Дiя друга.

Гидке болото з отруєними випарами i сюрреалiстичними мiражами. В центрi болота стоїть вдало вкомпонований в пейзаж храм Аполона. Храм представляє собою древнєгречеський дорiчеський ордер з капiтелями, пропiлеями i всею положеною поєбенню, тiки зроблений, на вiдмiну вiд грецького, з дерева, росiйським способом " в лапу". Знизу храм Аполона опирається на двi гидкi, жовтi i бруднi курячi лапи. На краю болота в позi " Мисливцi на привалi" художника Пєрова сидять два розпиздяї: Сава Морозов i його друг Щукін. Обидва тримають в правiй руцi гранчаки з горiлкою, а в лiвiй - блядєй.

Сава (показує гранчаком горiлки на гидке болото).
Дивись. Ну гдє єщє така краса?
То Русь могучая. Всього в нєй дохуя -
Лiсов, полєй i рєк, болот, пустинь i тундри,
А также i тайги в нєй сильно дохуя.
І всюду Руссю пахнєт, чєловєк здєсь
Вольно нюхает той запах до опiздєнєння.
Щукін (саркастично).
І шо? Нанюхався,
А потiм сам насре, щоб iншi нюхали?
І шо характєрно - нiколи сам не убере говно,
А так лежать полишить. Нєобразований,
Нєграмотний мужик! Нєт,
Всьо-такі нам до Європи срать і срать єщьо.
Сава.
А нравствєнно начало.
Мужик, хоча й дурний, але святий,
Його їбуть, а вiн внiманiя на те не обраща,
І, хоч, полєзного не робить нiхуя,
Но i не злобиться. І любить все кругом:
Растєнiя, звiрят i пташенят, також
Дiтей, людей, дiвчаток, молодиць
І бога.
Щукін.
Бога не чiпай.
Сидиш собi в болотi iз блядями,
І ящиком горілки
Кiряєш, як мудак, i лупиш комарiв
На товстiй пицi. Не можна
Пиздiть про бога в такому положен'ї.
Та, крiм всього, навiщо богу здався ти,
Неграмотний козьол, що тiки вмiє,
Що кiрять та жiнку пиздити?
Якби отут сєйчас з'явився бог,
Чи, може якийсь святий,
Шо б ти сказав йому?
Нiчого б ти не видумав, окрiм
" Сiдай, давай кiрнем". Мудило ти!
Сава (повчально).
Якби з'явивсь щас свiтлий Аполон,
То не пришлось би нам пиздiть багато.
Вiн пиздюлей би нам понакидав фiгурних,
Горiлку вiн розбив би, а блядєй
Повикидав в болото, i правильно б зробив.
О, як би я хотiв пiти на прощу в гидке болото,
Де бовванiє храм святий серед лiлей та жаб,
Покаявся i гiрко заридав би, бо наробив у жизнi
Багато хуйнi я всякої.
Щукін.
Ха! Чого ж не йдеш?
Морозов.
Боюся.
Там страшна випь регоче по ночах,
І сом живе, що давить бугаїв,
А люди так ковта. Альонушка
Сидить на камнi там,
Уся зелена, пазурi в кровi,
А посмiшка, як в Бєрiї.
Когось чека, блядюга, i дивиться у воду,
Мов дурна. Їбав я там ходити!
Щукін.
Якщо вiриш, то тiки побажай, i храм приде
І стане на левадi. Не треба буде лiзти у болото
І бздiти, мов шпiон в тилу врага.
Давай гукнем його. Ви, блядi, теж гукайте.
Всi хором.
Еге-ге-гей! Ізбушка пацавата,
Катай сюда i з нами третєй будь,
Бо ми у двох, а блядi в счьот не йдуть!

Обидва розпиздяї разом з блядями бiгають i кричать, утворюючи на краю болота базар. Раптом храм Аполона з жахливим рипiнням робить поворота i на жовтих курячих ногах пиздує прямо на п'яних шакалiв. Обидва вiд жаху падають мармизами в болотнi нiзабудки. Храм отряхує з нiг болотне гiвно, водорослi i жаби.

