Принципи взаємовідносин дітей і дорослих у сучасному освітньому просторі

Зазначимо, що унікальність, рідкісність і самобутність дошкільного дитинства нівелюється, якщо в навчально-виховному процесі дошкільного закладу, у взаємовідноси­нах дорослого і дитини дошкільника застосовується дис­циплінарно-авторитарна модель, яку чомусь у педагогічній практиці та й у теорії іменують як традиційну. Нагадаємо, що пріоритетними принципами дисциплінарно-авторитар­ної моделі виступають:

принцип субординації - світ дитинства є частиною світу дорослих, його несамостійним додатком, частиною, що є нерівноцінною цілому та підпорядкована йому;

принцип монологізму - світ дитинства є світом учнів, вихованців, а світ дорослих є світом учителів і вихователів. Зміст взаємодії транслюється тільки в одному напряму - від дорослих до дітей;

принцип сваволі - світ дорослих завжди нав'язує свої закони світу дітей, світ дітей завжди є беззахисним щодо світу дорослих, він ніяк і ніколи не впливає на нього;

принцип контролю - контроль світу дорослих розгля­дається як необхідний елемент навчання і виховання, він забезпечує вимушену асиміляцію світу дітей світом дорослих;

¹ Дитина в дошкільні роки: Програма навчання і виховання. - Запоріжжя, 2004.

і 314

принцип дорослішання - розвиток світу дитинства розглядається як дорослішання, тобто рух дітей за ство­реною світом дорослих " драбиною" вікових періодів. Пору­шення процесу - аномалія;

принцип ініціації - існування меж між світом дорослих і дітей та переведення людини із одного в інший світ;

принцип деформації - світ дитинства завжди деформо­ваний вторгненням дорослих.¹

Як бачимо, означений підхід до навчання і виховання ґрунтується насамперед на певному егоцентризмі дорослих, який виявляється у прагненні висловлювати судження про дитину, порівнювати її із собою зі своєї дорослої позиції. Відтак, дитина втрачає свою самоцінність, свою істинну якісну своєрідність, перетворюється у " дорослого в мініа­тюрі" (А.Валлон), більше того - в недорозвинутого дорослого.

Процес її розвитку уявляється як звичайне кількісне розгортання у часі первісно закладених психічних якостей. Спроба подолати цей недолік у руслі " егоцентричного" підходу і надати розвитку дитини якісний характер призво­дить у реальності до абсолютизації якісних відмінностей окремих стадій розвитку дитини, внаслідок чого зникає внутрішній зв'язок між ними. Типові настанови світу до­рослих підтримуються реальним становищем дитини в системі навчальних закладів. До того ж, означене має гли­боке історичне коріння, коли недостатня цінність й уні­кальність дітей підтверджувалася в уявленні дорослих їхньою нездатністю забезпечити власне існування. На превеликий жаль, означена модель взаємодії педагога і дитини панує ще й сьогодні в переважній більшості дош­кільних закладів, і втрачають від цього не тільки діти, а й дорослі, суспільство.

Результати педагогічних соціолого-психологічних дос­ліджень останніх років (В.В.Абраменкова, В.Т.Кудрявцев,

¹ Орлов А.Б. Психология личности и сущности человека: парадигми, проекции, практики. - М., 1995. - С. 102-103.

Алла Богуш, Наталія Гавриш

Л.Ф.Обухова, А.Б.Орлов, Д.І.Фельдштейн та ін.) конста­тують загальне несприятливе становище дітей у суспільстві. Під впливом різного роду причин соціально-економічного характеру дисциплінарно-авторитарної моделі навчання й виховання сучасне суспільство все більше віддаляється від умов, сприятливих для повноцінного психологічного роз­витку дитини-дошкільника. Що ж спричинило вчених дійти такого висновку?

На думку Д.І.Фельдштейна, провідною причиною озна­ченого є слабка структурованість складної системи відно­шень суспільства, держави і конкретних дорослих людей з дітьми, тобто системи взаємовідносин " дорослий-дитина", " дитина - дорослий" на суспільному, державному та інди­відуальному рівнях. Сьогодні ще панують суб'єкт-об'єктні відносини, за яких дитинство виступає об'єктом спостере­ження, об'єктом перетворень, об'єктом впливу, що відобра­жується і в освітній системі, в сучасних програмах навчання і виховання. На жаль, ще й сьогодні дитинство сприймається як " приймач", який " засвоює, присвоює, рефлексує" впливи дорослої спільноти.¹ Суспільство створило різні структури й передало їм свої виховні функції, " власне відрікаючись усе більшою мірою від дитинства як від своєї особливої частини". Це призвело до ситуації, коли діти почали пере­бувати " поруч, але не всередині дорослого світу".² Йдеться про те, що дитина стала чужою, непотрібною для когорти дорослих, байдужих до неї. Дитяче співтовариство сприй­мається лише як сукупність підростаючих людей, яких і потрібно виховувати, навчати й впливати за допомогою соціально обладнаних засобів. Так сталося, що дитинство не виступає " особливою підсистемою у системі суспільства,

¹ Фельдштейн Д.И. Детство как социально-психологический феномен и
особое состояние развития // Вопр. психол. - 1998. - №2. - С. 31.

² Діти і соціум: Монографія / Заг. ред. А.М.Богуш. - Луганськ: Альма-
матер, 2006*. - С. 10.

Методика ознайомлення дітей з довкіллям

що інтегрує всі його відносини", притому, що в дорослому світі воно набуває все більшого соціально-психологічного значення через поглиблення соціальних норм самого сус­пільства (В.В.Давидов, І.С.Кон, В.Т.Кудрявцев, В.С.Мухі­на, Д.І.Фельдштейн та ін.).

У всіх програмах суспільство орієнтується на типове, загальне, за яким зникає конкретна дитина, поглиблюється ізоляція дітей, зростає дефіцит уваги до дитини, не реалізу­ються можливості спілкування і педагогів і батьків з дити­ною. Це призводить до відчуження дітей від дорослих і однолітків, їхньої самостійності.

Повернемося до спадщини В.О.Сухомлинського і його поглядів на дитину і дитинство. Актуальними є сьогодні його слова: " Я з тривогою все більше переконувався, що в роки дитинства в багатьох - навіть у найкращих - вихова­телів людина (вихованець) виявляє себе надто однобічно: про те, хороший чи поганий вихованець, вихователь до­ходить висновку на підставі того, як він виконує норми й вимоги порядку: чи слухняний, чи не порушує правил поведінки. У слухняності й покірності багато вихователів вбачають внутрішню душевну доброту, а це далеко не так".³ Як засвідчує практика, і в сьогоденні продовжує існувати такий самий погляд на дитину.

Зазначимо, що для гуманної педагогіки В.О.Сухомлинсь­кого було властиве тонке проникнення у душу дитини, яка пізнає світ й утверджує себе в ньому. Він справедливо наголошував: " У дитинстві закладається людський корінь. Жодної рисочки природа не відшліфовує - вона тільки закладає, а відшліфовувати нам - батькам, педагогам, сус­пільству" ². Його багаторічний педагогічний досвід дозволив стверджувати, що не може бути легкого й безтурботного виховання. Ця робота важка, копітка, в ній " незрівнянно

¹ Сухомлинський В.О. Вибр. твори. - Т.З. - К.: Рад. шк., 1977. - С. 290. ²Тамсамо. - С. 292.

