Становлення особистості дошкільника у предметно-розвивальному середовищі дошкільного закладу

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

На часі виходу України на світові освітні горизонти очевидною стає різниця між рівнем теоретичного осмислення цілей, змісту освітніх реформених процесів та практичною

перебудовою освітнього процесу в межах конкретного навчального закладу. Концептуальні позиції щодо реформування змісту дошкільної освіти в Україні були досить чітко визначені в низці державних документів, зокрема в Базовому компоненті дошкільної освіти (1998 р.). Проте, не зважаючи на досить активні й детальні пояснення щодо його змісту, ще залишається багато дошкільних закладів, які і досі не відповіли на запитання: що конкретно має змінитися в роботі певного педагогічного колективу, як реально реалізувати компетентнісний, суб'єктно-діяльнісний та культурологічний підходи до освіти, задекларовані в означеному документі.

Більшість вихователів вже начебто психологічно дозріла до прийняття особистісно-орієнтованої моделі взаємодії педагога та дітей як єдино можливої платформи для становлення у них досвіду пізнання та самопізнання, побудови соціальних стосунків. Проте процес оновлення характеру та змісту освітнього процесу дошкільного закладу гальмує тривалий досвід застосування більш легкої в управлінні дитячим колективом авторитарної моделі, тяжіння до традиційних способів організації навчання і взагалі життєдіяльності дошкільників у дошкільному закладі, зорієнтованих на пріоритет організованих форм ^навчання за шкільним зразком. Чим ретельніше вихователі докладають зусиль на засвоєння дітьми знань-умінь-навичок, тим гірший результат одержують і діти, і батьки, і самі педагоги. Постають класичні запитання: Чому? Що робити?

На нашу думку, дошкільна освіта не буде здатною виконувати державне й суспільне замовлення на виховання особистості, адекватної вимогам сьогодення, доки процес освіти не стане цілісним. Головним орієнтиром конкретного вихователя у плануванні та виконанні педагогічної діяльності є програма, що водночас є і благом, і гальмом. Благом, тому

що педагогічна діяльність не може не бути плановою, націленою на кінцевий результат. Проте програма, на жаль, містить лише набір певних знань, умінь, навичок за різними розділами, видами діяльності дошкільнят, відтак, і кінцевий результат який вбачають, усвідомлюють вихователі, виявляється фрагментарним, обмеженим параметрами тільки знаннєво-діяльнісного блоку. Навчальні та розвивальні завдання конкретного заняття - святая святих - вихователі намагаються виконати попри все, виховні завдання багатьма пишуться (якщо пишуться у програмному змісті) формально.

За змістом програми майже не простежується загальний результат дошкільної освіти - розвинена особистість, яку характеризують сформовані базисні якості, розвинені здібності. Більшість вихователів (як і вчителів початкової ланки), за даними проведеного опитування, не досить чітко уявляють собі " ідеальний образ" дитини - випускника дошкільного закладу. Переважна більшість їхніх очікувань пов'язана зовсім не з особистісними якостями, а з показниками навченості, успішного засвоєння програми та якостями, які полегшують дорослому здійснення педагогічного процесу - слухняність, дисциплінованість, керованість, точність виконання завдань тощо. А ті вихователі, які на перший план усе ж висувають як одне з головних завдань дошкільної освіти формування таких особистісних якостей, як самостійність, активність, ініціативність, відповідальність, працелюбність, креативність, - не пов'язують ці орієнтири з принциповими перебудовами в навчально-виховному процесі, стилі взаємодії і спілкування з дітьми. Переважає думка, що ці якості повинні з'явитися самі по собі. Більшість педагогів переконана, що головною цінністю дошкільної освіти залишаються ЗУНи, адже саме за ці досягнення оцінюють якість роботи вихователя (вчителя). Отже, формування особистості дошкільників відбу-

вається безсистемно, що частково пояснює кризовий стан у вихованні сучасних дітей.

На нашу думку, здатність до системного бачення мети-технологій-результату дошкільної освіти можливо за умови побудови кожним вихователем особисто і всім педагогічним колективом цілісного стратегічного напряму педагогічної діяльності, визначення, чіткого усвідомлення концептуальних засад роботи всього педагогічного колективу, тактичних, щоденних завдань навчання, виховання та розвитку дітей.

Побудова освітнього процесу в дошкільних закладах на концептуальних засадах - не мода, а жорстка вимога сучасного життя, адже соціально-педагогічна, суспільно-економічна діяльність кожного дошкільного закладу відбувається у загальному соціально-економічному контексті державного господарства і має відповідати його " правилам гри". Колектив, націлений на конкурентоздат-ність не лише свого закладу, а життєздатність кожного зі своїх випускників, працівників, повинен сформувати свою філософію (саме вона і відбивається в концепції дошкільного закладу), свідомо прийняти її і діяти відповідно з нею. Сьогодні більшість дошкільних закладів не звикли працювати за своєю, розробленою на основі Базового ком-* поненту дошкільної освіти і варіативних програм концепцією навчально-виховної роботи дошкільного закладу.

А там, де є концепція, вона не є дієвою. Вона красиво розписана, оздоблена блискучими файлами і тацями, проте дістають її переважно в момент перевірки дошкільного закладу, вихователі часом про неї і не знають. Втім концепція і сам процес цілепокладання повинні відбуватися за безпосередньою участю кожного члена колективу, адже вони визначають смисли всієї подальшої роботи. Концепція діяльності дошкільного закладу співвідноситься з чинними освітніми пріоритетами.

Так, визначення головними пріоритетами не відокремлених базових знань і вмінь, а формування у дітей готовності та здатності самостійно протягом усього життя здобувати знання та за їх допомогою будувати своє соціальне, природне та предметне довкілля; окреслити чітке, цілісне бачення образу дитини - випускника дошкільного закладу як кінцевого результату педагогічної роботи - неодмінна умова осучаснення змісту, форм, методів дошкільної освіти. Орієнтованість сучасної освіти на формування життєвої компетентності підтверджується також у доповіді міжнародної комісії з освіти для XXI століття, у якій Жаком Делором було визначено чотири ключових МОЖУ й ПОВИНЕН, названі образно " стовпами", на які спирається освіта кожної сучасної людини -навчитися пізнавати, навчитися діяти, навчитися жити разом, навчитися жити, зберігаючи психічне та фізичне здоров'я. Ця ідея була розвинута в Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні стосовно дітей дошкільного віку як концептуальному документі, що чітко визначає далекі і середні цілі освіти дошкільнят. На основі цього документа в дошкільному закладі повинна бути визначена прозора для кожного суб'єкта освітнього процесу концепція як важливий системоутворюючий компонент, адже вона висвітлює стратегічний напрям, допомагає поєднати у свідомості реальні цілі та кінцевий результат; усвідомити і дітям, і батькам, і вихователям, і всім іншим неповторність конкретного освітнього закладу, - а без цього сьогодні неможна бути успішним. Коротко і чітко визначені прозорі ідеї і думки, відкриті для кожного, хто виховується, працює і співпрацює з цим навчальним закладом, вони презентують його образ, вимагають поваги до себе. Прийняття, підпорядкування, якщо хочеш бути разом з колективом.