Храм.
Ви звали - я прийшов.
Щукін.
Пi...пi...пiздєц!

Дверi храма з грюкотом падають в болотне гiвно, у проломi дверей видно, як всерединi на ланцюгах агресивно гойдається кришталева домовина. Амплiтуда гойдання возроста, ланцюги лопаються, i гроб невидимою силою випльовується з храма на леваду. Кришталева кришка вiдлiтає на хуй, i з зручної приємної домовини пiднiмається Микола Островський, слiпий прорiцатель храма Аполона, вдягнутий в шинель, iз залисинами на лобi i гранчаком у руцi, iз маузером i шашкою на поясi.

Микола.
Ви звали - я прийшов! Налийте, пiдараси,
Бо щас пiздюлєй вам понакладу!
Шо лежите, як вшивиє матраси?
Сава.
А! То ти iз домовини!
Навiщо ж там тобi пiстоль i шашка
Та ще й стакан гранений, як алмаз,
І лаєшся до того, як скажений,
На всякого, що вiн є пiдарас.
Ти сам такий! Що бiльма залупаєш?
Недаром, мабуть, повилазило тобi.
Пиздять, що ти пророк - пророчествуй, що знаєш,
Або уйобуй, щось одне iз двух.
Таких гандонiв часто бачив я,
Що всiм пиздять: я - гуру, я - учитєль!
Несiть менi усi по три рубля
І мудростi вам дам я дохуя.
А сам читать умiє по складам
І голосно пердить в компан'ї дам.

Не бажаючи далi слухать цей поток пiдсвiдомостi, Микола Островський смачно пиздить Саву маузером по мармизi, той пада.

Микола (до Шукіна).
Ти тоже попиздiть хочеш?
Щукін.
Нє. Я - нє.

Роздратований Микола хряпає маузером i Щукiна тоже. Попиздженi Щукiн i Морозов лазять рака, потроху критикуя пророка. Пророк Микола миттю хуяре гранчак горiлки, руба закуску, мимоходом запиздячує шашкою блядь, потiм скида чоботи i портянки i з насолодою виколупує бруд промiж пальцiв. Друга блядь з жаху сховалася в домовину i неприємно там уссялась. З домовини рiденькими струмочками тече рудувата сеча.

Сава (з докором до Щукiна)
От бач,
До чого привело шукання правди.
Якого хуя ти його позвав?
Той жлоб у домовинi - не пророк.
Не бачив я пророкiв у шинелях та з маузерами.
То фурiя якась, то вурдалак!
Пиздiли мирно ми про нашу жизнь
Хуйовую, я нюхав тьоплий воздух,
Вiдчувая, неначе смачним салом повiяло,
Подумав я, що смалять кабана,
А навкруги сидять друзя, красивi,
Утончьоннi, з веселими блядями.
І нiздрi жалiбно розширились в мене.
І почало менi здаватись, що сейчас
Пойму я жизнь, її закони сложнi i красивi,
Її гармонiю...
Пророк Микола.
Замовчи, не пизди!
Якi закони там, де блядi хтивi,
Скупi, невихованi, що при видi грошей
Напустять на персидський килим слину,
Нахабно ссуть пророку в домовину?
Чому я, молодий, розумний, гарний,
Замiсть того, щоб їздить у круїзи,
Дивлюсь на їхнi блядськiє капрiзи
І слухаю, як ви, засранцi потнi
Отут патякаєте. Знаю вашi мислi
Хуйовi - про аршин,
Яким не можна мiряти Росiю,
Бо ним ви хуя мiряли у банi
І тепер вiн правильную цифру не покаже.
А потiм плакати, як крокодил пiдступний,
Що в нас нарiд дурний i п'є багато,
Що правди нiхуя нема нiде.
А згодом йобнути горiлки лiтрiв зо два,
Блювать самозакохано i пиздити сiм'ю,
Жiнок, дiтей, тварин, ламати фiкус,
Растєніє корисне, бити посуд.
О, злi єхiдни, знаю мислi вашi.
Пророчеств мудрих ви вiд мене ждете -
Так я вам дам моїх пiздюлей страшних!
Нiякая Касандра вас по яйцях ногой
Не впизде влучно так, як я.