Алла Богуш, Наталія Гавриш

Методика ознайомлення дітей з довкіллям

більше одноманітної, втомливої, часто неприємної праці, ніж у праці, яка б давала задоволення". Більше того, " усе залежить від виховання у дитинстві", і власне саме вихован­ня людини відбувається тільки в людському середовищі. І тут варто особливо пам'ятати, що " в серці дитини, яка дивиться на світ широко відкритими очима й не знає, як жити", крихітні крижинки зла " стають великими брилами льоду" ¹. Отже, перебудову ціннісної системи дорослих потрібно починати саме з перебудови поглядів на дитинство.

Унікальність і самобутність дошкільного дитинства зберігається за умови гуманістичної парадигми навчання і виховання, " центрованої на світі дитинства" (В.Т.Кудряв-цев, А.Б.Орлов). Принципи гуманістичної " центрованої на світі дитинства" парадигмі навчання і виховання (за А.Б.Орловим) мають визначати характер відносин доросло­го світу зі світом дитинства:

принцип рівності - світ дитинства і світ дорослості -абсолютно рівнозначні частини світу, їх чесноти й недоліки гармонійно доповнюють один одного.

Принцип діалогізму - світ дитинства так само, як і світ дорослості наповнений своїм власним змістом. Взаємодія цих двох світів повинна будуватись як діалогічний та цілісний навчально-виховний процес.

Принцип співіснування - світ дитинства і світ дорослос­ті мають підтримувати двобічний суверенітет: діти не повинні страждати від дій дорослих, якими б мотивами ці дії не спонукалися.

Принцип свободи - світ дорослості має виключити всі види контролю над світом дитинства (крім охорони здоров'я та життя), надати світу дитинства можливість обирати свій власний шлях.

Принцип співрозвитку - розвиток світу дитинства - це процес паралельний розвитку світу дорослості, мета роз­дам само. -_? С. 271. 318

витку людини - гармонізація зовнішнього і внутрішнього Я -мета розвитку.

Принцип єдності - світ дитинства і світ дорослості не утворюють двох розрізнених (що мають межі переходу) сві­тів, вони укладають єдиний світ людей.

Принцип прийняття - людина повинна прийматися ін­шими людьми такою, яка вона є, безвідносно до норм, оцінок дорослості та дитинства.¹

Зазначимо, що ці принципи були повністю реалізовані в педагогічній діяльності В.О.Сухомлинського. На жаль, це була єдина Павлиська школа того часу.

Серед причин, які негативно впливають на психічний розвиток дітей 6-8 років, учені (В.Т.Кудрявцев, Д.І.Фельдш-тейн та ін.) одностайно визначають порушення принципу наступності й перспективності в безперервному освітньому процесі, що призводить до " відсутності можливостей для поступального розвитку особистості, неперервності взаємо­відносин дитини з дорослими в новій соціальній ситуації розвитку".² Особливо гостро відчувається відсутність нас­тупності й перспективності на сучасному етапі між дош­кільною і початковою ланками освіти, сьогодні, коли діти б років стали першокласниками, 50% яких перейшли до школи із сім'ї та з дошкільних закладів різного типу. Щодо принципу неперервності освіти, то неперервна освіта реалі­зується, як це зазначено в Національній доктрині розвитку освіти України у XXI столітті, шляхом забезпечення наступності і перспективності змісту та координації нав­чально-виховної діяльності на етапі дошкільної і початкової ланок освіти, які функціонують як продовження попередніх і передбачають підготовку дітей до переходу до наступних ступенів навчання.

¹ Орлов А.Б. Психология личности и сущности человека: парадигми,
проекции, практики. - М., 1995. - С. 107.

² Кудрявцев В.Т., Алиева Т.И. Еще раз о природе детской субкультурьі //
Дошк. восп. - 1997. - № 4. - С. 18.

Алла Богуш, Наталія Гавриш

Методика ознайомлення дітей з довкіллям

Першою сходинкою, на якій дитина залучається до ор­ганізованого навчання, є дошкілля, що сьогодні визнано всіма державними документами висхідною, початковою ланкою освіти. Отже, на теоретичному рівні державою за­безпечено неперервність освіти від її першої сходинки до здобуття вищої освіти.

Реалізація парадигми неперервності освіти на практиці вимагає насамперед з'ясування феномена " неперервність". Що ж означає цей термін? У Новому тлумачному словнику української мови " неперервний" означає " суцільний, без­перестанний, який відбувається увесь час, не припиняю­чись, постійний, безупинний" ¹. Та все ж це тільки терміно­логічне тлумачення слова. Нас цікавить його освітянське значення. У педагогічних словниках означений феномен відсутній. У словнику професійної освіти неперервна освіта тлумачиться як " система безперервного навчання і вихо­вання для досягнення високих освітніх рівнів, забезпечення можливостей постійного духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального потенціалу як найвищої цінності нації" ².

Неперервна освіта - це полікомпонентний утвір, ефектив­ність якого залежить від реалізації таких його чинників, як наступність, спадкоємність, перспективність і готовність. У такому розумінні неперервна освіта відкриває можливості для досягнення цілісності й наступності в навчанні й ви­хованні, перетворення освіти у процес, що триває все жит­тя³.

¹ Новий тлумачний словник української мови. -У4т.-Т.2.-К.: Аконіт,
1999. -С. 116.

² Професійна освіта. Словник / За ред. Н.Г.Ничкало. - К.: Вища школа,

2000.-С. 216.

³ Калмикова Л.О. Сучасні проблеми наступності й перспективності та
шляхи їх впровадження. - 36.: Наступність і перспективність. - Переяс-
лав-Хмель^шцький, 2000. - С. 216.

Наступність - це вищий щабель розвитку, коріння якого проросли в попередньому ґрунті, за висловом М.Львова, " це погляд зверху вниз". Це обізнаність класоводів з програ­мами і методиками навчання і виховання дітей у дошкіль­ному закладі освіти, результатами розвиненості, навченості і вихованості дітей за всіма розділами програми і вра­хування їх у подальшій роботі початкової школи. Заува­жимо, що таке трактування не є новим у педагогічному обігу, воно стало популярним на шпальтах педагогічної преси вже впродовж декількох десятиліть, і особливо ак­туалізувалося сьогодні, ними рясніють шпальти всіх пе­дагогічних часописів. Щодо інших виокремлених чинників неперервної освіти, то їх сприймають ще з насторогою, по­декуди ототожнюють їх, розглядають як єдиний принцип наступності. Провідною функцією наступності є забезпечен­ня (за термінологією Л.Виготського) літичного розвитку дитини впродовж перехідних вікових періодів. Саме наступ­ність запобігає кризові явища у психічному розвитку осо­бистості.