Концепція розробляється педагогічним колективом у
вільній формі, проте повинна містити такі компоненти, як-
то:,

— цільові орієнтації (чого прагнемо досягти). Так, для освітнього комплексу " Надійка", десятирічний досвід якого згадується на сторінках цієї книги, разом з іншими це були перехід від педагогіки вимог до педагогіки стосунків, розвиток творчих здібностей, творчих особистісних якостей усіх учасників освітнього комплексу (дітей, педагогів, співпрацівників, батьків);

— загальні характеристики освітньої моделі (як, яким чином плануємо досягти поставленої мети). Це: суб'єкт-суб'єктна взаємодія; проблемно-пошукова діяльність, інтерактивні технології навчання як пріоритетні способи навчання; диференційовані форми організації освітнього процесу;

— чітке визначення позиції вихователя та дитини (чого я чекаю від дитини, що я їй можу гарантувати). Передусім це - визнання індивідуальності, самобутності кожного, ініціювання суб'єктного досвіду здобуття освіти;

— принципи реалізації освітньої мети (конкретні вимоги до здійснення освітнього процесу). Серед них - закон взаємності, принцип партнерства, успішності кожного у спільній справі, принцип домінанти дитячого щастя як найголовнішої освітньої цінності.

Визначення основних концептуальних засад організації життєдіяльності комплексу зумовлює необхідність чіткої вибудови ідеальної моделі дитини-випускника в контексті цілепокладання, це допоможе педагогам не лише осягнути, які особистісні якості необхідно закласти вже в дошкільному дитинстві, як вони можуть виявляти себе в мовленні, діях, міркуванні, світогляді дитини, а й визначити, за допомогою яких засобів необхідно формувати ці якості.

Відповідно до державного стандарту дошкільної освіти -Базового компонента дошкільної освіти - у ДНЗ " Надійка" була розроблена відповідна модель, яка знайшла продовження у змістовій моделі та орієнтована не стільки на галузі знань,

скільки на те, що фундаментально важливе для успішної життєдіяльності дитина має винести з дошкільної освіти. В особистості випускника, не применшуючи значення інших якостей (активність, ініціативність, працелюбність, допитливість, креативність, компетентність, комунікабельність тощо) найвагомішими було визначено самостійність і відповідальність.

Одне з головних завдань виховання полягало в навчанні дітей обходитися без нас, формуванні їх незалежності, отже, самостійності. Усвідомлення власної самостійності, спроможності, здатності робить дитину здатною виявляти свою суб'єктність. Життєво необхідно також було закласти в ній з перших років життя почуття відповідальності за все, що пов'язане з її життям, її власними діями, думками, намірами тощо, адже саме відповідальність робить людину справді дорослою. Щоб сформувати означені якості особистості необхідні особливі умови в організації життєдіяльності дітей, забезпеченні таких взаємин з оточенням, які б надавали дітям можливості виявити самостійність та відповідальність. Вихователі і батьки повинні усвідомлювати важливість цих якостей та свідомо спрямовувати свої зусилля на їх розвиток. Адже особистість виявляє свою самість через переконання, усвідомлення та прийняття, освоєння основних законів буття. З огляду на чотири основні сфери життєдіяльності, що означені в Базовому компоненті дошкільної освіти: природа, культура, я та інші, я - сам було визначено головні ідеї, переконання, які потрібно було сформувати в наших дітей: ти - частина природи, повинен знати її, підкорятись її законам; водночас ти - частина культури, яку треба навчитися цінувати та збагачувати; ти - частина соціуму, отже, важливо навчитися жити в гармонії зі світом людей, опанувати його закони; ти - сам є космос, глибину якого маєш осягнути, щоб виконати свою людську місію на землі (рис. 2).

У процесі ознайомлення дітей зі світом природи, ми формували у них цілісне уявлення про світ, у якому дещо існує само по собі (кругообіг води у природі, сезонні зміни, природні ландшафти, пояси, клімат, рух сонця і місяця, залежності й закономірності існування екологічного ланцюга тощо); про щедрість природи, яка дарує мені можливість жити (сонце, повітря, вода, корисні копалини, продукти харчування, одяг тощо) й оточує піклуванням, надає енергії. Водночас невід'ємним від цих уявлень повинно бути усвідомлення того, що природа сподівається на мене, чекає від мене зворотного зв'язку, мого піклування, моєї участі, тобто того, що я сам можу дати природі. Усвідомлення означеного факту допомагає дитині відчувати відповідальність за своє власне здоров'я, за збереження природи, частиною якої вона себе відчуває. Поступово формується екологічне мислення, яке стимулює дітей до активних дій, тобто йдеться про формування життєвої позиції.

У процесі ознайомлення дітей зі світом культури намагалися дати не лише вузько дисциплінарні знання про форму, колір, величину, засоби зображення, виразності у предметному світі, мистецтві, художній діяльності (до речі, значна кількість вихователів саме на цьому акцентує свою увагу), а сформувати системні уявлення про ту частину культури, яка існувала й існує поза життям конкретної людини, яку ми повинні засвоїти, знати, цінувати, - культура до мене (народна творчість, мистецтво, історія речей у світі), виховати відповідальне ставлення до світу культури, який я особисто маю збагатити, примножити, розвиваючись й удосконалюючись - культура зі мною -через доступні види й форми діяльності (гру, творчість, художньо-предметну, художньо-мовленнєву діяльність тощо).

Соціальний розвиток дитини відбувався під впливом довкілля та соціального виховання, спрямованого на

засвоєння законів соціуму, принципів людського буття, прийняття кодексу прав та обов'язків по відношенню до себе та інших. Дитина, зростаючи, поступово освоює соціум: спочатку найближче оточення, яке складають родина, близькі дитині люди, що знаходяться поряд. Закони буття, засвоєні в родинному вихованні, стають підґрунтям в освоєнні наступного шару, входження дитини в більш віддалений, хоча ще досить близький, зрозумілий, більш широкий світ, у якому діють нові закони, де життя стикає з різними людьми, які виконують різні соціальні ролі. Поступово поширюється світогляд дитини, коли вона знайомиться з широким, великим світом, опановуючи первісні знання суспільно-політичного, географічного, культуро-знавчого змісту. Він, цей світ, далекий від дитини, яка лише починає освоювати його на етапі дошкільного дитинства, проте дуже важливо, з якими намірами, настановами вона буде сприймати цей світ (толерантно - агресивно, ціннісно - презирливо), яку життєву позицію засвоїть з перших років життя - " на зустріч людям", " разом з іншими" чи навпаки, виявляючи споживацьку позицію.