З цими словами пророк Микола пиздить обох славянських гуманiстiв. Несподiваний крик зупиняє його невдячну працю. На тлi лiсу з трубою i барабаном з'являється пiонерський загiн з Павліком Морозовим та Учителем атеїзму на чолi.

Павлiк Морозов (до дiтей).
Стояти всiм, їбати вашу мать!
Учитель атеїзму (до дiтей).
Дивiться, дiти, на болото гидке.
Церковники задурюють нарiд
І кажуть, що живуть русалки там,
Чорти i всякi iншi блядi мокрi.
Я запевняю вас: нема там нiхуя.
Ми тракторами тут пiсок навозим,
Акацiю посадим, обелiска вколупаєм в боговiння.
На ньому ми напишем, що в майбутнiм
Тут буде пам'ятник стояти комунiстам
Порубаним.
(показує на храм Аполона)
А ця iзбушка скромна -
Капiталiстiв це трактир развратний.
Сюди подалi вiд бiди народной
Блядєй водили куркулi i графи.
Тепер в нiй буде школа для сирiт,
Дiтей i всячеських дебiлiв.
Пророк Микола.
Чим так пиздiти на весь лiс розумно,
Ти б краще подивився в болото уважнiше.

Справдi, порада досить слушна. З болотного баговиння вилазить Альонушка, саме така, як її описував Сава Морозов. Її посмiшка дозволяє бачити у неї чималенькi iкла. Без зайвої тяганини вона хапає Учителя атеїзма, i, перекусивши йому артерiю, з задоволеним реготом тягне жертву в очерет. Кривавий фонтанчик ще деякий час фонтанiрує з болота, звiдти ж чути смачнi звуки розгризаємих кiсток.

Пророк Микола.
Хто ще пиздiти буде? Запитую.

Пиздiти бiльш нiхто не хоче. Павлик Морозов геройськи волохатить собi чуба.

Павлік.
Вiн ворог був, менi його не шкода.
Вiн нас наябував, казав - нема чортiв.
Туди йому й дорога, пiдарасу.
Сава Морозов (до Щукiна).
Це мiй синок, епiчеський герой,
Вiн рятувати нас прийшов сюда,
Своїх штурмовикiв привiв загони,
Спортивнi хлопцi, тi, що знають джиу-джитсу
Прийоми смертоноснi, кирпичину
Усякий з них мармизою лама.
Пророк Микола.
Учив я трохи вас, старих шакалiв
Як Родiну любити, та, мабуть,
Перестарався трохи. Вiдтепер
Ви знати будете,
Як храми викликати на леваду,
Плювати в дароносицю,
Пости несоблюдать бездумно.
Ідiть, гандони, i бiльше не грiшить,
Скажiть спасiбо Альонушцi, що вже наїлась трохи.
І цю блядюгу з гроба заберiть,
Вона кришталь гiрський менi зiпсує
Своєй мочею хворою. Вiд неї
На домовинi в стилi роккоко
Пiдуть такi паскуднi жовтi плями,
А домовину чисту я люблю.
Павлік.
То ти пророк святий!
Микола.
Так, я - пророк, пєдант-акуратiст,
Молюся богу я i пизджу фарiсєїв
Павлік.
Але ж його нема. Так в школi я учив,
Що все зробив не бог, а обiзяна.
Микола.
Сказала це тобi та срака п'яна,
Що їсть її Альонушка тепер.
Павлік (кричить до пiонерiв).
Хлопцi! Наябували нас: бог є!