Перспективність, за словами М.Львова, це погляд знизу вгору, це обізнаність педагогів дошкільної ланки освіти з програмами і технологіями навчання і виховання учнів початкової школи, це той показник, який дозволяє визначи­ти адекватні віку орієнтовні показники засвоєння дош­кільниками знань, умінь і навичок, рівень розвиненості і вихованості дитини. Спадкоємність тлумачиться у слов­нику як успадкування чогось, продовження певної діяль­ності, справи, певних традицій. Отже, спадкоємність ми розуміємо як успадкування школою діяльнісного й комуні­кативного аспектів життя дитини на його дошкільному етапі.

Діяльнісний аспект передбачає збереження унікальної провідної діяльності дошкільного віку, з поступовим її ускладненням і літичним переходом до нової, більш складної

Алла Богуш, Наталія Гавриш

Методика ознайомлення дітей з довкіллям

навчальної діяльності, яка вимагає від дитини довільності всіх психічних процесів.

Комунікативний аспект передбачає збереження на перших етапах навчання особисто-інтимного спілкування учителя з учнями, це лагідно-довірливе гуманне ставлення до дитини, яка щойно ввійшла в новий колектив, вступила в нову соціальну позицію, що зветься " учень", " школяр". І поступово підводити дитину до усвідомлення її нової со­ціальної позиції, у якій змінюється система взаємовідносин " дитина-вихователь", що була панівною на етапі дошкіль­ного дитинства, на пріоритетність системи " вчитель-учень", поступовою орієнтацією випускників дошкільних закладів на особистість учителя як стрижень особисто-ділового піклування у шкільному навчання.

Отже, реалізація принципу наступності і перспектив­ності розвитку особистості дитини впродовж двох перших періодів дитинства (дошкільної і початкової ланок) передбачає зміну типів сумісної діяльності дитини і дорос­лого. В.Кудрявцев виокремлює три типи сумісної діяльності дитини і дорослого, які по-різному впливають на психі­чний розвиток дитини.

Перший тип - репродуктивний, побудований на інструктив­но-виконавських начатках. Дорослий для дитини виступає тільки як носій соціально заданої суми " ЗУНів", яку дитина обов'язково повинна засвоїти шляхом копіювання і наслідування під безпосереднім контролем педагога. Дорос­лий наперед знає усю програму діяльності дитини і робить усе можливе, щоб не було ніяких відхилень від неї (система відносин " роби так, як я"). За таких умов відсутня проблем­ність, немає місця для спілкування дитини з дорослим. По суті, відсутня і спільна діяльність, оскільки, за словами В.Кудрявцева, формула " роби так, як я" розчинює у собі принцип " роби зі мною", " роби краще за мене".¹

Другий тип спільної діяльності - квазіевристичний. До-

¹ Кудрявцев В.Т. Психология развития человека. - С. 147. 322

рослий залишається носієм " ЗУНів", натомість намагається створити квазіпроблему для дитини, він наштовхує дитину на ті способи вирішення навчального завдання, які сам добре знає. І в середині означеного типу сумісної діяльності також не виникає справжнього спілкування дитини з дорослим.

Насамкінець, третій, розвивальний тип спільної діяль­ності, який передбачає відкриту проблемність як для дитини, так і для педагога, виникає ситуація невизначе­ності, пошук шляхів. її вирішення, що передбачає обо­в'язкове розвивальне спілкування між педагогом і дити­ною, формування здібностей, які були відсутніми як у дитини, так і в педагога. Таке розвивальне спілкування веде до саморозвитку, до формування творчої особистості як дитини, так і педагога. За цим типом дієвою є формула: " Ро­бимо разом", " Роби зі мною", " Роби краще за мене", що від­повідає гуманістичній парадигмі освіти.

Отже, наступність і перспективність повинна передба­чати орієнтацію і вихователів дошкільних закладів, і вчи-телів-класоводів на третій, розвивальний тип - сумісну діяльність з дітьми, який враховує вікову дитячу індиві­дуальність, спонукає її до творчого самовиявлення, зберігає унікальність і самобутність дошкільного дитинства, за­безпечує літичний, безкризовий перехід дошкільника в позицію особистості другого дитинства і водночас віддзерка­лює розвивальний характер освіти. Перспективність і спадкоємність це педагогічний аспект неперервності освіти і підготовки дітей дошкільної ланки до навчання у початковій школі.

Водночас не можна вести мову про ефективну, повно­цінну підготовку дітей до навчання у школі, якщо не врахо­вувати її психологічний аспект, тобто стан внутрішньої готовності дитини до переходу в нову соціальну позицію " школяр", у нову соціальну ситуацію розвитку " школа".

Алла Богуш, Наталія Гавриш

Методика ознайомлення дітей з довкіллям

Готовність - це усвідомлений стан організму до сприйняття певної нової діяльності, нової інформації, який запобігає виникненню кризових явищ.

Психологічна готовність дітей до школи передбачає формування у дітей певного ставлення до школи (як серйоз­ної і соціально-значущої діяльності), тобто відповідну моти­вацію навчання, або мотиваційну готовність, а також за­безпечення рівня інтелектуального та емоційно-вольового розвитку дитини.¹

Готуючи дітей до школи, слід уникати надмірного перевантаження дітей дошкільного віку інформаційними відомостями з різних освітніх галузей, які не узгоджуються з потенційними віковими можливостями їх засвоєння. Наприклад, такими, як знання з фізики, математики, гра­моти, геометрії, історії, астрономії, географії, валеології, анатомії і фізіології тощо, якими начинені і сьогодні варіативні програми дошкільних закладів. Усе частіше можна почути сьогодні, що наші діти акселерати, вони мають неабиякі потенційні можливості для засвоєння складного матеріалу, потрібно лише розробити відповідну методику навчання. Запереченням цієї сентенції є слова В.К.Котирло про те, що " прямої і однозначної залежності розвитку від навчання немає".

Розвивальний ефект навчання залежить від його змісту і методів, тобто чого навчають і як навчають, а зміст і методи навчання обов'язково лімітуються віковими мож­ливостями дітей, і в доборі змісту навчання ні в якому разі не можна ігнорувати вік дитини, оскільки, за образним виразом академіка О.Запорожця, " проблема віку, яку ми виштовхнули у двері, стукає у вікно". Не можна навчати дітей усього, чого захочуть дорослі, і чого вони можуть навчити, важливо для нас, щоб одержані знання сприяли розвитку дитини, а не були " мертвим вантажем чи меха-

¹КотирлоВ.К. Завтра в школу. -К.: Рад. шк., 1977. - С. 162. 324

нічно відтворювалися", нам це непотрібно, щоб дитина було схожою " на автоматичний устрій, який би видавав те, що в ньому запрограмоване".¹

Проблема інтелектуальної готовності дітей до навчання у школі набула надзвичайної актуальності сьогодні у зв'язку з реформуванням системи освіти України, перехо­дом на навчання з б років та подовження його терміну до 12 років. У цьому зв'язку надзвичайно небезпечним для здоров'я дітей є перебування в одному першому класі дітей різної вікової категорії від 5 років 9-10 місяців до 7, 5 років з різним ступенем психологічної готовності до навчання, з різним рівнем педагогічної підготовки до школи: діти із сім'ї (що сьогодні становить більшість - 60%), з дошкільних закладів різного типу (державних, приватних, профільних тощо), яких або зовсім не готували до школи, або готували за елітними програмами. За словами Ш.О.Амонашвілі, " чим менший вік, тим більшого значення у його визначенні надається місяцям і навіть тижням". Недиференційований підхід до дітей, уніфікація їх до загальної категорії " учень", " першокласник", затримує адаптацію дітей до нових шкільних умов діяльності, веде до нервових зривів і кризових явищ.²

Отже, відповідно до означених принципів, центральне ядро феномена " дитинство" становить система взаємовід­носин між дорослими і дитиною, між педагогом (учителя­ми, вихователями) і учнями, вихованцями, яка визначає розвиток особистості залежно від характеру цих взаємо­відносин (критичний чи літичний розвиток). Зупинимося більш докладно на сутності реалізації означених гуманістич­них принципів на етапі дошкільного дитинства в Україні.