Становлення особистості дошкільника відбувається у соціальних стосунках у процесі опанування предметного й природного світу. Вкрай важливо допомогти дитині усвідомити, повноцінно реалізувати свою фізичну, психічну та соціальну суть, підступити до оволодіння наукою розуміти себе, свою природу та презентувати себе іншим, яку він буде засвоювати все своє життя. Завдання педагогів і батьків забезпечити активну соціальну практику для особистісного зростання, у ході якої дитина буде вчитися розуміти й соціально адекватними способами виражати свої емоції, усвідомлювати свої потреби, відстоювати свою позицію, розуміти свої можливості.

Реалізація структурно-змістової моделі стає можливою лише в умовах спеціальним чином організованого

педагогічного процесу, в якому кожен із суб'єктів чітко усвідомлює не лише ближнє (на чергове заняття (урок)), вузьке завдання, а й розуміє її місце в цілісній освітній системі, бачить, як вона працює на досягнення кінцевого результату.

Розробка ключових програм реалізації освітніх завдань, які реалізуються у перспективних та календарних планах роботи вихователів, дає можливість наблизити глобальні освітньо-виховні цілі педагогів до батьків і дітей як найперших суб'єктів, учасників цього освітнього процесу.

Зауважимо, що розробка програм є засобом реалізації структурно-змістової моделі, представленої на попередніх сторінках, адже кожна з програм націлена на формування в дітей системних знань, виховання самостійності, відповідального ставлення до власного життя, довкілля. Структурними компонентами програми є мета, засоби реалізації мети, визначені ключові напрями роботи, орієнтовані на розвиток когнітивної, мотиваційної сфери, формування у дітей активної поведінкової позиції через забезпечення практичної участі в дитячих громадських акціях, доброчинних справах тощо. Проілюструємо викладене прикладом однієї з програм.

(з досвіду роботи освітнього комплексу " Надійка")

МЕТА: формувати соціально-комунікативну компетентність, яка виявляється в умінні будувати позитивні взаємини з однолітками і дорослими, виховувати толерантне ставлення до інших (поважати і приймати), розвивати вміння співпрацювати (домовлятися, поступатись, ініцію-

вати свої дії), вправляти у творчому застосуванні мовленнєвих еталонів.

ЗАСОБИ: уроки філософії, психологічні заняття, колективна творча справа, сумісна гра, спілкування, свята та розваги, елементи парного (командного) навчання, інтерв'ювання, випуск газет " Пір'ячко", " Хвостик".

• формування елементарних знань та уявлень про соціум, закони спілкування та взаємодії;

• виховання ціннісного ставлення до колективних успіхів та досягнень;

• становлення досвіду участі в колективних творчих справах, проектах;

• опанування командних способів навчання.
ФОРМИ І МЕТОДИ РОБОТИ:
Індивідуальні

— допомагає засвоїти науку життя серед людей;

— навчає мовленнєвого, ігрового, ділового етикету;

— організує творчі проекти, у яких кожному знайдеться місце;

— я - частинка " Надійки", переживаю з переживаю з нею її радощі та проблеми;

— пам'ятаю, що і від мене залежить загальний успіх;

— ціную дружні стосунки, не чекаю, коли про мене згадають, сам іду назустріч людям;

— допомагаю усім, кому потрібна моя допомога.

— намагаюсь ставитися до інших так, як хотів би, щоб
ставилися до мене;

— пишаюсь тим, що я - громадянин " Надійки", прагну примножувати її добрі справи;

— Я - воїн Світла, допомагаю усім, кому потрібна моя допомога.

• випуски газети, проведення інтерв'ювання;

" Надійка" - велика сім'я. День народження " Надійки" - жовтень.

" Завірюха-завіруха" - КВК команди вчителів та учнів - грудень.

" Хлопчики та дівчатка, а також їхні батьки" - сімейне свято - лютий.

Гала-звіт про результати творчих проектів - квітень.

Серед організаційних форм роботи у програмі виокремлюються індивідуальні, підгрупові та колективні форми. Причому, педагогічний колектив розглядає програму як документ, обов'язковий для виконання всіма суб'єктами процесу - педагогами, дітьми, батьками. Тому серед форм індивідуальної роботи програма передбачає дії, які освітній заклад бере на себе по відношенню до дітей - " Надійка" для мене"; дії, які дорослі допомагають кожному вихованцю усвідомити як власне життєве завдання: " Я для себе" і " Я

для " Надійки". Кожне із завдань враховує вікові можливості дошкільнят різного віку, може здаватись елементарним (щоденно роблю ранковий туалет, гімнастику, намагаюсь їсти корисну їжу тощо - програма " Нехворійко"), проте має величезний розвивально-виховний потенціал, оскільки сформоване сприйняття завдань як зобов'язань, як обов'язкових для власного життя (здоров'я, розвитку) та для спільного блага (можу навчити робити гімнастику дітей молодшої групи, відмічати в календарі природи тощо), -сприяє вихованню самостійності, формуванню відповідального ставлення до життя.

У програмі особистісного зростання у суспільних стосунках однією з ключових є ідея необхідності цілепокладання у житті кожної людини, формування у кожного вихованця розуміння, навіть переконання того, що від бажання, мрії до їх реалізації шлях може бути довгим, а також успішним або ні, залежно від того, як ти особисто будеш намагатися перетворити мрію в реальність. Не менш значною є думка про те, що необхідно реально оцінювати свої можливості, адже не секрет, що не тільки у дошкільнят, а й у більш дорослих дітей бажання належать їм, а можливості - батькам. Формування відповідальності за своє життя не повинно бути лише декларативним. Навіть маленькі діти це можуть зрозуміти, якщо знайти адекватну форму донесення до них цих життєво необхідних переконань.

Безпосередній перехід від концептуального та програмового визначення до перспективного, а потім щоденного планування та організації роботи. Розроблені програми реалізуються вихователями вікових груп у перспективному та календарному плануванні педагогічної роботи. Враховуючи принцип інтеграції як один з провідних в організації освітнього процесу в дошкільному закладі, пропонуємо тематичний підхід до планування. Це зумовлено необхідністю забезпечення взаємопов'язаності різних елементів навчаль-

ного процесу як основи для формування цілісної картини світу. Яскравість, забарвленість цієї картини залежить повною мірою від урізноманітнення форм і методів навчання, його динамічних та просторово-часових параметрів.

Отже, ще раз наголосимо, що для забезпечення процесу особистісного зростання у дошкільному навчальному закладі необхідні сприятливі психолого-педагогічні умови, цілеспрямована організація освітнього процесу, що ґрунтується на принципово нових, відмінних від традиційної системи, засадах педагогіки розуміння.

1. У чому полягає суть особистісно орієнтованого підходу до організації навчання у дошкільному закладі?

2. Розкрийте значення концепції діяльності дошкільного навчального закладу як стратегічного документа.

3. Визначте основні структурні компоненти концепції діяльності дошкільного закладу.

4. Розкрийте зміст роботи дошкільного навчального закладу з ознайомлення з довкіллям з дітьми молодшого дошкільного віку за програмою " Дитина в дошкільні роки".

5. Як ускладнюється зміст роботи з ознайомлення з довкіллям у старшому дошкільному віці?

