинні, спрямовувальні, реалізаційні.

Розробка концепції як необхідності виникає тоді, коли існує протиріччя між бажаним і наявним станом і це має досить вагому практичну цінність.

„Концепція визначає державну політику в галузі фізичного виховання, служить основою для реформування національної системи фізичного удосконалення школярів, розробки концепцій і програм фізичного виховання у регіонах і навчальних закладах усіх типів”.

„Фізичне виховання школярів спрямовується на формування у них фізичного та морального здоров’я, удосконалення фізичної і психологічної підготовки до активного життя і професійної діяльності”.

У концепції виділяється поняття „здоров’я” не у широкому розумінні, а у плані складової його, яка відноситься до сфери впливу і компетенції фізичного виховання – „фізичне здоров’я”.

Учитель не може здійснити оптимізацію процесу фізичного виховання школярів, не володіючи професійно концептуальною інформацією стосовно сутності існуючого на даний період державного „соціального замовлення”, досягнення якого очікується в результаті його фахової діяльності. Концептуальна інформованість дає можливість зрозуміти сутність існуючих протиріч між бажаним і наявним станом процесу фізичного виховання школярів, спрогнозувати, визначити шляхи розвитку та управління процесом реалізації. По суті йдеться про необхідність розуміння учителем причинних, спрямувальних та реалізаційних ознак процесу фізичного виховання школярів у відповідності до сьогодення.

Серед причинних ознак, як вихідної констатуючої позиції виступає наявна негативна статистика, що характеризує стан здоров’я та фізичної підготовленості школярів.

Вказана глобальна причина, а точніше подолання її, потребує певних спрямувальних зусиль, в тому числі, і в трактуванні процесу фізичного виховання школярів щодо виправлення:

Ø Фізичне виховання школярів є невід’ємною частиною системи народної освіти, загального процесу виховання і базується на пріоритеті оздоровчої спрямованості. Кінцева мета фізичного виховання школярів – це головний задум, головна ідея – „пріоритет оздоровчої спрямованості”. Не спортивні розряди і досягнення, не кількість учнів, які отримали відмінні оцінки, а показники фізичного, психологічного та духовного здоров’я. Спортивні досягнення є надбудовою оздоровчої ідеї;

Ø Стратегічними цілями національної системи фізичного виховання є формування у школярів фізичного, морального і психічного здоров’я, усвідомлення потреби у фізичному вдосконаленні, розвиток інтересу і звички до самостійних занять фізкультурою і спортом, набуття знань, умінь і навичок здорового способу життя;

Ø Критерії ефективності процесу фізичного виховання школярів показники їх здоров’я, теоретична інформованість та методична грамотність щодо засобів і форм, дотримання здорового способу життя, відсутність негативних звичок, рівень фізичної підготовленості, практичне володіння певним запасом рухових навичок.

Реалізаційні ознаки:

Ø Реалізація цілей і завдань, які становлять вищеназвані спрямовуванні особливості здійснюється через фізкультурну освіту, фізичне виховання, спортивне тренування, самостійні заняття, виконання школярами домашніх завдань з фізичної культури;

Ø Національна система фізичного виховання школярів базується на реалізації таких організаційних форм: обов’язкових, додаткових, факультативних і самостійних, які тісно пов’язані між собою, доповнюють одна одну, щодо реалізації та досягнення єдиної кінцевої мети;

Ø Усі названі форми проводяться у рамках державної системи освіти безкоштовно, в окремих випадках, факультативні форми організовуються за плату;

Ø Єдність практичної і теоретичної підготовки школярів.

Професійне розуміння моделі випускника школи. Достовірно відомо, що якість навчально-виховного процесу залежить від рівня обґрунтованості, переконаності, розуміння, впевненості стосовно відповіді учителя на такі питання:

Ø „Для чого навчати, ради чого навчати? ” – розуміння кінцевої мети, її гуманістичної, соціальної, практичної значущості;

Ø „Чому навчати? ” – у нашому випадку, відповідь подана моделлю випускника школи, її складовими, а більш конкретно це визначено у програмі „Основи здоров’я та фізична культура”;

Ø „Як навчати? ” – тобто, володіння управлінськими технолого-методичними вміннями і навичками практичної реалізації складових моделі випускника школи.

Володіння управлінськими вміннями і навичками практичної реалізації „моделі” випускника школи. Зупинимося на короткій характеристиці загальновідомих понять, які становлять управлінсько-методичний інструментарій процесу фізичного виховання школярів.

Принципи управління – це основні твердження, фундаментальні правила, яких потрібно дотримуватися у здійсненні управління та які забезпечують досягнення поставлених цілей. Це вихідні наукові твердження, у яких виявляються закони і закономірності процесу фізичного виховання. Вони є наслідком узагальнення педагогічного досвіду і даних наукових досліджень. До принципів управління належать: соціальна спрямованість, відкритість, ієрархічність, позиційна гнучкість, всебічний гармонійний розвиток особистості, врахування вікових особливостей.

Соціальна спрямованість – активізація ролі та значення „соціального замовлення” у змістовій спрямованості усього процесу фізичного виховання з включенням у цей процес особистості учня як об’єкта управління. Цей принцип передбачає наявність зв’язку та відповідності фізичного виховання конкретним умовам життєдіяльності людини.

Відкритість – це цілеспрямоване використання і гнучке відбиття у процесі управління суміжних наук, перевід теоретичних тверджень у практичну діяльність, застереження від абсолютизму та на цій основі відповідне націлювання на активізацію професійно-педагогічного мислення учителя як органу управління.

Ієрархічність - передбачає розгляд процесу педагогічного управління як складової цілісної системи, що складається з окремих компонентів, які знаходяться у підпорядкованості і взаємозв’язку і водночас мають порівняну самостійність.

Позиційна гнучкість – це побудова реалізаційних програм і сценаріїв управління залежно від співвідношень вихідного стану об’єкта управління до кінцевої мети та урахування наявних умов, у яких буде здійснюватись процес управління.