Повернемося до стратегічного документа державного рівня Базового компонента дошкільної освіти, який ґрунту -

¹ Там само. - С. 164.

² Амонашвили ПІЛ. Размьішления о гуманной педагогике.

І

Алла Богуш, Наталія Гавриш

до того, щоб ви були її другом,... мудрим, інтелектуально й емоційно щедрим, морально красивим, естетично й духов­но багатим".¹ Другом, який би забезпечив комфортність розвитку особистості на всіх вікових сходинках Дитинства, від немовляти до випускника школи, тобто забезпечити комфортність на всіх етапах неперервної освіти.

Докладне вивчення спадщини В.О.Сухомлинського дає нам можливість виокремити ті сходинки, які б забезпечили комфортність особистості дитини у прямому значенні цього слова. Це такі:

— Материнська школа - сім'я, або школа батьків;

— Школа радощів - дошкільний заклад;

— Школа мислення - початкова школа;

— Школа людяності і довіри - середня школа;

— Школа духовності - старша школа. Започатковується життя дитини та її виховання у сім'ї.

Сім'я, як відомо, є найпершим осередком соціалізації дитини, її переходу зі стану " біо" у стан " соціо", це її перша зустріч зі світом речей, а пізніше і світом людей. У статті " Мікроклімат вашого дому" В.О.Сухомлинський пише: " У сім'ї дитина пізнає багато речей, усе для неї нове, все її хвилює: і сонячний зайчик у кімнаті, і казка про Івасика-Телесика, і барвистий метелик, і далекий ліс на обрії, і біла хмаринка в небі, і сива голова дідуся. Але відкривається перед дитиною й інше - Людина".²

Перше, з чого дитина починає пізнавати світ комфортнос­ті, це ласкава материнська посмішка, тиха колискова піс­ня, добрі очі, лагідні обійми. " Якби світ увесь час дивився в душу дитини ласкавими очима матері, якби все, що вона зустріне пізніше на своєму життєвому шляху, було таким добрим і лагідним, як добра мати, - із сумом промовляє Вчитель, - у світі не було б ні горя, ні злочинів, ні трагедій".³

'Там само. -С. 618.

² Сухомлинський В.О. - Т. 5. — С. 417.

³ Там само, г С. 417.

Методика ознайомлення дітей з довкіллям

Отже, комфортність немовляти, його життя залежить від батька і матері, ними вона започатковується. У хорошій сім'ї, за словами В.О.Сухомлинського, де батько і мати живуть у злагоді, де панують тонкі відносини чутливості до слова, до думки і почуття, до погляду і найменшого відтінку наст­рою, у відносинах добра, злагоди, взаємної допомоги й під­тримки, духовної єдності й щирості, довір'я і взаємної пова­ги батьків - перед дитиною якраз і відкривається все те, на чому стверджується віра в людську красу, її душевний спо­кій, рівновага тобто її комфортність.¹ Нам дорослим завж­ди треба пам'ятати, що ми батьки, а батьки - це вихователі. Справжня мудрість вихователя (батька, матері, педагога), за словами В.Сухомлинського, в умінні дати дитині щастя. Щастя дитинства - це його комфортність - це " спокійне домашнє вогнище, що дає тепло і їжу" ², змістовність дитя­чого життя - це розумна батьківська любов.

Наступна сходинка життєдіяльності дитини - дошкіль­ний заклад, яку б нам дуже хотілося назвати словами В.О.Сухомлинського " школою радості", оскільки діти не можуть жити без радості", а радість завжди є джерелом її комфортності. Чи є сучасні дошкільні заклади для дитини комфортними, чи несуть вони їй радість? Щоб відповісти на це запитання, розглянемо, що ж становить собою група дітей дошкільного закладу як педагогічне явище, які вона виконує педагогічні функції. Група дітей дошкільного закладу, за словами Т.О.Репіної, це генетично найбільш рання ступінь соціальної організації дітей, де розвивається спілкування і різноманітні види спільної діяльності, формуються перші стосунки з однолітками, що так потрібні для становлення її особистості, розвивається соціальна перцепція".³

¹ Сухомлинський В.О. Т. 3. - С. 417.

² Сухомлинський В.О. - Т. 5. - С. 441.

³ Репина ТА. Социально-психологическая характеристика группьі
детского сада. - М.: Педагогика, 1988. - С. 196.

Алла Богуш, Наталія Гавриш

Методика ознайомлення дітей з довкіллям

За результатами дослідження російських учених, група дошкільного закладу виконує низку педагогічних функцій. З-поміж них: соціальне навчання, регулювання поведінки дитини щодо її стосунків з однолітками на основі соціально усталених норм, формування ціннісних орієнтацій; форму­вання адекватної самооцінки дитини; нормалізація і кори­гування впливу неблагополучної сім'ї.

Отже, вже сама специфіка дитячої групи, її структурні, динамічні і функціональні характеристики, статус дош­кільника в системі міжособистісних відносин є джерелом багатьох позитивних емоцій, які " багато в чому визначають її благополуччя" та комфортність.

Упродовж дошкільного віку дитина набуває основи особистісної культури, її базис, що відповідає загально­людським духовним цінностям. Особистісно орієнтований підхід створює оптимальні умови для розв'язання таких стрижневих завдань, як: забезпечення фізіологічного і пси­хічного благополуччя дитини; формування творчої осо­бистості; ранній вияв індивідуальності дитини та її подальший розвиток; розвиток довірливих етично-цінних міжособистісних відносин дітей з дорослими та однолітками.

У рамках особистісно-орієнтованого підходу виокремлю­ються й нові напрями навчання дітей на етапі дошкільного дитинства: від передавання вихователем дитині готових знань, умінь та навичок до навчання дітей можливостей, способів самостійного життя їх та використання у житті. Звідси, і нові завдання в навчально-пізнавальній діяльності дошкільника: формування культури пізнання, діяльнісно-практичного ставлення до світу (цілепокладання, плануван­ня, прогнозування, оцінка, контроль); формування куль­тури почуттів, тобто дитину потрібно навчити володіти " мовою" своїх емоцій: переживати радість, пізнання краси природи, мистецтва, красу спілкування, праці, турботу про інших, гордість за свій успіх. Чи може сучасний дошкільний

І

заклад забезпечити сьогодні такі умови для розвитку дити­ни, щоб вона відчувала себе комфортно? На превеликий жаль, ні. Насамперед за економіко-фінансовим критерієм. Сьогод­ні держава ще не має змоги здійснювати матеріальні вклади в дитинство: 60% дошкільних закладів закрито, приміщення розпродано, а ті, що залишились, у фінансо­вому відношенні мають " залишки із залишків", діти йдуть у таку " школу радості" зі своїми іграшками, олівцями, альбомами тощо.