1. На основі опрацювання наукових джерел складіть соціально-психологічний портрет сучасного дошкільника.

2. Зробіть самостійно зіставний аналіз програмних завдань з ознайомлення з довкіллям для будь-якої вікової групи.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА: 1. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні. - К.: " Дошкільне виховання", 1999. - С. 5.

2. Богуш А.М. Моє довкілля. Програма ознайомлення дітей старшого дошкільного віку з довкіллям. - К: Шкільний світ, 2006.

3. Гавриш Н. Сучасне заняття в дошкільному закладі. -Луганськ: Альма-матер, 2007. - 498 с.

4. Сенько Ю.В., Фроловская М.Н. Педагогика понима-ния. - М.: Дрофа, 2007. - 189 с.

Розділ 3. Засоби і форми ознайомлення дітей з довкіллям

Дитина живе, розвивається, навчається, виховується у довкіллі під впливом різних засобів. За тлумачним словниками засіб визначається як спосіб, прийом, захід, якась спеціальна дія, що дає можливість щось здійснити; те що служить наряддям у якійсь дії, справі; ¹ всі об'єкти і процеси (матеріальні і матеріалізовані, що слугують джерелом навчальної інформації та інструментами (власне засобами) для засвоєння змісту навчального матеріалу, розвитку і вихо-' вання тих, хто навчається)².

Основними засобами ознайомлення дітей з довкіллям є: середовище (предметне, соціальне, мовленнєве тощо), пр-рода, ігри, предмети побуту, народні традиції і звичаї, свята, народно-декоративне мистецтво, художня література, усна народна творчість, технічні засоби навчання, образотворче мистецтво, сім'я.

¹ Новий тлумачний словник Української мови. - т. 2. - К.: " Аконит,
1999.-С. 96.

² Дошкольное образование. Словарь терминов. - М.: " АйрисПресс", 2005
-С. 371.

Найбільш впливовим стихійним засобом виховання і навчання дитини є середовище, у якому проходить усе життя людини. Середовище розглядається як сукупність умов, що оточують людину і взаємодіють з нею як з організмом і особистістю.¹ Середовище може бути предметним, предметно-просторовим, соціальним, а також кожен з них може бути розвивальним.

Предметне середовище розглядається як: а) організована певним чином єдність виробів, що виробляються суспільством промисловими та іншими способами, і забезпечують діяльність людини в побуті і на виробництві; разом з архітектурними спорудами і будинками створюють штучне середовище життєдіяльності людини; б) система предметних середовищ, обладнана іграшками, іграми, посібниками, обладнанням і матеріалами для організації самостійної творчої діяльності дітей (С.Л.Новосьолова).²

Середовище розвитку дитини - це простір життєдіяльності дитини; умови, у яких відбувається навчання і виховання дитини в дошкільному закладі, у том числі спеціальне і предметно-просторове.³

Предметне розвивальне середовище - це система матеріальних об'єктів діяльності дитини, що функціонально моделює зміст її духовного і фізичного розвитку, за С.Л.Новосьоловою.

Предметно-просторове розвивальне середовище - організація простору і використання обладнання відповідно з цілями безпеки, психологічного благополуччя дитини, її розвитку.⁴

Учені відзначають (Н.Виноградова, С.Новосьолова), що в дошкільному навчальному закладу насамперед потрібно

¹ Рапацевич Е.С. Педагогика. Большая современная знциклопедия. -
Минск, ИООО " Современное слово", 2005. - С. 526.

² Дошкольное образование. Словарь терминов. - М.: Айрис Пресе, 2005.
-С. 310.

створити розвивальне просторове і предметне середовище. Задля цього обладнання приміщень, створення інтер'єру групових кімнат і всього приміщення повинно відбуватись тільки на наукових основах за сучасним дизайном. Використання фізичного обладнання, інвентарю, іграшок, ігор, дитячих меблів та іншого обладнання повинно враховувати " ергономіку дитинства".

Предметне середовище повинне бути варіативним і гнучким у її використанні, слугувати насамперед задоволенню потреб самої дитини, його інтересам і запитам. Дитина повинна відчути себе комфортно серед іграшок і предметів, що її оточують, в ігрових куточках чи ігрових зонах мати вільний доступ до них і використовувати їх за власним бажанням в ігровій, побутовій, образотворчій, конструктивній, трудовій та інших видах діяльності.

Природне середовище - це фауна і флора, водойми, річки, море, заказники, космос, що оточують дитину і впливають на її розвиток.

Соціальне середовище - суспільні, матеріальні і духовні умови існування і життєдіяльності дитини. Середовище може бути стихійним і організованим, близьким і далеким, пасивним і активно-стимульованим, гальмівним і розвивальним, зовнішнім і внутрішнім.

Завдання вихователя дошкільного закладу - створити ' для дітей своєї групи розвивальне предметне, природне, просторове і соціальне середовище, яке б забезпечувало комфортне життя дитини на основі особистісно-орієнтова-ної моделі виховання і навчання, взаємодії дитини з однолітками і дорослими.

Принципами побудови й організації такого розвиваль-ного предметного середовища є: дотримання дистанції і позиції у взаємодії, активність, самостійність, креативність і творчість; стабільність і динамічність, комплексування і зонування; принцип " емоційності середовища", індиві-

дуальної комфортності й емоційного благополуччя кожної дитини і дорослого; принцип відкритості і закритості; враховування статевих і вікових відмінностей.

Природа є важливим засобом навчання, виховання і розвитку дитини. Природа - це все, що існує у Всесвіті: органічний і неорганічний світ, жива і нежива природа, це Космос і всі його складники. К.Д.Ушинський писав: " Природа є одним із могутніх аспектів у вихованні людини, а саме прискіпливе виховання без участі цього агента завжди відкликається сухістю, однобічністю, неприємною штучністю. Бідна дитина, якщо вона виросла і не зірвала польової квітки, не зім'яла на волі зеленої травички. Ніколи вона не буде розвиватися з тією повнотою і свіжістю, на які здібна людська душа". *

Природа залишає глибокий слід у душі дитини. Вона впливає на всі органи чуття своєю динамічністю, яскравістю, різнобарвними кольорами, загадковістю.

Природа є джерелом розумового розвитку дитини, скарбницею усіх знань дитини. Серед природи дитина стає дослідником, відкриває для себе новий загадковий світ природного довкілля, яке намагається пізнати, дослідити, дійти самостійних висновків.

Високо оцінював природу як засіб навчання і виховання В.О.Сухомлинський. " Я прагнув до того, - писав він, - щоб це життєдайне джерело (природа) було відкрите для дітей з перших кроків їхнього шкільного життя... Ми йшли в природу - в ліс, сад, на поле, луки, берег річки... Роль цього засобу, де кожна зустріч з новим явищем довкілля пробуджує у серцях дітей почуття захоплення, неможливо переоцінити".²

Великий педагог і вчений проводив з дітьми шести років " уроки мислення" серед природи, організовував " подорожі".