Всi падають на колiна i пиздять мармизами болотнi незабудки. Сава Морозов i Щукiн запопадливо пиздять сильнiше за всiх. Зассана блядь вилазить з кришталевої домовини i з цiкавiстю озирається на величне видовище массового покаяння.

Микола.
Покайтесь, браття, i не робiть хуйнi,
Не бздiть нiкого, за нами Аполон.
Якщо хтось скаже вам, що вiн мудак,
Що хтива обiзяна сидить на променистiй колiсницi
І чуха сраку арфою спiвця, -
Ви зараз же такому мавпофiлу
Ногою бийте в яйця. У цей спосiб
Загiтував багато неофiтiв.
Сказати вам по правдi, не люблю я
Тих блядських теревенiв, бо не вiрю
У силу слова я, а вiрю в силу пiздюлєй.

З цими словами пророк для профiлактики пиздить неофiтiв ногою по зубах i по печiнцi.

Павлік.
Учiтелю, ми за тобой пiдемо,
Не будем пиздити всiх тих,
Кого ранiше ми пиздили,
А тiки тих, кого ти скажеш.
Микола.
Ідiть по свiту, дiти Аполона,
І агiтуйте бидло безпринципне
Фiгурними пiздюлями. Не бiйтесь,
Коли священой люттю надiхненi
Ви зробите калiкою когось, -
Вас будуть тiки бiльше поважати,
Пiдносити дари i пригощати
Портвєйном ароматним. Ви об стiну
Побийте тi пляшки. Дари
До хати господаря знесiть, а потiм
Сiрниками ви пiдпалiть його обiйстя.
І їх сусiди тодi полюблять вас
І скажуть: " Це святi. Ідiть сюда, ми чуда хочемо"
Халяву чобiт своїх вiд бруду обтрусiть
І йдiть до них вечеряти.
Павлік.
А чудо?
Микола.
Чудо в тому полягає,
Що пиздити не будете ви їх.
Сава Морозов.
О, мудрий наш пророк!
Старцям потворним
Дозволь пiти в свої дома убогi,
Щоб ми могли молитись Аполону,
Альонушцi, зеленим бiсам, вiдьмам,
А сiрники тримати на полицi
Ми будемо, чекаючи святих.
Нехай придуть i спалять к єбєням
Майно улюблене,
А нам, старцям нужденним,
Повибивають зуби. Нам же краще,
Бо легше тим прийти до Аполона,
В кого нема зубiв, вiдбитi нирки,
Замiсть очей стирчать кривавi дiрки
І рiдка волосня нагадує про жизнь
Розпустную з блядями i гiмназiстками.
Павлік.
Все, батьку, напиздiли ви. Вам треба
Скорiш до дому бiгти, бо в лабази
Ви мрiєте залiзти. У пилюцi
В танцюючому свiтлi каганця
Ви з головой зануритесь у грошi
І, як свиня, в них будете качатись
І криками дурними кажанiв
Лякать пiд стрiхою. Я помiчав за вами
Уже давно цю пиздувату жаднiсть.
Невидимий за вами я ходив
З лiхтариком в кишенi
Моїх штанiв широких. Я сокиру
З собой носив, щоб нею запиздячить
Пацюкiв, що по коморам нишпорять.
Як раптом спинились ви, i вогник освiтив
Потворну вашу пику, хижi зуби
І слину, що катилася iз рота
На землю вогку. Я вас упiзнав.
І так менi зробилися противнi
Інстинкти вашi дикi, що ледь-ледь
Сокиру стримав я. Загавкав тут собака,
Раптово перший пiвень прокричав.
Ви матюкнулись лайкою брудною
І дверi зачинили, мабуть, мамку
Пiшли їбать безчувствєнно.
Грошима ви шарудiли, бавилися хуєм
Через кишеню. Схаменiться, батьку,
Вiддайте грошi капостнi на храма!

Павлiк Морозов величним жестом показує на пацавату iзбушку на курячих нiжках.