Сьогодні ми мусимо говорити про позитив у формуванні особистості, шукати шляхи, якими б ми могли забезпечити так необхідну для наших дітей комфортність уже на рівні дошкільного закладу та зберегти її у початковій школі -школі мислення. В.О.Сухомлинський застерігав педагогів: " ставлення дитини до навчання як до блага, щастя, радості взагалі немислиме, якщо в її духовному розвитку немає бурхливого життя думки".¹

Саме тому вчений радив, щоб кожній виучуваній букві, кожній арифметичній дії передували уроки мислення " біля першоджерела думки - серед природи", навіть несміливий і сором'язливий стає тут допитливим мислителем. Серед природи, серед розмаїття наочних образів дитина відчуває себе надзвичайно комфортно, саме тому, за словами В.О.Су-хомлинського, " кожна подорож у природи є уроком мислення, уроком розвитку розуму".

Уроки серед природи, уроки мислення можна впевнено назвати уроками для дітей. Та чи насправді всі уроки сучасної школи задовольняють дитину, приносять їй радість і задоволення? Чи відчуває дитина себе комфортно на уроці? Послідовник В.О.Сухомлинського відомий грузинський учений і педагог-практик Ш.О.Амонашвілі аналізує дитячі твори з теми " Добрий день, урок! " і наводить уривки із творів учнів початкових класів. Ось деякі з них:

¹ Сухомлинський В.О. - Т.2. - К.: Рад. школа, 1976. - С. 335.

Алла Богуш, Наталія Гаврииі

Методика ознайомлення дітей з довкіллям

— Добрий день, урок! І давай тут же попрощаємося...

— Урок, тебе потрібно відправити на заслужену пенсію...

— Урок, ти мій мучителю, ти мій поганий іюн, мій зіп­сований день;

— Мені тебе шкода, урок, ти жертва вчителів, ти для вчителя, а не для нас, учнів" ¹.

Чому таке ставлення до уроку в сучасній школі? На думку Ш.О.Амонашвілі, урок прямує за знаннями, вміннями і навичками, для уроку не існують діти, дитина, всі вони для нього лише учні, обов'язок яких учитися. Отже, проігно­ровані діти, без яких ні школа, ні урок просто не можуть існувати; проігнорована цілісність педагогічного процесу. Порятунок сучасних навчальних закладів Ш.О.Амонашвілі вбачає у реалізації виокремлених ним принципів гуманної педагогіки. З-поміж них:

— Дитина пізнає і засвоює істинно людське: правдиве, справедливе, наукове, моральне, добре, корисне.

— Дитина пізнає себе як людину: таку, що створена для людей (минулих, сучасних, майбутніх), для себе, для При­роди, для добрих людських справ, творчості, олюднення життя.

— Виявляє свою індивідуальність: єдину, неповторну, з особливою місією від Природи.

— Віднаходить громадський простір для розвитку своєї істинної природи: олюднені умови і людське схвалення сприяє гармонійному розвитку задатків, здібностей, талан­тів, усього того, що їй подарувала природа.

— Інтереси дитини збігаються із загальнолюдськими інтересами: знаннями, культурою, наукою, моральністю, духовністю, релігією, етикою і естетикою, світоглядом тощо;

— Запобігання джерел, що спроможні спровокувати дитину на асоціальні прояви: грубість, ураження її осо­бистості і достоїнств, авторитаризм, несправедливість, матеріальні злидні тощо².

¹Амонашвили ПІЛ. Размьішления о гуманной педагогике. - С. 196. ² Там само. - С. 191-192.

Як бачимо, це принципи, які вже у своєму змісті несуть комфортне відчуття дітьми на уроці.

Звернемося до книги академіка О.Я.Савченко " Сучасний урок у початкових класах". Автор уважає, що підняти ефе­ктивність сучасного уроку (а також заняття у дошкільному закладі) можливо шляхом гуманізації взаємовідносин у дитячому колективі, задоволенні актуальних потреб дити­ни (особливо в особистому спілкуванні педагогом і дітьми, у використанні ігрових ситуацій, ситуацій успіху, стиму­люванні самооцінки, саморозвитку" ¹. За словами О.Я.Сав­ченко, стрижнем уроку (заняття) повинно стати особистісно-орієнтоване спілкування. Його мета - врахування не тільки актуальних потреб дітей певного віку, а й " найголовніша відповідність спілкування розмаїттю індивідуальностей кожного колективу².

Саме за такої комфортної умови стає можливим виконання навчального " надзавдання" уроку - інтелектуального розвитку дитини, розвитку її мислення, формування умінь аналізувати, узагальнювати, конкретизувати, будувати гіпотези, доводити їх тощо. Саме за таких умов початкова школа може бути школою мислення, перехідним містком до наступної сходинки комфортності - школи людяності і довіри. Шкільну сходинку отроцтва Василь Сухомлинський образно назвав " від світу речей до світу ідей" ³, світу людяності, щоб, піднімаючись сходинками громадянського життя, дитина мисленнєво, подумки оглядала світ, засвоювала і розуміла сутність мо­рально-етичних відносин і адекватно їх засвоювала, щоб у неї, за його словами, сформувалася " гармонія між знаннями й моральністю", її людяністю. Реалізація означеного завдання можлива лише за наявності довіри дітей до педагога і педа­гога до дітей.

¹ Савченко оЛ. Сучасний урок у початкових класах. - К.: Магістр, 1997. - С. 5.

² Там само. -С. 138.

³ Сухомлинський В.О. Т.З. - С. 433.

Алла Богуш, Наталія Гавриш

Методика ознайомлення дітей з довкіллям

Реалізація гуманістичних принципів організації жит­тєдіяльності особистості упродовж першого і другого ди­тинства сприятиме збереженню унікальності, своєрідності і самобутності кожного з них, допоможе уникнути дискомфортності дитини при переході в нову соціальну ситуацію розвитку. В.В.Зеньковський писав: " Дитинство повинно поступитись іншим фазам у розвитку людини. Натомість саме тому найважливішим для нас є те, щоб кожна дитина пережила своє дитинство, як " золотий час життя". Поезія дитинства не повторюється, не повторюєть­ся і та свобода психічного розвитку, що дає можливість кожній дитині знайти свою індивідуальність, подаровану їй дитинством. Саме тому ми повинні зробити все можливе, щоб діти пережили нормально своє дитинство. Таким по­винно бути першочергове завдання нашого сьогодення, якщо воно насправді хоче бути " віком дитини" ¹. Актуаль­ність цих слів сьогодні є незаперечною.