¹ Ушинський КД. Збір. Тв. - Т. З - К.: " Рад. Пік.", 1947 - С. 140.

² Сухомлинський В.О. Вибр. тв. у 5-ти т. - Т. 3. - К.: " Рад. шк.", 1977. -

На природі, від такої краси в дітей з'являлося бажання розповісти про бачене, почуте і сприйняте. Природа була першим поштовхом до творчості - діти складали маленькі твори про природу, а потім записували їх у класі.

У процесі ознайомлення дітей з природою вихователь повинен здійснювати такі завдання:

— формувати реалістичні уявлення і поняття про предмети і явища природи і зв'язки з ними, виховувати на цій основі реалістичне світорозуміння;

— розвивати допитливість, спостережливість, логічне мислення;

— виховувати любов до природи, бережне і дбайливе ставлення до тварин і рослин;

— виховувати інтерес до праці в природі, працьовитість;

Природа є джерелом знань, а знання - це підґрунтя уявлень про довкілля, вони дають можливість дитині практично орієнтуватись у довкіллі, організовувати свою діяльність, формувати своє ставлення до природного довкілля.

Особливо корисними є знання, які відбивають закономірні взаємозв'язки, взаємозалежність і детермінованість явищ природи. Учені довели, що дошкільникам доступне розуміння причин деяких простих явищ, вони здатні шляхом порівняння і зіставлень до логічних міркувань і об'єктивних' умовисновків.

У процесі діяльності дитини у природі виховується екологічна культура. Випускник дошкільного закладу " уміє помічати забрудненість природного довкілля; виявляє радість, задоволення від перебування в екологічно безпечному куточку природного довкілля; знає, що взаємодіяти з природою слід так, щоб не зашкодити ні їй, ні собі; усвідомлює необхідність збереження природи, засуджує негативні вчинки дорослих, однолітків, які шкодять довкіллю".¹

¹ Базовий компонент дошкільної освіти. - С. 19-20.

Зміст, методи і прийоми ознайомлення дітей з природним довкіллям розкрито в навчальній дисципліні " Методика ознайомлення дітей з рідною природою".

Наступним засобом ознайомлення дітей з предметним довкіллям є предмети побуту - це найближче предметне оточення дитини, предметне середовище, що оточує дитину, яке вона бачить щодня і щоденно взаємодіє з ним безпосередньо чи опосередковано. До предметів побуту належать: посуд, меблі, їжа, одяг, взуття, постіль, хатній інвентар, холодильник, телефон, телевізор, плита, пічка, пральна машина, комп'ютер, транспорт тощо. Дитина пізнає ці предмети, знайомиться з їх будовою, призначенням, навчається діяти з ними, засвоює правила поводження з ними. У процесі спеціальних занять у дошкільному закладі дітей вчать обстежувати побутові предмети, виховують безпечне поводження з ними. Дія з побутовими предметами сприяє розумовому і сенсорному розвитку дитини, збагаченню словника дітей, а також залученню до посильної праці.

Праця - це цілеспрямована діяльність людини, спрямована на виготовлення і використання знарядь праці, видозміну та пристосування знарядь природи для задоволення своїх потреб. Дітей дошкільного віку залучають до посильної праці у природі, в побуті, ручної праці та ознайомлюють з працею дорослих. А.С.Макаренко в лекціях про трудове виховання наголошував на важливості дитячої побутової праці, оскільки участь дітей у праці виховує у них працелюбність, самостійність, відповідальність, водночас діти глибше знайомляться з предметами і процесом праці, збагачується їхній словник.

Завданням трудового виховання у дошкільному закладі є ознайомлення дітей з пацею дорослих і виховання поваги до неї; навчання дітей елементарних трудових навичок і вмінь; виховання інтересу до праці, самостійності, праце-любства, бажання працювати.

На етапі дошкільного дитинства існує чотири види праці: самообслуговування, господарсько-побутова праця, праця у природі і ручна праця. У процесі праці діти пізнають властивості й ознаки предметів, з якими працюють, дізнаються про закономірні процеси у природі, про перетворення предметів у процесі дії з ними. Праця у природі сприяє вихованню екологічної культури дітей.

Основними формами організації праці дітей є доручення, чергування і заняття (групові, індивідуальні, індивідуально-групові), у процесі яких діти включаються в активну пізнавальну діяльність, у них формується система знань про предметне довкілля, вони навчаються бути спостережливими, у дітей з'являється бажання провести перші самостійні досліди в довкіллі, дійти перших самостійних висновків. Особливого значення для дітей набуває розкриття ними причинно-наслідкових зв'язків між предметами і явищами довкілля. Ті зміни, які відбулися на очах у дітей у процесі праці, викликають у них нескінченні запитання, здогадки, умовисновки.

У таких запитаннях відбивається допитливість дитини, нове пізнавальне ставлення до предметів і явищ довкілля, їх властивостей, зв'язків, взаємозалежностей. Пізнати довкілля у процесі праці дітям допомагає вихователь. Педагог дає назву новим предметам, явищам, називає новими для дітей словами їх властивості, ознаки, призначення: діти набувають нових уявлень, знань про довкілля, у них формуються перші наукові поняття, дитина починає виокремлювати суттєві ознаки від несуттєвих, а це, у свою чергу, стимулює розвиток мисленнєвих процесів: аналізу, синтезу, абстрагування, здатності передбачати, прогнозувати, доходити певних висновків. Перебудовується вся розумова і пізнавальна діяльність дітей. Крім того, трудова діяльність дітей змінює систему взаємовідносин дітей з дорослими й однолітками, формує ставлення дітей до довкілля.

У пізнанні довкілля дитиною суттєву роль відіграє гра як провідний вид діяльності. Суть гри полягає у відображенні дітьми дій і діяльності людей, їхніх взаємовідносин у довкіллі (природному, предметному, соціальному). Гра має самодіяльний характер, діти самі є творцями гри, вони відтворюють те, що вже знають, бачили, чули і виявляють своє ставлення до довкілля. Водночас гра є формою активної пізнавальної діяльності, у процесі якої діти під керівництвом вихователя оволодівають новими знаннями.

Ігри дітей розрізняються за змістом, за характером, за тим місцем, яке вони займають у життєдіяльності дітей. Це сюжетно-рольові ігри, ігри з правилами, рухливі ігри, творчі, режисерські, ігри-драматизації, будівельні, дидактичні ігри тощо.

Гра є засобом уточнення і закріплення знань, засобом переходу від незнання, неточного знання до повного знання; вона є активною мисленнєвою діяльністю, а також діяльністю, яка не тільки відображує довкілля, а й активно його перетворює.

Суттєву роль у збагаченні і закріпленні знань про довкілля у дітей відіграють дидактичні ігри. У структурі дидактичної гри є дидактичні завдання, спрямовані на розвиток активної пізнавальної діяльності. Дидактичні ігри, на відміну від інших, спеціально створюються і розробляються дорослими з різною метою: розвитку мовлення, ознайомлення з довкіллям, сенсорного виховання, з працею дорослих, формування елементарних математичних уявлень тощо. Отже, в дидактичній грі взаємодіють навчальна та ігрова функції. У дидактичних іграх вихователь водночас навчає дітей і грає разом із ними, а діти, граючись, навчаються. Дидактичні завдання подаються в ігровій формі, виконуються ігровими діями, засвоєння пізнавального змісту відбувається у процесі цікавих для дитини ігрових дій.

