Динаміка рівня самооцінки учнів до і після проведення корекційних занять

Отже, якщо до проведення корекційних занять значна кількість дітей мали неадекватно завищену (16 %), завищену (22 %) й занижену самооцінку (27 %), після проведеної роботи самооцінка більшості дітей адекватна (60 %) рис. 3.1.

Рис. 3.1. Рівень самооцінки дітей до та після колекційної роботи

У експериментальній частині роботи ми дослідили як самооцінка учнів початкових класів залежить від їх статусу в родині та успіхів в навчальній діяльності. Порівняння отриманих результатів з результатами попереднього дослідження, свідчить про те, що питома вага адекватної самооцінки збільшилась на 30 % (попереднє діагностування 33, 4 %, після корекції 60 %); питома вага низької самооцінки знизилася 21 % (попереднє діагностування 27 %, після корекції 10 %); питома вага завищеної самооцінки знизилась із з 22 % до 7 %. Прояви неадекватно завищеної самооцінки вдалось подолати цілком.

Для того щоб запобігти деструктивним змінам особистісної сфери дітей, доцільно запровадити комплексну роботу з профілактики цих явищ та проводити просвітницьку діяльність не лише з учнями й вчителями, а із батьками та членами їх сімей. Доцільно застосувати психолого-педагогічні вправи на корекцію негативних рис особистості.

Порівняльний аналіз результатів дозволяє зробити висновок, що впровадження комплексної корекційно-розвивальної програми дійсно забезпечує підвищення рівня самооцінки дітей молодшого шкільного віку. Практична цінність застосування комплексної програми визначається такими результатами:

1) сприятливий вплив на розвиток особистості, зокрема на самопізнання та самовдосконалення;

2) зняття і профілактика причин тривожності, акцентування на і, як наслідок, підвищення рівня спілкування учнів між собою, з вчителями, батьками;

3) розкриття індивідуальних особливостей і здібностей учнів;

4) допомога вчителям у глибшому розумінні особистості вихованців та суті їхніх взаємовідносин.

Діти з точним уявленням про себе виховуються в сім’ях, де батьки приділяють їм досить багато часу; позитивно оцінюють їх фізичні та розумові дані, але не вважають рівень їх розвитку вище, ніж у більшості однолітків, прогнозують гарну успішність у школі. Цих дітей часто позитивно заохочують, а карають, в основному, відмовою від спілкування.

Діти із заниженим уявленням про себе ростуть у сім’ях, у яких із ними не займаються, але вимагають послуху; низько оцінюють їх здібності, часто дорікають, карають, іноді – при сторонніх, що є дуже болючим для дитини. Батьки не очікують від них успіхів у школі і значних досягнень у подальшому житті. Вони не впевнені в силах свого чада. Діти відчувають це і приймають як належне, це стає установкою їх подальшого життя. Що є перешкодою в спілкуванні з оточуючими людьми (батьками, вчителями та однолітками) і в постановці та досягненні будь-яких цілей.

Дехто із батьків вважає, що вважає, що чим більше часу вони проведуть з дитиною – тим краще. Але це не зовсім вірно. Кількість часу – не показник любові та турботи. Набагато важливіше якість відносин. Батьки повинні навчити чомусь корисному. З’являтися гідним прикладом для наслідування, спілкуватися з дитиною не „з під палки”, а за обопільним бажанням. Любов батьків забезпечує приклад батьківської поведінки дітей в майбутньому, формування життєвої позиції і статево-рольової позиції в суспільстві. Роль батьків має великий вплив на становлення особистісних якостей дитини. Вони дають певний зразок поведінки, є джерелом впевненості й авторитету, є уособленням дисципліни й порядку.

Дитина набуває в родині здатності до співпраці, впевненості в тому, що вона оточена любов’ю, турботою і увагою. Все це створює міцну основу для її соціального розвитку. В сім’ях такого типу ревнощі та суперництво між дітьми зустрічаються рідко. Якщо батьки внутрішньо сприймають дитину, а стосунки в родині є від самого початку здоровими, то цінність дитини для батька виступає не як її заслуга, а як щось саме собою зрозуміле. Батькам досить того, що це – їх дитина. Вони сприймають її такою, якою вона є, незважаючи на її розумові або фізичні дані. Таким чином, формування здорової особистості з адекватною самооцінкою полягає в доброзичливому ставленні до дитини, готовності прийняти її такою, яка вона є, але, в той же час, і в умінні встановити при цьому певні межі.

Аналіз теоретичної літератури та проведене нами дослідження, дозволили зробити такі висновки, що:

– найбільш сприятливим періодом для формування самооцінки є молодший шкільний вік, оскільки саме тоді ускладнюються та уточнюються уявлення про власне „Я”, збільшується критичність та зростає самостійність оцінок своїх вчинків та поведінки;

– діти здебільшого мають позитивну загальну самооцінку, про що свідчить переважання високого рівня даного показника;

– досліджуваним характерне переважання дуже завищеної та завищеної самооцінки.

Отже, на основі отриманих результатів можливо зробити висновок про підтвердження поставленої гіпотези, яка полягала в тому, що формуванню адекватної самооцінки в молодшому шкільному віці сприяють, по-перше, збалансовані батьківсько-дитячі відносини та відповідальне відношення педагогів, а, по-друге, цілеспрямовані корекційні впливи, зорієнтовані на формування адекватної „Я-концепції”, вироблення навичок ефективної комунікації, розвиток вміння адекватно оцінювати власні можливості й коригувати ціннісні орієнтації.