Дороговказом до сходження Дитини сходинками ком­фортності від Немовляти в царині сім'ї до високодуховної Людини з великої літери в соціум після закінчення школи можуть стати такі слова Василя Сухомлинського: " Моя влада над дитиною - це здатність дитини реагувати на моє слово, яке може бути теплим і ніжним, ласкавим і тривож­ним, строгим і вимогливим, - і завжди мусить бути правди­вим і доброзичливим... я твердо вірю в те, що виховати дитину можна насамперед ласкою, довірою, добром" ². Тоб­то тими факторами, які є провідними у створенні ком­фортного позитивно-емоційного стану кожної людини.

¹ Зенкований В.В. Психология детства. - М.: Академия, 1996. - С. 292.

² Сухомлинський В.О. -Т.1. - С. 636.

7.5. Стосунки з однолітками як чинник формування уявлень про соціальний і предметний світ

Завдання навчально-виховного процесу в сучасних умовах полягає не стільки в накопиченні навчальної ін­формації, а насамперед у засвоєнні культурно-історичного досвіду побудови людських стосунків та на цій основі зба­гачення власної соціальної практики дітей, яка є невід'ємною частиною процесу соціалізації та повноцінного розвитку особистості. Повноцінне засвоєння культурних навичок можливе лише через засвоєння культури людських взаємин. Одна з найбільш насичених, довірливих та продуктивних форм стосунків між людьми - стосунки між однолітками.

Прикро констатувати консервативну, не зважаючи на проголошення особистісно орієнтованої парадигми освіти, акцентованість педагогів на засвоєння дітьми навчальної інформації, виконання програми за будь-яких умов. Така акцентованість частково пояснюється зорієнтованістю на старі цінності - ЗУНи, а не на особистість дитини, яка навчається, тим більше не на забезпечення психологічного комфорту для дитячої спільноти групи. Лише невелика кількість вихователів залишається переконливими при­бічниками демократичних стосунків дітей. Приблизно третину складає група педагогів, які мають тверде пере­конання, що дитячим стосункам не місце на заняттях, якщо вони й трапляються, то повинні бути абсолютно під­контрольними вихователеві. За таких умов група виявля­ється жорстко керованою. Зазначимо, що сучасна теорія виховання та навчання дітей, на відміну від реалій життя, пішла далеко вперед і розуміє значущість дитячої суб-культури, дитячих стосунків у становленні особистості дитини, усвідомлює цей процес як своє пріоритетне завдан­ня. Науковці наполягають на необхідності розглядати

Алла Богуш, Наталія Гавриш

Методика ознайомлення дітей з довкіллям

освітній простір сучасного освітнього закладу як площину, на якій повинно відбуватися формування стосунків одноліт­ків у дитячому співтоваристві. Засвоєння необхідної навчальної інформації у пізнавальній діяльності повинно сприяти усвідомленню й прийняттю загальнолюдських цінностей, збереженню й розквіту особистісного потенціалу кожної дитини, її проникненню у культурні, національні традиції найближчого соціуму, зміцненню дружніх зв'язків дітей, їх налаштованості один до одного, вміння й прагнення грати та діяти разом, тобто становленню дитячого співтовариства ровесників.

Важливість стосунків між однолітками та їх соціалі­зуючі функції важко переоцінити. Насамперед група одно­літків відіграє вагому роль у залученні дітей до культури певного суспільства. Унаслідок ідентифікації себе з групою та некритичного сприйняття домінуючих у ній поглядів, норм відбувається засвоєння певних норм, правил, цін­ностей, формуються особисті погляди. Нерідко буває, що діти наслідують негативні взірці. " Дитину як підмінили", -говорять про таке дорослі. Засвоєння статеворольової поведінки - ще одна з важливих соціалізуючих функцій стосунків однолітків. Це відбувається завдяки зразкам поведінки, очікуваних від хлопчиків та дівчаток, які є правильними, на погляд, однолітків, а також негативних реакцій стосовно несхвальної поведінки.

Взаємини однолітків впливають на формування образу " Я" дитини, розвиток самосвідомості, самовизначення, самореалізації та самоствердження. Уже в середньому дош­кільному віці дитина починає ототожнювати себе з групою однолітків, ураховуючи схвальне чи несхвальне ставлення членів групи до її будь-якої особливості, властивостей, що мають прояв у вчинках. Стосунки між однолітками дозволяють дитині відчути (не відчути) свою значущість, упевненість у собі. Саме в групі однолітків дитина може

г

розраховувати на високу оцінку особистих якостей, вчинків, визнання своєї гідності.

Ровесництво - це складне поліструктурне, поліфункціональне соціальне утворення, що відображає закономірності існу­вання та розвитку спілкування, взаємодії, стосунків у пре­дставників певної вікової групи. Зазначимо, що ровесницькі стосунки - це не випадкова група дітей одного віку, а со­ціальне об'єднання однолітків, для яких характерні спіль­ність інтересів, потреб, тобто не вікова однорідність є голов­ною їх характеристикою. Це об'єднання існує за визначеними законами й правилами. Ключовим словом для визначення такої єдності є слово " разом". Тобто стосунки однолітків є такими, що формуються та розвиваються тільки у процесі спільної діяльності.

Л.С.Виготський підкреслював, що без спільної діяль­ності неможливе існування соціальної групи, а отже, не­можливе формування та функціонування дитячого співто­вариства. Дійсно, спільна діяльність народжує стосунки у групі, опосередковує процес входження індивіда до соціальної спільності, в ній реалізуються та перетворю­ються самі стосунки. Він визначає спільну діяльність як особливий простір, на основі якого виникають міжособис-тісні стосунки. Вона, на думку Л.С.Виготського, розвиває та зміцнює стосунки дітей. А процес входження дитини в будь-яку соціальну групу передбачає орієнтацію на спільну діяльність, усвідомлення її структури та включення до неї як співучасника.

Якщо мета спільної діяльності виявиться соціально значущою для усіх учасників дитячої групи, то взаємини однолітків здебільшого базуються на принципах взаємо­допомоги та " співучасті". Отже, в дитячих об'єднаннях спільна діяльність виконує функцію опосередкування дитя­чих міжособистісних стосунків та є організованою формою дитячої активності, що спрямована на відтворення ними суспільно-історичного досвіду.

Алла Богуш, Наталія Гавриш

Стосунки в дитячому співтоваристві, на думку Л.С.Ви-готського, мають три якісні рівні зв'язків між дітьми, а саме: функціонально-рольові, емоційно-оцінні та особистісно-змістові. Функціонально-рольові стосунки представлені у вигляді ролей, норм, цінностей, які визначають притаманні особливості певної культури спільної діяльності та її технології. Ці стосунки є тим матеріалом, на основі чого відбувається процес соціалізації дитини. Такі стосунки зафіксовані у специфічних для цієї культури сферах со­ціальної життєдіяльності дітей: трудовій (у формах само­обслуговування); навчальній (на заняттях з оволодіння нови­ми навичками та вміннями) та ігровій.

Функціонально-рольові стосунки, пов'язані з навчанням та працею, засвоюються у дитячій групі під безпосереднім керівництвом і контролем з боку дорослого, який санкціонує певні взірці поведінки, наприклад, " черговий повинен бути охайним і уважним", " на заняттях не можна розмовля-ти з сусідом" тощо.

