Вбивство

15 жовтня 1959 року в під'їзді будинку на вулиці Крайтмайр, 7 (Kreittmayrstraß e), в Мюнхені о 13: 05 знайшли ще живого залитого кров'ю Степана Бандеру. Медична експертиза виявила, що причиною смерті була отрута. Богдан Сташинський зі спеціального пістолета вистрілив в обличчя Степану Бандері струменем розчину ціанистого калію. Два роки пізніше, 17 листопада 1961 р., німецькі судові органи проголосили, що вбивцею Степана Бандери є Богдан Сташинський з наказу Шелепіна і Хрущова.

Після докладного слідства проти вбивці відбувся т. зв. «процес Сташинського» від 8 до 15 жовтня1962 р. Присуд проголошено 19 жовтня — вбивцю засуджено на 8 років важкої в'язниці.

Німецький Верховний Суд у Карлсруе затвердив, що головним обвинуваченим у вбивстві Бандери є радянський уряд у Москві. В інтерв'ю російській газеті «Комсомольская правда», опублікованому у номері за 6 грудня 2005 року, колишній голова КДБ СРСР Володимир Крючков визнав що «убийство Степана Бандеры было одним из последних устранений КГБ насильственными методами нежелательных элементов» ^[18].

20 жовтня 1959 року Степана Бандеру поховали на мюнхенському цвинтарі Вальдфрідгоф^[19] на 43 полі.

99. Історичний портрет (Військовий діяч Роман Шухевич)

Роман Шухевич: Провідник-Командир-Людина

«Ми не будемо боятися вмирати, бо, вмираючи, будемо свідомі того, що станемо добривом української землі!» (Роман Шухевич)

«Тарас, Чупринка», «Тур», «Роман Лозовський», «Чернець», «Туча», «Степан», «Щука», «Дзвін» - усі ці псевдо належать одній особі, генерал-хорунжому УПА, Головному командирові Української Повстанчої Армії, Голові Генерального секретаріату Української Головної Визвольної Ради та Голові Проводу ОУН Романові Шухевичу - людині, яка була чи не найвизначнішою постаттю збройної боротьби українського народу в часи Другої світової війни і після неї.На усіх зазначених постах Шухевич залишався до дня своєї загибелі в сутичці із спецгрупою МҐБ 5 березня 1950р. коло села Білогорща поблизу Львова.
Син повітового судді Шухевича - Роман рано долучився до революційної діяльності, став беззастережно відданим українській визвольній справі. Великий вплив на молодого Шухевича мали громадський та військовий діяч, відомий оборонець у судових політичних процесах У ВО та ОУН адвокат доктор Степан Шухевич та визначний громадський діяч, етнограф, педагог і публіцист Володимир Шухевич.