Сава Морозов.
Ага, гандони, грошей захотiлось,
Га вна вам на лопатi, жебракам!
Вiн робить руками всiм зрозумiлого жеста.
Микола.
Я сумно дивлюся на наше поколiння
Жлобiв невихованих. Грошi їм
Дорожче за храм святий. Мамонi, а не богу
Возносять цi хуї свої молитви.
Ви тихо задушiть його, як цуцика.
Хто хоче це зробити,
Хай вийде на три кроки уперед.

Всi пiонери на чолi з Павлiком, не вагаючись нi хвилькi, роблять вперед три кроки iз криком: " Можно я? "

Микола.
Павлуша старшенький, то йому i душити.
Бо жизнь свою потрiбно так прожити,
Щоб соромно не було за роки,
Що прожив ти, як пiдарас паскудний.
Кiнчай скорiш спектакль цей вельми нудний.

Павлуша з насолодою душить батька його ж бородою. Вiн пхає її Савi в рота i закручує вузлом. Пiонери пiдчас акцiї б'ють в барабани. Зробивши справу, Павлiк пiдходить до пророка Миколи i робить пiонерський салют. Два пiонери пов'язують пророку пiонерський галстук.

Микола.
Пiонери! Душити жадних пiдарасiв
Будьте готовi!
Пiонери.
Завжди готовi!

З лiсу з'являється Пєлагєя Нилiвна з генералом Власовим i Фiлiном. Всi падають на колiна, побачивши храм.

Філін.
Це храм святий, вiн вийшов iз болота,
До нас, мерзених, вiн прийшов,
Як совiсть приходить у ночi до вуркагана!
І той прокинеться, заплаче i об стiну
Ударить головою. Штукатурку
Обiб'є лобом, долбойоб смердючий.
Не буде бiльше пиздити бабусь
Сокирою, ширятись ефiдрiном
І гвалтувати в зонi пiтухiв,
А пiде в монастир i стане дiток
Учити Слову божому. Я теж покину
Їсти гризунiв i пташок,
Хуйове це шпигунство я полишу, -
Воздєлувати буду вiнограднiк
У потi своєй совиной морди,
І жить не по брехнi, як вчитель бородатий
Учив нас, юних i прищавих нiгелiстiв.
Генерал Власов.
Main libber совушка,
Переворот вiдбувся в моїй душi.
З тобою разом будем,
Як двi свинi, грiбтись на полi.
Грошi ми раздаватимем бабусям i калiкам.
Нехай вони поїдуть в Монте-Карло
І грають там в рулєтку, нам не шкода.
З дітсадочкiв вiзьмем сирiт
І заберем котiв iз iнститута научного,
Де з них здирають шкiру
І роблять зомбi аспiранти п'янi.

Власов, як i Фiлiн, пада на колiна.

Пєлагєя.
А я куда?
Власов.
Хе. Блядєй з собою ми не беремо,
Нема чого тобi робити з козаками
І в грiх вводити нас. Іди в сiм'ю
І бiльше не грiши з воєнними.
Молись, i чоловiку смирно догоджай,
Із бороди йому вичiсуй мандавошки,
Терпи його тортури п'янi, ноги йому цiлуй,
Щоб вiн тебе простив. З тобой ми тiльки можем
Дебiлiв робити, ти стара для цих розваг.
Іди з очей, розпусна Мессаліна!
Пєлагєя.
Шпигун нiмецький, шоб сказився ти!
Канарiс щас тобi не допоможе
Вiн в свiтлiм кабiнетi у гестапо
Зажав у дверях яйця комунiстiв
І сьорбає какао, прислухаясь
Із насолодою до їхнiх завивань.
Тобi пiздєц! Гей, пiонери юнi,
Бiжiть сюда! Я шпигуна спiймала.

Пєлагєя хапає Генерала Власова, Фiлiн обережненько ховається за сосною.

Філін.
Цих хлопцiв пацаватих знаю я,
Вони природи рiдної не люблять,
Нi фауни, нi флори, нi пташок,
А люблять тiльки пляшки i гандони,
А ще консєрвнi банки,
Фотографiї поскуднi iз " Плейбоя".