Функціонально-рольові стосунки на підґрунті гри (осо­бливо рольової) переважно самодіяльні, тобто складаються поза безпосереднім впливом дорослого. Цей вплив, однак, може мати прихований прояв, коли, наприклад, граючи в школу, діти копіюють дії, жести, інтонації учителя. Саме в ігрових ситуаціях виникають і вирішуються основні кон­флікти дитячого життя: у що грати, кого приймати в гру, хто буде головним. Як наслідок, ці стосунки можуть зна­ходити своє відображення в емоційно-оцінних стосунках, які мають прояв в емоційних перевагах - симпатії та анти­патії, дружніх взаєминах. Цей тип стосунків виникає до­сить рано, та спочатку може бути обумовлений чи тільки зовнішніми ознаками (подобаються кудряві діти), чи оцінкою дорослого, чи попереднім досвідом спілкування з конкретною дитиною - негативним чи позитивним (Л.І.Бо-жович, О.В.Запорожець, М.І.Лісіна, С.М.Соловейчик). і

ЕЧ

М

Алла Богуш, Наталія Гавриш

Методика ознайомлення дітей з довкіллям

однолітками сприяють формуванню життєвої позиції, без якої неможлива повноцінна участь дитини в суспільному житті.

Ровесницькі стосунки, дружба однолітків у старшому дошкільному віці, за визначенням І.С.Кона, мають різні, досить автономні аспекти, на підставі яких вони можуть класифікуватись, оцінюватись, описуватись. А саме:

1. Поведінкові характеристики стосунків: коло людей, з
яких відбираються друзі; рівень селективності такого від­
бору; переважні форми спілкування (діади, тріади або ве­
ликі компанії); ступінь стійкості таких утворень тощо.

2. Когнітивні аспекти дитячих стосунків складають
уявлення про дружні стосунки, характерні для конкрет­
ного віку; поняття, за допомогою яких описуються друзі та
взаємини з ними; рівень взаєморозуміння, доступний на
певному етапі розвитку, тощо.

3. Емоційні аспекти: для цього віку характерна тональ­ність дружніх стосунків; рівень розвитку емпатії тощо.

4. Комунікативні характеристики пов'язані з рівнем міжособистісної компетенції індивіда; доступним йому спектром рольової взаємодії та відповідними комунікатив­ними навичками (умінням зав'язувати знайомство, переходити від нижчих рівнів спілкування до вищих тощо).

5. Ціннісно-нормативні аспекти пов'язані з розвитком самосвідомості: типом особистісних потреб, які задовольня­ються дружніми стосунками дітей; моральним кодексом та основними цінностями дружніх стосунків дітей.

І.С.Кон зауважує, що вже навіть у шестирічному віці дитина виявляє усвідомлену потребу в спілкуванні саме з однолітками, які вже не заміняють ні дорослі, ні іграшки. Характерною відповіддю шестирічного хлопчика на іні­ціативу матері замінити собою відсутніх товаришів: " Мені потрібна дитина, а ти не дитина".

Дитяче товариство живе за своїми власними законами та має сврю специфіку, пов'язану зі змістом відповідної

субкультури, носієм якої воно виступає. В.Т.Кудрявцев визначає дитячу субкультуру як " особливу систему наявних у дитячому середовищі уявлень про світ, цінностей тощо, яка частково стихійно складається всередині пануючої культурної традиції певного суспільства й посідає в ній від­носно автономне місце" ¹.

І.С.Кон розуміє під дитячою субкультурою автономну соціокультурну реальність, своєрідну субкультуру, що володіє своєю власною мовою, структурою, функціями, традиціями. Він визначає три головні підсистеми цієї культури: 1) дитяча гра; 2) дитячий фольклор і взагалі ху­дожня творчість; 3) спілкування, комунікативна поведінка дітей².

І.Котова і Є.Шиянов визначають дитячу субкультуру як " культурний простір та коло спілкування дітей, що допо­магає їм адаптуватись у соціумі і створювати свої автономні норми й форми поведінки" ³.

Зміст дитячої субкультури дуже багатогранний, він охоплює усі сфери дитячого життя. Важливість функцій, які виконує дитяча субкультура, важко переоцінити. Насамперед це соціалізуюча функція. Основним агентом соціалізації виступає група однолітків - вона впливає на засвоєння соціальних законів, трансформацію традицій. Саме у групі однолітків відбувається формування дитини як особистості за допомогою традиційних культурних засобів (ігрові пра­вила, дитячий кодекс стосунків, фольклор), примушує ди­тину підпорядковуватися груповим нормам, навчитися контролювати власну поведінку, вирішувати конфліктні ситуації тощо. Також виділяють інші, дуже важливі функ­ції дитячої субкультури — психотерапевтична, прогнос-

¹ Кудрявцев В.Т. - С. 49.

² Кон І. Ребенок и общество. 1987.

³ Котова И.Б., Шиянов Е.Н. Социализация и воспитание. - Ростов-на
Дону, 1997.-С. 99.

Алла Богуш, Наталія Гавриш

Методика ознайомлення дітей з довкіллям

тична та культуроохоронна. Найголовніший зміст дитячої субкультури полягає у тому, що вона надає дитині особ­ливий психологічний простір, у якому вона набуває со­ціального досвіду в групі рівних.

За В.В.Абраменковою, дитяча субкультура — " це той світ, який дитяче співтовариство створювало для себе про­тягом усього соціогенезу" ¹. До його складу входять: тра­диційні народні ігри (хороводи, рухливі ігри, військово-спортивні змагання тощо); дитячий фольклор (лічилки, дражнилки, заклички, казки, страшилки, загадки); дитя­чий правовий кодекс (знаки власності, стягнення боргів, обміни, право старшинства та право опіки в різновікових групах); дитячий гумор (потішки, анекдоти, розіграші, підсмикалки); дитяча магія та міфотворчість (ворожіння проти везучого, заклик сил природи для виконання бажання, фантастичні історії-нісенітниці); дитяче філософству­вання (запитання на кшталт " чому? ", розмірковування про життя та смерть тощо); дитяча словотворчість (етимологія, мовленнєві перевертні, неологізми); естетичні уявлення дітей (складання букетів та плетіння вінків, малюнки та ліпка, " таємниці"); надання прізвиськ одноліткам і дорос­лим; релігійні уявлення (дитячі молитви та обряди)². Спільна дитяча гра - велика складова ровесницьких сто­сунків. За визначенням С.Ф.Русової, дитяча гра - це не тільки забавка, оскільки є " ядром всього внутрішнього сві­ту переживань дитини" ³.

Завдяки моделюванню соціальних ролей гра дозволяє дитині пройти три етапи процесу соціалізації у стосунках з однолітками: імітація, коли діти копіюють поведінку до­рослих, не завжди до кінця розуміючи її; рольові ігри, де

¹ Абраменкова В.В. Социальная психология детства: развитие отношений
ребенка в детской субкультуре. - МОДЗК, 2000. - С. 68.

² Там само. - С. 56.