Закінчивши гімназію у Львові 1925 р., Роман стає членом «Пласту» (курінь «Лісові чорти», а пізніше -«Чорноморці») та членом Української Військової Організації (УВО), командантом якої був полковник Євген Коновалець. У 1928-1929 рр. Шухевич відбуває службу в артилерійських частинах у польській армії, згодом стає студентом політехніки в Данціґу та Львові.
Варто відзначити, що на становлення політичних поглядів Романа Шухевича та на його участь у національно-визвольному русі значний вплив мали події Першої світової війни, революції 1917р., відродження української державної самостійності й нещадна боротьба з ворожими навалами. Усі ці події, які висунули з українського середовища чимало знаменитих політичних діячів і військовиків, викликали в душах і серцях юнацтва прагнення чинити опір ворогам України. Саме в такому середовищі і ріс Роман Шухевич.
Від 1929 р. Роман Шухевич стає членом Організації Українських Націоналістів, а згодом перебуває на посаді бойового референта Крайової Екзекутиви на Західно-Українських Землях.
Як пізніше згадував ветеран націоналістичного руху Петро Дужий, «полковник Коновалець остаточно переконався, що Роман Шухевич не тільки бойовик-революціонер, прекрасний організатор підпільних формацій, а й політик».
За революційну діяльність на визволення України Шухевича піддано переслідуванню і репресіям з боку польської окупаційної влади. Він стає політичним в'язнем концентраційного табору в Березі Картузькій, пізніше -польської тюрми.
Засуджений у Львівському судовому «процесі Крайової Екзекутиви» до 4-х років ув'язнення і звільнений за амністією 1937 р., Шухевич незабаром від'їжджає до Закарпаття, де стає в ранзі поручника членом штабу Карпатської Січі - Збройних Сил Карпатської України, президентом якої був о. Августин Волошин. Після окупації мадярами Закарпаття та після падіння Польщі Роман Шухевич бере активну участь у створенні Революційного Проводу ОУН, який очолив провідник Степан Бандера. Від 1939 р. Шухевич стає крайовим провідником ОУН Західно-Українських Земель, а ще через рік він - референт РП ОУН з українськими землями.
З початком Другої світової війни постає нагальна проблема відновлення української державності та створення національних збройних сил, які б мали зіграти вирішальну роль у становленні майбутньої держави. У березні 1941 р. українські військовики-патріоти створюють Дружини Українських націоналістів, Шухевич стає політичним керівником легіону «Нахтіґаль». Це було однією зі спроб суспільно активного українства реалізувати свої наміри щодо створення збройних сил, які б згодом стали стрижнем української державності. Існують різні оцінки цього кроку українських націоналістів, але в щирості їхніх сподівань мало хто і зараз сумнівається.
З початком бойових дій на території колишнього Радянського Союзу між німцями та більшовиками німецька окупаційна влада вщент зруйнувала надії українців щодо створення власної держави, інтернувала українські військові формування, у тому числі 201-ій батальйон, у якому заступником командира і командиром першої сотні був у ранзі сотника Роман Шухевич. З березня 1943 р. Шухевич стає військовим референтом Проводу ОУН. На нараді ОУН від 11-13 травня 1943 р. було попередньо вирішено замінити пост одноосібного керівника ОУН, який обіймав після арешту Степана Бандери 1941 р. урядуючий провідник ОУН Микола Лебедь, тричленним органом - Бюро Проводу ОУН, у якому всі три члени мали б рівні голоси, але за першим, тобто за Головою Бюро, залишалось право вирішального голосу.
Ставши у травні 1943 року Головою Бюра Проводу ОУН, Шухевич дістав під свою команду приблизно 20 тисяч членів та юнаків ОУН і, посередньо, також частини У ПА. Головну команду УПАвін перебрав щойно 27 січня 1944 року, рішенням Головного військового штабу. На той час число вояків і старшин УПА, включаючи туди також відділи Української Народної Самооборони (УНС) в Галичині, сягало також 20 тисяч. Улітку ж 1944 року сила УПА зросла до не менше 30 тисяч, без врахування чисельності т. зв. допоміжних кадрів та симпатиків і резерву.
Широка боротьба ОУН і УПА під проводом Романа Шухевича, в кінці Другої світової війни та після її закінчення мала за головну мету поширити ідеї української визвольної революції і серед усього українського народу, і серед інших поневолених більшовиками народів. Після війни відділи УПА поступово стали зменшуватися, але водночас зміцнювалася мережа підпілля ОУН, яка за вказівкою Романа Шухевича посилює політично-пропагандистську роботу серед населення. УПА таким чином пройшла три стадії своєї боротьби: повстанську, партизанську і суто підпільну. Після війни командні та вояцькі кадри УПА знову переходять в орга-нізащйно-дійові форми ОУН. Така адаптація допомогла зберегти людей для подальшої боротьби в умовах глибокої конспірації.
Прикметою характеру «Тараса Чупринки» було те, що він був вимогливим до виконання обов'язків, але розважливим і уважним до вартості людини, тому легковажно не наражав підлеглих людей на втрати. Знаючи, наприклад, що для контакту з його родиною не можна використовувати наявні підпільні зв'язки, треба послуговуватися тільки іншими, доволі ризикованими шляхами, - він не доручав, а просив втримувати контакт.
«Тарас Чупринка» жив в особливо важких обставинах. Ні за ким більшовики не шукали так, як за ним. Коли вони дізналися, що він часто перебував у певному комплексі лісів масиві, то оточили цілий комплекс, руками розгортали листя і двометровими дротами шукали за криївкою, у якій він міг переховуватись.
Навіть коли Р. Шухевич вже був досить хворим та знищеним, він все одоно до останнього дня свого життя залишався оптимістичним і незламним. Свою велику енергію він використовував також на те, щоб вивчати чужі мови. Сам добре вивчив англійську мову - слухав передачі «Бі-Бі-Сі» і того ж вимагав від своїх військових. Вважав, що постійна праця над собою у вільних від обов'язків хвилинах допоможе навіть у найжорстокіших умовах залишитись в духовій рівновазі.
Роман Шухевич був дуже скромною людиною. Тому він довго не хотів прийняти рангу генерала, мотивуючи це тим, що немає для цього відповідного формального вишколу. З його скромності випливало також те, що не любив назви «герой», - зокрема, коли це стосувалося його особи. Одного разу він дуже різко зреагував на таку оцінку і заявив, що якщо говорити про геройство, то на це заслуговують лишень наші селяни. «Ми, ті, що добровільно рішилися бути учасниками визвольної боротьби, маємо зброю і можемо дорого продати своє життя. Зате селяни безборонні, вони залишаються по своїх хатах зі своїми дітьми готові взяти на себе всі удари, але незважаючи нате - вони беззастережно підтримують нас і дають нам потрібну поміч. Без них наша боротьба була б неможлива».