Пiонери хапають генерала i пiдводять до Павлiка Морозова, який сидить на пiонерському барабанi в позi Бонапарта.

Павлуша.
Ну шо, спiймався? То кажи тепер,
Хто вербував тебе, де штаб, ключi вiд шифру,
Явки, ставки i вся твоя шпигунська поєбєнь.
Генерал.
Простiть менi, дiтдомiвськi сирiтки,
Коти бездомнi, менi вибачайте.
Я грiшно жив, їбався я з жiнками
Утричi старшими за мене. І з совою
Я жирною дружив. Плодив дебiлiв
Таких страшних, що навіть в Голiвудi у фiльмах жахiв таких нема.
Я не скажу нiчого тобi, байстрюк поганий!
Хай живе Майнштайн, Гудерiан i рiдний Гiтлєр,
Фашистська батькiвщина хай цвiте!

Генерал Власов мужньо харкає Павлiку в пику.

Павлік.
Утопіть фашистського фанатiка в болотi.

Пiонери прив'язують генералу Власову на шию кирпичину, як Герасим до Му-Му, i топлять у болотi. Альонушка вилазить з очерету i з цiкавiстю дивиться на видовище, її очi горять червоним вогнем.

Пєлагєя.
Що ж ти зробив, проклятий вуркагане?
Якого хуя ти в болотi гидкiм
Втопив красивого усатого мужчину?
Павлік.
Мамаша, помовчiть.
І вас втоплю, як будете пиздiть.
Пророк Микола.
Сiмейка блядська, заїбали впень,
Оцю хуйню повинен день-у-день
Я слухуати, я б краще пiтухом
Ламбаду танцював би на парашi!

Пророк розлючено плює. Погляд його випадково пада на хижу Альонушку, яка хтиво клацає іклами i пускає слину з рота.

Микола.
А ти шо робиш тут, змiя їбуча?
Ти, мабуть думаєш, шо тут кiно знiмають
Рекламного про пасту для зубiв?

Роздратований Микола жбурля каменюку в Альонушку, яка з хижим гарчанням лiзе назад в очерет. При цьому вона робить еротичнi знаки Павлiку Морозову i принадно вихиляється тiлом. Павлiк без зайвої рефлексiї бiжить за зеленою бляддю в болото. Пєлагєя Нилiвна розставляє руки, як в картинi Маковського " Не пущу".

Пєлагєя.
Не лiзь, синок, вона тобi не пара,
Вiд неї ти пiдхопиш враз сiфона.

Павлiк роздратовано пиздить Пєлагєю Нилiвну по мармизi, Пєлагєя пада довго i велично, як це i личить епiчнiй героїнi.

Пєлагєя.
Убив!
Хор пiонерiв.
Убив! Убив!
Пророк Микола.
Пiздєц!

Сiнхронно з його пророчими словами болото охоплюється жахливим мороком з грiмом, блискавкою, смерчем i всiм, чим положено в такому випадку. По небу в цей час вихором проносяться медузи, горгони, чорти, дракони i просто якiсь лярви. Натовп збивається вкупку, як безпорадне стадо, з жахом спостерiгаючи катаклiзми. Тiльки Пророк лишається незворушним. Спокiйно лягає вiн в прекрасну кришталеву домовину, яка вiдразу ж починає свiтитися синiм вогнем, i невидимою силою влiтає назад в храм. Дверi храма з грюкотом зачиняються, i з жахливим рипiнням ритуальна споруда робить поворота i на жовтих курячих ногах пиздує в болото, розбризгуючи грязюку. За ним, як щури за гамлєтським щуроловом мовчки iдуть загiпнотизованi Щукiн, Альонушка i пiонери. На сценi лишається тiльки Павлiк, який стоїть в античнiй позi над тiлом матерi, i Фiлiн, який сховався за сосною i вiд жаху тихенько пiдвива.