Соціальне довкілля дитина відбиває у сюжетно-рольовій грі, у якій діти беруть на себе роль дорослих і в узагальненій формі у створених ними ігрових умовах відтворюють діяльність дорослих і їхні взаємовідносини. Сюжетно-рольові ігри діти створюють самостійно, тому їх відносять до творчих ігор, хоча вони мають наслідувальний характер, оскільки відображають життя і взаємовідносини дорослих, - моделюють явища соціального довкілля і переживають їх як у справжньому житті.

Українська народна педагогіка є могутнім засобом ознайомлення дошкільнят із довкіллям. Перлини виховної мудрості народу, невичерпна своєрідна скарбниця форм і засобів народного впливу на дітей становлять золотий фонд педагогіки, одного з чинників колективної народної творчості. Відомий український учений, академік М.Г.Стельма-хович таким чином визначив народну педагогіку: " це галузь емпіричних педагогічних знань і досвіду трудящих мас, що виробляються у домінуючих серед народу поглядах на мету і завдання виховання, у сукупності народних засобів, умінь, і навичок виховання і навчання".¹

М.Г.Стельмахович виокремив нову галузь - народна дидактика: це відображення здобутків трудящих у галузі освіти і виховання, що виражається у поглядах народу на принципи, зміст і методи навчання та втілення у народній практиці форм і методів озброєння підростаючих поколінь знаннями, вміннями й навичками, розвитку їхніх пізнавальних сил і здібностей, розвитку мовлення дітей.²

Організовуючи народознавчу роботу з дошкільниками, вихователі повинні в комплексі розв'язувати пізнавальні, навчальні, розвивальні, мовленнєві та виховні завдання.

Пізнавальні завдання передбачають розширення знань дітей про Україну, її історію, культуру, природне багатство.

¹ Стельмахович М.Г. Народна педагогіка. - К.: Рад. школа, - 1985. - С. 11.

Дітей спочатку знайомлять з найближчим довкіллям, з яким вони контактують щодня. Поступово стежинкою рідного краю ведуть дитину до столиці України - Києва, інших міст Батьківщини.

На заняттях з народознавчого довкілля діти вперше ознайомлюються з державними символами (герб, прапор, гімн) та їх історією, народними національними оберегами (калина, верба, тополя, віночок, рушник тощо).

Упродовж перебування дітей у дошкільному закладі дітей знайомлять з українськими іграшками, національним одягом, посудом, їжею, житлом, предметами інтер'єру, подвір'я.

Пізнавальні завдання реалізуються і в пізнанні дітьми природи рідного краю (ліси, степи, гори, моря, заказники тощо). У дітей формуються перші наукові народознавчі та історичні поняття, закладається підґрунтя наукового мислення, національної свідомості, самосвідомості та психології.

Зміст і методику ознайомлення дітей з українським народознавством розкрито в підручнику " Українське народознавство у дошкільному закладі".¹

Одним із засобів ознайомлення дітей з предметним довкіллям є народні художні промисли та ремесла України. Україна завжди славилася своїм декоративно-прикладним мистецтвом. До наших днів дійшли численні пам'ятки народного мистецтва: вишивка, одяг, декоративне ткацтво, художня кераміка, різьблення, вироби зі шкіри, художня обробка металу, які вражають своїми високими художніми якостями. Сьогодні народні промисли України переживають період свого відродження. Вони входять у життя дитини як художня цінність. Завдання національного дошкільного закладу - прилучити дітей до

¹ Богуш А.М., Лисенко Н. Українська народознавство в дошкільному закладі. - К.: рища школа, 2002.

ремесел, виховувати прагнення зберегти і примножити творчу спадщину народу.

Ознайомленню дітей із соціальним довкіллям сприяють такі засоби, як художня література, усна народна творчість, традиційні та національні свята.

Художні твори у своєму змісті відображають життєві процеси в конкретних формах, допомагають дитині пізнавати життя і впливати на нього. За допомогою художніх оповідань дитина може уявити різні життєві ситуації і тим самим збагатити свої уявлення і поняття про різноманітні явища соціального і предметного довкілля. Джерелом мистецтва слова є реальна дійсність: природне, предметне і соціальне довкілля, взаємовідносини людей, їхня поведінка в соціумі, у предметному і природному довкіллі. Мистецтво слова захоплює дітей, збуджує у них відповідні почуття, переживання, виховує певне ставлення до довкілля. Художня література допомагає дитині розібратись у своєму власному характері та характерах людей, з якими вона постійно спілкується. Художня література впливає на розумовий розвиток дітей, розвиває уявлення, пам'ять, мислення, спонукає до узагальнень і висновків, порівнянь, аналізу, синтезу, узагальнення.

Зі змісту творів пізнавального характеру діти одержують нові знання, дізнаються про те, чого раніше не знали, не бачили: працю людей різних професій, про життя людей не тільки нашої країни, а й багатьох інших країн світу; про тварин (диких, свійських), звірів, Космос, транспорт тощо.

Завдяки художній літературі дітям стає зрозумілим те, що їм найважче усвідомити: внутрішній світ людини, її почуття, вчинки, взаємовідносини між людьми.

У роботі з дошкільниками використовуються твори різних жанрів: оповідання пізнавальної і морально-етичної спрямованості; байки, легенди, вірші, твори класиків (вітчизняних і зарубіжних) і сучасних письменників.

Особливе місце посідають твори усної народної творчості: казки, загадки, прислів'я, приказки, мирилки, за-бавлянки тощо. Художні твори використовуються на заняттях з усіх розділів, у тому числі і на заняттях із ознайомлення дітей з довкіллям.

З метою закріплення знань дітей про природне і соціальне довкілля використовують такий засіб, як свята (традиційні, обрядові, національні, державні). Народні свята зазвичай пов'язують з порами року. Наприклад, свята весняного циклу: зустріч весни, свято жайворонка, хороводи (веселки, гаївки), Великдень, Свято Матері.

Свята літнього циклу: Зелені свята (трійця), косовиця, Івана купала, обжинки, Спас (Маковій, Яблучний, Горіховий).

Свята осіннього циклу: Свято Врожаю, Покрови.

Свята зимового циклу: Андрія (Калита), Святого Мико-лая, Різдво, Водохрещення, Стрітення тощо.

Крім того, в дошкільному закладі святкують день 8 березня, Новий рік, " Добридень, школо! ", дні народження, день Українського війська, день рідного міста тощо. Участь дітей у святах дає їм змогу практично пізнавати звичаї, обряди, традиції свого народу, національний культурологічний досвід, бути продовжувачами справи батьків і дідів.