Провідник генерал-хорунжий Роман Шухевич володів даром притягати до себе людей наче магнітом, зовсім не керуючись таким наміром, не докладаючи зусиль до цього. Гадаю, в УПА було чимало командирів, до яких підлеглі ставилися з пошаною і любов'ю (видно це з багатьох спогадів, різних публікацій), але у ставленні оточення до провідника Шухевича було щось особливе. Друзі, які разом з ним відбували термін, розповідали, що навіть польські злодії із засуджених, які в тюрмі працювали в обслузі, ставилися до молодого Шухевича прихильно і ладні були виконувати різні послуги з ризиком для себе. Це сприяло широким контактам з друзями з інших камер.
Провідник ніколи не погоджувався на кращі умови життя в підпіллі: харчувався, спав, одягався, як і всі інші. Не носив жодних відзнак, але сам і його оточення завжди дбали про чистоту і охайність, наскільки це було доступним (у бою, очевидно, не про це думалося). Тонко відчував і сприймав гумор, любив пожартувати і поспівати. Був музикальний, мав абсолютний слух і приємний тембр голосу. Здебільшого, вільний час (якщо взагалі його можна назвати вільним) проводив за читанням, роздумами, серйозними розмовами. Навіть коли мовчав, думка його працювала і вигляд був зосереджений. Мабуть, для відпруження читав художню літературу, цікавився російською класикою. Регулярно провідник прослуховував новини по радіо різними мовами — найчастіше англійською, яку опанував самотужки. У ті місяці, коли проживав у Білогорщі і серце вимагало відпочинку, після обіду прилягав на годину — не виключено, що за рекомендацією лікаря. Може не завше засинав, але лежав спокійно, без руху, горілиць, з повернутою на бік головою.
Здавалося б, що перелічені дрібні риси характеру властиві багатьом, та, мабуть, не всі цілеспрямовують їх. Шухевича ці рисочки, оце вміння розмовляти з людьми, переконувати, здобувати довір'я робили неперевершеним організатором. На Закерзонні де відбувалася десятиліттями полонізація, де були сильні москвофільські впливи, Шухевич до 1939 р. розбудував таку мережу ОУН, що Галичина могла позаздрити. Ця унікальна людина була і визначним політиком, і військовиком. Загибель Романа Шухевича недалеко від Львова у березні 1950 р. була великим ударом по всій ОУН, по всьому українському державницькому рухові. Однак безповоротні втрати не послабили волі українців далі вести боротьбу за національне і соціальне визволення, за державну суверенність України.
Р. Шухевич не мав ніколи ілюзій до того, яка доля його чекає. Коли в липні 1944 р. Загальний Збір УГВР одноголосно вибрав його генеральним секретарем УГВР, він сказав таке: «Ми всі вояки УПА і всі Підпільники, зокрема і я, повністю свідомі, що раніше чи пізніше нам доведеться згинути в боротьбі з брутальною силою. Але запевняю вас, - ми не будемо боятися вмирати, бо, вмираючи, будемо свідомі того, що станемо добривом української землі. Ця наша рідна земля потребує ще багато добрива, щоб у майбутньому виросла на ній нова українська генерація, яка довершить те, що нам не суджено було завершити. Ми віримо глибоко в українське молоде покоління, що прийде після нас...»

