Героїчне минуле українського народу у творчості Тараса Шевченка

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Ще в ранньому дитинстві Тарас Шевченко проймався глибоким захопленням від славного і героїчного минулого українського народу. Із розповідей старого діда Івана оживали в уяві хлопчика мужні лицарі-козаки, їхні далекі походи на ворога. Усе почуте назавжди закарбувалося в пам’яті Тараса.

Минули роки. Поет навчається в Петербурзькій Академії мистецтв, а думками лине на рідну Вкраїну, мріє її якнайскоріше побачити. І згадуються часи колишньої слави її вільнолюбних захисників. Так з’являється задум створити ілюстрований альбом „Живописна Україна“, який розповів би про різні події української історії. Серед зроблених Тарасом Шевченком малюнків бачимо сцени, котрі пробуджували почуття національної гордості, викликали думки про найтяжчі жертви, що їх приніс український народ під час боротьби з ворогами, а також якнайповніший образ усього того, що українців вирізняло серед інших народів. Він прагнув не тільки пропагувати культ славетного минулого України, а й пробудити зацікавленість й любов до всього національного, українського.

Але не тільки за допомогою пензля хотів славетний Кобзар розповісти про минувшину, а й за допомогою слова. Ніхто з поетів не оспівав „козацьку славу“ так натхненно, як Тарас Шевченко.

Запорізька Січ знає чимало мужніх і сильних духом людей. Увагу митця привертає колоритна постать Семена Палія. Десь далеко від України він думками залишався на рідній землі, сумував за нею, прагнув повернутися. Саме запорізька вольниця та мужність приваблює поета і саме її він оспівує у своїй поезії:

Відгриміло героїчне минуле запорожців, і тепер лише могили „про волю нишком в полі з вітром говорять“.

Устами старого кобзаря розповідає Шевченко в поемі „Тарасова ніч“ про боротьбу українців проти національного гніту. Бої „москалів, орди, ляхів“ із козаками викликали захоплення у поета. Відтворюючи події минулого, Шевченко називає імена гетьманів, які очолювали повстання народу і боролися за волю. В поемі згадуються прізвища Трясила, Наливайка, Павлюка. Українська минувшина протиставляється тяжкому сучасному становищу народу. Поет висловлює тугу з приводу того, що десь поділась доля-воля, про яку тепер лише кобзарі співають:

Шевченко з іронією говорить про пасивність нащадків славних героїв, осуджує сучасне становище українського народу, коли „над дітьми козацькими поганці панують“. Є за чим сумувати.

Славно жило козацтво: вміло і „мед-гоірлку пити“, і „рідний край боронити“, і „з турецької неволі братів визволяти“. Ось такий героїчний похід козацтва на турецькі землі показав Шевченко в поемі „Гамалія“:

Гамалія – узагальнений образ козацького ватажка. Він завжди серед запорожців, завжди там, де найбільш потрібний. У Скутарі – передмісті Стамбула – він у самому пеклі бою. Під час повернення пливе останнім: „Позад завзятий Гамалія. Орел орлят мов стереже“. Славний отаман здобув славу „на весь світ великий“. Безмежна відвага, сміливість запорожців відображена Шевченком у яскравих і сильних образах:

Те, що тема козацтва надихала Великого Кобзаря, засвідчує і поема „Іван підкова“. Підкова – історична особа, запорожець, який очолив боротьбу молдавського народу проти турецько-татарських полчищ.

Саме в цьому творі Шевченко ідеалізує минуле, висловлює тугу за тим, що „було колись добре жити на тій Україні“. Поет постійно прагне протиставити жахливому сьогоденню колишню запорізьку вольницю, щоб серце „хоч трохи спочило від жорстокої дійсності! “

Воскрешаючи минуле, Кобзар ставить перед собою мету з допомогою слова і пензля підняти народ на нову боротьбу за національне визволення. У нього викликає обурення байдужість і пасивність народу, який покірно несе тяжке ярмо:

Неодноразово Шевченко у своїх поезіях говорить про те, що вся українська земля вкрита могилами. Саме там, вважає поет, захована стара дідівська слава.

Стерти все з пам’яті, відібрати минуле в народу не змогли жодні вороги упродовж століть. Ніколи в народі не вмре пам’ять про славні роки важкої й одчайдушної боротьби за волю. Оживе пам’ять, карбована не тільки шаблею, а й пензлем і словом:

Не думала що, повертаючись вкотре до такої яскравої особистості, як Тарас Шевченко, я відкриваю для себе його новий образ – велику Душу співця народу. Раніше він для мене сприймався (думаю, як і для багатьох інших) просто як поет-Кобзар, незламний патріот своєї землі, борець проти кріпацтва.

Ми вживали загальні, відомі всім слова про поета, не усвідомлюючи до кінця їхньої суті. Однак настав для мене час побачити „другу сторону медалі“.