Сім'я, родина, родинні стосунки є важливим засобом уведення дітей у соціальне і предметне довкілля. Високо оцінював сім'ю як засіб суспільного виховання В.О.Сухо-млинський: " У сім'ї шліфуються найтонші грані людини -громадянина, людини - трудівника, людини - культурної особистості. Із сім'ї починається суспільне виховання. У сім'ї закладається коріння, з якого виростають потім і гілки, і квіти, і плоди. Сім'ї - це джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держави". ¹

¹ Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка. - К.: Рад. школа, 1978. -С. 22.

У сім'ї дитина вперше пізнає найближче предметне і соціальне довкілля. У сім'ї формуються перші взаємовідносини між близькими членами родини, певне ставлення до довкілля. У дошкільному закладі проводять низку занять з ознайомлення дітей із сімейними стосунками (батьками, сестрами, братами; родичами, родоводом).

Технічні засоби навчання допомагають вихователю ознайомлювати дітей з довкіллям. Це комплекс різноманітних пристроїв, світлотехнічних, звукових посібників та апаратури, що використовуються у навчально-виховному процесі з метою передавання і збереження навчальної інформації, контролю за ходом її засвоєння, формування і закріплення знань, умінь і навичок. До ТЗН входять засоби, які опосередковано відображають довкілля: візуальні (екранні: кінофільми, відеофільми, діапозитиви, кінофрагмен-ти, кінокільцівки), аудіальні (звукозаписи, магнітні записи, грамзаписи, радіопередачі тощо), аудіовізуальні (відео-записи, телепрограми тощо), маніпуляційні (тренажери), автоматичні (комп'ютерна техніка з матеріалами).

У дошкільних закладах широко використовуються звукозаписи, грамзаписи, магнітні записи, платівки, радіопередачі і телепередачі для дітей, відеозаписи, кінофільми.

В останні роки майже в усіх дошкільних навчальних закладах використовують комп'ютери зі спеціальними ігровими і навчальними програмами; створюють комп'ютерні кабінети, а також лінгафонні кабінети для навчання дітей рідної та іноземних мов. Зауважимо, що в роботі з дітьми дошкільного віку не можна захоплюватися технічними засобами навчання, особливо телепередачами і комп'ютером, вони шкідливі для дитячого зору, швидко стомлюють дітей. Вихователь повинен раціонально використовувати ТЗН, чергувати їх залежно від мети і змісту навчання, контролювати розумове навантаження таким чином, щоб використання кожного з означених засобів у роботі з дітьми в довкіллі було ефективним.

3.1.1. Картина як ефективний засіб ознайомлення з довкіллям

Картина - один з головних атрибутів навчального процесу на етапі дошкільного дитинства. її позитивні якості, переваги над іншими дидактичними засобами досить детально розкрито в методичних посібниках та підручниках з педагогіки (М.М.Коніна, Е.П.Короткова, Л.О.Пе-ньєвська, О.Й.Радіна, Є.І.Тихеєва, С.Ф.Русова та ін.). Коротко можна визначити лише основні. їх відображено на рисунку (див. рис. 3.1).

засіб розумового (ознайомлення з довкіллям, розвиток уяви, сприймання, уваги, мислення, мовлення, формування інтелектуальних здібностей, сенсорний розвиток), естетичного (розвиток художньо-естетичного сприймання, формування емоційної чутливості, збагачення емоційно-чуттєвої сфери) та мовленнєвого виховання (розвиток художньо-комунікативних здібностей, стимулювання ініціативи висловлювання, опанування різних типів зв'язного мовлення).

Картини як засіб ознайомлення з довкіллям та виховання дітей класифікують за різними ознаками. Визначимо лише окремі з них (див. рис. 3.2).

розвиває діалогічне мовлення, ініціює мислення та мовлення

Рис. 3.1. Значення картини як дидактичного засобу освіти дошкільників

Картини, картинки, ілюстрації до літературних та фольклорних творів застосовують в освітньому процесі як

Рис. 3.2. Види картин, що використовуються в освітньому процесі дошкільного закладу

Картини для використання у роботі з дітьми розрізняють за такими критеріями: формат (демонстраційні та роздаткові), тематика (світ природний або предметний, світ стосунків та світ мистецтва), зміст (художні, дидактичні; предметні, сюжетні), характер (реальне, символічне, фантастичне, проблемно-загадкове, гумористичне зображення) та функціональний спосіб застосування (атрибут для гри, предмет обговорення у процесі спілкування, ілюстрація до літературного чи музичного твору, дидактичний матеріал у процесі навчання або самопізнання довкілля тощо). У вітчизняній та зарубіжній психології (дослідження Г.О.Люблинської, В.С.Мухіної, Г.Т.Овсепян, С.Л.Ру-бінштейна, Біне, В.Штерна та інших) існують різні підходи до пояснення особливостей сприймання та розуміння

дітьми змісту картин, водночас загальним для цих підходів є визначення певної періодизації у розвитку готовності дитини до сприймання картини, яка проходить три стадії: називання або перелічення, опису та інтерпретації.

Учені визначають низку чинників, що впливають на глибину та адекватність сприймання дітьми картин. З-поміж них: рівень художньо-естетичного сприймання дитини, її життєвий та художній досвід, доступні для розуміння зміст і тематика картини, а також правильно організований процес розглядання картини. Особливості сприймання та усвідомлення дітьми картин враховуються у методиці навчання дітей розповідання за змістом картини.

Численні спостереження та аналіз роботи вихователів з картиною дали змогу виокремити типові помилки щодо організації процесу сприймання дітьми картин.

— Запитання - майже єдиний методичний прийом у
першій частині заняттяю.

Дошкільнятам важко перебувати тривалий час у статичному положенні, яке вимагає бесіда за запитаннями. Застосування ігрових приймів, емоційно-образних пластичних етюдів, творчих завдань тощо активізує процес сприймання, сприяє підвищенню його результативності.

— Кількість запитань добирається за принципом " Чим
більше, тим краще".

Кількість запитань за змістом картини залежно від віку дітей може змінюватися від 3-4 у молодшому віці до 8-10 -у старшому. Важлива не кількість, а їх різноманітність.

— Переважна більшість запитань мають репродуктивний
характер, тобто є запитаннями про очевидне. Надмірне
захоплення ними гальмує процес мислення, гасить інтерес до
картини.

Запитання за змістом картини мають збуджувати думку. Дітям подобається відчувати себе розумними, їм до вподоби всілякі несподіванки, загадки. Саме пошукова діяль-

ність є більш природною для дошкільного віку. Отже, не слід надавати перевагу запитанням про очевидне навіть у молодшому віці. Запитання слід ставити таким чином, щоб примусити дитину шукати відповідь через аналіз побаченого.

— Вихователі нерідко добирають типові, трафаретні запитання, пов'язані з констатацією того, що зображено на картині, та встановленням найпростіших зв'язків між елементами зображення.