Сьогодні пам'ять про УПА і генерала Романа Шухевича, визнаного діяча ОУН на рідних землях кличе людей до дії, до роботи на благо Соборної України. Колишні воїни УПА — це приклад відданості Батьківщині, чесності та благородства. Саме такими їх виховував визначний політичний діяч, організатор військової справи Роман Шухевич. Своєю особистою поведінкою, організаційними та політичними здібностями він залишається ідеалом українського патріота, взірцем мужності та людської сили. Легендарний образ генерала «Тараса Чупринки» виховує наше покоління, особливо молодь, у самостійницьких ідеалах.
Не часто дарує Проведіння лідера такої величини. Є нам у кого вчитися, але і вчитися треба вміти, як це вмів робити славної пам'яті генерал-хорунжий «Тарас Чупринка» - Роман Шухевич.

100. Історичний портрет (політичний і державний діяч В’ячеслав Чорновіл)

В'ячеслав Максимович Чорновіл - відомий український політик, державний діяч, публіцист і журналіст - народився 24 грудня 1937 року в селі Єрки Звенигородського району (нині Катеринопільський) Черкаської області. 1955 року майбутній політик закінчив Вільхівецьку середню школу і того ж року вступив до Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Започаткував в Україні національно-визвольний рух шістдесятників разом із І.Світличним, І.Дзюбою, Є.Сверстюком, А.Горською, М.Плахотнюком, Л.Танюком, В.Стусом, Г.Севрук. Кілька разів був ув'язнений за " антирадянську пропаганду". Перебував у мордовських таборах суворого режиму і на засланні. Один із ініціаторів створення Української Гельсінської спілки. У травні 1985 року В'ячеслав Чорновіл повернувся в Україну, де продовжив політичну діяльність. Від часу створення (8-10 вересня 1989 року) Народного Руху України (НРУ) В'ячеслав Максимович - член Руху та його ради, з березня 1992 - співголова, а з грудня 1992 року - голова НРУ. Восени 1991 року Чорновіл був кандидатом у Президенти України (2 місце, 7 420 727 голосів або 23, 27%). У жовтні 1991 року на козацькій раді В'ячеслава Чорновола обрано гетьманом українського козацтва. Із квітня 1992 року - на постійній роботі в парламенті України: народний депутат України двох скликань - 1994 і 1998 років, керівник депутатської фракції Народного Руху України. З 1995 року - член української делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи. 25 березня 1999 року Чорновіл повертався з Кіровограда, це було останнє його відрядження... він загинув в автокатастрофі на шосе під Борисполем. Через рік після смерті йому було присвоєно звання Героя України. Його трагічна загибель, причини якої з'ясовуються й досі, стала несподіванкою для багатьох. Чорновіл завжди йшов уперед, бо знав: на його боці правда, за його спиною - держава, яку він мусить боронити і відстоювати. За його словами, якби довелося починати все спочатку та вибирати, він би обрав життя, яке прожив. На місці загибелі встановлено козацький хрест. Поховано видатного українського державного діяча на центральній алеї Байкового кладовища