Роки йдуть. Я дорослішаю. І вже прочитаний мною „Кобзар“ сприймається по-іншому. Я розумію, що проблеми, з якими я зіткнулась тепер, тривожать мою душу, змушують мене робити вибір, приймати власні рішення в дорослому житті. Для цього потрібен сильний, витривалий характер, знання.

Тепер я усвідомлюю, наскільки треба бути сильним, щоб подолати труднощі, які нас підстерігають у житті: заздрощі, зухвалість, підступність, зрада, єхидні насмішки. Правда, приходить це не від мудрих, а від обмежених, тупих людей.

Шевченко – це епоха. Божою милістю на світ з’явився геній, який зберіг дух України, зберіг народ як націю – він творив українською мовою.

Тепер я переконалась у непересічності, неординарності цієї особистості. То була мить пізнання людини. Мить спорідненості з чужою душею. Я зрозуміла його, і водночас він залишається для мене нерозгаданим.

Тарас Шевченко – людина-гігант, могутній велет духу, якого колихала в дитинстві матінка-природа. Це живий, безсумнівний приклад того, як може виховати земля. І, безумовно, вона віддала своєму синові найпотужнішу міць, свої живильні соки.

Життєва драма Шевченка розпочалася одразу з його приходом на цей світ. Вперше, що побачили його світлі, розумні очі – закріпачену, втомлену постать матері. Повітря, яке він вдихнув з першим криком, було невільницьким, закатованим. Кріпацтво навіки залишило рану у серці поета, він назавжди зненавидів будь-які вияви насильства над людською свободою.

Молодий хлопець тяжко пережив смерть батьків, він залишився сиротою серед жорстоких людей. Не було кому приголубити його. А мачуха безжально била його за найменшу провину. Тому єдиною втіхою залишалася для Тараса природа. Рідна земелька, з якою він перебував у нерозривному зв’язку, наділила його шляхетними рисами характеру, влила в його душу потужний струмінь любові до Батьківщини, жадоби до волі фізичної і духовної. Я не можу збагнути ще й досі великої прихильності та любові Шевченка до рідної землі та народу. Сучасне покоління виховане на інших засадах, і ми можемо спостерігати, які люди живуть нині і творять майбутнє. Це люди, здебільшого зациклені на власних інтересах та потребах, які неспроможні думати та піклуватися про інших, а що більше, виявляти любов до рідного коріння. Такий великий контраст між сучасністю і минулим.

Ніхто, навіть сам Шевченко, не підозрював, яку місію довірили йому люди. ХІХ століття – важкий період для народу, для суспільства. На тлі насильства і жорстокості з’являється могутня постать, яка прикладом власного подвижницького життя сказала людям: „Ось так любіть! Будьте вірні своїй землі, не зраджуйте рідним традиціям і матимете в нагороду світле майбутнє! “ Владним персонам не сподобався такий заклик, вони постановили знищити того, хто діє проти їхніх правил. Арешти, заслання, казарма, заборона писати, малювати. Здавалося, що така зловорожа сила вб’є порив до волі, вогонь агресії та насильства спалить будь-які людські прагнення та мрії. Та не так сталось. Не для того він прийшов на землю, щоб скоритися, ні навпаки – поет своїм могутнім словом розірвав невільницькі кайдани. Його заклики, слова протесту й боротьби до нині викликають судоми у людей, які ще сплять духом. У нього відібрали все, скували його волю, обмежили його здібності. Та не змогли вони вирвати з його душі образ неньки України, не змогли примусити його забути рідну мову. Не маючи нічого, будучи самотнім та покинутим, він співав пісні, які лунали в холодній казармі і пробуджували спогади про найрідніше, найдорожче.

Шевченко був надзвичайно сильною, вольовою натурою. Він не лише постав переді мною як месія, син свого народу, але і як непересічна людина, що зуміла просто й доступно передати поколінням духовні надбання предків, повернути їхню первинну цінність, дати силу здолати духовних агресорів, повернути значення рідних традицій, відчуття гідності за наше походження.

З боями через смертну камеру, Воркуту – у вічність 17

Анатолій Власюк. Колишній політв’язень і вчитель пише книгу 64

Галина Онуфрик. „Для вас мій спомин, молоді“ 112

Василь Маркович. Підпілля ОУН в Запорізькій області 147

Василь Ромащук. Спогади поручника „Чорноти“. Нарис 179

Катерина Лівацька. Поетичний світ Василя Генсьора 297

Єлизавета Палінська. Пісня про Трускавець 333

Марія Пурій. „Стоїть високий дуб у пишному вбранні…“ 338

Анна Микитяк. „О краю мій рідний, Україно моя…“ 345

Антон Гарванко. Життєва драма Тараса Шевченка 355

Ірина Антоник. Героїчне минуле українського народу
у творчості Тараса Шевченка 356

Інна Болдирєва. Він був поетом людських душ… 359