Шаблонні, трафаретні запитання за змістом картини роблять хід заняття від початку приреченим, причому стає неможливою будь-яка ініціатива, зайвою виявляється й активність та самостійність, оригінальність думки кожного учасника заняття. У такому пасивному інтелектуальному, емоційному стані навряд чи варто чекати від дітей цікавих власних розповідей. Вони виявляються спроможними лише наслідувати зразок розповіді вихователя та чекати, нудьгуючи, закінчення заняття.

Отже, маючи за мету активізацію інтелектуальної та мовленнєвої діяльності дітей у процесі сприймання картини, необхідно ретельно продумати першу частину заняття.

3.1.2. Методика застосування карт розумових дій на різних видах занять

Ефективним способом формування системності знань на основі інтеграції змісту дошкільної освіти є застосування методу інтелектуальних карт (тіпсі-тарз) або карт розумових дій (визначення Т.Бьюзена).

Останнім часом інтелектуальні карти як засіб організації навчально-пізнавальної діяльності широко застосовуються у різних ланках вітчизняної та зарубіжної освіти і отримали багато різноманітних визначень. Так, у вищій

школі спосіб застосування цих карт-схем має назву метод концептуальних карт (Л.Карпинська, Н.Іванченко, Л.Тар-хова та інші). Щодо середньої школи інтелектуальні карти мають назву схеми орієнтувальної основи дій ООД (Т.Лаза-рєва), а також схеми розумових дій. Кожен з названих термінів, з одного боку, є синонімом інших, проте, на наш погляд, має певну специфіку.

У системі дошкільної освіти застосування схем, схематичних малюнків до останнього часу не отримало широкого поширення, лише в контексті екологічного виховання вихователі застосовують окремі схеми для пояснення складних природознавчих понять. У методиці розвитку зв'язного мовлення дітей в окремих авторських технологіях також застосовувалися схеми, які дозволяли зберегти логіку побудови описової розповіді, повідомлення чи міркування. Проте системних карт, якими, по суті, є карти розумових дій, у дошкільній освіті не застосовували. Отже, запропонована методика та розроблений авторами атлас карт розумових дій може допомогти вихователям та вчителям початкової школи оптимізувати навчально-пізнавальну діяльність за рахунок унаочнення послідовності пошуково-орієнтувальних дій, встановлення взаємозв'язків різноманітних понять. Розкриємо сутність цього поняття.

Інтелектуальна карта є, по суті, структурно-логічною схемою змістовно-процесуальних аспектів вивчення певної теми, у якій у радіальній формі відбиваються зв'язки ключового поняття, що розташовується у центрі, з іншими поняттями цієї теми (проблеми), та складає з ними нерозривну єдність. Така карта дає змогу майже на кожне поняття дивитись крізь призму його міжсистемних зв'язків, вони стають для того, хто навчається, наочними, очевидними.

Термін " схема орієнтувальної основи дій" підкреслює організаційно-спрямовуючу функцію інтелектуальних карт,

адже у процесі їх побудови, складання людина не лише відтворює власне уявлення щодо міжсистемних зв'язків ключового поняття з іншими, а певним чином усвідомлює логічну послідовність пошуково-орієнтувальних дій, тобто краще засвоює не тільки саме знання, а й опановує способи його здобуття. Така карта складається за активною участю дітей на їхніх очах, охоче дітьми коментується, багаторазово удосконалюється, доповнюється у різних формах життєдіяльності. Наприклад, карта, складена дітьми середньої групи разом з вихователем, у наступному навчальному році може бути оглянута цими самими дітьми, проаналізована та доповнена чи навіть суттєво змінена. Отже, для визначення названого засобу наочного навчання дітей пропонуємо застосовувати терміни інтелектуальні карти чи карти розумових дій.

Водночас для оптимізації навчально-виховного процесу в дошкільному закладі, педагогу також потрібен інший тип - концептуальні карти. Нагадаємо, що поняття " концепція" означає певний спосіб розуміння, трактування будь-якого предмета, явища, процесу, погляд на предмет чи явище. Педагогу така карта дає змогу вибудувати логіку вивчення певної теми, враховуючи різні її аспекти, реально інтегруючи зміст освіти. Наявність концептуальних карт дає змогу вибудувати в логічній єдності цикл тематичних занять (уроків), що максимально повно розкривають тему. Концептуальна карта складніша за карту розумових дій, адже вона відбиває значно більше інформації, ніж вихователь може використати на своїх заняттях. Водночас це поширює його можливості щодо багатоваріантної організації змісту.

Зауважимо, що дехто з педагогів, поверхово ознайомившись з технологією застосування інтелектуальних карт, відмахується від неї, мовляв, вона повторює відому їм методику " словникових гнізд", у яких також від ключового слова утворюється система взаємопов'язаних за певними

лексико-граматичними ознаками слів. Схожість існує лише зовні. Карта інтелектуальних дій складніша, вона відбиває глибинні зв'язки більш складного плану - філософські, соціально-культурні тощо. Так, якщо ключовим поняттям карти є поняття " гості", стає очевидною необхідність пов'язати його з такими поняттями, як свято (причина для гостювання), традиції гостинців, очікування господарями, приготування, привітання, пригощання, розвага гостей, культура гостювання тощо. За кожним із названих складових стоїть також певна сукупність інших уточнюючих понять. Так, усвідомлення сутності ключового поняття вимагає визначення важливих його ознак, якими гість відрізняється від не гостя (святкове вбрання, наявність гостинця, настрій, налаштований на свято гостювання, тощо). Отже, карта-схема орієнтує педагога і дітей на засвоєння не відокремленого, теоретизованого знання, а на життєву ситуацію, освоєння якої надає дитині життєвих компетенцій. Отже, карта - є динамічним явищем, вона постійно змістовно змінюється у кожній конкретній навчальній ситуації, відповідно тому, як змінюватиметься логіка самого заняття, організація процесу пізнання.

Є певні труднощі у визначенні приналежності методу застосування інтелектуальних карт до відомих класифікацій методів навчання. Адже сама карта є наочним засобом, оскільки наявно представляє дітям взаємозв'язки понять теми, основні логічні блоки, містить малюнки, картинки, а спосіб застосування цього засобу можна класифікувати як наочний метод. Проте складання карти відбувається у процесі обговорення, полілогу, у якому діти як співрозмовники обмінюються думками, міркуваннями, висловлюються пропозиції, варіанти відповідей. Під час колективного обговорення карти діти включаються у різні види діяльності (малювання, розігрування ситуацій, виконання завдань за предметними картинками, створення рухливих образів

тощо). Отже, метод інтелектуальних карт можна віднести до класу комбінованих методів навчання.

Розглянемо детальніше методику роботи з картою розумових дій на занятті. Зауважимо, що використання інтелектуальних карт буде ефективним для будь-якого виду заняття, адже цей метод виконує передусім смислоутворюючу функцію, задає смисли всій навчально-пізнавальній діяльності. Особливого значення застосування карт набуває на заняттях інтегрованого типу - ключове слово схеми становить смисловий стрижень, навколо якого і відбувається об'єднання різних видів діяльності та галузей знань.