³ Русова С.Ф. Вибрані пед. твори: У 2 кн. / За ред. Е.І.Коваленко. - К.:
Либідь, 200^. - С. 200.

діти виконують ролі дорослих, проектують їх на себе, тим самим вчаться дорослому способу мислення; взаємна ігро­ва узгодженість, утворення так званих " колективів грав­ців", виникнення яких випадає саме на старший дошкіль­ний і молодший шкільний вік.

Наголосимо, що така взаємна узгодженість серед дітей встановлюється не тільки в ігровій діяльності. Вона також починає активно реалізовуватись у будь-якій сфері діяль­ності дітей. Такі " колективи гравців" починають набувати характерних для міцної єдності рис, таких як: спільність вимог, загальна мета, відчуття " Ми". Спільна діяльність за формулою " поряд, але не разом" починає замінюватись позицією " Один за всіх, і всі за одного! " Тобто постійне виконання чітких правил у колективній грі є процесом підготовки дошкільнят до виконання дорослої гри в реаль­ному суспільстві¹.

Стосунки однолітків у дошкільному віці - це багато-аспектна, поліфункціональна система соціальних взаємин однолітків, яка базується на ціннісних стосунках, виробле­них у межах дитячої субкультури, закладена на ранніх етапах соціалізації первинними інститутами (сім'я, дош­кільний заклад), що отримує подальший розвиток в умовах шкільного середовища.

Отже, формування ровесницьких взаємин - це ціле­спрямована діяльність вихователя у природних, реальних ситуаціях навчально-виховного процесу, спрямована на створення особливих умов, які сприяють утворенню ди­тячої спільноти, в різних формах співорганізації дітей у групі, що зберігається навіть поза межами організованої навчальної діяльності. Міцні ровесницькі стосунки в дош­кільному віці повинні розглядатись як найважливіша

¹ Богуш А.М. Дефініції " Дитинство", " Духовність" і " Довкілля" у педаго­гічній спадщині В.Сухомлинського // Педагогічні нотатки та роздуми. -Запоріжжя: ТОВ " ЛПС", 2001.

Алла Богуш, Наталія Гавриш

Методика ознайомлення дітей з довкіллям

справа в житті дітей. Завдяки виникненню таких міжосо-бистісних стосунків реалізується так звана " прихована програма соціалізації" (Р.Берне), у процесі якої відбува­ється розвиток емоційного та соціального життя дитини, формується її уява про себе та її оцінка іншими людьми. Саме тому проблема соціалізації дітей у різних системах соціальних відносин на початкових етапах набуває особли­вого значення.

У дошкільному віці для неї існує дві основні сфери соціальних стосунків - " дитина-дорослі" та " дитина-діти". Коло дорослих, з якими вона спілкується, поділяється на зони: родина - близькі - родичі - знайомі - чужі, з яких перші дві є найбільш реальні. У дошкільному дитинст-ві динаміка змін у системі " дитина-діти" відбувається в нап­рямі від відокремленого існування, через існування поряд до взаємодії, що визначається як " дії разом".

Специфіка соціального життя дитини дошкільного віку, яка перебуває одночасно у двох світах (дорослих та дітей), потребує врахування значущості для дитини кожної із систем стосунків та механізми їх взаємодії, усвідомлення особливостей міжособистісної взаємодії дошкільнят у різних системах стосунків.

Зазначені системи стосунків дітей дошкільного віку " дитина-діти" та " дитина-дорослий" не перетинаються між собою, існують паралельно. Результати гри суттєво не впли­вають на стосунки дитини з батьками, а стосунки з бать­ками, також, не визначають стосунки в середині дитя-чого колективу. Водночас вплив сімейної, національної традиції на формування у дітей життєвих цінностей та настанов у цьому віці надзвичайний, хоча може здійснюватись опо­середковано.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ:

1. Дайте визначення поняття " дитинство".

2. Які шість періодів у розвитку дитинства виокремив Л.Демоза?

3. Як змінювалось сприйняття дитинства в різних істо­ричних епохах?

4. Визначте сутнісні ознаки етапу дошкільного дитинства.

5. Дайте визначення поняття " педагогічне розуміння".

6. Визначте чинники формування дитячої картини
світу в дошкільному віці.

7. У яких формах знаходить відображення дитяча картина світу?

8. Як змістовно й формально змінюються стосунки з ро­весниками на різних етапах дошкільного дитинства?

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ:

1. Підготуйте на основі праці М.Г.Стельмаховича " На­родне дитинознавство" реферат з теми " Дитина у світогляді українського народу".

2. Підготуйтеся до дискусії з теми " Світ дитинства - ав­тономна соціокультурна реальність".

3. Складіть бібліографію з теми " Педагогіка дитинства в дослідженнях вітчизняних учених" (не менше 10 найме­нувань джерел).

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Богуш А, М. Дитинство в сучасному освітньому просто­рі. - Збірник наук, праць: Адреса досвіду: НВК " Надія". -Одеса: ПНУ АПНУ, 2003.

2. Діти і соціум: Монографія / За ред. А.М.Богуш. -Луганськ: Альма-матер, 2006.

3. Стельмахович М.Г. Народне дитинознавчтво. - К.: Наукова думка, 1991. - 48 с.

Алла Богуш, Наталія Гавриш

4. Конвенція про права дитини // Довідник класного керівника: Збірник документів / За ред. П.Щербаня. - К.: ІЗМН, 1996.

5. Національна доктрина розвитку освіти України в XXI столітті. - К.: Шкільний світ, 2001.

6. Сивачук Н. Дитина у світогляді українського народу
// Початкова школа. - 2000. - №5. - С. 49-52.

Розділ 8. Ознайомлення дітей з явищами суспільного життя

8.1. Ознайомлення дітей зрідним краєм і Батьківщиною

У всіх варіативних програмах пропонується познайо­мити дітей у дошкільному навчальному закладі з рідним краєм і Батьківщиною. Починають знайомити дітей молод­шої групи з вулицею, на якій розташований дошкільний заклад, та вулицями, на яких мешкають діти, назвами об'єктів найближчого довкілля (крамничка, кінотеатр, ап­тека, перукарня тощо).

У середній групі дітей уже знайомлять з рідним містом, його назвою, головною площею, визначними місцями міс­та; Україною, Києвом - столицею України. Дітей старшого дошкільного віку знайомлять з Батьківщиною, її визнач­ними місцями (заказниками, історичними місцями, містами тощо), державним гімном, гербом, прапором¹.

Так, програма " Дитина в дошкільні роки" ² пропонує: на п'ятому році життя: формувати сукупність уявлень про рідне

¹ Див. також Богуш А. Методика навчання дітей української мови. - К.:
" Слово", 2007.

² Дитина в дошкільні роки. - Запоріжжя, 2004. - С. 298.

Алла Богуш, Наталія Гавриш

Методика ознайомлення дітей з довкіллям

місто (село), рідний край, які об'єднані історичними зв'яз­ками і географічним розташуванням населеного пункту, особливостями праці дорослих, засобів зв'язку тощо. Познайомити дітей із краєзнавчими об'єктами своєї області: економічними (заводи, господарства, шахти); історичними (пам'ятники, заповідники, пам'ятки природи тощ